Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №481/1569/25 — Миколаївський апеляційний суд

01.07.26

22-ц/812/823/26

Єдиний унікальний номер судової справи 481/1569/25

Номер провадження 22-ц/812/823/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

01 липня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

за участі:

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 –

адвоката Гелхвіідзе Д.Р.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка подана їх представником – адвокатом Гелхвіідзе Джондо Романовичем, рішення, яке ухвалено Новобузьким районним судом Миколаївської області 09 лютого 2026 року, під головуванням судді Васильченко-Дриги Н.О., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Органу опіки та піклування Новобузької міської ради Миколаївської області до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2025 року Орган опіки та піклування Новобузької міської ради Миколаївської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на обліку служби у справах дітей Новобузької міської ради з лютого 2024 року перебувають малолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як діти, які потрапили в складні життєві обставини через ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків.

Мати дітей ОСОБА_1 , уродженка міста Новий Буг, Миколаївської області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та батько малолітньої дитини ОСОБА_5 – ОСОБА_2 , уродженець міста Новий Буг, проживає за адресою проживання ОСОБА_1 , ведуть аморальний спосіб життя, зловживають спиртними (наркотичними) напоями, не приділяють належної уваги своїм малолітнім дітям.

01 червня 2025 року малолітній ОСОБА_5 був вилучений із сім`ї у зв`язку із загрозою його життю співробітниками СЮП Новобузького відділу поліції в Миколаївській області та спеціалістами служби у справах дітей Новобузької міської ради.

Факт загрози життю дитини зафіксовано комісійним актом проведення оцінки рівня безпеки дитини, в якому встановлено, що дитини брудна, голодна, не розмовляє, знаходиться без догляду, так як батьки перебувають в стані алкогольного сп`яніння, є агресивними та не здатними надати пояснення. Житло знаходиться в антисанітарному стані, відсутні шибки, меблі, є небезпека пожежі, умов для проживання дитини не створено взагалі (відсутнє спальне місце, речі, іграшки, їжа тощо).

Малолітня дитина була тимчасово направлена до дитячого відділення КНП «Новобузька багатопрофільна лікарня» для проведення медичного обстеження, а наказом за №57-п від 11 червня 2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі заяви матері дитини ОСОБА_1 , влаштовано в сім`ю патронатного вихователя на період подолання складних життєвих обставин.

Малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дошкільного віку проживає у бабусі ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , батько дитини записаний відповідно до положень ч.1 ст.135 СК України. Мати дитини ОСОБА_1 участі у вихованні та утриманні дитини не приймає.

Малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в родині рідного брата (по батьку) ОСОБА_7 . За час проживання дитини в родині брата психологічний стан дитини покращився, відчув любов та повагу до себе, навчився читати, гарно та охайно писати. На уроках активний та уважний, працює із зацікавленістю, про що свідчить характеристика з місця навчання дитини.

Після тимчасового влаштування дітей їхні біологічні батьки (відповідачі) не виявили бажання змінити свій спосіб життя та повернути дітей на виховання. Під час чергового візиту в дану родину, а саме 20 серпня 2025 року, умови проживання не змінилися. В кімнатах проводились ремонтні роботи, але для дітей умови не створені. Відсутні меблі, речі першої необхідності.

За неналежне виконання батьківських обов`язків відповідача ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП. Відтак, орган опіки та піклування, діючи виключно в інтересах дітей, змушений звертатися до суду із відповідним позовом.

Посилаючись на викладені обставини, орган опіки та піклування Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області просив:

позбавити батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до її малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь того закладу, де в подальшому будуть перебувати діти, або особи, яка буде опікуватися дітьми, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідачки щомісяця, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку;

стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь того закладу, де в подальшому буде перебувати дитина, або особи, яка буде опікуватися дитиною, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісяця, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку;

подальше влаштування малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передати органу опіки та піклування Новобузької міської ради.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2026 року позов задоволено в повному обсязі.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до її малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Передано малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , органу опіки та піклування Новобузької міської ради для подальшого влаштування.

Стягнуто із ОСОБА_1 аліменти на користь того закладу, де в подальшому будуть перебувати діти, або особи, яка буде опікуватися дітьми, в розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 24 жовтня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.

Стягнуто із ОСОБА_2 аліменти на користь того закладу, де в подальшому буде перебувати дитина, або особи, яка буде опікуватися дитиною, в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 24 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів – у межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір в сумі 1 331 грн. 20 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір в сумі 1 331 грн. 20 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його підставності, доведеності заявлених позовних вимог.

Судове рішення мотивовано тим, що дослідивши та проаналізувавши надані позивачем докази, суд вважав, що є правові підстави для позбавлення батьківських прав відповідачів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , діючи через свого представника – адвоката Гелхвіідзе Д.Р., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для позбавлення відповідачів батьківських прав, оскільки не встановив сукупності необхідних умов, передбачених п.2 ч.1 ст.164 СК України, а саме свідомого, винного та тривалого ухилення від виконання батьківських обов`язків. Сам по собі факт складних життєвих обставин, матеріальних труднощів або конфліктів між батьками не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав без доведення умисного невиконання обов`язків щодо виховання дітей.

У мотивувальній частині рішення суд першої інстанції фактично не навів аналізу щодо дотримання принципу справедливого балансу між інтересами дитини та правом батьків на сімейне життя, гарантованим ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд першої інстанції не розкрив, у чому саме полягає «найкращий інтерес дитини» у контексті повного та безповоротного припинення сімейних зв`язків, не дослідив, чи були вичерпані менш суворі заходи втручання (соціальний супровід, контроль, встановлення строку для усунення недоліків тощо), та не оцінив пропорційність такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Фактично суд виходив із міркувань доцільності та матеріального стану сім`ї, не надавши належної правової оцінки реальним обставинам справи та не встановивши, що саме позбавлення батьківських прав є єдиним можливим способом захисту інтересів дітей. Такий підхід суперечить як положенням ст.ст.164,166 СК України, так і сталій практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розрив сімейних зв`язків є крайнім заходом, що допускається лише за наявності виняткових обставин та належного доказування неможливості збереження сім`ї.

Зазначено, що на момент розгляду справи ОСОБА_3 виповнилося 12 років, він не має тяжких захворювань, які б перешкоджали висловленню власної позиції, а отже мав процесуальну можливість та право бути вислуханим районним судом. Відсутність у рішенні будь-якої інформації про з`ясування його думки свідчить про істотне порушення норм матеріального та процесуального права, що саме по собі є підставою для скасування судового рішення відповідно до положень ст.376 ЦПК України.

Таким чином, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції не забезпечив повного та всебічного з`ясування обставин справи, не дотримався принципу пропорційності втручання у сімейне життя, не врахував практику ЄСПЛ та не забезпечив реалізацію права дитини бути вислуханою, що у сукупності свідчить про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Звернуто увагу на те, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б достовірно і беззаперечно підтверджували свідоме, умисне чи злісне нехтування ОСОБА_1 своїми обов`язками щодо утримання та виховання її малолітніх дітей – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також умисне ухилення від їх виконання у розумінні п.2 ч.1 ст.164 СК України.

Самі по собі акти обстеження умов проживання та констатація складних життєвих обставин не можуть автоматично свідчити про наявність вини матері та системного ухилення від виконання батьківських обов`язків. Відсутність або недостатність матеріально-побутових умов не є тотожною доведенню умисного та свідомого нехтування інтересами дітей. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ОСОБА_1 притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності саме у зв`язку з неналежним поводженням щодо дітей, вчиненням насильства стосовно них або заподіянням шкоди їх здоров`ю чи розвитку. Не встановлено фактів жорстокого поводження, залишення дітей без допомоги чи інших дій, що прямо свідчили б про небезпеку з боку матері.

У процесі розгляду справи не було отримано висновків психолога щодо характеру взаємовідносин між батьком і дитиною, наявності або відсутності емоційної прив`язаності, а також можливості відновлення або збереження сімейного зв`язку. Суд не дослідив, чи має дитина емоційний зв`язок із батьком, що є істотною обставиною у справах цієї категорії з урахуванням практики Верховного Суду та ЄСПЛ.

Також матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 застосовувалися заходи впливу, які виявилися безрезультатними, та що вони систематично, попри попередження й надані рекомендації, продовжують свідомо не виконувати свої батьківські обов`язки. Відсутні докази стійкого, тривалого та незмінного характеру такої поведінки.

Суд першої інстанції не врахував, що висновок органу опіки та піклування складено без належного з`ясування позиції відповідачів, без всебічного встановлення причин неналежного виконання батьківських обов`язків та без аналізу пояснень батьків. У матеріалах справи відсутні повні та належним чином зафіксовані пояснення відповідачів щодо обставин, які стали підставою для звернення до суду, що свідчить про формальний характер проведеної оцінки.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.

Так, відповідно до положень ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає не в повному обсязі.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

При вирішенні цього спору суд, керуючись принципом верховенства права, розглядає справу відповідно до Конституції України; норм сімейного законодавства; міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує при розгляді справи практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.10 ЦПК України).

Конституція України забороняє втручання в особисте і сімейне життя фізичних осіб, крім випадків, передбачених нею (стаття 32), та проголошує, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51).

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в як найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я та безпеку, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.

Згідно зі ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

За положеннями ч.ч.2,4 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зі змісту пп.2-5 ч.1 ст.164 СК України вбачається, що суд може постановити рішення про позбавлення батьківських прав, у випадках, коли батьки ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені умови, як кожну окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі №303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року у справі №541/939/22 (провадження №61-13576св24) та ін.).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі №185/9339/21 (провадження №61-8918сво23) вказано, що тлумачення змісту п.2 ч.1 ст.164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі №755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

При цьому слід зазначити, що за положенням ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення батьків батьківських прав.

Також, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі №127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі №643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі №640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №331/5427/17, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/1.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Законом України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року закріплене право кожної дитини проживати в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (ст.111 вищевказаного Закону України), а також наголошено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини, та визначено обов`язок держави надати батькам допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей (ст.112 вищевказаного Закону України).

Європейський Суд з прав людини при розгляді конкретних справ неодноразово наголошував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції, якщо воно не відповідає законним цілям і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві».

Фактичне розірвання сімейних зв`язків, що означає позбавлення дитини її коріння, може бути виправдане лише за виняткових обставин, має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року, п.39,47-50 та інші справи, зазначені в цьому рішенні).

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява №37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13).

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», передбачає необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Проте у справах про позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом (пункти 31,34), з урахуванням підходів Верховного Суду (пункти 34, 41-42) закріплений стандарт «достатніх та переконливих доказів», який означає, що докази, надані стороною, повинні бути достатніми для переконання суду у наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Цей стандарт доказування є вищим, ніж «вірогідність доказів» (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2025 року у справі №594/837/24).

Вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, взявши до уваги вищенаведені положення закону та обставини конкретної справи, необхідно виходити з того, що при вирішенні вказаного питання необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню дітей, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Отже, в світлі зазначених норм міжнародного та національного законодавства, у даній справі необхідно визначити наступне: чи є доведеним факт ухилення відповідачами від виконання своїх батьківських обов`язків; чи є залишення у відповідачів батьківських прав насправді небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання дітей; чи є ці обставини винятковими, а розірвання сімейних стосунків – єдиним способом їх розв`язання; чи надавалась відповідачам конкретна цільова підтримка.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постановах від 31 березня 2021 року в справі №562/1686/18, від 14 січня 2026 року в справі № 521/23899/23 наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.

У даній справі органом опіки та піклування ставиться питання про позбавлення відповідачів батьківських прав. При цьому, позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про народження (повторне) серії НОМЕР_1 від 14 квітня 2022 року, ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками якого є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.7).

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України №00038546945 від 17 лютого 2023 року вбачається, що відомості про батька ОСОБА_3 в свідоцтві про народження записані за вказівкою матері згідно з ч.1 ст.135 СК України.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 14 квітня 2022 року ОСОБА_4 , народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками якого є ОСОБА_10 та ОСОБА_1 (а.с.8).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 27 січня 2023 року ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.9).

Актами обстеження умов проживання від 02 квітня 2024 року, 02 червня 2025 року та 20 серпня 2025 року, встановлена неналежність умов проживання для дітей, а саме в помешканні не завершені ремонтні роботи, кімнати не облаштовані необхідними меблями для комфортного проживання дітей, речі домашнього вжитку та обіходу в обмеженій кількості, продукти харчування в наявності.

Відповідно до постанови Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 червня 2025 року відповідач ОСОБА_2 притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.184 КУпАП у зв`язку з чим був підданий адміністративному стягненню за невиконання своїх батьківських обов`язків (а.с.33).

Вироком Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2023 року відповідача ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.310, ч.2 ст.309 КК України, та призначено покарання у вигляді штрафу (а.с.30-32).

Наказом №27 від 01 лютого 2024 року Служби у справах дітей Новобузької міської ради Миколаївської області малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , взято на облік, як дітей які потрапили у складні життєві обставини, у зв`язку з ухиленням батьків від виконання батьківських обов`язків (а.с.17).

03 червня 2025 року ОСОБА_1 написано заяву начальнику служби у справах дітей, в якій остання просила влаштувати її малолітнього сина у сім`ю патронатного вихователя терміном до трьох місяців на час подолання складних життєвих обставин (а.с.18).

Наказом за №57-п Служби у справах дітей Мішково-Погоріловської сільської ради від 11 червня 2025 року малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передано в сім`ю патронатного вихователя ОСОБА_11 (а.с.29).

Згідно акту проведення оцінки рівня безпеки дитини ОСОБА_5 визначено рівень безпеки дитини - дуже небезпечно (а.с.19-21).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування №2181.02.12 від 07 жовтня 2025 року про доцільність позбавлення батьківських прав, останній вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до її малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.41-42).

Позивач, в обґрунтування позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідачів посилався на невиконання останніми батьківських обов`язків, зловживання спиртними напоями.

Щодо судового рішення в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , то колегія суддів виходить з наступного.

Оцінюючі особу відповідача ОСОБА_1 та її поведінку, в контексті судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з вирішення аналогічних спорів, а також переглянувши відеозапис та фотокартки, які були долучені ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції на спростування доводів позовної заяви, колегія суддів дійшла висновку про те, що зібрані у справі докази не дають підстав для висновку про неблагополучність ОСОБА_1 чи наявність з її боку загрози для дітей, їх здоров`я чи психічного розвитку та, відповідно, підстав для застосування до неї такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

При цьому, активна позиція відповідача ОСОБА_1 під час розгляду справи про позбавлення її батьківських прав, надання своїх пояснень та заперечень щодо доводів, викладених позивачем, свідчить про можливість і готовність матері відновити психологічний та емоційний зв`язок зі своїми дітьми.

Колегія суддів також враховує заперечення та аргументи ОСОБА_1 , відсутність доказів застосування до неї заходів попередження та впливу, які б свідчили про неможливість змінити ставлення до дітей, а також доказів, які негативно характеризують особу відповідача, та доходить висновку про те, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав не є виправданим та пропорційним втручанням у її приватне і сімейне життя.

Також, на думку колегії суддів, обставини, на які посилається орган опіки та піклування, як на підставу заявленого позову, а саме невиконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження належними доказами.

При цьому, колегія суддів зауважує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач ОСОБА_1 умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Не скористався таким правом позивач і на стадії апеляційного перегляду справи, оскільки фактично не виконав вимоги, викладенні в ухвалах апеляційного суду щодо надання акту обстеження житлових умов за місцем проживання відповідача ОСОБА_1 та забезпечення явки представника для участі у судовому засіданні з метою заслуховування думки дитини, яка відповідно до вимог ст.19 СК України є обов`язковою.

Також, матеріали даної справи не свідчать про байдуже ставлення ОСОБА_1 до забезпечення своїх дітей та до факту позбавлення батьківських прав.

Відсутні відомості і про дослідження органом опіки та піклування ефективності інших менш суворих альтернативних заходів впливу, ніж роз`єднання сім`ї, як того вимагають європейські стандарти для вирішенні питання пропорційності втручання у сімейне життя.

Щодо висновку органу опіки та піклування №2181.02.12 від 07 жовтня 2025 року в частині доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до її малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , то колегія суддів виходить з наступного.

У ч.ч.5,6 ст.19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, відповідно до вищевказаного висновку орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_1 .

Вказаний висновок має рекомендаційний характер, та не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими він керувався під час прийняття рішення.

За такого висновок органу опіки та піклування не є об`єктивним та достатньо обґрунтованим для застосування до відповідача ОСОБА_1 такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

При цьому, хоча суд першої інстанції задовольнив вимогу про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , однак не встановив жодних обставин, які би вказували на те, що мати дітей не бажає спілкуватися із дітьми, брати участь у їх вихованні й утриманні, що вона остаточно та свідомо самоусунулася від виконання цих обов`язків.

Натомість, під час перегляду справи, колегія суддів навпаки встановила, що ОСОБА_1 не втратила інтерес до участі у вихованні дітей, прагне відновити відносини з ними.

З урахуванням встановлених обставин у цій справі, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову з підстав нехтування відповідачем ОСОБА_1 своїми батьківськими обов`язками щодо дітей, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку одного з батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини в діях останнього.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що рішення в частині задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо її дітей підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаної вимоги.

Також оскільки малолітні діти переходять під опіку матері ОСОБА_1 , то правових підстав для передачі малолітніх дітей Органу опіки та піклування та стягнення з відповідачів аліментів на користь того закладу, де в подальшому будуть перебувати діти, або особи, яка буде опікуватися дітьми, немає.

Разом з тим, щодо вирішення позовних вимог в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , то колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення в цій частині.

Так, під час розгляду справи колегією суддів не встановлено обставин, які свідчили б, що під час розгляду справи та після ухвалення судового рішенні відповідач змінив свою поведінку стосовно сина, доказів на підтвердження зміни своєї поведінки щодо дитини, створення безпечного, спокійного та стійкого середовища, належних умов виховання, розвитку, матеріального забезпечення, лікування дитини відповідач не надав.

Відсутність активних дій з боку відповідача щодо налагодження стосунків з сином протягом всього розгляду справи додатково свідчить про його небажання змінювати ставлення до виконання батьківських обов`язків.

Також, матеріали справи і встановлені судом обставини підтверджують, що до відповідача вживались попереджувальні заходи з метою зміни поведінки по відношенню до дитини. Будь- яких доказів, що така поведінка змінилась, суду не надано.

Колегія суддів, керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_5 , оскільки відповідач упродовж тривалого періоду не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, підготовку до самостійного життя, взагалі не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини (протилежного судом не встановлено).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За такого, колегія суддів вважає, що судове рішення в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав підлягає залишення без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка подана їх представником – адвокатом Гелхвіідзе Джондо Романовичем, – задовольнити частково.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2026 року в частині вирішення позовних вимог Органу опіки та піклування Новобузької міської ради Миколаївської області до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, стягнення з неї аліментів на утримання дітей і судового збору, а також в частині передачі дітей Органу опіки та піклування Новобузької міської ради Миколаївської області та стягнення аліментів з ОСОБА_2 – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.

В іншій частині судове рішення – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 08 липня 2026 року