Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №460/8348/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 липня 2026 року м. Рівне№460/8348/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – Позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі іменується – Відповідач) в якому Позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме невиплаті в день звільнення компенсації за неотримане речове майно з невиплати Позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно до виключення його зі списків особового складу військової частини; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні з 22.10.2025 по 14.03.2026 в розмірі – 116995,45 грн.

Стислий виклад позиції Позивача.

Позивач зазначає, що з 16.10.2017 проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом, у тому числі у військовій частині НОМЕР_1 . При звільненні з військової служби Позивач подав рапорт про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Позивач вказує, що на день виключення зі списків особового складу військової частини відповідач не провів з ним повного розрахунку, оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно не виплатив. Зазначає, що згідно з речовим атестатом та довідкою-розрахунком він не отримав речове майно, за яке йому належала грошова компенсація. Фактично така компенсація була виплачена йому лише 14.03.2026 у розмірі 27836,62 грн. Тому, Позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

Стислий виклад заперечень Відповідача.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав. В обґрунтування заперечень зазначив, що Позивач у рапорті від 11.10.2025 просив звільнити його з військової служби до проведення всіх необхідних розрахунків, тобто, на думку Відповідача, погодився на здійснення відповідних виплат після виключення зі списків особового складу військової частини. З огляду на це Відповідач вважає відсутніми підстави для застосування статті 117 КЗпП України та просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 18.05.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 29.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 06.07.2026 поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк для подання до суду відповіді на відзив.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом, у тому числі у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2025 №303 Позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

При звільненні з військової служби Позивач подав рапорт про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Листом від 29.01.2026 №996 військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на адвокатський запит, речовий атестат та довідку-розрахунок вартості неотриманого речового майна.

Відповідно до довідки-розрахунку від 30.01.2026 вартість неотриманого речового майна становила 28260,53 грн.

Листом від 26.03.2026 №3765/1 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що компенсація за неотримане речове майно Позивачу призначена наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2025 №303.

Грошова компенсація за неотримане речове майно в розмірі 27836,62 грн була виплачена Позивачу на картковий рахунок 14.03.2026 (а.с.26).

Вважаючи порушеним право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, Позивач звернувся з позовом до суду.

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 1 частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України

Матеріалами справи підтверджено, що право Позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно було визнане самим Відповідачем, оскільки відповідна компенсація була призначена наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2025 №303 та фактично виплачена Позивачу 14.03.2026.

З огляду на це, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України в частині, що регулює відповідальність за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Період з 19.07.2022 до 13.03.2026 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Висновок аналогічного змісту викладено Верховним Судом у постановах від 05.09.2025 у справі №200/5212/23, від 28.08.2025 у справі №580/890/24, 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22.

Суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, відповідно до якого після набрання чинності Законом України №2352-IX до правовідносин щодо відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні застосовується стаття 117 КЗпП України у редакції, яка передбачає обмеження періоду виплати середнього заробітку шістьма місяцями. Водночас застосування такого обмеження не виключає необхідності оцінки співмірності заявленої до виплати суми з урахуванням конкретних обставин справи, розміру простроченої заборгованості та принципів розумності, справедливості і пропорційності.

Судом встановлено, що Позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 21.10.2025, тоді як грошова компенсація за неотримане речове майно в розмірі 27836,62 грн була фактично виплачена йому лише 14.03.2026.

Тобто остаточний розрахунок у цій частині Відповідачем здійснено не у день виключення Позивача зі списків особового складу військової частини, а з порушенням строків, визначених законом.

Отже, бездіяльність Відповідача щодо непроведення своєчасного розрахунку з Позивачем при звільненні в частині невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно є протиправною.

Щодо розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати, зокрема компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, вихідна допомога тощо.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Розмір грошового забезпечення Позивача за два місяці перед звільненням становив 49907,10 грн (серпень 2025 року – 24953,55 грн, вересень 2025 року – 24953,55 грн), що підтверджується грошовим атестатом Позивача від 24.01.2026 №7/1/282.

Кількість календарних днів служби Позивача за серпень і вересень- становила 61 день.

Отже, середньоденний заробіток Позивача становить 818,15 грн (49907,10 грн грн/61 день).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2025 по 13.03.2026 становить 116995,45 грн (розрахунок: 818,15 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 143 (кількість днів затримки розрахунку).

У постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

З огляду на наведене, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України.

Суд враховує, що в порівнянні із сумою несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 27836,62 грн, заявлений Позивачем розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 116995,45 грн не можна вважати співмірним, оскільки такий істотно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суми.

Так, істотність частки несвоєчасно виплаченої суми в порівнянні із середнім грошовим забезпеченням за весь час затримки розрахунку складає:

27836,62 грн / 116995,45 грн = 0,23793;

де 27836,62 грн — сума несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно, а 116995,45 грн — середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку, визначене Позивачем.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню, обчислюється:

818,15 грн Ч 0,2379 Ч 143 календарні дні = 27836,62 грн,

де 818,15 грн — середньоденне грошове забезпечення Позивача, 143 — кількість календарних днів затримки розрахунку, 0,23793 — коефіцієнт істотності частки несвоєчасно виплаченої суми.

Тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи співмірність, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав Позивача зобов`язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у зменшеному розмірі 27836,62 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню, оскільки Позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення дій – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме невиплаті в день звільнення компенсації за неотримане речове майно з невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно до виключення його зі списків особового складу військової частини.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні з 22.10.2025 по 13.03.2026 в розмірі – 27836,62 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 09 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Суддя К.М. Недашківська