Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №127/40364/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/40364/25

Провадження № 22-ц/801/1736/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.,

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Сичука М.М.,

у справі №127/40364/25

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова (відповідач)

про визнання протиправними та скасування пунктів наказів в частині відсторонення від роботи без збереження заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи, -

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова про визнання протиправним та скасування пунктів наказів в частині відсторонення від роботи без збереження заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 19 грудня 2024 року він перебував у трудових відносинах із відповідачем та працював на посаді директора Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова, а також за сумісництвом на посаді лікаря-анестезіолога.

17 липня 2025 року його ознайомлено з наказом № 373 к/тр від 04 червня 2025 року «Про зміну дати та підстави звільнення ОСОБА_1 », яким було скасовано наказ № 859/к/тр від 18 грудня 2024 року про його звільнення, змінено підставу звільнення з пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України на пункт 1 статті 40 КЗпП України, а також змінено дату звільнення з 19 грудня 2024 року на 21 лютого 2025 року. Крім того, зазначеним наказом було змінено дату звільнення позивача з посади лікаря-анестезіолога за сумісництвом у зв`язку із закінченням строкового трудового договору.

Вважає, що зміст вказаного наказу свідчить про фактичне визнання відповідачем того, що у період, коли були прийняті оспорювані накази про відсторонення від роботи, позивач продовжував перебувати у трудових відносинах із університетом

Наказом ВНМУ ім. М.І. Пирогова № 768 від 11 листопада 2024 року «Про створення комісії з проведення службової перевірки та відсторонення від роботи працівників Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова» відповідачем було створено комісію з проведення службової перевірки, визначено предмет перевірки щодо оформлення документів працівників Університетської клініки, пов`язаних із відрядженням, відповідними витратами, первинними бухгалтерськими документами та отриманням гуманітарної допомоги, а також встановлено строк проведення перевірки з 11 листопада 2024 року по 09 грудня 2024 року.

Пунктом 4 вказаного наказу його – як директора Університетської клініки було відсторонено від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати, починаючи з 11 листопада 2024 року.

В подальшому наказом № 772/к/тр від 13 листопада 2024 року було внесено зміни до наказу № 768, зокрема викладено у новій редакції окремі його пункти, уточнено строк проведення службової перевірки з 13 листопада 2024 року по 09 грудня 2024 року та повторно визначено про відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати на період проведення службової перевірки.

Отже наказом № 772 від 13 листопада 2024 року остаточно було закріплено його відсторонення від роботи без виплати заробітної плати у період з 13 листопада 2024 року по 09 грудня 2024 року.

Водночас зміст наказів № 768 та № 772 не містить будь-яких конкретних відомостей про проведення службової перевірки саме щодо нього як посадової особи, оскільки предмет перевірки стосувався діяльності працівників Університетської клініки загалом, оформлення бухгалтерських документів, відряджень та гуманітарної допомоги, а самі накази не містять формулювання про перевірку конкретних дій позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, також посилався на преюдиційне значення постанови Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року у справі № 127/35390/24, якою, за твердженням позивача, встановлено відсутність у відповідача правових підстав для застосування положень статті 46 КЗпП України при відстороненні працівників від роботи без збереження заробітної плати.

Зазначав, що вказаною постановою апеляційного суду було встановлено, що ВНМУ ім. М.І. Пирогова не є об`єктом державної власності, який має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не є об`єктом чи оператором критичної інфраструктури у розумінні Закону України «Про критичну інфраструктуру» та статті 46 КЗпП України, а також що віднесення університету до критично важливих для функціонування економіки підприємств не створює правових підстав для відсторонення працівників від роботи без збереження заробітної плати.

Крім того, постановою апеляційного суду було визнано протиправним відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вважає, що після набрання законної сили зазначеним судовим рішенням відповідач зобов`язаний був привести свої внутрішні розпорядчі акти у відповідність до правової позиції суду, однак накази № 768 та № 772 залишилися чинними та не були змінені чи скасовані.

А тому 29 липня 2025 року він звернувся до відповідача із письмовою заявою щодо усунення порушень трудових прав та приведення спірних наказів у відповідність до судового рішення, однак жодних дій відповідачем вчинено не було.

Незаконне позбавлення його права на оплату праці має триваючий характер, оскільки відповідач не здійснив виплату середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

Період незаконного відсторонення від роботи з 13 листопада 2024 року по 09 грудня 2024 року становить 19 робочих днів, а тому сума середнього заробітку за цей період складає 56 026 грн 44 коп., виходячи із розрахунку 2 948 грн 76 коп. ? 19 робочих днів.

Враховуючи наведені у позові обставини просив:

визнати протиправним та скасувати пункт наказу № 768 від 11 листопада 2024 року в частині його відсторонення від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати;

визнати протиправним та скасувати пункт наказу № 772 від 13 листопада 2024 року в частині його відсторонення від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати;

стягнути з ВНМУ ім. М.І. Пирогова на його користь середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи за період з 13 листопада 2024 року по 09 грудня 2024 року у розмірі 56 026 грн 44 коп.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із судовим рішенням позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції помилково застосував норму ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка на момент ухвалення судового рішення втратила чинність, чим безпідставно обмежив йому доступ до правосуддя. Безпідставним й також вважає застосування статті 58 Конституції України до правових наслідків Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025.

Оскільки позивачем не оскаржувались накази відповідача № 768 та № 772, а лише пункти щодо відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, то висновок суду про застосування строку оскарження наказів в цілому не відповідає предмету позовних вимог.

Вважає, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення є самостійною майновою вимогою, не є похідною від процесуального результату розгляду вимоги про скасування деяких пунктів наказів. А тому неправильним є ототожнення судом матеріально-правової залежності вимоги (про стягнення середнього заробітку) з процесуальною долею іншої позовної вимоги (скасування пунктів наказів), призвело до помилкового застосування статті 188 ЦПК України та передчасної відмови у розгляду самостійної грошової вимоги.

Помилковим також вважає висновок суду про пропуск ним спеціального строку звернення із позовом, оскільки у доводах позовної заяви обґрунтовано позицію щодо непоширення такого строку на заявлені вимог, а відтак вважає, що подання ним окремого клопотання про поновлення строку звернення до суду не було необхідним.

Вказує на те, що суд помилково визначив перебіг строку звернення до суду з 14.11.2024 – з наступного дня після ознайомлення з наказом №772/к/тр, проте сам факт ознайомлення з цим наказом не означає остаточного виникнення спору щодо обсягу порушеного права, правових наслідків відсторонення та належних виплат тощо.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції – частина 3 статті 360 ЦПК України.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 01 липня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах викладених в ній, та просив її задовольнити.

Представник ВНМУ ім.Пирогова, повідомленого в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явився, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах із Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова з 01.09.2009 року.

Наказом Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова від 29 грудня 2018 року № 742 ОСОБА_1 переведений на посаду директора Університетської клініки Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова з 02 січня 2019 року на підставі строкового трудового договору (контракту) терміном на п`ять років, укладеного у зв`язку з обранням його на цю посаду на конкурсних засадах.

Згідно із наказом Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова від 09 червня 2023 року № 371 к/тр ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення на 0,25 ставки за строковим трудовим договором за сумісництвом з 01 липня 2023 року до прийняття основного працівника.

Згідно із Контрактом з директором Університетської клініки Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова від 01 березня 2024 року продовжений термін роботи ОСОБА_1 на посаді директора Університетської клініки ВНМУ імені М.І. Пирогова за строковим трудовим договором до заміщення посади за конкурсом.

Наказом Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова від 01 березня 2024 року № 156/к/тр ОСОБА_1 продовжений термін роботи на посаді директора Університетської клініки ВНМУ імені М.І. Пирогова, як переобраного за конкурсом на умовах контракту з 01 березня 2024 року до 28 лютого 2029 року.

Позивач ОСОБА_1 оскаржив наказ №672/к/тр від 27 вересня 2024 року «Про створення комісії з проведення службової перевірки та відсторонення від роботи працівників Університетської клініки ВНМУ імені М.І. Пирогова» і він був визнаний незаконним в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи (рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2024 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року в справі №127/35390/24).

13 листопада 2024 року внесені зміни до наказу ВНМУ ім. М.І. Пирогова №768/к/тр від 11 листопада 2024 року, яким встановлено строки проведення службового розслідування, а саме в період часу з 13 листопада 2024 року по 09 грудня 2024 року, а також ОСОБА_1 відсторонено від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати директора Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова, про що свідчить наказ ВНМУ ім. М.І. Пирогова №772/к/тр від 13 листопада 2024 року.

Наказом Вінницького медичного університету імені М.І. Пирогова від 13 листопада 2024 року № 772/к/тр «Про внесення змін до наказу № 768/к/тр від 11 листопада 2024 року» виконання обов`язків директора Університетської клініки ВНМУ імені М.І. Пирогова покладено на медичного директора цієї ж установи Стопінчука О.В. з 13 листопада до 09 грудня 2024 року на час відсторонення від виконання посадових обов`язків директора Університетської клініки ВНМУ імені М.І. Пирогова Семененка А.І. відповідно до наказу про відсторонення

Позиція апеляційного суд у

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 265 ЦПК України (зміст судового рішення) у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство та усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам не повністю.

Щодо норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 21 КЗпП України установлено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; проведення службової перевірки роботодавцем, який віднесений до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та/або об`єктів чи операторів критичної інфраструктури; в інших випадках, передбачених законодавством. Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі N 761/12073/18 (провадження N 61-13444св19) зазначено, що "відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку. Разом з тим, за змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

При відстороненні працівника від роботи трудовий договір з ним не припиняється. Тобто трудові відносини з ним тривають. Такий працівник лише тимчасово не допускається до виконання функціональних обов`язків.

Як роз`яснив Верховний Суд України в п. 10 Постанови Пленуму від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

За змістом позовних вимог, позивач просив:

визнати протиправним та скасувати пункт наказу Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова № 768 від 11.11.2024 про створення комісії з проведення службової перевірки та відсторонення від роботи працівників Університетської клініки ВНМУ ім. М.І, Пирогова в частині відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати;

визнати протиправним та скасувати пункту наказу Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова № 722 від 13.11.2024 «З особового складу» в частині відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати;

стягнути з Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (незаконного відсторонення) за період з 13 листопада 2024 року по 09 грудня 2024 року в розмірі 56 026 грн44 коп., розрахований з преюдиційно встановленого середньоденного заробітку 2 948 грн 76 коп. за 19 робочих днів.

Суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем спеціального строку звернення до суду без поважних причин, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У зв`язку з цим суд вважав таким, що не є процесуально необхідним подальший розгляд доводів сторін по суті спору, оскільки відсутність дотримання передумови звернення до суду виключає можливість оцінки матеріально-правових вимог.

При цьому суд першої інстанції чомусь керувався статтями 126-127 ЦПК України, які передбачають наслідки пропущення, а також порядок поновлення та продовження процесуальних строків, тоді як передбачений статтею 233 КЗпП України строк є матеріально-правовим строком звернення до суду за вирішенням трудових спорів (що за своїм правових характером є схожим із строком позовної давності, проте не тотожним йому, так як передбачений КЗпП України), а підстави і порядок його поновлення передбачені статтею 234 цього Кодексу.

Щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів і порядку їх застосування

Згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України в редакції, що діяла на час звернення позивача із позовною заявою до суду працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

В абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною й відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 22 січня 2025 року по справі № 757/5467/21-ц (провадження № 61-15004ск24).

Водночас наслідки пропуску строк звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються судом лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (Постанова Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі № 148/201/21 (провадження № 61-16063св21)).

Відповідна правова позиція послідовно застосовується Верховним Судом, в тому числі Великою Палатою Верховного Суду. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 70, 72, 138, 140), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71)).

Отже сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.

Тобто суду першої інстанції належало перевірити законність оскаржуваних наказів Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова і у випадку встановлення, що права ОСОБА_1 були дійсно порушеними, а строки для звернення до суду за вирішенням спору пропущено – перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, і за неможливості поновити пропущений строк – відмовити в позові з цих підстав.

Щодо законності оскаржуваних наказів і порушення прав позивача

Як вказано в оспорюваному наказі № 768 від 11.11.2024, правовою підставою його видання є те, що Університетська клініка ВНМУ ім. М.І.Пирогова є структурним підрозділу Університету, а той в свою чергу визначений критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період згідно наказу Вінницької обласної військової адміністрації від 06 09.2024 р. за № 578, й відповідно до статті 46 КЗпП України.

При цьому як зазначалося вище, відсторонення працівників від роботи роботодавцем, зокрема, допускається в разі проведення службової перевірки роботодавцем, який віднесений до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та/або об`єктів чи операторів критичної інфраструктури; в інших випадках, передбачених законодавством.

Питання законності видачі відповідного наказу, а саме щодо належності Вінницького національного медичного університету до числа об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та/або об`єктів чи операторів критичної інфраструктури, було предметом розгляду Вінницьким апеляційним судом в постанові від 11 березня 2025 року по справі № 127/35390/24 за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова про визнання протиправним наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тільки оскаржувався там інший, аналогічний наказ ВНМУ ім. М.І.Пирогова від 27.09.2024 № 672/к/тр «Про створення комісії з проведення службової перевірки та відсторонення від роботи працівників Університетської клініки ВНМУ ім. М.І.Пирогова.

Апеляційний суд в зазначеній справі, в якій брали участь ті самі сторони, встановив, що Вінницький національний медичний університет не є ані об`єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, ні об`єктом чи оператором критичної інфраструктури в розумінні статті 46 КЗпП України, а відтак він, як роботодавець, не вправі відстороняти працівників від роботи на час проведення службової перевірки.

Зазначені обставини відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України не доказуються при розгляді даної справи, а відтак наказ ВНМУ ім. М.І.Пирогова від 11.11.2024 № 768/к/тр «Про створення комісії з проведення службової перевірки та відсторонення від роботи працівників Університетської клініки ВНМУ ім. М.І.Пирогова» є незаконним в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати як такий, що виданий без дотримання умов, передбачених статтею 46 КЗпП України.

Так само є незаконним з цих підстав є і наказ від 13.11.2024 «З особового складу» № 772/к/тр, яким уточнено час початку відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати.

Щодо пропущення позивачем строку звернення до суду та його наслідків

Як встановлено судом, про порушення свого права оскаржуваними наказами ОСОБА_1 дізнався 14 листопада 2024 року, коли ознайомився з відповідними наказами (а.с. 9).

З цього часу й слід відраховувати передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України тримісячний строк для їх оскарження, що відповідно до частини 3 статті 241-1 КЗпП України закінчився 14 лютого 2025 року.

При цьому ОСОБА_1 не навів будь-яких об`єктивних, непереборних обставин, що перешкоджали б йому звернувся до суду за захистом своїх прав впродовж встановленого законом строку. Більше того, аналогічний наказ від 27 вересня 2024 року про створення комісії для службового розслідування і його відсторонення від посади ОСОБА_1 оскаржив впродовж встановленого законом строку і 11 березня 2025 року Постанова Вінницького апеляційного суду в зазначеній справі набрала законної сили. Вказане свідчить про те, що в позивача не було жодних об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду й по справі відсутні підстави для поновлення відповідного строку.

Натомість він висловив проти застосування наслідків пропуску строку застереження правового характеру, яким має бути надана відповідна оцінка апеляційним судом.

Так, ОСОБА_1 посилається на визнання неконституційним відповідного положення статті 233 КЗпП України в справах про стягнення заробітної плати, самостійне правове значення відповідної вимоги про стягнення заробітної плати та триваючий характер порушення.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Проте як зазначалося вище, вимога про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в дані справі є не самостійною, а залежить від задоволення вимог про визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів про відсторонення від роботи, оскільки саме ці накази є правою підставою невиконання позивачем у відповідний період своїх посадових обов`язків, а відтак і не нарахування йому заробітної плати в цей час.

Вимоги позивача про визнання протиправними та скасування зазначених наказів не підлягають до задоволення в зв`язку з пропущенням строку звернення до суду за умов відсутності поважних причин для цього, а відтак слід відмовити в задоволенні і похідних позовних вимог про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає за необхідне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2026 року в частині вирішення спору по суті (мотивів відмови у задоволенні позову) змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції, але виключно у частині мотивів його прийняття, новий розподіл судових витрат, понесених в суді першої інстанції та зміна розподілу судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Вінницького міського суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 09.07.2026 року.

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б.Войтко

М.В. Матківська