Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №420/5363/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5363/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі абз.4 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану";

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі абз.4 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.12.2022 р. прийнятий на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану. У зв`язку із набранням чинності абз.4 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" позивач 14.11.2025 р. звернувся до відповідача із рапортом про виплату йому одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн. Листом від 13.01.2026 р. відповідач повідомив про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги з огляду на те, що позивачу в рамках кримінального провадження № 42024022420000674 від 05.12.2024 р. 07.01.2025 р. вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.368, ч.2 ст.28 та ч.1 ст.114-1 КК України. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки є особою, яка у віці до 25 років прийнята на військову службу за контрактом, брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій та отримала поранення (травму) при захисті Батьківщини. Крім того, за відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, відповідно до ст.62 Конституції України, позивач вважається невинуватою особою, а всі органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані поводитись з ним саме як з невинуватою особою. Позивач вважає свої права порушеними, бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 26.02.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

16.03.2026 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що позивач проходить військову службу за контрактом, який ним укладено з військовою частиною НОМЕР_2 , і як вбачається із наданих ним документів, брав участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, а 05.06.2023 р. в ході виконання бойового завдання через мінометний обстріл противника отримав поранення. З 30.05.2025 р. по теперішній час позивач проходить військову службу у відповідача. Наголошує, що відмова у задоволенні рапорту зумовлена положеннями абз.5 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", згідно з якими одноразова грошова допомога за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн. не виплачується особам у разі коли вони притягувались до кримінальної відповідальності. Вказує, що позивачем жодним чином не оспорюється факт вручення йому повідомлення про підозру, що за приписами п.14 ч.1 ст.3 КПК України є початком стадії кримінального провадження - притягнення до кримінальної відповідальності. Крім того, приписами абз.5 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 визначено саме притягнення особи до кримінальної відповідальності, а не наявність у неї судимості.

16.03.2026 р. представник позивач надав до суду відповідь на відзив, в якому заперечив проти доводів та аргументів, викладених у відзиві.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.12.2022 р. прийнятий на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 позивач є учасником бойових дій.

За витягом з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" позивач не має не знятої або непогашеної судимості. 07.01.2025 р. Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону в рамках кримінального провадження № 42024022420000674 від 05.12.2024 р. позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.368, ч.2 ст.28 та ч.1 ст.114-1 КК України. 28.03.2025 р. обвинувальний акт у кримінальному провадженні направлено до суду.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 , виданої 10.06.2023 р. № 1944, позивач 05.06.2023 р. отримав вогнепальне осколкове поранення м`яких тканин правового плеча, грудної клітки та поперекової ділянки справа в ході виконання бойового завдання в районі н.п. Курдюмівка Бахмутського району Донецької області через мінометний обстріл противника. Поранення отримано при безпосередній участі у бойових діях та здійсненні ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації та пов`язане із виконання ним обов`язків військової служби із захисту Батьківщини.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 19.02.2024 р. № 872 позивач дійсно в період з 03.02.2023 р. по 09.02.2023 р., з 16.03.2023 р. по 05.06.2023 р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Курдюмівка Бахмутського району Донецької області.

12.11.2025 р. позивач звернувся з рапортом до відповідача, в якому просив включити його в наказ про виплату одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн. відповідно до положень абз.4 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153.

За довідкою військової частини НОМЕР_2 від 22.11.2025 р. № 2608 позивач дійсно в період з 09.02.2023 р. по 09.02.2023 р., з 05.06.2023 р. по 05.06.2023 р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Курдюмівка Бахмутського району Донецької області. Станом на 22.11.2025 р. за солдатом ОСОБА_1 випадків притягнення до кримінальної відповідальності не обліковано, випадків притягнення до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення не обліковано, дисциплінарних стягнень за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни та строк дії яких не закінчився не облікова.

Листом від 29.11.2025 р. № 1604/12211 відповідач повідомив, що з огляду на відсутність у військовій частині матеріалів, які можуть підтвердити безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, військовою частиною спрямовано відповідні запити до попередніх місць служби позивача. Після надходження підтверджуючих матеріалів, командування військової частини НОМЕР_1 розгляне поданий рапорт.

Листом від 13.01.2026 р.№ 1604/448 відповідач за результатами розгляду рапорту позивача повідомив, що командуванням військової частини НОМЕР_1 встановлено, що позивачу в рамках кримінального провадження № 42024022420000674 від 05.12.2024 р. 07.01.2025 р. вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.368, ч.2 ст.28 та ч.1 ст.114-1 КК України. В свою чергу, згідно приписів п.14 ч.1 ст.3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. З урахуванням наведеного, командування військової частини НОМЕР_1 позбавлено можливості для нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн. відповідно до положень абз.4 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

В силу ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно ч.9 ст.1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

11.02.2025 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова №153).

Постанова № 153 визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

Пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. Гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

За приписами абз.5 п.4 Постанови № 3 військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

З аналізу наведених приписів вбачається, що визначальними умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п.4 Постанови № 153 є одночасна сукупність таких факторів як:

1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу після оголошення воєнного стану у віці до 25 років;

3) безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою; або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон);

4) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.

Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач у віці до 25 років 06.12.2022 р. прийнятий на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану. В ході проходження військової служби позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та 05.06.2023 р. отримав поранення при здійсненні ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації, що пов`язане із виконання ним обов`язків військової служби із захисту Батьківщини.

З огляду на набрання чинності Постанови № 153 позивач 14.11.2025 р. звернувся до відповідача із рапортом про виплату йому одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн. За результатами розгляду цього рапорту відповідач листом від 13.01.2026 р. № 448 повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати вказаної допомоги, оскільки позивачу в рамках кримінального провадження № 42024022420000674 від 05.12.2024 р. 07.01.2025 р. вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.368, ч.2 ст.28 та ч.1 ст.114-1КК України.

Аргументуючи протиправність бездіяльності відповідача, позивач вказує, що за приписами Постанови № 153 набув право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у повному обсязі, оскільки строк його участі в бойових діях був обумовлений отриманим пораненням. Заперечуючи проти мотивів відмови у виплаті, пов`язаних із кримінальним провадженням № 42024022420000674, позивач наголошує на необхідність використання засадничого конституційного принципу презумпції невинуватості, закріпленого у ст.62 Конституції України. На переконання позивача, за відсутності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, будь-які обмеження його майнових чи соціальних прав є правомірно недопустимими, а органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані поводитися з ним як з невинуватою особою. Відтак, сам факт вручення повідомлення про підозру не може слугувати правовою підставою для невиплати гарантованої державою винагороди.

Відповідач в свою чергу заперечує проти наведених доводів, та вказує, що приписи абз.5 п. 4 Постанови № 153 імперативно вказують на те, що одноразова грошова винагорода не виплачується військовослужбовцям у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності. Оскільки факт вручення підозри позивачем не оспорюється, він у розумінні КПК України вважається особою, яка притягувалася до кримінальної відповідальності. З огляду на це, у командування військової частини НОМЕР_1 відсутні правові підстави для нарахування та виплати спірних коштів.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам та аргументам сторін, суд виходить із необхідності системного та концептуального розмежування категорій "кримінальна відповідальність" та "притягнення до кримінальної відповідальності" в контексті умов, визначених абз.5 п.4 Постанови № 153.

Фундаментальними приписами для вирішення цього питання є положення ст.62 Конституції України, відповідно до яких особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Суд наголошує, що презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини є однією з ключових засад кримінального провадження, закріплених у ст.7 Кримінального процесуального кодексу України, та основною гарантією права на справедливий судовий розгляд. Остання є багатоаспектною, діє на всіх стадіях кримінального провадження, та має універсальний характер, адже поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином у законному порядку, обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27.10.1999 р. № 1-15/99 кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду. Кримінальна відповідальність може мати не лише форму покарання. За вироком суду вона може зводитись тільки до осуду особи, яка вчинила злочин, і звільнення її від покарання (частина друга статті 50 Кримінального кодексу України).

У вказаному рішенні, Конституційний Суд України дійшов висновку, що: "кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину". Відповідне трактування закріплено на нормативну рівні у п.14 ч.1 ст.3 Кримінального процесуального кодексу України, за якою притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Аналізуючи засади застосування обмежень, встановлених абз.5 п.4 Постанови № 153, згідно з якими одноразова винагорода не виплачується військовослужбовцям у разі, коли вони "притягувалися до кримінальної відповідальності", суд наголошує на важливості лінгвістичного та логіко-граматичного тлумачення цієї норми у поєднанні з вищезазначеною конституційною засадою.

Використання законодавцем дієслова "притягувались" у формі минулого часу доконаного виду вказує на юридичний факт як на завершену та процесуально оформлену подію із конкретними правовими наслідками. У системному зв`язку з доктринальним тлумаченням Конституційного Суду України, де остаточна "кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду", вживання терміну "притягувались" як доконаного факту слід трактувати саме як наявність щодо особи остаточного результату кримінального переслідування, процесуальним вираженням якого є виключно обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили.

Відтак, суд вважає, що сам по собі факт перебування особи на незавершеній стадії кримінального провадження у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, за відсутності підсумкового судового акта, не дозволяє стверджувати про "притягнення особи до кримінальної відповідальності" як про доконану юридичну подію в матеріально-правовому значенні. У протилежному випадку процесуальні дії органів досудового розслідування безпідставно ототожнювалися б із визнанням особи винною, що прямо суперечить презумпції невинуватості та обмежує майнові права особи у ситуації, коли її вину ще не доведено у встановленому законом порядку.

На підставі наведеного, враховуючи, що у межах кримінального провадження № 42024022420000674 від 05.12.2024 р. позивачу лише повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та скеровано обвинувальний акт до суду, проте на час розгляду цієї справи відсутній обвинувальний вирок щодо нього, який набрав законної сили, останній, на переконання суду, не є особою, яка притягувалася до кримінальної відповідальності, а тому не підпадає під дію обмежень, установлених абз.5 п.4 Постанови № 153.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги в даній частині шляхом визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі абз.4 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" .

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі абз.4 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат не поніс, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі абз.4 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі абз.4 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко