Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №420/8613/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8613/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000 (одного мільйону) гривень 00 копійок відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану";

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 (одного мільйону) гривень 00 копійок відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану".

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнятий на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану. У зв`язку із набранням чинності абз.4 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" позивач звернувся до відповідача із рапортом про нарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн. Листом від 08.01.2026 р. відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати вказаної допомоги. Позивач наголошує, що відмова відповідача не відповідає меті Постанови № 153, базується на довільному тлумаченні законодавства, підриває довіру військовослужбовців до системи грошового забезпечення, негативно впливає на морально-психологічний стан особового складу та підриває авторитет держави. Позивач вважає свої права порушеними, відмову відповідача протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 01.04.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

13.04.2026 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що на момент звернення позивача із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди, відсутній належним чином врегульований та імплементований механізм практичної реалізації Постанови № 153, зокрема, не визначено чітких строків прийняття рішення та здійснення виплат, не встановлено вичерпного переліку документів, необхідних для підтвердження права на відповідну винагороду, відсутній уніфікований порядок дій військових частин щодо реалізації зазначеної постанови. Вказані обставини підтверджуються, зокрема, й змістом офіційної відповіді відповідача, на яку посилається позивач. Таким чином, реалізація положень Постанови № 153 на момент виникнення спірних правовідносин перебувала на стадії нормативного та організаційного врегулювання, що виключає можливість покладення на відповідача безумовного та негайного обов`язку щодо здійснення спірної виплати. На підставі наведеного, відповідач вважає, що протиправна бездіяльність з його сторони відсутня як така, а позовні вимоги є передчасними й задоволенню не підлягають.

17.04.2026 р. представник позивача надав до суду відповідь на відзив, в якому заперечив проти доводів та аргументів, викладених у відзиві. Наголошує, що твердження відповідача про відсутність механізму реалізації положень Постанови № 153 є необґрунтованими та не відповідають дійсності. На підтвердження наявності визначеної процедури з нарахування та виплати одноразової грошової допомоги вказує на "Окреме доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 р. № 5601/уд з метою реалізації Постанови КМУ № 153 від 11.02.2025 р.".

20.04.2026 р. відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що відповідне Окреме доручення за своєю правовою природою є внутрішньо-організаційним (відомчим) актом індивідуально-розпорядчого характеру, який не є нормативно-правовим актом, не проходить процедуру державної реєстрації та не встановлює загальнообов`язкових правил поведінки для невизначеного кола осіб.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.07.2024 р. прийнятий на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2025 р. № 221 солдата ОСОБА_1 , стрільця-номера обслуги першого механізованого відділення третього механізованого взводу третьої механізованої роти третього механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.08.2025 р. № 114-РС з військової служби у запас відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу) - якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, з 09.08.2025 р. виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

18.11.2025 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести розрахунок та виплату встановленої суми винагороди у розмірі 1\6 від 1 млн. грн. за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних дій згідно постанови № 153.

Листом від 08.01.2026 р. № 2368/553 відповідач повідомив, що на день звернення із заявою, ОСОБА_1 втратив статус "військовослужбовця", який "… проходить військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях", а відтак й право на отримання відповідної одноразової грошової допомоги. Також акцентовано на відсутність врегульованого та імплементованого механізму практичної реалізації Постанови № 153.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2026 р. № 2368/13611 позивач дійсно в період з 01.10.2024 р. по 31.10.2024 р., з 02.11.2024 р. по 30.11.2024 р., з 01.12.2024 р. по 31.12.2004 р., з 01.01.2025 р. по 17.01.2025 р., з 01.02.2025 р. по 28.02.2025 р., з 01.03.2025 р. по 31.03.2025 р., з 01.04.2025 р. по 30.04.2025 р., з 01.05.2025 р. по 19.05.2025 р., з 05.06.2025 р. по 30.06.2025 р., з 01.07.2025 р. по 31.07.2025 р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Селидівській міській ТГр Покровського району Донецької області, Вовчанській міській ТГр Чугуївського району Харківської області.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

В силу ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно ч.9 ст.1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

11.02.2025 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова №153).

Постанова № 153 визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Пунктом 3 Постанови № 153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

Пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. Гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

За приписами абз.5 п.4 Постанови № 3 військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

З аналізу наведених приписів вбачається, що визначальними умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п.4 Постанови № 153 є одночасна сукупність таких умов як:

1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу після оголошення воєнного стану у віці до 25 років;

3) безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою; або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон);

4) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.

Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач у віці до 25 років 26.07.2024 р. прийнятий на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану. В ході проходження військової служби позивач в період з 01.10.2024 р. по 31.10.2024 р., з 02.11.2024 р. по 30.11.2024 р., з 01.12.2024 р. по 31.12.2004 р., з 01.01.2025 р. по 17.01.2025 р., з 01.02.2025 р. по 28.02.2025 р., з 01.03.2025 р. по 31.03.2025 р., з 01.04.2025 р. по 30.04.2025 р., з 01.05.2025 р. по 19.05.2025 р., з 05.06.2025 р. по 30.06.2025 р., з 01.07.2025 р. по 31.07.2025 р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Селидівській міській ТГр Покровського району Донецької області, Вовчанській міській ТГр Чугуївського району Харківської області.

З огляду на набрання чинності Постанови № 153 позивач звернувся до відповідача із рапортом про виплату йому одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн. За результатами розгляду цієї заяви відповідач листом від 08.01.2026 р. № 2368/553 повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати вказаної допомоги, оскільки позивач на момент звернення позивач не мав статусу військовослужбовця, а відтак й права на отримання відповідної одноразової грошової допомоги. Також закцентовано на відсутність врегульованого та імплементованого механізму практичної реалізації Постанови № 153.

Аргументуючи протиправність дій відповідача, позивач вказує на їх невідповідність меті Постанови № 153. Наголошує, що на момент набрання чинності означеною постановою він об`єктивно відповідав усім умовам, оскільки вік становив менше 25 років, правовий статус визначався проходженням військової служби за контрактом, а період безпосередньої участі у бойових діях документально підтверджений та перевищує встановлений законом шестимісячний сукупний строк.

Крім того, позивач зазначає про достатність регулювання спірних правовідносин, оскільки твердження відповідача про відсутність механізму виплати повністю спростовується виданням Окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 р. № 5601/уд.

Відповідач в свою чергу заперечує проти наведених доводів, та вказує, що оскільки на момент звернення із відповідною заявою позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням у запас, він остаточно втратив правовий статус військовослужбовця, що унеможливлює поширення на нього дії постанови № 153. Стосовно Окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 р. № 5601/уд відповідач зазначає, що воно за своєю юридичною природою не встановлює загальнообов`язкових правил поведінки для невизначеного кола осіб і не може створювати нових правових зобов`язань для військової частини.

Суд вважає позицію відповідача помилковою, оскільки приписи п.4 Постанови № 153 пов`язують виникнення права на одноразову грошову винагороду із чітким переліком умов, яким позивач на момент звільнення з військової служби об`єктивно й повністю відповідав, а саме: уклав контракт про проходження служби у віці до 25 років, понад шість місяців брав безпосередню участь в бойових діях, до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби не притягався, а також діючих дисциплінарних стягнень не мав.

Відтак, право позивача на отримання зазначеної виплати сформувалося у особи безпосередньо в період проходження служби. Подальше звільнення позивача зі служби в запас через поважні сімейні обставини є самостійним юридичним фактом, який жодним чином не спростовує і не може нівелювати зафіксовані обставини його відповідності критеріям урядової постанови, а тому втрата статусу військовослужбовця на момент подання заяви не є правовою підставою для позбавлення особи права на вже зароблене грошове забезпечення.

Правильність означеного правового висновку суду прямо підтверджується також і змістом відомчого регулювання спірних правовідносин, зокрема положеннями Окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 р. № 5601/уд, виданого на виконання урядової Постанови № 153.

Зазначеним розпорядчим актом імперативно наказано командуванню військових частин провести аналіз списків не лише діючих військовослужбовців, а й осіб, які були звільнені в запас або загинули, та які за час проходження служби відповідали вище окресленим вимогам, проте не отримали належну їм одноразову грошову винагороду. Такий підхід профільного міністерства чітко свідчить про єдину державну волю та правову логіку застосування норм Постанови № 153, яка полягає у безумовному забезпеченні виплат усім категоріям громадян, що виконали встановлені умови, незалежно від подальшої зміни їхнього процесуального чи матеріального статусу на момент фактичного здійснення розрахунку.

При цьому суд відхиляє аргументи доводи відповідача про відсутність належного механізму практичної реалізації Постанови № 153 та виключно внутрішньовідомчий, ненормативний характер Окремого доручення Міністра оборони України № 5601/уд. Відсутність затвердженого Міністерством юстиції України спільного міжвідомчого порядку чи інші недоліки підзаконного та організаційного регулювання не можуть виступати легітимною підставою для обмеження або повного нівелювання законних прав особи. Оскільки держава в особі Кабінету Міністрів України задекларувала відповідну виплату, а Міністр оборони України у межах своїх дискреційних повноважень видав Окреме доручення для її забезпечення, військова частина НОМЕР_1 як підпорядкований орган військового управління була зобов`язана вжити всіх залежних від неї заходів для нарахування винагороди. Ризики та організаційні прогалини у діяльності державних інституцій не можуть покладатися на громадянина, який повністю виконав свій конституційний обов`язок, а тому посилання відповідача на процедурну неврегульованість спірних відносин як на причину для відмови у виплаті коштів є безпідставними.

На підставі наведеного, враховуючи, що у межах судового розгляду підтверджено відповідність ОСОБА_1 вимогам встановленим Постановою № 153, а його наступне звільнення в запас за сімейними обставинами не анулює правовий характер заробленого грошового забезпечення, суд приходить до висновку, що відмова військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди є протиправною.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги в даній частині шляхом визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі абз.4 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" .

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат не поніс, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко