Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №577/3281/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/3281/25

Номер провадження 22-ц/816/2374/26

Категорія - 60

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів: Сидоренко А.П., Нестеренка М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності:

представника позивача – адвоката Юсан Інни Олександрівни (в режимі відеоконференція),

відповідача - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференція),

представника відповідача – адвоката Овчиннікової Раїси Олексіївни (в режимі відеоконференція),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 квітня 2026 року (суддя Буток Т.А.), ухвалене у м. Конотоп,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Конотопського районного нотаріального округу Сумської області Нечвидюк Ніна Андріївна,

про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

02 червня 2026 року представник ОСОБА_2 – адвокат Юсан І.О. засобами системи Електронний суд звернулася до суду з позовом, який обґрунтувала такими обставинами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира, розташована у м. Конотоп. За життя спадкодавиця склала заповіт від 11 вересня 2012 року, яким заповіла належне їй майно ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Із метою оформлення спадкових прав мати позивача - ОСОБА_6 , як представник, звернулася до приватного нотаріуса Конотопського районного нотаріального округу Сумської області із заявою про оформлення спадщини після смерті спадкодавиці. Однак нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину, посилаючись на пропуск позивачем встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав.

На обґрунтування поважності причин пропуску строку представник зазначав, що позивач є громадянином України, з народження проживає у м. Феодосія Автономної Республіки Крим, яка є тимчасово окупованою територією України. У зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України він був позбавлений можливості своєчасно прибути до м. Конотоп для подання заяви про прийняття спадщини. Крім того, між тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим та підконтрольною Україні територією відсутнє поштове сполучення, а окупаційна влада не дозволяє виїзд чоловіків віком до 60 років, що, на думку сторони позивача, створило об`єктивні, непереборні та істотні труднощі для своєчасного звернення до нотаріуса.

Через наведені обставини позивач доручив своїй матері здійснювати дії, пов`язані з оформленням спадкових прав, однак це не дало можливості своєчасно подати заяву про прийняття спадщини.

Із огляду на викладене просила визначити позивачу додатковий строк тривалістю шість місяців для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Визначено ОСОБА_2 додатковий строк три місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначаючи позивачу додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд виходив із того, що позивач постійно проживає на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, а введення воєнного стану, відсутність можливості безперешкодного виїзду з тимчасово окупованої території, відсутність поштового сполучення та інші обставини, пов`язані зі збройною агресією російської федерації проти України, істотно ускладнювали можливість своєчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. На підтвердження зазначених обставин суд послався на письмові докази, а також показання допитаних у судовому засіданні свідків.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду, відповідач оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що позивач не довів наявності об`єктивних, непереборних та істотних труднощів для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини. Вказує, що позивач знав про смерть спадкодавця та існування заповіту, його матір ще у серпні 2024 року звернулася до нотаріуса, була обізнана про порядок та строки прийняття спадщини, однак жодних належних дій для її прийняття у межах шестимісячного строку не було вчинено. Лише у січні 2025 року позивач оформив довіреність на ім`я матері, яка стосувалася отримання свідоцтва про право на спадщину, а не подання заяви про її прийняття. На думку апелянта, проживання позивача на тимчасово окупованій території та введення воєнного стану самі по собі не свідчать про поважність причин пропуску строку, а встановлені у справі обставини свідчать про його пасивну поведінку, а не про існування об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до нотаріуса. Крім того, апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та принципу правової визначеності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Правом на відзив сторона позивача не скористалася.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

11 вересня 2012 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу, яким на випадок своєї смерті заповіла все належне їй майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у рівних частках кожному (а.с. 11).

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Феодосія Автономної Республіки Крим (а.с. 4, 5). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина (а.с. 6).

Згідно з інформацією приватного нотаріуса Конотопського районного нотаріального округу Сумської області Ничвидюк Н.І. від 23 червня 2025 року у її провадженні перебуває спадкова справа № 70/2024, заведена 26 вересня 2024 року за заявою спадкоємиці за заповітом ОСОБА_7 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Заповітом від 11 вересня 2012 року спадкодавиця заповіла все належне їй майно ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у рівних частках кожному. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у встановлений законом шестимісячний строк заяв про прийняття спадщини не подали. На час відкриття спадщини ОСОБА_3 була зареєстрована одна за місцем свого проживання, у зв`язку з чим факт неприйняття позивачем спадщини підтверджувався матеріалами спадкової справи.

Також нотаріус повідомила, що 11 квітня 2025 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом та свідоцтво про право на спадщину за законом як двоюрідній племінниці спадкодавиці на квартиру, що входила до складу спадщини.

30 квітня 2025 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_5 – ОСОБА_6 звернулася до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини за заповітом, діючи на підставі довіреності, посвідченої 23 січня 2025 року нотаріусом сочинського нотаріального округу рф Мінасян Л.С. Нотаріус повідомила, що зазначені заяви не були прийняті, оскільки вони подані після спливу встановленого законом строку для прийняття спадщини. Крім того, із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину від імені ОСОБА_2 представник до нотаріуса не зверталася, у зв`язку з чим постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії не виносилася.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що є матір`ю позивача. Про існування заповіту їй було відомо. Приблизно через два місяці після смерті спадкодавиці вона разом із ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса за консультацією щодо оформлення спадкових прав, отримала дублікат заповіту та роз`яснення щодо порядку прийняття спадщини. У жовтні 2024 року вона виїхала до Автономної Республіки Крим, де позивач оформив на її ім`я довіреність, яку після повернення в Україну вона переклала та проставила на ній апостиль.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що позивач проживає у м. Феодосія Автономної Республіки Крим, після початку повномасштабного вторгнення в Україну не приїздив, у тому числі на похорон батька. Також підтвердила, що матір позивача у жовтні 2024 року виїхала до Криму для оформлення довіреності, а до її повернення у квітні 2025 року доглядала за квартирою спадкодавиці та сплачувала частину комунальних платежів.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що позивач проживає з родиною у м. Феодосія Автономної Республіки Крим, після початку повномасштабного вторгнення в Україну до України не приїздив. Також підтвердив, що матір позивача виїжджала до нього для оформлення документів, необхідних для прийняття спадщини.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях; 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 зазначено, що неподання заяви про прийняття спадщини умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для її прийняття. При вирішенні питання про визначення додаткового строку суд повинен дослідити поважність причин його пропуску, причому така оцінка має стосуватися насамперед періоду від дня відкриття спадщини до спливу встановленого законом шестимісячного строку. Саме протягом цього часу мають існувати об`єктивні, непереборні та істотні труднощі для прийняття спадщини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини порушує принцип правової визначеності як складову верховенства права та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що проживання позивача на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, введення воєнного стану, відсутність можливості безперешкодного виїзду з тимчасово окупованої території, відсутність поштового сполучення та інші обставини, пов`язані зі збройною агресією рф проти України, створили для нього істотні труднощі для своєчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що позивач є громадянином України та постійно проживає на території Автономної Республіки Крим, яка є тимчасово окупованою територією України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року на тимчасово окупованій території поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Статтею 5 вказаного Закону визначено, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до статті 10 цього Закону громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в`їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в`їзду-виїзду за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Особливості реалізації права на спадкування щодо тимчасово окупованої території визначаються нормами ЦК України, про що прямо зазначено у статті 11-1 цього Закону.

Колегія суддів бере до уваги, що з початку повномасштабної збройної агресії рф суттєво ускладнилися можливості пересування громадян України між тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим та підконтрольною Україні територією, припинено пряме транспортне та поштове сполучення, а реалізація громадянами України своїх прав нерідко потребує вчинення дій за межами тимчасово окупованої території, що саме по собі істотно ускладнює їх здійснення.

Хоча матеріали справи не містять доказів того, що позивач здійснював спроби виїзду з тимчасово окупованої території або що йому було відмовлено у такому виїзді, проте відсутність таких доказів сама по собі не спростовує існування об`єктивних перешкод, які підлягають оцінці судом з урахуванням конкретних обставин справи. Встановлені законом особливості правового режиму тимчасово окупованої території та загальновідомі обставини, пов`язані зі збройною агресією рф, підлягають врахуванню при оцінці поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який не проживав постійно зі спадкодавцем, зобов`язаний особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з підпунктами 3.3-3.5 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто нотаріусу або надсилається поштовим зв`язком. У разі надсилання заяви поштою справжність підпису спадкоємця на ній має бути нотаріально засвідчена. При цьому подання заяви про прийняття спадщини через представника за довіреністю не допускається.

Крім того, відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи та особи, створені або призначені на тимчасово окупованій території у порядку, не передбаченому законодавством України, є незаконними, а видані ними акти не створюють правових наслідків, крім випадків, передбачених законом. Отже, звернення позивача до осіб, які здійснюють нотаріальну діяльність на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, не могло бути належним способом реалізації права на прийняття спадщини відповідно до законодавства України.

Таким чином, реалізація права на прийняття спадщини безпосередньо пов`язана з необхідністю особистого волевиявлення спадкоємця перед нотаріусом України або оформлення заяви з нотаріально посвідченим підписом для її направлення українському нотаріусу поштовим зв`язком.

За встановлених у справі обставин проживання позивача на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, відсутності прямого поштового сполучення з підконтрольною Україні територією та об`єктивних труднощів, пов`язаних із виїздом з тимчасово окупованої території в умовах її окупації, зазначені законодавчі вимоги щодо способу прийняття спадщини істотно ускладнювали можливість своєчасного прийняття спадщини.

З огляду на сукупність встановлених у справі обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у цьому випадку наявні підстави для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України та визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Доводи апеляційної скарги про те, що матір позивача ще у серпні 2024 року звернулася до приватного нотаріуса, отримала роз`яснення щодо порядку прийняття спадщини та необхідності оформлення довіреності, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Сам по собі факт звернення матері позивача до нотаріуса та отримання нею відповідних роз`яснень не свідчить про обізнаність самого позивача щодо порядку реалізації спадкових прав та не підтверджує відсутність перешкод для своєчасного прийняття ним спадщини.

Так само оформлення довіреності після спливу шестимісячного строку та подальше звернення представника позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність підстав, які перешкоджали позивачу своєчасно подати заяву про прийняття спадщини у визначений статтею 1270 ЦК України шестимісячний строк.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, відповідно до якої при вирішенні питання про визначення додаткового строку для прийняття спадщини необхідно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Оскільки заповіт є вираженням останньої волі спадкодавця щодо переходу належного йому майна до визначеного ним спадкоємця, встановлення у справі поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини є підставою для забезпечення реалізації такої волі у спосіб, визначений законом.

Визначаючи позивачу додатковий строк для прийняття спадщини, колегія суддів також враховує принцип правової визначеності як складову принципу верховенства права. Безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини може призвести до невиправданого втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, та порушення стабільності цивільних правовідносин.

Разом із тим встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку, що визначення позивачу додаткового строку у цьому випадку порушить зазначений принцип. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачка разом із матір`ю позивача у серпні 2024 року зверталися до нотаріуса, під час чого відповідачка, як зазначено в апеляційній скарзі, сприяла в отриманні нею копії свідоцтва про смерть спадкодавиці.

Зазначені обставини свідчать про обізнаність відповідачки з наміром позивача, в інтересах якого діяла його матір, оформити спадкові права за заповітом, а тому визначення позивачу додаткового строку за встановлених судом обставин відповідає вимогам статті 1272 ЦК України, забезпечує реалізацію останньої волі спадкодавця та не порушує принципу правової визначеності.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина 1 статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 09 липня 2026 року.

Головуючий - Д.В. Сізов

Судді: А.П. Сидоренко

М.В. Нестеренко