Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №380/6421/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 рокусправа № 380/6421/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 17.02.2017 по 24.03.2026 (включно);

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 82 823,17 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.02.2017 по 24.03.2026, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

Ухвалою від 13.04.2026 суддя відкрила провадження за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що до 10.01.2019 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2017 № 38 ОСОБА_1 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Відповідач 24.03.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі № 380/24931/23 виплатив індексацію грошового забезпечення. При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідач не сплатив.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 04.05.2025 (вх. № 37013), у якому зазначає, що сума 38 184,86 грн не може бути кваліфікована як безспірна сума, яка на день виключення позивача зі списків особового складу була остаточно визначена, визнана відповідачем і без правових підстав не виплачена. Виконання судового рішення у справі № 380/24931/23 не є тотожним визнанню Військовою частиною НОМЕР_1 вини у затримці розрахунку при звільненні. Судове рішення створює для відповідача обов`язок його виконати. Такий обов`язок відповідачем виконано шляхом виплати індексації 24.03.2026. Також вказує, що заявлена сума відповідальності більш ніж удвічі перевищує суму основної виплати. Просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини – польова пошта НОМЕР_2 від 17.02.2017 № 38 старший солдат ОСОБА_1 з 17.02.2017 виключений з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Станом на момент звільнення із позивачем не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі № 380/24931/23, відповідач 24.03.202 здійснив виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 38 184,86 грн, що підтверджується банківською випискою.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частинами першою, другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до19 липня 2022 року) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи положення статті 116 КЗпП України убачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) провадиться в день звільнення. Крім того, в день виплати цих сум роботодавець повинен письмово повідомити працівника про них.

Водночас, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, згідно з частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, Законом № 2352-IX були внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.

За приписами статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону № 2352-IX) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно можна поділити на 2 частини: до набрання чинності законом 19.07.2022 і після цього.

Суд зазначає, що спірний період тривав з 18.02.2017 (наступний день за датою звільнення) по 23.03.2026 (день, який передує повному розрахунку при звільненні позивача).

Таким чином, період з 18.02.2017 до 18.07.2022 (набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду суд, який розглядає спір, маючи переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

При цьому, період з 19.07.2022 до 23.03.2026 регулюється чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та інших, і саме цей підхід суд застосовує до спірних правовідносин.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне обрати інший спосіб захисту та стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує таке.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно із наданою відповідачем довідкою про доходи від 15.01.2024 № 3660/3 грошове забезпечення позивача становило у грудні 2016 року – 7546,00 грн та у січні 2017 року - 7546,00 грн. Всього 15 092,00 грн.

Кількість календарних днів за період лютий 2019 року – березень 2019 року становить 62 дні. Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 243,42 грн (15 092,00 грн / 62 день).

Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні за період з 18.02.2017 до 18.07.2022 складає 481 241,34 грн (243,42 грн х 1977 календарних днів).

При цьому, порядок застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Тобто, при обрахунку середнього заробітку за вказаний період підлягає застосуванню істотна частка.

Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 38 184,86 грн (сума виплат за судовим рішенням)/ 481 241,34 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 18.02.2017 до 18.07.2022) = 0,08.

Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період 18.02.2017 до 18.07.2022 становить 38 499,31 грн (243,42 грн (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,08 (істотність частки) х 1977 (кількість календарних днів за період з 18.02.2017 до 18.07.2022).

За період з 19.07.2022 по 23.03.2026 (з урахуванням обмеження часу виплати 6 місяцями відповідно до вимог чинної редакції статті 117 КЗпП України) підлягають врахуванню 184 календарних дні (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023). Сума середнього заробітку за цей період становить 44 789,28 грн (243,42 грн середньоденна заробітна плата позивача * 184 кількість днів затримки розрахунку).

Таким чином, суд дійшов висновку, що загальна сума середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 82 974,14 грн (38 184,86 грн + 44 789,28 грн), а не 82 823,17 грн як вказує позивач.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.02.2017 по 23.03.2026.

Стягнути із Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 18.02.2017 по 23.03.2026 у сумі 82 974,14 (Вісімдесят дві тисячі дев`ятсот сімдесят чотири) гривні 14 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 08.07.2026.

Суддя Кедик М.В.