Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №620/4351/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року Чернігів Справа № 620/4351/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

провизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку – з 27.01.2026 по 31.03.2026;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку – 27.01.2026 по 31.03.2026, обчислений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 27.01.2026 по 31.03.2026;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 27.01.2026 по 31.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . При виключенні позивача зі списків особового складу військової частини 27.01.2026 йому не було проведено виплату всіх належних сум. Грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна у розмірі 196 963,07 грн позивач отримав 31.03.2026. Зазначена сума була перерахована військовою частиною НОМЕР_1 шляхом безготівкового зарахування коштів на банківський рахунок позивача. Водночас після проведення остаточного розрахунку при виключенні позивача зі списків особового складу військової частини, а також після виплати вказаної компенсації відповідач не повідомив позивача у письмовій формі про суми, нараховані та виплачені при звільненні. За наведених обставин позивач вважає, що грошова компенсація замість належного до видачі речового майна була виплачена з порушенням установлених строків та із затримкою понад один календарний місяць з вини відповідача. У зв`язку з цим позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації замість належного до видачі речового майна, виплаченої 31.03.2026, за весь період такої затримки — з 27.01.2026 по 17.04.2026.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 до розгляду справи в якості другого відповідача залучено військову частину НОМЕР_4 .

Представник відповідача (військоваої частини НОМЕР_1 ), звернувся до суду з відзивом, у якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі із огляду на його необгрунтованість. Вважає помилковим визначення військової частини НОМЕР_1 належним відповідачем у справі, оскільки остання перебуває на речовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_4 , яка й здійснювала нарахування та виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна позивачу. Відповідач зауважив, що, ураховуючи відсутність спору щодо розміру належних позивачу при звільненні сум при їх нарахуванні та виплаті, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України відсутні. Також, оскільки грошова компенсація вартості за неотримане речове майно є разовою виплатою, позовні вимоги щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів не підлягають задоволенню.

Від представника відповідача (військової частини НОМЕР_4 ) надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, вважає його необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зазначив, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та не перебував у трудових відносинах ані з військовою частиною НОМЕР_1 , ані з військовою частиною НОМЕР_4 . Ураховуючи, що правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби, є публічно-правовими та регулюються спеціальним законодавством, положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. З цих же підстав, як вважає відповідач, не може бути застосований і Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. У зв`язку з чим дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчисленого відповідно до зазначеного Порядку. Крім того відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, компенсація виплачується у разі затримки на один і більше календарних місяців доходів, які не мають разового характеру. Водночас грошова компенсація замість належного до видачі речового майна є одноразовою виплатою, а тому правові підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 27.01.2026 по 31.03.2026 відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 27.01.2026 виключений зі списків особового складу військової частини, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (про строковій частині) від 27.01.2026 № 22.

Згідно з довідкою № 2 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 , виданою військовою частиною НОМЕР_4 12.02.2026, загальна сума такої вартості становить 199962,51 грн. Нарахування та виплата компенсації за неотримане речове майно згідно з указаною довідкою здійснюється військовою частиною НОМЕР_4 , що підтверджується копією листа військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2026 № 139/42 та не заперечується відзивами відповідачів.

Як убачається зі змісту інформації про рух коштів на рахунку ОСОБА_1 , 31.06.2026 останньому було нараховано грошову суму у розмірі 196963,07 грн; деталі операції - грошова компенсація за речове майно за 2026 рік., податки перераховано повністю; згідно постанови КМУ №178 від 16.03.2016.

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини заробітку за період з 27.01.2026 по 31.03.2026.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:

“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті”.

Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Із огляду на матеріали справи позивача звільнено зі служби 27.01.2026, тоді як фактичний розрахунок проведено лише 31.03.2026, що підтверджується копією витягу з наказу від 27.01.2026 №22, інформацією про рух коштів за рахунком позивача та не заперечується сторонами.

В контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки військовою частиною НОМЕР_4 не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Водночас, ураховуючи копію витягу з наказу про звільнення позивача, останній виключений зі списків особового складу частини 27.01.2026, отже вказана дата є останнім робочим днем позивача й позовні вимоги в цій частині належать до задоволення з наступної після звільнення дати, а саме з 28.01.2026. Крім того, із огляду на інформацію про рух коштів за рахунком, згідно з яким позивачеві проведено відповідні виплати (31.03.2026) то позовні вимоги підлягають задоволенню по 30.03.2026 включно.

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає таке.

Згідно зі статтями 1- 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок № 159.

Порядок № 159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі 240/6583/20 такого змісту:

«…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.».

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.

Частиною 1 ст. 91 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2 та 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особами офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 475 від 07.06.2017 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Отже, грошова компенсація вартості неотриманого речового майна не є доходом у розумінні Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Постанови № 159. За таких обставин позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за неотримане речове майно є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до частини першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з наявної у матеріалах справи квитанції про сплату № 3047-2230-1278-5344, позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, за подання даного адміністративного позову в електронній формі через підсистему «Електронний суд» сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1064,96 грн (1331,20 грн * 0,8), тому сума 266,24 грн є надмірно сплаченою і відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» може бути поверненою за клопотанням позивача.

Ураховуючи, що позовні вимоги у вказаній справі задоволено частково, відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 459,36 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_4 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку – з 27.01.2026 по 31.03.2026.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку – 27.01.2026 по 31.03.2026, обчислений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 459,36 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .

Дата складення повного рішення суду - 09.07.2026.

Суддя Ю. О. Скалозуб