Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №308/7242/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/7242/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді Бенца К.К.,

при секретарі – Майор Ю.В.

за участі:

представника позивача – ОСОБА_1

позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_2 подану в особі уповноваженого представника ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, індексу інфляції та трьох процентів річних,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 в особі уповноваженого представника ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду через систему " Електронний суд" з позовною заявою до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, індексу інфляції та трьох процентів річних.

Мотивуючи позовні вимоги, вказує на те, що Постановою Закарпатського апеляційного суду від 05.03.2019 року по справі № 308/1904/17 - рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року – скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення суми було задоволено ; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 549 612 грн.; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 5 497 грн. сплаченого судового збору в суді першої інстанції;Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 8 244,18грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Представник зазначає, що добровільно постанову Закарпатського апеляційного суду відповідач не виконав, тому для виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 05.03.2019 року по справі № 308/1904/17, постановою про відкриття виконавчого провадження від 25.04.2019 року було відкрито ВП № 58990439, однак і по сьогоднішній день відповідач заборгованість не сплатив.

Вказує, що за таких обставин, внаслідок умисного невиконання відповідачем постанови Закарпатського апеляційного суду від 05.03.2019 року, неможливістю користуватися належними позивачу коштами, їх знеціненням, позивач вимушена була звернутися за захистом своїх прав до суду і рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.08.2023 року по справі № 308/5145/22, було вирішено стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) 121 740 (сто двадцять одну тисячу сімсот сорок) гривень 88 копійок індексу інфляції за період з 21 вересень 2020 року по 04 квітня 2022 року, 25 329 (двадцять п`ять тисяч триста двадцять дев`ять гривень) 79 копійок 3% річних за період з 21 вересня 2020 року по 04 квітня 2022 року, 20 000 (двадцять тисяч) у відшкодування моральної шкоди, а разом стягнути 167 070 (сто шістдесят сім тисяч сімдесят) гривень 67 копійок. Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в розмірі 1671 (одна тисяча шістсот сімдесят одна) гривня в дохід держави.

Вказане рішення суду 22.02.2024 року набуло законної сили.

Представник зазначає, що попри примусове виконання судового рішення та обізнаність відповідача про існування боргу, останній рішення суду не виконує.

Позивач зазначив, що внаслідок невиконання відповідачем грошового зобовязання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, і право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Позивач зазначив, що борг відповідача становить 716 682, 67 грн. (549 612,00 грн. згідно постанови Закарпатського апеляційного суду від 05.03.2019 року по справі №308/1904/17 та 167 070, 67 грн. згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.08.2023 року по справі № 308/5145/22).

Позивач зазначає, що Позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, яка с становить 716 682, 67 грн. - 3% річних у розмірі 66 622,04 грн. та інфляційні збитки у розмірі 318 378,18 грн. (разом становить 385000,22 грн), що підлягають сплаті Відповідачем за прострочення виконання рішення суду.

За період з 05.04.2022 року до 10.05.2025 року інфляційне збільшення становить 318 378, 18 грн. За період з 05.04.2022 року до 10.05.2025 року 3 % річних становлять - 66 622,04 грн. Всього: 385 000, 22 грн.

Вказує, що станом на сьогодні, постанова Закарпатського апеляційного суду від 05.03.2019 року по справі № 308/1904/17 та рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.08.2023 року по справі № 308/5145/22 залишаються невиконаними.

Окрім того, представник позивача зазначає, що невиконанням відповідачем рішень суду позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає у порушенні її прав на отримання належних їй коштів згідно судових рішень . Вважає, що відповідач своєю протиправною поведінкою, наніс позивачці істотну матеріальну шкоду та непоправиму моральну шкоду, яка полягає у стражданні та приниженні, а наведені обставини свідчать про те, що протиправна поведінка відповідача, яка триває багато років та безкарно, породила у неї емоційний стан змістом якого є тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Зазначає, що у зв`язку з умисним невиконанням рішень суду, порушення прав позивача на отримання належних їй коштів відповідач спричинив позивачу моральну шкоду, яка полягає у порушенні протягом багатьох років у неї сну, спокою, важає, що було порушено її життєдіяльність. Від цього страждає не тільки вона, а і вся її сім`я. Завдану моральну шкоду оцінює в сумі 100 000,00 грн.

Вказує, що внаслідок порушення прав позивача на отримання належних їй коштів згідно постанови Закарпатського апеляційного суду та рішення Ужгородського міськрайонного суду, неможливістю користуватися своїми коштами, позивачу продовжує спричинятися моральна шкода.

З посиланням на викладене, оскільки зазначене рішення Ужгородського міськрайонного суду та постанова Закарпатського апеляційного суду в добровільному порядку не були виконані відповідачем ОСОБА_4 , позивач вважає, що вправі звернутися до суду за захистом порушеного майнового права шляхом стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 користь 318 378 гривень 18 копійок індексу інфляції за період з квітня 2022 року по квітень 2025 року та 66 622,04 грн. 3% річних за період з 05.04.2022 року по 10.05.2025 року; Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 100 000, 00 гривень моральної шкоди; Покласти на відповідача та стягнути на користь позивача всі понесені у справі судові витрати.

Позиція сторін справи:

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві. Зазначила, що рішення судів на даний час не виконані, відповідач ухиляється від виконання рішень. Просила суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити. Надала пояснення аналогічні викладеним у позові. Наголосила на тому, що відповідач ухиляється від виконання рішень суду, чим завдає матеріальної та моральної шкоди позивачу.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнала.

Заяви, клопотання.

05.06.2025 року представник позивача подала заяву про усунення недоліків.

22.12.2025 року позивач подала заяву про розгляд справи без участі.

19.03.2026 року представник відповідача подала клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення судового розгляду.

В ході розгляду справи проведені наступні процессуальні дії:

02.06.2025 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду позовну заяву залишено без руху.

22.07.2025 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

22.09.2025 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження по даній справі.

Заслухавши вступне слово позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору,з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що постановою Закарпатського апеляційного суду від 05.03.2019 року у справі №308/1904/17 апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року - скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення суми – задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 549 612 грн. (п`ятсот сорок дев`ять тисяч шістсот дванадцять гривень). Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 5 497 грн. (п`ять тисяч чотириста дев`яносто сім гривень) сплаченого судового збору в суді першої інстанції. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 8 244,18 грн. (вісім тисяч двісті сорок чотири гривні вісімнадцять копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

Судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Боднар М.Ю. від 25.04.2019 року відкрито виконавче провадження №58990439 з виконання виконавчого листа №308/1904/17 виданого 04.04.2019 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 549612,00 грн. та 5497 грн. судового збору.

Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.08.2023 року у справі №308/5145/22 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 121 740 (сто двадцять одну тисячу сімсот сорок) гривень 88 копійок індексу інфляції за період з 21 вересень 2020 року по 04 квітня 2022 року, 25329 (двадцять п`ять тисяч триста двадцять дев`ять гривень) 79 копійок 3% річних за період з 21 вересня 2020 року по 04 квітня 2022 року, 20000 (двадцять тисяч) у відшкодування моральної шкоди, а разом стягнути 167070 (сто шістдесят сім тисяч сімдесят) гривень 67 копійок. Стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1671 (одна тисяча шістсот сімдесят одна) гривня в дохід держави.

Судом встановлено, що згідно довідки про набрання судовим рішенням законної сили встановлено, що рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.08.2023 року у справі №308/5145/22 набрало законної сили 22.02.2024 року.

За розрахунком позивача, з суми боргу, яка становить 716 682, 67 грн. нараховано за період з 05.04.2022 по 10.05.2025 суму інфляційних втрат в розмірі 318378,18 грн та 3% річних за період з 05.04.2022 по 10.05.2025 в розмірі 66622,04 грн., що разом становить 385 000,22 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 змінив прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », що підтверджується даними свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 08.04.2015 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 змінив прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_5 », що підтверджується даними свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_3 від 25.01.2017 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Нормативно-правове обґрунтування:

Предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів на підставі статті 625 ЦК України, а саме 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідачу ОСОБА_4 , за невиконання грошового зобов`язання на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, а також стягнення моральної шкоди.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України - Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18, Постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2023 року №420/2411/19.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. Боржник зобов`язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

Як встановлено судом, у зв`язку з неповерненням відповідачем грошових коштів по договору завдатку та розписці, постановою Закарпатського апеляційного суду від 05.03.2019 року у справі №308/1904/17 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 549 612 грн. (п`ятсот сорок дев`ять тисяч шістсот дванадцять гривень); стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 5 497 грн. (п`ять тисяч чотириста дев`яносто сім гривень) сплаченого судового збору в суді першої інстанції; стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 8 244,18 грн. (вісім тисяч двісті сорок чотири гривні вісімнадцять копійок) судового збору за подання апеляційної скарги. Окрім того, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.08.2023 року у справі №308/5145/22 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 121 740 (сто двадцять одну тисячу сімсот сорок) гривень 88 копійок індексу інфляції за період з 21 вересень 2020 року по 04 квітня 2022 року, 25329 (двадцять п`ять тисяч триста двадцять дев`ять гривень) 79 копійок 3% річних за період з 21 вересня 2020 року по 04 квітня 2022 року, 20000 (двадцять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди, а разом стягнуто 167070 (сто шістдесят сім тисяч сімдесят) гривень 67 копійок; стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1671 (одна тисяча шістсот сімдесят одна) гривня в дохід держави.

На виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 05.03.2019 року було видано виконавчий лист, який направлений для примусового виконання до органів ДВС.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження 254цс 19). Позивач має право на компенсацію знецінення неповернутих коштів за час невиконання рішення суду про стягнення суми, яке викликане недобросовісною поведінкою боржника та недосконалістю системи виконання судових рішень у державі.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі №6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17виснувала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

За таких обставин позивач, має право на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача на його користь 3% річних за прострочення виконання останнім грошового зобов`язання та суму інфляційних втрат за весь час прострочення.

Враховуючи ту обставину, що заборгованість, стягнута з ОСОБА_4 рішенням суду від 23.08.2023 року у справі №308/5145/22 та постановою Закарпатського апеляційного суду від 05.03.2019 року у справі №308/1904/17 ним не була погашена у повному обсязі, представником відповідача позовні вимоги були визнані, а відтак наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача три проценти річних від простроченої суми та суму інфляційних втрат за весь час прострочення, передбачених ст. 625 ЦК України.

Судом встановлена правомірність стягнення заборгованості з відповідача, та достеменно встановлено невиконня останнім рішень судів в повному обсязі , які набрали законної сили, що в свою чергу наділяє позивача, як кредитора, правом звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення 3% річних, як з боржника у простроченому зобов`язанні, адже відповідно до змісту статті 625 ЦК України нарахування 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За наведеного, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Отже, з ухваленням рішення суду від 23.08.2023 року у справі №308/5145/22 та постанови Закарпатського апеляційного суду від 05.03.2019 року у справі №308/1904/17 про стягнення заборгованості зобов`язання не припинилось (за положеннями статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином); невиконання відповідачем грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, яке має наслідком відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми 716682,67 грн. (сума боргу, що підлягає стягненню за рішеннями суду), який визначається з моменту порушення грошового зобов`язання до його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Згідно наданого позивачем розрахунку: 3% річних від 716682,67 грн. як суми прострочення грошового зобов`язання за період з 05.04.2022 по 10.05.2025 року становить 66 622,04 грн.

Розрахунок 3% річних здійснено за формулою: 716682,67 грн. (сума боргу, що підлягає стягненню за рішенням суду)*3% річних: 365*1132 (кількість днів прострочення за період з 05.04.2022 по 10.05.2025) = 66622,04 грн.

Даний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат відповідачем визнаний.

Враховуючи викладене, cуд, перевіривши розрахунок 3% річних у розмірі 66 622,04 грн., визнає їх арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 66 622,04 грн. - 3% річних підлягають повному задоволенню.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в межах трьох років, які передували подачі позову, в сумі 66622,04 грн.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2021 року по справі №910/3077/20 зазначає наступне:

«Колегія суддів зазначає, що з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2013 році зобов`язання відповідача, як поручителя сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, а відтак позивач, як кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до повного та фактичного виконання грошового зобов`язання. Отже, висновки судів попередніх інстанцій, що на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, не заслуговують на увагу, так як наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Вказана правова норма не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов`язання. При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц в якій викладено висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.»

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Права та інтереси стягувача у випадку невиконання боржником рішення суду про стягнення коштів забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання будь-якого грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, cуд, перевіривши розрахунок трьох процентів у розмірі 66622,04 грн. визнає його арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 66 622,04 грн. трьох процентів річних за період з 05.04.2022 року по 10.05.2025 року включно підлягають повному задоволенню.

Щодо розрахунку інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, то суд виходить з наступного.

Позивач зазначив, що розмір інфляційних втрат, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання рішення суду за період з 05.04.2022 по 10.05.2025 року становить 318 378,18 грн.

На виконання рекомендацій Верховного Суду України (лист "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 р. № 62-97р) вважається, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа, то розрахунок починається з наступного місяця. І за аналогією: якщо погашення заборгованості відбулося з 1 до 15 числа відповідного місяця – інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця – інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

Здійснивши перерахунок відповідних нарахувань інфляційних втрат, за період з якого виникло у позивача право на їх стягнення, а саме з 05.04.2022 по 10.05.2025 року судом встановлено суму інфляційних втрат в розмірі 318 378,18 грн.

Враховуючи викладене, cуд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат у розмірі 318378,18 грн. визнає його арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 318378,18 грн. інфляційних втрат за період з 05.04.2022 року по 10.05.2025 року включно підлягають повному задоволенню.

Представник відповідача під час розгляду справи позовні вимоги визнала та не надала суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у відповідача обов`язку сплатити заявлену до стягнення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України суму трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача завданої моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, представник позивача зазначала, що невиконанням рішень суду позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає у завдані сильних душевних страждань яких зазнала у зв`язку з умисним невиконанням рішень суду. Завдану моральну шкоду оцінює в сумі 100 000,00 грн.

Вказувала, що внаслідок порушення прав позивача на отримання належних їй коштів згідно постанови Закарпатського апеляційного суду від 05.03.2019 року та рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23.08.2023 року по справі № 308/5145/22, яке 22.02.2024 року набуло законної сили, неможливістю користуватися своїми коштами, позивачу з 05.04.2022 року продовжує спричинятися моральна шкода.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пунктах третьому та четвертому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Таким чином, моральна шкода є категорією об`єктивною, тому, встановлюючи факт наявності такої шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які зумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), а й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення усталеного для даної особи способу життя, життєдіяльності.

Згідно ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, позивач та її представник зазначали, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача позивач зазнала втрат немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності.

У пункті дев`ятому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам також роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року). При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Установивши, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що підтверджується постановою Закарпатського апеляційного суду від 05.03.2019 року по справі № 308/1904/17, та рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.08.2023 року по справі № 308/5145/22, які набрали законної сили , суд дійшов того висновку, що вказаними діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду, оскільки це призвело до переживань, нервозності, моральних страждань.

Отже, з урахуванням законодавчо закріпленого обґрунтування і підстав стягнення моральної шкоди, а також те, що матеріалами справи доведено наявність та несплату заборгованості відповідачем , враховуючи визнання позовних вимог відповідачем, суд вважає, що у даній справі позовні вимоги слід задовольнити та стягнути на користь позивача 100 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір морального відшкодування, та керуючись принципом розумності та справедливості, суд виходить із встановлених у даній справі обставин, враховує характер, тяжкість, тривалість моральних страждань позивача та їх наслідки.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргу ментів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо розподілу судових витрат

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатила судовий збір в розмірі 4850,00 (за подання позовної заяви).

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 4850,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12-13, 19, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. ст.22, 23, 625 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 подану в особі уповноваженого представника Бухтоярова О.В. до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, індексу інфляції та трьох процентів річних– задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 3 відсотка річних за прострочення виконання зобов`язання за рішеннями суду в розмірі 66 622,04 (шістдесят шість тисяч шістсот двадцять дві гривні 04 коп) гривень та суму інфляційних втрат в розмірі 318 378,18 (триста вісімнадцять тисяч триста сімдесят вісім гривень 18 коп.) гривні за період з 05.04.2022 року по 10.05.2025 року в порядку ч.2 ст.625 ЦК України.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) завдану моральну шкоду у розмірі 100 000,00 (сто тисяч гривень 00 коп.) грн.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір в сумі 4850,00 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

Дата оголошення повного тексту рішення у зв`язку з перебуванням судді у відпустці – 12.05.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца