Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №420/14643/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14643/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 20 травня 2026 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 видати довідку про безпосередню участь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України за формою згідно з додатком 6 відповідно до Постанови КМУ від 20 серпня 2014 р. № 413;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 довідку про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти Україниза формою згідно з додатком 6 відповідно до Постанови КМУ від 20 серпня 2014 р. № 413;

- судовий збір стягнути з відповідача.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 в якій ОСОБА_1 проходив військову службу є бойовою частиною і належить до НОМЕР_3 окремої бригади морської піхоти Військово морських сил ЗСУ. Зокрема його посада водія-електрика самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону є бойовою посадою, яка передбачала не лише керування технікою, а й виконання ним бойових завдань у складі підрозділу.

За час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 , він неодноразово звертався усним рапортом до командування частини про отримання довідки за формою 6, оскільки письмовий рапорт відмовлялися отримувати з будь-яких формальних причин. Командування лише стверджувало, що дійсно для військовослужбовців ВЧ НОМЕР_1 передбачена довідка форми 6 оскільки частина с бойовою, але необхідно почекати в зв`язку із завантаженням діловода справами. В подальшому відповідь командування на прохання ОСОБА_1 про оформлення статусу учасника бойових дій змінилась і він отримав пояснення, що у ВЧ НОМЕР_1 статус УБД отримують тільки військовослужбовці, які отримують винагороду в 100000 гривень.

Станом на сьогодні, а також під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , ОСОБА_1 протиправно було відмовлено у видачі довідки форми - 6 «про безпосередню участь у заходах оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави», яка є основним документом (підставою) для оформлення статусу учасника бойових дій (УБД), а також не подано необхідні документи до комісії для вирішення вказаного питання. Вказане підтверджується: листом військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2025 року про те, що матрос ОСОБА_1 під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 в районах ведення бойових дій не перебував, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України не брав; відповіддю в/ч НОМЕР_1 від 25.08.2025 року № 182/11064 на запит Адвокатського бюро про те, що матрос ОСОБА_1 до участі та виконанні бойових (спеціальних) завдань не залучався; відповіддю в/ч НОМЕР_1 від 08.01.2026 року № 184/231 на запит Адвокатського бюро про те, що колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 матросу ОСОБА_1 не може бути видано довідку про безпосередню участь у зв`язку з тим, що безпосередню участь даний військовослужбовець не брав. Вказані дії командування військової частини НОМЕР_1 є протиправними та порушують право матроса ОСОБА_1 .

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначив, що відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 413, підставою для видачі довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, є належним чином оформлені документи, зокрема бойові накази (бойові розпорядження), журнали бойових дій, бойові донесення та рапорти командирів про участь військовослужбовця у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Відповідач вказував, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач безпосередньої участі у бойових діях чи виконанні бойових (спеціальних) завдань не брав, а здійснював лише всебічне забезпечення діяльності бойових підрозділів, у зв`язку з чим отримував додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн пропорційно часу проходження служби. Крім того, згідно з наказами Головнокомандувача Збройних Сил України, населений пункт Новопавлівка Дніпропетровської області у спірний період не належав до районів ведення бойових дій, а відповідно до рапорту командира підрозділу позивач не залучався до виконання бойових чи спеціальних завдань через відсутність базової військової підготовки та проходження військово-лікарської комісії.

На думку відповідача, відсутність передбачених законодавством документів, які підтверджують безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, виключає правові підстави для видачі довідки про таку участь, а тому підстав для задоволення позову немає.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

28 травня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Станом на 07 липня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується інформацією з військового квитка.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.01.2025 року №25, матроса ОСОБА_1 , призначено на посаду водієм-електриком самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 (стор. 8 військового квитка).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2025 року №74 ОСОБА_1 призначено на посаду матросом резерву запасного взводу запасної роти військової частини НОМЕР_1 (стор.8 військового квитка).

19.04.2025 року згідно наказу №109, ОСОБА_1 виключено із списків військової частини НОМЕР_1 .

25.04.2025 року, його зараховано до військової частини НОМЕР_4 .

13.10.2025 року, виключено із списків військової частини НОМЕР_4 , згідно наказу №308.

15.10.2025 року, взятий на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як зазначає позивач, за час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 , він неодноразово звертався усним рапортом до командування частини про отримання довідки за формою 6.

Як вказує позивач, станом на теперішній час, а також під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , ОСОБА_1 було відмовлено у видачі довідки форми - 6 «про безпосередню участь у заходах оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави», яка є основним документом (підставою) для оформлення статусу учасника бойових дій (УБД), а також не подано необхідні документи до комісії для вирішення вказаного питання, що підтверджується:

- листом військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2025 року про те, що матрос ОСОБА_1 під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 в районах ведення бойових дій не перебував, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України не брав;

- відповіддю в/ч НОМЕР_1 від 25.08.2025 року № 182/11064 на запит Адвокатського бюро про те, що матрос ОСОБА_1 до участі та виконанні бойових (спеціальних) завдань не залучався;

- відповіддю в/ч НОМЕР_1 від 08.01.2026 року № 184/231 на запит Адвокатського бюро про те, що колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 матросу ОСОБА_1 не може бути видано довідку про безпосередню участь у зв`язку з тим, що безпосередню участь даний військовослужбовець не брав.

Вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 видати довідку про безпосередню участь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України за формою згідно з додатком 6 відповідно до Постанови КМУ від 20 серпня 2014 р. № 413, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно із статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частинами 1 та 2 статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Як гарантовано частиною 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон України від 25.03.1992 року №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Виходячи з преамбули Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Суспільні відносини з приводу набуття громадянином правового статусу учасника бойових дій регламентовані, зокрема, приписами Закону №3551-ХІІ.

Згідно із статті 5 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь:

в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення,

у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів,

у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених положень свідчить, що законодавець у кожному випадку пов`язує надання статусу учасника бойових дій із фактичною участю у збройному протистоянні, яка має ознаки безпосередності, тобто особистого виконання бойових (службових) завдань у складі військових формувань під час здійснення відповідних заходів.

Йдеться не про будь-яке виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, а про реальне та особисте залучення до виконання завдань, безпосередньо пов`язаних із відсіччю та стримуванням збройної агресії, що за своїм змістом і характером передбачають підвищений рівень небезпеки для життя і здоров`я військовослужбовця.

Виконання завдань забезпечувального, чергового чи охоронного характеру, навіть у період дії воєнного стану, саме по собі не може ототожнюватися з такою безпосередньою участю.

При цьому, зміст поняття «безпосередня участь» підлягає системному тлумаченню у взаємозв`язку з нормативними актами, прийнятими на виконання Закону № 3551-ХІІ, які визначають порядок підтвердження такої участі та критерії її встановлення. У цьому контексті територіальна складова не є самостійно встановленим обмеженням, а виступає елементом правової моделі, відповідно до якої безпосередність участі пов`язується з виконанням бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених у встановленому порядку. Відсутність встановленого факту виконання завдань у таких районах виключає можливість визнання відповідної діяльності як безпосередньої участі у розумінні пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ.

Подібний підхід щодо обов`язковості встановлення у сукупності, зокрема, функціональної та територіальної ознак застосований Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29 березня 2024 року у справі № 440/3321/23.

Механізм надання статусу учасника бойових дій визначений Порядком № 413.

Згідно положень підпункту 4 пункту 4 Порядку № 413 підставою для надання статусу учасника бойових дій для заявників з числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ (крім осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, є довідка за формою згідно з додатком 6.

Заявники, зазначені в абзаці першому цього підпункту, за власним бажанням можуть додавати інші документи, які містять докази та підтверджують факт виконання ними особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань.

Відповідно до підпункту 1 пункту 5 Порядку № 413, для надання статусу учасника бойових дій документи подаються командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи чи організації стосовно заявників, зазначених у пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, або самостійно заявником з їх числа - у разі неподання таких документів відповідним командиром (начальником).

Водночас пунктом 8 Порядку № 413 прямо встановлено, що для надання статусу учасника бойових дій особам, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій зобов`язані протягом 30 календарних днів з дня участі таких осіб у виконанні бойових (службових) завдань подати на розгляд відповідної комісії довідку за формою згідно з додатком 6 або додатком 7 до цього Порядку.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 413 для надання статусу учасника бойових дій заявник подає комісії (міжвідомчій комісії) заяву.

Заява може подаватися: у паперовій формі за формою згідно з додатком 8: безпосередньо комісії (міжвідомчій комісії), у тому числі шляхом надсилання засобами поштового зв`язку; через центр (заявниками з числа осіб, зазначених у пунктах 21 та 25 частини першої статті 6 Закону); в електронній формі заявниками з числа осіб, зазначених у пункті 19 частини першої статті 6 Закону засобами Порталу Дія (для законних представників або уповноважених осіб зазначених осіб за наявності технічної можливості) або засобами Реєстру.

Подати заяву в електронній формі засобами Порталу Дія може громадянин України, засобами Реєстру - громадянин України, іноземець або особа без громадянства (за наявності реєстраційного номеру облікової картки платника податків).

Заявники, рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій яким приймається відповідними комісіями розвідувальних органів, можуть подавати заяву на адресу такої комісії виключно у паперовій формі за формою згідно з додатком 8.

Пунктом 14 Порядку № 413 визначено, що до заяви в електронній формі додаються за наявності електронні копії оригіналів паперових документів, визначених підпунктами 1-4 пункту 4 цього Порядку, шляхом їх завантаження заявником для подальшого опрацювання комісією.

У разі відсутності документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 4 цього Порядку, вони витребовуються комісіями у порядку, передбаченому пунктом 22 цього Порядку.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 413 рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій приймається комісіями - стосовно заявників з числа осіб, зазначених у пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону.

Згідно з пунктом 24 Порядку № 413 комісія або міжвідомча комісія відмовляє заявнику в наданні статусу учасника бойових дій у разі відсутності необхідних документів, визначених пунктом 4 цього Порядку.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 із відповідним змістом про участь особи у заходах, визначених пунктом 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ, є необхідною передумовою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу учасника бойових дій відповідною комісією.

Водночас підстави внесення інформації до такої довідки та її зміст підлягають перевірці на відповідність вимогам законодавства, у тому числі в межах здійснення судового контролю за рішеннями суб`єктів владних повноважень.

Обов`язок командира (начальника) військової частини щодо подання такої довідки виникає лише за умови наявності підтверджених належними документами фактів безпосередньої участі військовослужбовця у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Крім того, відповідно до пункту 1 постанови КМУ № 168, на період дії воєнного стану військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Разом із тим, особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій території України або на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення таких заходів, розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах.

Крім того, окремо передбачено можливість збільшення розміру додаткової винагороди (але не більше ніж до 50 000 гривень) для військовослужбовців, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органів військового управління або штабів угруповань військ, у тому числі поза районами ведення бойових дій, за умови здійснення ними оперативного (бойового) управління підрозділами, що ведуть бойові дії.

Отже, системний аналіз пункту 1 Постанови № 168 свідчить, що законодавець чітко розмежував поняття:

– загальне виконання бойових (спеціальних) завдань у період воєнного стану, за яке виплачується додаткова винагорода до 30 000 гривень;

– безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони з обов`язковим перебуванням у районах їх ведення (здійснення), що є підставою для збільшення винагороди до 100 000 гривень.

Таке розмежування має правове значення для оцінки характеру участі військовослужбовця у виконанні військового обов`язку та не допускає ототожнення будь-якого виконання завдань у період воєнного стану з безпосередньою участю у бойових діях.

Крім того, згідно з статтею 9 Закону № 2011-ХІІ, Указу Президента України № та постанови КМУ № 168 наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року №44 затверджено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок №260).

Порядок № 260 доповнено новим розділом «XXXIV. Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану» згідно з Наказом Міністерства оборони № 44 від 25 січня 2023 року - застосовується з 01 лютого 2023 року.

Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою КМУ № 168 виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії; з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;

на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;

з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями;

50 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)), затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту).

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі до складу сільських (селищних), міських, районних та обласних військових адміністрацій, на території (або частині цієї території), здійснення повноважень яких ведуться воєнні (бойові) дії, та виконують бойові (спеціальні) завдання виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 30000 гривень.

Військовослужбовцям Збройних Сил України за періоди виконання бойових (спеціальних) завдань в оперативному підпорядкуванні або у складі органів військового управління (військових частин, підрозділів) розвідувального органу Міністерства оборони України, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, а також інших військових формувань, виплата додаткової винагороди здійснюється в порядку, на умовах та розмірах, передбачених у цьому розділі.

Військовослужбовцям, зазначеним у цьому пункті, які одночасно мають право на отримання додаткової винагороди за різними умовами, ця додаткова винагорода виплачується в більшому розмірі.

Таким чином, Порядок № 260, прийнятий на виконання постанови КМУ № 168, також закріплює диференційований підхід до визначення розміру додаткової винагороди залежно від характеру та умов виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань, зокрема з урахуванням факту безпосередньої участі у бойових діях та перебування у районах їх ведення. Отже, як постанова КМУ № 168, так і Порядок № 260 послідовно розмежовують загальне виконання завдань у період воєнного стану та безпосередню участь у збройному конфлікті, що має істотне значення для правової оцінки характеру участі позивача.

Крім того, пунктом 3 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку №260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Згідно з пунктом 6 розділу XXXIV Порядку №260 про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.

Отже, у своєму системному взаємозв`язку положення Закону № 3551-ХІІ, Порядку № 413, постанови КМУ № 168 та розділу XXXIV Порядку № 260 формують узгоджену правову модель регулювання, відповідно до якої вирішальним критерієм для віднесення діяльності військовослужбовця до безпосередньої участі у бойових діях чи заходах із забезпечення національної безпеки і оборони є встановлення факту виконання ним бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

При цьому нормативне розмежування розмірів додаткової винагороди (100 000, 50 000 та 30 000 гривень) не має суто фінансового характеру, а залежить від фактичних обставин, інтенсивності та умов залучення військовослужбовця до виконання бойових (спеціальних) завдань, зокрема від характеру таких завдань і території їх здійснення.

Виплата у розмірі 100 000 гривень поставлена у залежність від встановлення факту безпосередньої участі у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони за умови перебування в районах їх ведення.

Натомість виконання бойових (спеціальних) завдань поза межами таких районів або здійснення завдань забезпечувального чи охоронного характеру, що зумовлює виплату додаткової винагороди у меншому розмірі (30 000 гривень), саме по собі не може розцінюватися як безпосередня участь у бойових діях.

Таким чином, лише сукупність установлених обставин щодо характеру виконуваних завдань, території їх здійснення та їх належного документального підтвердження відповідно до вимог законодавства є передумовою виникнення обов`язку щодо оформлення довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 і, відповідно, підставою для подальшого розгляду питання про надання статусу учасника бойових дій.

У цьому контексті заслуговує на увагу і постанова Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф» (далі – постанова КМУ № 1364), якою встановлено механізм формування єдиного переліку таких територій. Відповідно до зазначеної постанови перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за погодженням з Міністерством оборони України на підставі пропозицій відповідних військових адміністрацій; у ньому визначаються дати початку та завершення бойових дій або тимчасової окупації, а сам перелік підлягає регулярному оновленню.

Сам факт запровадження воєнного стану на всій території України та його тривалий характер не є визначальним для оцінки участі особи в бойових діях. Правовий режим воєнного стану є загальнодержавним, однак райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються окремими рішеннями уповноважених суб`єктів та мають конкретний територіальний характер.

Отже, нормативне регулювання чітко розмежовує загальну дію воєнного стану та конкретні території, які мають статус районів ведення воєнних (бойових) дій.

Разом із тим, суд враховує, що відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій», чинних у період виконання позивачем зазначених в позові дії, місто Одеса не визначалося як район ведення воєнних (бойових) дій.

Варто також зауважити, що запровадження та дія воєнного стану на всій території України не ототожнюються з веденням активних бойових дій у кожному регіоні держави. Нормативне визначення таких районів здійснюється у встановленому порядку відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України, а також у межах механізму формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані.

Окрім того, системний аналіз положень Закону № 3551-ХІІ, Порядку № 413, постанови КМУ № 168 та розділу XXXIV Порядку № 260 свідчить, що виконання військового обов`язку в умовах воєнного стану не є тотожним безпосередній участі у бойових діях. Належність до військової частини, залучення до охорони об`єктів критичної інфраструктури чи виконання завдань протиповітряного прикриття поза районами ведення воєнних (бойових) дій саме по собі не створює правових підстав для визнання відповідної діяльності безпосередньою участю у розумінні пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ.

Інше тлумачення зазначених норм призвело б до необґрунтованого розширення кола осіб, яким може бути надано статус учасника бойових дій, без урахування характеру та інтенсивності участі у збройному протистоянні, що суперечило б принципу справедливості та рівності правового статусу військовослужбовців.

Відсутність установленого факту виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у районах ведення воєнних (бойових) дій, визначених відповідними наказами Головнокомандувача Збройних Сил України, а також відсутність у матеріалах справи інформації та документів, передбачених законодавством і локальними актами (бойових наказів, розпоряджень, доручень, рішень Головнокомандувача Збройних Сил України чи начальника Генерального штабу Збройних Сил України, які підтверджують перебування у складі діючих угруповань або в районах ведення бойових дій), виключає виникнення у відповідача обов`язку щодо оформлення та видачі довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413.

Тобто, виходячи з положень пункту 19 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, вбачається, що статус учасника бойових дій надається особам з числа військовослужбовців, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, за умови перебування безпосередньо в районах воєнних (бойових) дій та у період здійснення зазначених заходів.

Аналіз наведених положень свідчить, що законодавець у кожному випадку пов`язує надання статусу учасника бойових дій із фактичною участю у збройному протистоянні, яка має ознаки безпосередності, тобто особистого виконання бойових (службових) завдань у складі військових формувань під час здійснення відповідних заходів.

Йдеться не про будь-яке виконання обов`язків в умовах воєнного стану, а про реальне та особисте залучення до виконання завдань, безпосередньо пов`язаних із відсіччю та стримуванням збройної агресії, що за своїм змістом і характером передбачають підвищений рівень небезпеки для життя і здоров`я військовослужбовця.

Виконання завдань забезпечувального, чергового чи охоронного характеру, навіть у період дії воєнного стану, саме по собі не може ототожнюватися з такою безпосередньою участю.

При цьому, зміст поняття «безпосередня участь» підлягає системному тлумаченню у взаємозв`язку з нормативними актами, прийнятими на виконання Закону № 3551-ХІІ, які визначають порядок підтвердження такої участі та критерії її встановлення.

У цьому контексті територіальна складова не є самостійно встановленим обмеженням, а виступає елементом правової моделі, відповідно до якої безпосередність участі пов`язується з виконанням бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених у встановленому порядку.

Відсутність встановленого факту виконання завдань у таких районах виключає можливість визнання відповідної діяльності як безпосередньої участі у розумінні пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічний підхід щодо обов`язковості встановлення у сукупності, зокрема, функціональної та територіальної ознак застосований Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29 березня 2024 року у справі № 440/3321/23.

Інше тлумачення зазначених норм призвело б до необґрунтованого розширення кола осіб, яким може бути надано статус учасника бойових дій, без урахування характеру та інтенсивності участі у збройному протистоянні, що суперечило б принципу справедливості та рівності правового статусу військовослужбовців.

Аналогічна позиція відповідає правовим висновкам викладеним Верховним Судом в постанові від 17 лютого 2026 року по справі №200/7237/24.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, виникли у зв`язку з ненадання військовою частиною НОМЕР_1 позивачу довідки про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за формою згідно з додатком 6 відповідно до Постанови КМУ від 20 серпня 2014 р. № 413.

Як вбачається з довідки про суму нарахованого грошового забезпечення (№2204 від 26.05.2026 року) позивача, ОСОБА_1 за період з лютого 2025 року по травень 2025 року у військовій частині НОМЕР_1 безпосередньої участі у бойових діях, виконанні бойових (спеціальних) завдань або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії не приймав, а лише здійснював всебічне забезпечення дій бойових підрозділів бригади.

З метою отримання довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України позивач звертався до військової частини НОМЕР_1 .

У відповідь на звернення командуванням військової частини було повідомлено ОСОБА_1 , що згаданий населений пункт Новопавлівка Дніпропетровської області відповідно до наказів Головнокомандуючого Збройних Сил України, а саме від 05.02.2025 року № 67, від 06.03.2025 року № 112, від 04.04.2025 року № 162 не входив до районів ведення бойових дій.

Також як вбачається з рапорту командира 1 самохідного артилерійської батареї 2 самохідного дивізіону вх. №27680 від 11.08.2025 року ні до яких спеціальних або бойових завдань ОСОБА_1 не залучався через відсутність базової військової підготовки та проходження ним військово-лікарської комісії. А тому, командування військової частини НОМЕР_1 не має жодних правових підстав у наданні довідки.

Позивачем не надано до суду будь-яких доказів, що у період з лютого 2025 по березень 2025 року проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 він приймав безпосередню участь у бойових діях, виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Натомість, як вбачається з наданих відповідачем доказів, у період з лютого 2025 року по березень 2025 року позивач здійснював всебічне забезпечення дій бойових підрозділів бригади у зв`язку з чим військовослужбовцю була нарахована та виплачена в повному обсязі додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби.

Суд також враховує, що відповідно до наказів Головнокомандуючого ЗСУ «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій з 01.02.2025 року по 01.04.2025 року область в якій перебував позивач в період не входило до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій.

Однак визначення факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях повинно бути відповідним чином оформлено належними документами: рапортами командира підрозділу, журналом бойових дій, бойовим наказом (бойовим розпорядженням). Ніким іншим, окрім командування відповідної військової частини, питання безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, підтверджено бути не може.

Інших доказів, які б підтверджували безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за Постановою Кабінету Міністрів України №168, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку, що сама лише обставина проходження позивачем військової служби в умовах дії воєнного стану, а також виконання ним завдань із забезпечення діяльності військової частини, не є достатньою правовою підставою для покладення на відповідача обов`язку оформити та видати довідку за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем надано належні та допустимі докази, які свідчать про відсутність документального підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, за умов, визначених пунктом 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ. При цьому жодного бойового наказу (бойового розпорядження), журналу бойових дій, бойового донесення, рапорту командира чи іншого документа, передбаченого пунктом 4 розділу XXXIV Порядку № 260, який би підтверджував безпосередню участь позивача у таких заходах, матеріали справи не містять.

Суд також бере до уваги, що позивач не спростував доводи відповідача щодо виконання ним у спірний період завдань із всебічного забезпечення діяльності бойових підрозділів, що відповідало умовам виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 та Порядку № 260, однак саме по собі не свідчить про виконання бойових (спеціальних) завдань у районах ведення воєнних (бойових) дій та не підтверджує безпосередньої участі у бойових діях.

При цьому суд зазначає, що оформлення довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 не є дискреційним правом командира військової частини, а здійснюється виключно за наявності визначених законодавством підстав та належного документального підтвердження таких обставин. Відсутність документів, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у заходах, передбачених пунктом 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ, виключає можливість складання відповідної довідки, оскільки її видача за відсутності належних підстав суперечила б вимогам чинного законодавства.

Водночас суд звертає увагу, що предметом розгляду у цій справі є правомірність дій відповідача щодо відмови у видачі довідки, а не встановлення судом факту безпосередньої участі позивача у бойових діях. Суд не наділений повноваженнями підміняти компетентних посадових осіб військового управління та самостійно встановлювати такі обставини за відсутності передбачених законодавством первинних документів.

Відтак, оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для виникнення у відповідача обов`язку оформити та видати довідку про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони за формою, визначеною додатком 6 до Порядку № 413.

За таких обставин відмова військової частини у видачі позивачу зазначеної довідки відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підстав для визнання дій відповідача протиправними та покладення на нього обов`язку щодо оформлення і видачі такої довідки суд не вбачає.

Водночас суд вважає помилковими доводи позивача про те, що сам факт проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , яка виконує бойові завдання, а також отримання додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 автоматично свідчать про його безпосередню участь у бойових діях та покладають на відповідача обов`язок оформити довідку за формою згідно з додатком 6 до Порядку №413.

Насамперед суд зазначає, що проходження військової служби за призовом під час мобілізації або проходження служби у військовій частині, яка бере участь у виконанні бойових завдань, саме по собі не є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення права на отримання статусу учасника бойових дій.

Пункт 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII пов`язує виникнення такого права не з фактом проходження служби у відповідній військовій частині, а виключно з безпосередньою участю військовослужбовця у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, за умови його безпосереднього перебування у районах ведення воєнних (бойових) дій у період здійснення таких заходів.

Отже, законодавець розмежував правовий статус військової частини та характер виконання службових обов`язків конкретним військовослужбовцем. Сам по собі факт належності особи до військової частини, яка виконує бойові завдання, не свідчить про особисте виконання такою особою бойових (спеціальних) завдань або її безпосередню участь у бойових діях.

Так само суд відхиляє доводи позивача щодо того, що виплата йому додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 підтверджує факт безпосередньої участі у бойових діях.

Як уже зазначалося судом, положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 та розділу XXXIV Порядку №260 передбачають різні правові підстави для виплати додаткової винагороди залежно від характеру виконуваних військовослужбовцем завдань.

Зокрема, додаткова винагорода у розмірі до 30000 гривень виплачується військовослужбовцям за виконання визначених бойових (спеціальних) завдань, тоді як виплата у розмірі до 100000 гривень прямо пов`язується із встановленням факту безпосередньої участі у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони за умови перебування у районах їх ведення.

Тому сам факт отримання позивачем додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень не є належним доказом його безпосередньої участі у бойових діях та не може підміняти документи, визначені пунктом 4 розділу XXXIV Порядку №260, які законодавець визнав єдиними належними документами для підтвердження такої участі.

Крім того, суд не приймає доводи позивача про те, що перебування ним у населених пунктах Межова та Новопавлівка Дніпропетровської області, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими, затвердженого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1364, саме по собі підтверджує його безпосередню участь у бойових діях.

Постанова Кабінету Міністрів України №1364 регулює питання формування Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими, та застосовується для реалізації окремих соціальних, гуманітарних, бюджетних та інших правових механізмів. Водночас зазначена постанова не визначає критерії набуття статусу учасника бойових дій та не змінює вимог Закону №3551-XII, Порядку №413 і Порядку №260 щодо необхідності підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях.

Більше того, включення певного населеного пункту до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, не свідчить автоматично про те, що кожен військовослужбовець, який перебував на відповідній території, виконував бойові (спеціальні) завдання або безпосередньо брав участь у бойових діях.

Для вирішення питання про надання статусу учасника бойових дій вирішальне значення має не лише територіальний критерій, а сукупність установлених законом умов, зокрема характер виконуваних військовослужбовцем завдань, його особиста участь у відповідних заходах та підтвердження таких обставин належними документами.

Отже, доводи позивача фактично ґрунтуються на помилковому припущенні, що проходження військової служби у бойовій військовій частині або перебування у місці її дислокації автоматично свідчить про безпосередню участь кожного військовослужбовця у бойових діях. Такий підхід суперечить наведеним нормам Закону №3551-XII, Порядку №413, постанови Кабінету Міністрів України №168 та Порядку №260, які пов`язують виникнення права на отримання статусу учасника бойових дій виключно з установленим і належним чином документально підтвердженим фактом особистої безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, норми діючого законодавства, правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у даній справі судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя С.О. Cтефанов

.