Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №620/5713/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року Чернігів Справа № 620/5713/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 за допомогою системи ''Електронний суд'' звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), які полягають у відмові в звільнені ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої (з урахуванням абз. 4 п. 3 ч. 12) статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) звільнити з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої (з урахуванням абз. 4 п. 3 ч. 12) статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої (з урахуванням абз. 4 п. 3 ч. 12) статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, оскільки є батьком трьох малолітніх дітей, що знаходяться на його утриманні.

Ухвалою суду від 27.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в електронній формі. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Вказану ухвалу суду відповідач отримав 27.05.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, однак правом для подання відзиву чи заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву у встановлений судом 15-денний строк не скористався.

Частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 з 21.02.2026 по теперішній час.

02.05.2026 представником позивача скеровано до Військової частини НОМЕР_1 супровідний лист з рапортом позивача про звільнення останнього з військової служби, до якого додано, зокрема: копії свідоцтв про народження трьох малолітніх дітей, в яких він зазначений батьком; копію посвідчення багатодітної сім`ї № НОМЕР_4 від 01.02.2021р., де його також зазначено батьком дітей; копію довідки №144 про реєстрацію за місцем мешкання (склад сім`ї) від 26.03.2026р., з якої вбачається, що усі троє дітей зареєстровані та проживають з позивачем; копію Акту обстеження житла та утримання дітей від 06.04.2026р.; копії відповідей на адвокатський запит з Тетіївського ЗДО «Берізка» №1 від 30.03.2026р. та з Тетіївського ліцею №3 №01-17/125 від 07.04.2026р., з яких вбачається, що позивач утримує та забезпечує дітей, приймає участь у їх вихованні; копію витягу з реєстру боржників від 17.04.2026р.; копія нотаріальної заяви ОСОБА_2 від 23.02.2026р., в якій остання підтверджує факт утримання дітей та повне забезпечення дітей позивачем.

12.05.2026 Військова частина НОМЕР_1 листом №4562 повідомила, що рапорт було розглянуто, залишена резолюція «не погоджено». Зокрема, у листі зазначено, що до рапорту ОСОБА_1 додано рішення Третіївського районного суду Київської області від 05 листопада 2025 року по справі 940/1536/25. У резолютивній частині даного рішення, не вказано що суд вирішив визначити місце проживання дітей з ОСОБА_1 . Така вимога закріплена в абзаці 3 підпункту 13 пункту 5 додатку 19 наказу Міністерства оборони України “ Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України” 10.04.2009 №170. Законодавцем (абзац 3 підпункту 13 пункту 5 додатку 19 наказу Міністерства оборони України “Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України” 10.04.2009 № 170) передбачена можливість наданий до рапорту копію письмового договору між батьком про те, з ким з батьків будуть прожинати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні у разі відсутності шлюбу між батьками або у разі розірвання шлюбу, однак такий договір не був доданий до рапорту на звільнення.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон України №2232-XII).

Відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (абзац 4).

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення. За наявності передбачених законом підстав, звільнення з військової служби можливе на будь-якому етапі проходження військової служби.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, організації роботи з рапортами визначений Порядком військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим Наказ Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 р. за № 1214/42559 (далі - Порядок № 531).

У пункті 2 розділу ІІІ зазначеного Порядку № 531 щодо особливостей подання і розгляду рапортів у паперовій формі зазначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити такі відомості: найменування посади, військове звання, ім`я та прізвище командира, який погоджує рапорт, або ж рішення щодо непогодження рапорту із зазначенням правової підстави та обґрунтування, дата прийняття рішення та підпис.

Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 531 передбачено, що непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Пункт 6 розділу ІІІ Порядку № 531 встановлює, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Порядку № 531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

З наведеного слідує, що за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби або надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз`ясненням порядку оскарження.

Проте, жодного належним чином оформленого рішення (наказу про звільнення або обґрунтованого рішення про відмову у задоволенні рапорту) за результатами розгляду рапорту прийнято не було.

Інструкцією №170 визначається механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153.

Згідно Додатку 19 Інструкції №170, в редакції Наказу Міністерства оборони України №554 від 19.08.2025, визначається перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Відповідно до п 5 Додатку 19 Інструкції №170 визначено, що подаються наступні документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: 12) військовослужбовцем, який має трьох і більше дітей віком до 18 років,- копія свідоцтва про народження дітей із зазначенням батьківства (материнства) особи або рішення суду про встановлення факту батьківства (материнства) особи.

Тобто, вказані документи були подані позивачем разом з рапортом.

Посилання відповідача на п.п. 13). п 5 Додатку 19 Інструкції №170, а саме на ненадання копії письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні, протирічить долученим до рапорту документам (де добровільно визначено і проживання та участь у їх виховані) та самому Закону №2232., не приймаються судом до уваги, зважаючи на наступне.

Так, Закон №2232 не вимагає спільне мешкання батька-військовослужбовця та дитини віком до 18 років в якості підстави для звільнення, а вимагає підтвердження факту утримання трьох дітей до 18 років, незалежно від факту спільного чи окремого проживання з дітьми.

Наведені вище положення Закону №2232 передбачають можливість такого окремого проживання, вводячи таку обов`язкову умову, як відсутність заборгованості із сплати аліментів на дитину, а аліменти на дитину є обов`язковими грошовими виплатами на утримання дитини, які сплачує батько або мати, що проживає окремо від дитини (при цьому у даному випадку позивач мешкає разом з дітьми, добровільно здійснює витрати на дітей, повністю їх утримує та не має заборгованості зі сплати аліментів).

Дослідивши надані суду докази, суд дійшов висновку, що позивачем були виконані умови для того, щоб відповідач прийняв рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закон №2232 у зв`язку із перебуванням на утриманні позивача трьох неповнолітніх дітей та відсутності у позивача заборгованості по сплаті аліментів, що в свою чергу створює для відповідача обов`язок прийняти на користь позивача конкретне рішення про звільнення позивача з військової служби.

В спірних правовідносинах відповідач не наділений дискреційними повноваженнями, а тому при наявності у позивача права на звільнення з військової служби, відповідач зобов`язаний прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.

У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

Також на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої (з урахуванням абз. 4 п. 3 ч. 12) статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої (з урахуванням абз. 4 п. 3 ч. 12) статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої (з урахуванням абз. 4 п. 3 ч. 12) статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої (з урахуванням абз. 4 п. 3 ч. 12) статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складено 08.07.2026.

Суддя Оксана ТИХОНЕНКО