Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №344/4973/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4973/26

Провадження № 2/344/4199/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої – судді Домбровської Г.В.

при секретарі c/з Петришин Р.Р.,

за участі представника Позивача ОСОБА_1 , представника третьої особи Назарук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та відсотків за користування -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (надалі «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_3 (надалі «Відповідач»), в якому просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 06.09.2025 року у сумі 124 600 доларів США та 15 000 доларів США процентів за користування позикою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.09.2025 року ОСОБА_3 позичив у Позивача кошти у сумі 125 000 доларів США під розписку. Згідно з умовами розписки Відповідач зобов`язався повернути позику до 01 січня 2026 року з виплатою відсотків 2% місячних.

Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі та передав Відповідачеві грошові кошти в розмірі 125 000 доларів США, однак ОСОБА_3 повернув лише 400 доларів США 13.10.2025 року, а решту коштів у встановлений строк не повернув, внаслідок чого утворилася заборгованість, у зв`язку із чим Позивач звернувся до суду із даним позовом.

Представник Позивача в судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явився, явку уповноваженого представника повторно не забезпечив, про причини неявки суду не сповістив, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином. Правом на подання відзиву до суду не скористався. Письмових пояснень по суті спору до суду не подавав.

Будь-яких заяв, в тому числі про відкладення розгляду справи, до суду не надходило.

З метою дотримання строків розгляду цивільних справ Суд вважав за можливе розглянути дану цивільну справу по суті без участі Відповідача на підставі наданих доказів.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 20.05.2026 року залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та відсотків за користування у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача ОСОБА_4 .

Представником Третьої особи ОСОБА_4 на адресу суду подано письмові пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, в яких представник просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Як зазначено у письмових поясненнях третьої особи, між Третьою особою та Відповідачем шлюбний договір не укладався, поділ майна не проводився. Про те, що Відповідач позичив грошові кошти у Позивача третя особа дізналась ввечері 18.04.2026 року. Протягом останніх кількох років, в тому числі з 06.09.2025 по даний час позичені Відповідачем грошові кошти не витрачались на потреби сім`ї: жодне нерухоме чи рухоме майно або предмети розкоші, цінні речі, меблі тощо не придбавались, подорожі не здійснювались, грошові кошти на лікування в сім`ї не витрачались, грошові кошти на особливі потреби не витрачались. З Відповідачем, який є її чоловіком, вони практично не спілкуються, він приховує від неї будь-яку інформацію по даній справі та відмовляється від спілкування про її обставини. Про те, куди він витратив позичені грошові кошти він їй не повідомляє. Вона самостійно забезпечує свої життєві потреби з власної пенсії.

Представник Третьої особи також посилається на те, що відсутність згоди та доказів використання позичених коштів на створення/придбання спільного майна виключає можливість покладення обов`язку зі сплати боргу на іншого з подружжя, відсутність нотаріальної чи письмової згоди другого з подружжя та недоведеність використання коштів для сім`ї є прямим доказом особистого боргу. Вважає, що в тому випадку, якщо Позивачем буде доведено факт позики грошових коштів Відповідачу, то їх стягнення повинно здійснюватись, виключно, за рахунок особистих коштів чи майна Відповідача, як його особистого боргового зобов`язання.

Окрім того, вважала не доведеним сам факт отримання Відповідачем грошових коштів, зазначених в розписці, а також недотримання сторонами вимог до укладення договору, а саме, в розписці не зазначено паспортних даних та ідентифікаційного коду позичальника.

Представник Третьої особи в судовому за сіданні проти позовних вимог заперечила з підстав, викладених у письмових поясненнях, просила в задоволенні позову відмовити.

Проаналізувавши доводи представника Позивача та представника Третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Статтею 1046 Цивільного Кодексу України визначено зміст договору позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

06 вересня 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 позичив в ОСОБА_2 суму 125 тисяч доларів США та зобов`язувався дану суму повернути до 01 січня 2026 року з виплатою відсотків 2% місячних, в чому і розписався в повному розумі.

Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

На підтвердження укладення договору позики Позивачем надано суду оригінал розписки від 06.09.2025 року, яку підписано Відповідачем.

Однак як стверджує Позивач у позовній заяві, Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання: з часу отримання позики сплатив лише один платіж у розмірі 400,00 доларів США, чим не виконав взяті на себе зобов`язання згідно розписки, у зв`язку із чим Позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідач ОСОБА_3 не спростував факту отримання коштів від ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у встановлений договором строк.

Як зазначено в позовній заяві, Відповідач не повернув Позивачу борг за договором позики від 06.09.2025 року в розмірі 124 600,00 доларів США.

В постановах Верховного суду України щодо правової природи позики та доказів, які підтверджують факт його укладення. Зокрема, в постанові ВСУ від 15.11.2015 року в справі №6-1967 цс 15, вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому Верховний суд вказав, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Аналогічна позиція міститься у Постанові Верховного суду України від 02.07.2014 року в справі №6-79 цс 14, в якій Верховний суд зазначив, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

При укладенні договору позики між сторонами в письмовій формі були погоджені всі істотні умови таких договорів, а саме: розмір позики та строк її повернення. Таким чином вказаний договір позики вважається укладеними та підлягає до виконання. Відповідно до розписки Позивач виконав зобов`язання перед Відповідачем та надав кошти в борг, в той час як зобов`язання позичальника виконані не були.

За таких обставин позовна вимога щодо стягнення з Відповідача суми заборгованості в розмірі 124 600,00 доларів США є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Будь-яких доказів, які б спростовували надані Позивачем докази заборгованості за вказаним договором позики, та, зокрема неповернення всієї суми позики, Відповідачем не надано.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно умов договору позики, які узгоджено сторонами, за користування сумою позики було визначено відсотки в розмірі 2% в місяць.

Як зазначено в позовній заяві, за період з 06.09.2025 року по 12.03.2026 року розмір нарахованих Позивачем процентів за користування позикою становить 15 000 доларів США (6 місяців х 2500,00 доларів США)

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Частиною першої статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення позики, просив, у тому числі, крім тіла позики (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками в розмірі 15 000,00 доларів США.

Вказану суму заборгованості нараховано Позивачем за період з 06.09.2025 року (дата укладення договору позики) до 12.06.2026 року (тобто, на момент звернення до суду).

Разом з тим, умовами договору позики, які відображені та узгоджені сторонами у розписці від 06.09.2025 року визначено дату повернення позики – 01.01.2026 року.

Тобто, проценти за користування позикою повинні бути розраховані до 01.01.2026 року, а після цього часу права кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому законодавство визначає різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Частиною четвертої статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17 (провадження № 61-12636св21), від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Отже, розрахунок процентів за період 06.09.2025 року – 01.01.2026 року здійснюється наступним чином:

06.029.2025 – 12.10.2025 року: 37 днів х (2%/30 днів) х 125 000,00 доларів США = 3 083,33 доларів США

13.10.2025 – 01.01.2026 року: 81 день х (2%/30 днів) х 124 600,00 доларів США = 6 728,40 доларів США.

Загалом відсотки: 3 083,33 доларів США + 6 728,40 доларів США = 9 811,73 доларів США.

В задоволенні решти позовних вимог про стягнення відсотків слід відмовити у зв`язку з безпідставністю.

Стосовно пояснень Третьої особи щодо ненадання нею згоди на укладення Відповідачем договору позики, не витрачання позичених коштів в інтересах сім`ї Суд зауважує на тому, що такі пояснення не стосуються предмету даного позову, оскільки ОСОБА_4 не є відповідачем у даній справі, Позивачем до неї вимоги не пред`являлися, і Судом такі вимоги не вирішуються.

Крім того, чинним законодавством не передбачено можливості суду визначати майно, за рахунок якого на підставі судового рішення відбуватиметься стягнення заборгованості з Відповідача (особисте чи спільне майно). Примусове виконання судових рішень покладено на органи державної виконавчої служби. Крім того, рішення суду, яке набрало законної сили, може бути виконане відповідачем у справі в добровільному порядку.

Безпідставними також є посилання представника Третьої особи на відсутність у розписці паспортних даних та ідентифікаційного коду позичальника, оскільки такі дані у розписці від 06.09.2025 року відображені.

Щодо посилання представника Третьої особи на не доведення самого факту отримання Відповідачем грошових коштів, зазначених в розписці, суд зауважує, що зміст самої розписки від 06.09.2025 року містить інформацію про отриманні коштів позичальником.

Саме на сторону Відповідача, у разі неотримання коштів за позикою, покладено обов`язок доведення такої обставини.

Суд також зауважує, що порядок підтвердження виконання зобов`язання визначено статтею 545 ЦК України.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з частковим задоволенням позову з Відповідача слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 16 021,57 грн.

Керуючись ст. ст. 76-81, 89, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та відсотків за користування – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму заборгованості за договором позики від 06.09.2025 року в загальному розмірі 134 411,73 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на час винесення рішення відповідно до офіційного курсу НБУ становить 5 978 176,75 грн., та складається з:

основна сума позики 124 600,00 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на час винесення рішення відповідно до офіційного курсу НБУ становить 5 541 784,36 грн.,

проценти за користування позикою 9 811,73 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на час винесення рішення відповідно до офіційного курсу НБУ становить 436 392,39 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати зі сплати судового збору в сумі 16 021,57 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.07.2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.