Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №420/12389/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12389/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (жилий масив “ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; жилий масив “ АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні;

стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; жилий масив “ АДРЕСА_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 166 044,96 грн (сто шістдесят шість тисяч сорок чотири гривні 96 копійок).

Адміністративний позов поданий за допомогою системи «Електронний суд».

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивач у період з 01.08.1994р. по 04.01.2020р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.01.2020р. виключений зі списків особового складу частини з 04.01.2020р. у зв`язку зі звільненням з військової служби. Під час проходження військової служби, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі, а саме: у період з 01.01.2020р. до 04.01.2020р. нарахування та виплата основних та додаткових видів грошового забезпечення проводилася без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Позивач оскаржив дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення у судовому порядку. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2025р. по справі № 420/2954/25, 01 квітня 2026р. позивачу зараховані кошти в сумі 79 226,70 грн.

Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 04.01.2020 року, а остаточний розрахунок проведено 01.04.2026 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні. Отже, на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахованого відповідно до постанови КМУ “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100. При цьому, позивач погоджується, що спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього. Період з 05.01.2020р. по 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяці. Період з 19.07.2022р. по 31.03.2026р. (день, що передує дню остаточного розрахунку) регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

Ухвалою суду від 05.05.2026 року відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України.

Також цією ухвалою суд витребував від Військової частини НОМЕР_2 розрахункові відомості/платіжні документи щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення у справі №420/2954/25; довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два місяця до звільнення зі служби (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення); довідку про розмір нарахованого та виплаченого позивачу при звільненні грошового забезпечення.

22.05.2026 року відповідачем поданий відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує, вказуючи, що позивачу вже нарахований розмір відшкодування середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі 420/1650/25. Також відповідач зазначив, що відшкодування середнього заробітку здійснюється виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Разом із відзивом на виконання ухвали суду відповідачем подано, зокрема: Довідку про середній заробіток ОСОБА_1 ; Довідку про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення при звільненні з військової служби.

Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.

З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 04.01.2020 року №3, полковника ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас за підпунктом "г" (у зв`язку з проведенням організаційних заходів) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з правом носіння військової форми одягу, з 04 січня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

За наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 04.01.2020 року №3 позивачу призначено до виплати:

грошову допомогу при звільненні з військової служби за 25 календарних років служби, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260;

грошову компенсацію за невикористані 9 календарних днів щорічної основної відпустки за 2019 рік у розмірі 10940 гривень 40 копійок

грошову компенсацію за 70 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2015-2019 роки як учаснику бойових дій у розмірі 85092 гривень.

Після звільнення з військової служби між позивачем та відповідачем виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 року у справі №420/7135/24, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 04.01.2020 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 04.01.2020 року, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704 з урахуванням раніше виплачених сум.

21.12.2024 року ОСОБА_1 отримав від ВЧ перерахунок грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/7135/24 в сумі 768,46 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 року у справі №420/1650/25 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.01.2020 року по 20.12.2024 року включно. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.01.2020 по 18.07.2022 року у сумі 767,57 грн (сімсот шістдесят сім гривень п`ятдесят сім копійок) та за період з 19.07.2022 року по 20.12.2024 року у сумі 221280,24 грн (двісті двадцять одна тисяча двісті вісімдесят гривень, двадцять чотири копійки) відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 року у справі №420/2954/25, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 різниці між сумою грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 р. по 04.01.2020 р. включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, які були виплачені у вказаному періоді, обчислених на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 р. по справі №420/7135/24, та раніше нарахованими і виплаченими сумами грошового забезпечення в загальному розмірі 808,91 грн. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 різницю між сумою грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 р. по 04.01.2020 р. включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки. як учаснику бойових дій, які були виплачені у вказаному періоді, обчислених на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 р. по справі №420/7135/24, та раніше нарахованими і виплаченими сумами грошового забезпечення, у тому числі: грошове забезпечення (основні та додаткові видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 до 04.01.2020 обчислене з урахуванням: посадового окладу в розмірі 10 760,00 грн., окладу за військове звання в розмірі 1770,00 грн., надбавки за вислугу років в розмірі 50% перерахованих посадового окладу та окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 80% перерахованих посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% перерахованого посадового окладу, премії в розмірі 75% перерахованого посадового окладу; грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, обчислена з урахуванням посадового окладу в розмірі 10 760,00 грн., окладу за військове звання в розмірі 1 770,00 грн, надбавки за вислугу років в розмірі 50% перерахованого посадового окладу, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% перерахованого посадового окладу, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 50% перерахованих посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премії в розмірі 45% перерахованого посадового окладу; одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, обчислена з урахуванням посадового окладу в розмірі 10 760,00 грн, окладу за військове звання в розмірі 1 770,00 грн, надбавки за вислугу років в розмірі 50% перерахованих посадового окладу та окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 80% перерахованих посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% перерахованого посадового окладу, премії в розмірі 75% перерахованого посадового окладу.

01.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 року по справі №420/2954/25, позивачу на картковий рахунок зараховані кошти в сумі 79 226,70 грн.

Спірними між сторонами стало питання щодо наявності підстав для відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу, у зв`язку зі звільнення з військової служби 04.01.2020 року, а остаточний розрахунок проведено 01.04.2026 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, яка компенсується виплатою середнього заробітку, відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Відповідач стверджує, що позивачу вже нарахований розмір відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі 420/1650/25.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті”.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положення статей 116, 117 КЗпП України.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку.

Судом встановлено, що після звільнення з військової служби між позивачем та відповідачем виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.

Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно обставин справи, 01.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 року по справі №420/2954/25, позивачу на картковий рахунок зараховані кошти в сумі 79 226,70 грн.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем проведений 01.04.2026 року.

Відтак, період затримки розрахунку становить проміжок часу з 05.01.2020 року по 31.01.2026 року.

Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 05.01.2020 року (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 31.03.2026 року (переддень проведення остаточного розрахунку).

Суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що позивачу вже нарахований розмір відшкодування середнього заробітку постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі 420/1650/25.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 року у справі №420/1650/25 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.01.2020 року по 20.12.2024 року включно. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.01.2020 по 18.07.2022 року у сумі 767,57 грн (сімсот шістдесят сім гривень п`ятдесят сім копійок) та за період з 19.07.2022 року по 20.12.2024 року у сумі 221280,24 грн (двісті двадцять одна тисяча двісті вісімдесят гривень, двадцять чотири копійки) відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100.

Проте, як встановлено судом, судове рішення у справі №420/1650/25 стосувалась нарахування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у зв`язку з донарахуванням грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 року у справі №420/7135/24.

Так, 21.12.2024 року ОСОБА_1 отримав від військової частини НОМЕР_2 перерахунок грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/7135/24 в сумі 768,46 грн.

Натомість, спірні правовідносини у даній справі виникли після прийняття постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 року у справі №420/1650/25, а саме у зв`язку з нарахуванням та виплатою позивачу грошового забезпечення 01.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 року по справі №420/2954/25, в сумі 79 226,70 грн.

Отже, у даній справі наявний предмет спору, що не вирішений у справі №420/1650/25.

Щодо визначення суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Як вище вже зазначено, 19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.

З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у такій редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, з 19 липня 2022 року підхід до правозастосування указаної норми змінився.

У своїй постанові від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.

Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зокрема, згідно усталеної практики щодо застосування статті 117 КЗпП України (до змін введених Законом №2352-ІХ), суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на вищевикладене, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові 6-ти місячним строком.

Вирішуючи спір суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон №2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Суд зазначав, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 20.11.2025 року у справі № 420/10380/23.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі як до періоду до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), так і до періоду з 19.07.2022 (у межах максимального шестимісячного періоду, встановленого нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наявної у матеріалах справи Довідки про середній заробіток ОСОБА_1 , виданої 22.05.2026 в/ч НОМЕР_2 , грошове забезпечення позивача за останні два місяця до звільнення зі служби становить:

- листопад 2020 року – 36674,72 грн.;

- грудень 2020 року – 36684,51 грн.

Кількість календарних днів за останні два місяці служби:

- листопад 2020 року – 30;

- грудень 2020 року – 31.

Усього – 61.

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 1202,61 грн. ((36674,72+36684,51)/61).

Враховуючи дату звільнення позивача (04.01.2020) та приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, якими після 19.07.2022 обмежено період, за який можливо притягнути роботодавця до відповідальності 6 місяцями, період затримки розрахунку при звільненні з 05.01.2020 року (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 31.03.2026 року (переддень проведення остаточного розрахунку) усього становить 1109 днів (з 05.01.2020 по 18.07.2022 – 925 днів; з 19.07.2022 по 31.03.2026 – 184 дні (кількість днів затримки обмежений 6-ти місячним строком).

Відтак, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 1 333 694,49 грн. (1202,61 грн. х 1109 днів).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Отже, для вирішенні спору у цій справі необхідно встановити як розмір недоплаченої суми, так і розмір належних позивачеві при звільненні виплат.

Щодо розміру недоплаченої позивачу при звільненні суми, судом встановлено, що ця сума у межах даного спору становить 79 226,70 грн., як сума недоплаченого позивачу при звільненні грошового забезпечення, виплаченого на виконання судового рішення у справі №420/2954/25.

Щодо розміру виплаченого позивачеві при звільненні грошового забезпечення.

Згідно наданої відповідачем Довідки про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення при звільненні з військової служби (від 22.05.2026 №222/1/4/162/405/1323), разом виплачена позивачу сума становить 628 261,81 грн., з них:

548266,65 грн. – виплачено безпосередньо при звільненні;

768,46 грн. – виплачено на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 року по справі №420/7135/24;

79 226,70 грн. – виплачено на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 року по справі №420/2954/25.

Отже, загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна була становити 628 261,81 грн.

Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 79 226,70 грн. у процентному виразі дорівнює 12,61 % від 628 261,81 грн. (79 226,70 грн. / 628 261,81 грн.) х 100).

Тобто у даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі №620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, суд вважає правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суми відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за період затримки розрахунку з 05.01.2020 року по 31.01.2026 року склав 1 333 694,49 грн. (1202,61 грн. середньоденний заробіток х 1109 днів), та враховуючи принцип пропорційності та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 05.01.2020 року по 31.01.2026 року підлягають кошти у сумі 168 178,88 грн. (12,61 % від 1 333 694,49 грн.).

При цьому, належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні як просить позивач, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням співмірності розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також змінами у законодавстві.

Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п.п.39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягають задоволенню таким чином:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.01.2020 року по 31.01.2026 року;

стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 05.01.2020 року по 31.01.2026 року у сумі 168 178,88 грн.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вимогами ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” та інші судові витрати ним не понесені, розподіл судових витрат згідно ч. 1 ст. 139 КАС України не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.01.2020 року по 31.01.2026 року.

Стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 05.01.2020 року по 31.01.2026 року у сумі 168 178,88 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук