Вирок від 08 липня 2026 р. у справі №307/1966/25 — Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/1966/25

Провадження № 1-кп/307/152/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря с/з ОСОБА_2 , прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів Закарпатської області Україна кримінальне провадження № 12025071160000301, відомості про яке 02 травня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, одруженого, раніше не судимого, уродженця с. Глибокий Потік, Тячівського району, Закарпатської області, Україна, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_7 , перебуваючи на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби під час мобілізації відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2025-0430-2139-3531-0 від 30 квітня 2025 року, яка є додатком № 4 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, на виконання Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65/2022 від 24 лютого 2022 року, Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, підлягав призову на військову службу за мобілізацією.

Так, ОСОБА_7 з метою призову на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 був зарахований у команду № НОМЕР_1 та згідно повістки про виклик з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби йому було наказано з`явитися о 09 год. 00 хв. 02 травня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 , для подальшого призову військовозобов`язаного під час мобілізації на військову службу, однак, ОСОБА_7 , будучи належним чином попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, перебуваючи в приміщенні пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_3 , 01 травня 2025 року відмовився від підпису про отримання повістки про виклик, мобілізаційного розпорядження та відмовився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, про що начальником адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 капітаном ОСОБА_9 та старшим офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 лейтенантом ОСОБА_10 складено акт про відмову від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Таким чином, ОСОБА_7 , будучи військовозобов`язаним, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи умисно, ухилився від виконання свого конституційного обов`язку по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України - призову на військову службу під час мобілізації, чим порушив вимоги ст. 65 Конституції України, положення Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не маючи на це законних підстав, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Суд кваліфікує дії ОСОБА_7 за ст. 336 КК України як ухиленнявід призову на військову службу під час мобілізації.

Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та показав, що він є свідком Єгови з 1993 року, служить у зборі з 2000 року та є його головою. Він постійно з`являвся за повістками до ІНФОРМАЦІЯ_5 , не ухилявся, не втікав, надавав необхідні документи та був готовий до співпраці. Повідомляв про свої релігійні переконання як члена релігійної організації Свідків Єгови і просив замінити військову службу на альтернативну (невійськову) відповідно до ст. 35 Конституції України, про що подавав письмові звернення до органу РТЦК та СП та місцевої адміністрації. Указав, що через свої релігійні переконання не може проходити військову службу, його сумління не дозволяє йому носити зброю. Повідомив, що з початку війни допомагав внутрішньо переміщеним особам. Водночас повідомив, що проходив строкову військову службу за часів Радянського Союзу, однак на той час він не був свідком Єгови. Готовий пройти альтернативну (невійськову) службу як у військовий так і у мирний час. У нього відсутнє право на відстрочку від призову, однак, він доглядає дружину, яка хворіє.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_7 своєї вини, його винуватість повністю доведена «поза розумним сумнівом», який слідує зі співвідношення достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою доказів, та підтверджується доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду.

Зокрема, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду показав, що він працює на посаді старшого офіцера адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_7 пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої його було визнано придатним за станом здоров`я для проходження військової служби під час мобілізації. Йому було вручено повістку, від якої він відмовився, посилаючись на релігійні переконання, просив замінити йому військову службу на альтернативну.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показав, що він працює на посаді голови ВЛК. ОСОБА_7 пройшов військово-лікарську комісіюта визнаний придатним за станом здоров`я для проходження військової служби під час мобілізації.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показав, що він працює на посаді начальника адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 . Військовозобов`язаний ОСОБА_7 30 квітня 2025 року пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої його було визнано придатним за станом здоров`я для проходження військової служби під час мобілізації. ОСОБА_7 відмовився від подальшого направлення у військову частину на навчання. Він особисто ОСОБА_7 повістку не вручав, а був лише присутній при її врученні, від якої він відмовився та просив замінити йому військову службу на альтернативну.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні показав, що ОСОБА_7 він знає понад 10 років, він є головою збору релігійної організації «Свідки Єгови». ОСОБА_7 є авторитетом, хорошою людиною, живе по біблійним принципам, займається будівельними роботами, має тверді релігійні переконання, що є дуже важливим.

Показання указаних свідків, на думку суду, є логічними, послідовними, узгодженими та відповідають обставинам кримінального правопорушення за пред`явленим ОСОБА_7 обвинуваченням.

На підтвердження доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 судом також досліджені в ході судового розгляду письмові докази та відео докази, а саме:

витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025071160000301 від 02 травня 2025 року;

повідомлення про кримінальне правопорушення № 6310 від 01 травня 2025 року;

картку обстеження та медичного огляду визначення ступеню придатності до військової служби по мобілізації військовозобов`язаного ОСОБА_7 та довідку військово-лікарської комісії № 2025-0430-2139-3531-0 від 30 квітня 2025 року, згідно яких ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , придатний до військової служби;

повістку та розписку, згідно яких 01 травня 2025 року на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виписано повістку про необхідність з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 02 травня 2025 року о 09:00 годині з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби. ОСОБА_7 від отримання повістки відмовився;

розписки від 01 травня 2025 року про те, що ОСОБА_7 попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 336, 337 КК України за ухилення від військового обліку та ухилення від призову за мобілізацією, які ОСОБА_7 не підписав;

бланк попередньої співбесіди з військовозобов`язаним, аркуш ознайомлення військовозобов`язаного ОСОБА_7 з приписами ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правилами військового обліку призовників і військовозобов`язаних та резервістів, експериментально-психологічне дослідження військовозобов`язаного ОСОБА_7 , реєстраційний бланк до методики БОО «Адаптивність-200», карту соціально-психологічних, демографічних даних військовослужбовця ОСОБА_7 ;

копію військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого ОСОБА_7 30 квітня 2025 року;

акт відмови від підпису від 01 травня 2025 року, згідно якого ОСОБА_7 відмовився від підпису у військовому квитку, бланку попередньої співбесіди з військовозобов`язаним, аркушах ознайомлення військовозобов`язаного ОСОБА_7 з приписами ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правилами військового обліку призовників і військовозобов`язаних та резервістів, розписках від 01 травня 2025 року про те, що ОСОБА_7 попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 336, 337 КК України за ухилення від військового обліку та ухилення від призову за мобілізацією, карті соціально-психологічних, демографічних даних військовослужбовця ОСОБА_7 ;

акт № 13 відмови від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період від 01 травня 2025 року, згідно якого ОСОБА_7 01 травня 2025 року о 21 год. 00 хв. отримав повістку з метою призову на військову службу під час мобілізації на особливий період № МР/646/3 від 01 травня 2025 року на відправку на 09 год. 00 хв. 02 травня 2025 року, команда НОМЕР_1 . Однак, після отримання повістки військовозобов`язаний ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовився від призову у зв`язку з його релігійними переконаннями;

відеозапис, на якому 01 травня 2025 року о 22 год. 23 хв. зафіксовано факт вручення повістки та відмови ОСОБА_7 від її отримання та відмови від призову у зв`язку з його релігійними переконаннями;

протокол огляду речового доказу (відеозапису) від 23 травня 2025 року, відповідно до яких слідчим оглянуто компакт-диск DVD-R, об`ємом 4,7 GB із вмістом відеозаписів вручення повістки працівниками РТЦК та СП військовозобов`язаному ОСОБА_7 ;

довідку Релігійної організації «Центр Свідків Єгови» від 07 січня 2025 року за № 355, відповідно до якої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28 серпня 1993 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови України та 15 березня 2000 року призначений на посаду священнослужителя – старійшиною (єпископом) збору.

відповідь в.о. голови Тячівської районної державної адміністрації – начальника районної військової адміністрації Закарпатської області від 02 травня 2025 року про те, що заяви від ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про зміну військової служби на альтернативну (невійськову) під час мобілізації не надходило;

довідку Тячівського УПСЗН від 02 травня 2025 року, про те що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на обліку не перебуває, жодного виду державної соціальної допомоги чи компенсації не отримує;

довідку КНП «Тячівська районна лікарня» Тячівської міської ради Закарпатської області від 05 серпня 2025 року, відповідно до якої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на обліку у лікарів психіатра, нарколога та фтизіатра не перебуває.

Згідно досудової доповіді про обвинуваченого ОСОБА_7 встановлено, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній. Ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як середній. Виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства.

Під час розгляду кримінального провадження суд забезпечив принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України.

Інших доказів в судовому засіданні сторонами кримінального провадження суду не надано.

Аналізуючи указані докази в їх сукупності, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, керуючись законом, суд вважає, що вони є достовірними, належними та допустимими, логічно узгодженими між собою та такими, які переконливо указують на вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення та його вина у пред`явленому обвинуваченні знайшла своє підтвердження в судовому засіданні під час розгляду справи.

Диспозицією ст. 336 КК України передбачено відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Об`єкт правопорушення - в широкому розумінні ним є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а ЗСУ, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні – це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України виражається у бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.

Суб`єктом злочину є громадяни України (або іншої країни) чоловічої або жіночої статі - військовозобов`язані, які підлягають мобілізації, резервісти.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.

Злочин, передбачений ст. 336 КК України, має формальний склад - відповідальність за цим законом настає незалежно від наслідків суспільно небезпечних діянь. Спосіб ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період та мотив учинення кримінально-караного діяння не впливають на кваліфікацію, вони є факультативними ознаками в структурі суб`єктивної сторони цього правопорушення, оскільки не передбачені в диспозиції згаданої статті КК ні прямо, ні опосередковано.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (№ 3564-ХІІ від 21 жовтня 1993 року) під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитись до військової частини, або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах.

З наявного в матеріалах кримінального провадження обвинувального акта від 28 травня 2025 року слідує, що він міститись таку правову кваліфікацію кримінального правопорушення як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України).

Судом встановлено, щоОСОБА_7 є охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови України та 15 березня 2000 року призначений на посаду священнослужителя – старійшиною (єпископом) збору релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. Будучи військовозобов`язаним, достовірно знаючи, що: не має законодавчо передбачених підстав для звільнення його від військової служби за призовом під час мобілізації в особливий період; рішення про заміну йому військової служби альтернативною службою відносно нього не приймалось, умисно, без поважних причин 01 травня 2025 року відмовився від підпису про отримання повістки про виклик, мобілізаційного розпорядження та відмовився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період,

За таких обставин, сукупність доказів, досліджених судом, підтверджує наявність у діях ОСОБА_7 прямого умислу на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки він, маючи реальну можливість виконати відповідний обов`язок, умисно цього не зробив. Посилання ж обвинуваченого на належність до релігійного об`єднання Свідків Єгови, підтверджене відповідними довідками, характеризує його світоглядні переконання, однак не спростовує встановлених доказами об`єктивних обставин відмови від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, а відтак не впливає на висновок про наявність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, відповідно до ст. 65 Конституції України є обов`язком громадян України.

24 лютого 2022 року в Україні розпочалося повномасштабне збройне вторгнення збройних сил іноземної держави, у зв`язку з чим Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України було введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє й на момент розгляду даного кримінального провадження.

В умовах воєнного стану, відповідно до ст. ст. 1, 2, 17, 65 Конституції України, захист суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України є найважливішим обов`язком держави та справою всього Українського народу, а виконання військового обов`язку є конституційним обов`язком кожного громадянина України.

Умови воєнного стану об`єктивно накладають обмеження на реалізацію окремих прав і свобод, у тому числі на свободу віросповідання в тій частині, яка може перешкоджати виконанню громадянином конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни. Право на свободу світогляду і віросповідання, гарантоване ст. 35 Конституції України, не може тлумачитися як таке, що дає можливість особі уникати обов`язку, передбаченого ст. 65 Конституції України, а саме – обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України.

Суд приймає до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2025 року у справі № 573/406/24, відповідно до якої:

«жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від виконання конституційного обов`язку у період мобілізації».

Водночас реалізація такого права здійснюється виключно в порядку, встановленому законом, і не надає право особі самостійно відмовлятися від виконання обов`язків, пов`язаних із мобілізацією.

Верховний Суд обґрунтовано указав, що:

«інститут альтернативної (невійськової) служби існує і може бути реалізований у мирний час, проте в умовах воєнного стану та загальної мобілізації держава має право очікувати від громадян виконання свого обов`язку із захисту Батьківщини незалежно від віросповідання.

У час, коли Україна здійснює збройну оборону проти зовнішнього агресора, питання забезпечення обороноздатності держави набуває статусу особливої суспільної потреби. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу пропорційності та «суспільної необхідності» при вирішенні питань співвідношення між виконанням громадянських обов`язків і свободою віросповідання.

Наявність такої суспільної потреби у випадку України є очевидною, оскільки держава веде виключно оборонну війну, зазнавши збройної агресії з боку чисельно переважаючого противника, а протяжність лінії активних бойових дій та потенційного нападу вимірюється тисячами кілометрів. У цих умовах мобілізація населення є закономірним і необхідним механізмом для забезпечення національної безпеки, а громадяни України повинні усвідомлювати обов`язок пошуку балансу між власними переконаннями та інтересами держави».

При цьому, суд звертає увагу, що призов ОСОБА_7 на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що він зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 601/2491/22, від 21 січня 2025 року у справі № 344/7666/22.

Дії обвинуваченого по ухиленню від проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період за релігійними поглядами є злочинними, у зв`язку з чим, його притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову не є втручанням у його свободу сповідати свою релігію, гарантії якої передбачені пунктом 1 статті 9 Європейської конвенції з прав людини.

За результатами розгляду Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24 сформулювала висновок, що:

«Законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях.

Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК України.

Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї».

Такої ж позиції притримується суд під час розгляду цього кримінального провадження з огляду на таке.

Незгода обвинуваченого з відмовою у проходженні альтернативної (невійськової) служби могла бути реалізована шляхом оскарження такого рішення у встановленому законом порядку. Саме по собі посилання на релігійні переконання не усуває кримінальної протиправності діяння за відсутності законного рішення, яке б змінювало обов`язок обвинуваченого щодо проходження військової служби під час мобілізації.

Щодо доводів обвинуваченого та сторони захисту про застосування в цій справі положень Європейської конвенції з прав людини та рішень Європейського Суду щодо відмови від військової служби з міркувань совісті, то суд не залишає поза увагою численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання. Однак, суд вважає, що ситуація, у якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку рф, введення на всій території України воєнного стану та загальної мобілізації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до цього питання в указаному кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання – це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Особа зобов`язана перетерпіти ті позбавлення й обмеження, які пов`язані з застосуванням до неї покарання. При цьому, держава має забезпечити належний захист законних прав та свобод особи, їх обмеження повинно бути належним чином обґрунтовано.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Частиною другою статті 8 КПК України встановлено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі –ЄСПЛ).

ЄСПЛ у справах «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та «Фрізан проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) указав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

У справі «Ізмайлов проти росії» (рішення від 15 жовтня 2008 року) ЄСПЛ установив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

Отже, кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між законними альтернативами та діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, ураховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі 756/4830/17-к зроблено висновок, що:

«термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання».

Згідно ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, характеристику особи обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, є охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови України та 15 березня 2000 року призначений на посаду священнослужителя – старійшиною (єпископом) збору релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, дані досудової доповіді органу пробації та відсутність обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Частиною першою статті 75 КК України встановлено, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільненні від відбування покарання з випробуванням.

Підстави звільнення особи від відбування покарання з випробуванням також визначив Верховний Суд у постанові від 19 липня 2018 року у справі № 755/6254/17, де указав, що:

«згідно з законом ст. 75 КК України може бути застосована у тому разі, коли при призначенні покарання, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки звільнення з випробуванням має на меті настання позитивних змін в особистості засудженого та створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві».

Відтак умовою звільнення від відбування покарання з випробуванням є наявність таких соціальних чинників, які б давали суду підставу дійти висновку про виправлення і перевиховання без відбування покарання.

Суд надає оцінку суспільній небезпеці кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим ОСОБА_7 , який у період дії воєнного стану та оголошеної загальної мобілізації свідомо ухилився від виконання свого конституційного обов`язку із захисту Батьківщини.

Крім того, суд враховує, що в умовах воєнного стану указане кримінальне правопорушення має особливий суспільний резонанс, а дії обвинуваченого, який ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, нівелюють важливість виконання конституційного обов`язку іншими громадянами.

Покарання має виховну мету, направлену на запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Ураховуючи, ситуацію, яка наразі склалася в країні (збройна агресія рф) та конституційний обов`язок кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений обвинуваченим ОСОБА_7 умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпеку, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Відтак наслідки ухилення від військової служби в таких умовах мають через призначення покарання досягати мети, яка полягає у запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 636/6354/23 (провадження № 51-341км25) зроблено висновок, що:

«відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовозобов`язаними кримінальних правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, нівелює визначену статями 50, 65 КК України мету покарання і може призвести до збільшення кількості аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, а також неспроможності забезпечення належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призведе до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому».

Указані обставини у сукупності з іншими даними про особу ОСОБА_7 виключають можливість його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, адже навіть здійснення нагляду з боку органів пробації не забезпечить виправлення і перевиховання винного.

Ураховуючи викладене, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини кримінального правопорушення, а також наведені вище дані про особу винного, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, на переконання суду, обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити мінімальне покарання в межах санкції ст. 336 КК України, яке належить відбувати реально.

Таке покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, є необхідним для досягнення його мети, тобто, необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили суд не обирає.

Цивільного позову по справі не заявлено.

Речовий доказ – DVD – R диск, розміром 4,7 ГБ, на якому наявний відеозапис з службових бодікамер, на яких зафіксовано відмову ОСОБА_7 від проходження військової служби, після набрання вироком законної сили, зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст. ст. 373-375 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити ОСОБА_7 за ст. 336 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання на виконання вироку суду.

Речовий доказ – DVD – R диск, розміром 4,7 ГБ, на якому наявний відеозапис з службових бодікамер, на яких зафіксовано відмову ОСОБА_7 від проходження військової служби, після набрання вироком законної сили, зберігати при матеріалах кримінального провадження.

На вирок може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти діб з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Згідно ч. 6 ст. 376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуюча суддя: ОСОБА_1