Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №520/13182/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

09 липня 2026 року Справа № 520/13182/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сагайдака В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 року по 30.04.2026 року;

- зобов`язати військову частину ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 року по 30.04.2026 року;

- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсації на втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 року по 30.04.2026 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 року по 24.04.2026 року;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за суму зайво сплаченого з податку на доходи фізичних осіб та зайво сплаченого військового збору, які утримані з грошового забезпечення, виплаченого 30.04.2026 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за суму зайво утриманого податку на доходи фізичних осіб та зайво утриманого військового збору з грошового забезпечення, виплаченого 30.04.2026 року.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі.

Відповідач надав до суду відзив, в якому просить відмовити в задоволені позовних вимог.

Таким чином суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивачка проходила дійсну військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) з 15.04.2005 року по 13.06.2025 року.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 по справі № 520/23210/25, військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування та виплату ОСОБА_1 суми грошового забезпечення в період проходження служби з 01.01.2020 року по 19.05.2023 року у сумі 170270,49 грн лише 30.04.2026 року.

Військова частина НОМЕР_1 як безпосередній роботодавець, не нарахувала та не виплатила позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 року по 30.04.2026 року.

Також, військова частина НОМЕР_1 як безпосередній роботодавець протиправно не нарахувала та не виплатила компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 року по 30.04.2026 року та протиправно утримав із нарахованої і виплаченої суми грошового забезпечення податок на доходи фізичних осіб та військовий збір при виплаті суми грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року по справі № 520/23210/25.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Щодо позовних вимог у частині про компенсацію втрати частини доходів за період з 13.06.2025 року по 30.04.2026 року.

Згідно статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У відповідності до ст. 2 Закону №2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: сума індексації грошових доходів громадян.

За статтею 3 Закону №2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

За п.п. 1-5 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: сума індексації грошових доходів громадян; (пункт 3 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ №355 (355-2021-п ) від 14.04.2021).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VII (далі - Закон №1402) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи №755/10947/17 (постанова від 30.01.2019) зробила висновок відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція.

За правову позицією, викладеної в постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19, вказала, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Крім того, аналогічна позиція вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі №822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі №803/1565/17.

Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати Позивачу суми грошового забезпечення в період проходження служби з 01.01.2020 року по 19.05.2023 року, суд дійшов висновку, що Позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.

З огляду на наведене, позовну вимогу про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення в період проходження служби з 01.01.2020 року по 19.05.2023 року підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст. 117 КЗпП України.

Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються ст. 117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами ст. 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами ст. 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих ст. 117 КЗпП України у цій справі, є 14.06.2025 - наступний день після звільнення Позивачки із займаної посади.

Отже, ураховуючи ст. 117 КЗпП у Відповідача виник обов`язок виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок з Позивачкою всіх належних сум при звільненні, зокрема сум грошового забезпечення в період проходження служби з 01.01.2020 року по 19.05.2023 року, здійснений Відповідачем лише 30.04.2026 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/23210/25.

Враховуючи, що Позивачку звільнено зі служби 13.06.2025, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню є квітень, травень 2025 року.

Згідно з довідкою про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 29.06.2026 №138-1 середньоденне грошове забезпечення за період квітень-травень 2025 складає – 775,97 грн.

У свою чергу, періодом затримки належних Позивачу сум при звільненні є 14.06.2025 – 13.12.2025, тобто 183 календарних дні, або шість місяців як це встановлено ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 775,97 грн/день за 183 дні становить 142 002, 51 грн.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за ст. 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України».

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за ст. 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч.1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Так, судом встановлено, що при звільнені було Позивачці було виплачено – 381 007, 93 грн, а сума належна до виплати Позивачу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/23210/25 у розмірі 170270,49 грн складає 32,52% від загального розміру належних при звільненні виплат 551 278, 42 грн (381 007, 93 + 170270,49).

Тому, керуючись принципом пропорційності, суд зменшує відшкодування до суми, співмірної з порушенням та стягує з Відповідача 46 179,22 грн, що становить ті ж 32,52% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період шість місяців (142 002, 51 грн).

Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 03.12.2025 у справі № 560/7/23, від 20.11.2025 у справі № 420/10380/23, від 19.11.2025 у справі № 380/10701/24, від 13.11.2025 у справі № 520/9192/22.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 13.06.2025 року по 30.04.2026 року, але не більше шести місяців, буде сума 46 179,22 грн.

Суд зазначає, що розрахунок суми середнього заробітку не погіршує становище позивача, а тому відповідає його інтересам та сприяє поновленню порушеного права.

Щодо невиплати грошової компенсації за суму зайво сплаченого з податку на доходи фізичних осіб та зайво сплаченого військового збору, які утримані з грошового забезпечення, виплаченого 30.04.2026 року, суд зазначає наступне.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, затверджені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами частин 4-6 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

З системного аналізу правових норм у цій справі вбачається, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

У постанові від 27.07.2023 у справі № 380/813/22 Верховний Суд вказував на те, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 825/761/17, від 29.07.2020 у справі № 814/142/17 та від 08.02.2023 у справі № 420/9834/22, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 31.01.2024 у справі №320/6441/22, від 18.04.2024 у справі №160/10789/22 та від 30.04.2024 у справі №360/700/23.

З урахуванням наведеного правового регулювання, суд вважає, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу на виконання судового рішення у справі № 520/23210/25 має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, проте відповідач свій обов`язок щодо виплати компенсації на суму податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, не виконав.

При цьому одночасно з виплатою позивачу грошового забезпечення йому також повинна була бути виплачена грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення.

Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Стосовно витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Керуючись принципами справедливості та співмірності, враховуючи складність справи, враховуючи, що розгляд справи здійснювався в рамках спрощеного провадження, суд вважає за можливе задовольнити клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу частково, та стягнути на користь позивача 4000 грн.

Керуючись ст.ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсації на втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 року по 30.04.2026 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 року по 24.04.2026 року.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 року по 30.04.2026 року.

Зобов`язати військову частину ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 року по 30.04.2026 року, але не більше шести місяців, у сумі сума 46 179,22 грн.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за суму зайво сплаченого з податку на доходи фізичних осіб та зайво сплаченого військового збору, які утримані з грошового забезпечення, виплаченого 30.04.2026 року;

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за суму зайво утриманого податку на доходи фізичних осіб та зайво утриманого військового збору з грошового забезпечення, виплаченого 30.04.2026 року.

В частині інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000, 00 грн (чотири тисячі гривень).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сагайдак В.В.