Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №298/679/26 — Великоберезнянський районний суд Закарпатської області

Справа № 298/679/26

Номер провадження 3/298/379/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року с-ще Великий Березний

Великоберезнянський районний суд Закарпатської області в особі судді Зизич В.В., за участі секретаря судового засідання Керецман Х.Ю., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та його захисника - адвоката Ракущинця А.А., розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали справи, які надійшли з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с.Нижня Сироватка Сумського району Сумської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , з вищою освітою, працюючого таксистом, неодруженого, за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185-10 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №005309Е від 8 червня 2026 року, складеного помічником начальника відділу з адміністративно-юрисдикційної діяльності ОСОБА_2 , 08.06.2026 о 12:40, на околиці населеного пункту Забрідь (територія Великоберезнянської територіальної громади Ужгородського району, Закарпатської області) в межах в межах прикордонної смуги на відстані близько 4500 метрів до державного кордону України, на напрямку 94 прикордонного знаку уповноваженою посадовою особою ДПСУ ОСОБА_3 , був виявлений та затриманий гр. України ОСОБА_1 , який здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Держприкордонслужби під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону України, законну неодноразово повторену вимогу припинити рух та пред`явити для перевірки документи, що посвідчують особу, відкрито відмовився виконувати, та вдався до втечі. Своїми діями порушив вимоги ч.2 ст.23, ст.34 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», п. 10 «Положення про прикордонний режим», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 27 липня 1998 року.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.

08.07.2026 від захисника - адвоката Ракущинця А.А. через систему "Електронний суд" надійшли заперечення щодо протоколу та матеріалів справи відносно ОСОБА_1 , в яких просить закрити справу на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого правопорушення заперечив. Повідомив, що жодної непокори військовослужбовцям не вчиняв.

У судовому засіданні захисника - адвоката Ракущинця А.А. просив закрити справу щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, вказуючи на відсутність будь-яких доказів, які б вказували на обставини викладені в протоколі.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Ракущинця А.А., дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

У відповідності зі ст.280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями ч.1 ст. 185-10 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в`їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.

Об`єктивна сторона складу зазначеного адміністративного правопорушення полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу, військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні або члена громадського формування: або охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, а так само іншого умисного невиконання зазначених розпоряджень та вимог. Відмова правопорушника проявляється у недвозначній формі словами, жестами, мовчанням тощо. Розпорядження та вимоги, які зазначені у диспозиції статті мають бути законними, тобто походити від правомочних осіб та знаходитися у межах їхньої компетенції. Права органів, підрозділів, військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України викладено у ст.20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2011 №10-рп/2011 надав тлумачення визначенню непокори: «Слово «непокора» означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги».

Постановою Пленуму Верховного Суду України №8 від 26 червня 1992 року визначено, що злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

За протоколом про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 інкриміновано вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185-10 КУпАП.

Суд зауважує, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

З метою доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, посадовою особою до протоколу долучено протокол про адміністративне затримання від 8 червня 2026 року; протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 8 червня 2026 року; копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон виданого на ім`я ОСОБА_4 ; схему затримання правопорушника; рапорт помічника начальника відділу – начальника моніторингу обстановки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ОСОБА_5 від 8 червня 2026 року; довідку за результатами проведених оперативно перевірочних заходів, що «поза розумним сумнівом» не доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення передбаченого ч.1 ст.185-10 КУпАП.

Доказів, які б беззаперечно вказували на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення матеріали справи не містять. У матеріалах справи відсутня як фото так і відео фіксація правопорушення.

ОСОБА_1 за змістом складеного протоколу про адміністративне правопорушення інкриміновано злісну непокору законній вимозі військовослужбовця ДПСУ, разом з цим, у протоколі не конкретизовано особу військовослужбовця який висував такі вимоги.

До матеріалів справи не долучено витяг з книги прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на 08/09 червня 2026 року, щодо особового складу та заходів з охорони державного кордону.

Матеріалами справи не доведено, що вчинені ОСОБА_1 дії свідчать про вчинення злісної непокори, зокрема, не виконання неодноразово повтореної законної вимоги військовослужбовця припинити рух та пред`явити документи, не надано жодних доказів щодо того, що такі дії були виражені в зухвалій формі, яка б свідчила про явну зневагу до військовослужбовця та їм передувала відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

В матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, як зазначено у протоколі, та наявності умисної форми вини у діях ОСОБА_1 суду не надано.

Згідно ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Така ж позиція встановлена і в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

При цьому, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.

Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб`єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об`єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.

Суд не має права перебирати на себе визначений ст. 251 КУпАП обов`язок збирання доказів, який покладений у даному випадку на помічника начальника відділу з адміністративно-юрисдикційної діяльності ОСОБА_2 , який склав протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .

Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінюючи надані докази в їх сукупності в частині названого обвинувачення, суд приходить висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185-10 КУпАП, а тому, беручи до уваги загальний правовий принцип, закріплений в ст. 62 Конституції України, який передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, вина особи не була доведена належними доказами, поза розумним сумнівом, суд у даній справі дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185-10 КУпАП, відтак провадження в даній справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ч. 1 ст.185-10, п. 1 ч. 1 ст.247, ст.ст.283, 284 КУпАП, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.185-10 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Великоберезнянський районний суд Закарпатської області протягом 10 днів з дня її винесення.

Суддя Зизич В.В.