Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №380/9012/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 рокусправа № 380/9012/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, бездіяльності та скасування рішення суб`єкта владних повноважень, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) із вимогами:

- визнати протиправним та безпідставним затримання позивача представниками Відповідача, яке розпочалось о 11:20 год. 6 листопада 2025 року та безперервно тривало до 20:00 9 листопада 2025 року;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2555 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення мобілізації» від 6 листопада 2025 року в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 6 листопада 2025 року приблизно об 11 год. 20 хв. у АДРЕСА_1 працівники поліції спільно з військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3 зупинили позивача для перевірки військово-облікових документів, за результатами якої, за твердженням позивача, було встановлено, що він не має невиконаних обов`язків у сфері військового обліку та у розшуку не перебуває. Попри це, без вручення повістки позивача, як він стверджує, примусово доставили до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_2 , де він утримувався без процесуального оформлення понад 72 години. Позивач також зазначає, що з 1994 року належить до релігійного об`єднання Свідків Єгови - релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю (постанова Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066), та виконує у ній обов`язки священнослужителя. Перебуваючи у приміщенні відповідача, позивач неодноразово повідомляв службових осіб про свої релігійні переконання, подавав письмову та усну заяви про сумлінну відмову від військової служби, надав довідку релігійної організації, а також просив скласти акт про відмову від проходження військової служби та передати відповідні матеріали до правоохоронних органів, однак у реєстрації таких заяв йому було відмовлено. Незважаючи на відмову позивача від військової служби з мотивів релігійних переконань, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2555 від 6 листопада 2025 року позивача призвано на військову службу під час мобілізації. На переконання позивача, процедуру призову, визначену Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, не дотримано (повістки не вручались, добровільного прибуття не було, заява про відмову від військової служби не зареєстрована, акт про відмову не складений), а оскаржуваний наказ є похідним від протиправних дій відповідача, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

Ухвалою судді від 11.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 08.07.2026 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і безпідставним затримання позивача представниками Відповідача, яке розпочалось о 11:20 год. 6 листопада 2025 року та безперервно тривало до 20:00 9 листопада 2025 року.

Відтак предметом судового розгляду в цій справі є позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2555 від 6 листопада 2025 року в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 11.05.2026 та копію позовної заяви з додатками надіслано відповідачу засобами електронного зв`язку за допомогою сервісу «Електронний суд», що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів. Правом подати письмовий відзив на позовну заяву відповідач станом день розгляду справи не скористався, тому суд, керуючись ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вирішив справу за наявними матеріалами.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач не оформляв та не мав, що учасниками справи не заперечується.

Згідно з довідкою Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» від 6 листопада 2025 року № 10573 ОСОБА_1 з 22 травня 1994 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні; 11 серпня 2025 року призначений на посаду священнослужителя - старійшини (єпископа) збору. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 релігійну організацію Свідків Єгови включено до переліку діючих в Україні релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

03 лютого 2025 року позивач пройшов медичний огляд військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 та згідно з довідкою ВЛК № 37/1171 від 3 лютого 2025 року визнаний придатним до військової служби під час мобілізації; про наявність права на відстрочку не заявляв. Висновок (постанова) ВЛК позивачем не оскаржувався і предметом цього позову не є.

06 листопада 2025 року у АДРЕСА_1 працівники відділу поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 2 ГУНП у Львівській області, які перебували у складі групи оповіщення спільно з військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3 , здійснили перевірку військово-облікових документів позивача, після чого позивач прослідував до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 , де було проведено уточнення його персональних даних.

Відповідно до листа відділу поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 2 ГУНП у Львівській області від 28 листопада 2025 року № 383042-2025 (відповідь на адвокатський запит представника позивача) 6 листопада 2025 року у складі групи оповіщення перебували старший дільничний офіцер поліції сектору превенції капітан поліції ОСОБА_2 та дільничний офіцер поліції сектору превенції старший лейтенант поліції ОСОБА_3 ; працівниками поліції громадянин ОСОБА_1 не затримувався та протокол адміністративного затримання не складався, оскільки останній добровільно погодився прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач заявив про відмову від проходження військової служби з мотивів релігійних переконань та надав довідку релігійної організації.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2555 від 6 листопада 2025 року «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення мобілізації» ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зазначені обставини підтверджуються, зокрема, відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_6 від 31 грудня 2025 року № 1159/9/17882 на звернення представника позивача, у якій вказано, що 6 листопада 2025 року громадянин ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення персональних даних, за результатами звірки встановлено відсутність оформленої відстрочки, а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2555 від 6 листопада 2025 року його призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; стосовно позивача повідомлено правоохоронні органи про факт самовільного залишення місця проходження служби (частина 4 статті 407 Кримінального кодексу України). Аналогічну за змістом відповідь від 21 листопада 2025 року № 1159/9/15515 надано члену сім`ї позивача.

За заявою, поданою 7 листопада 2025 року в інтересах позивача, на виконання ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2025 року у справі № 463/11905/25 Другим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові 17 грудня 2025 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025140120001437 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 146 Кримінального кодексу України (незаконне позбавлення волі), щодо дій невстановлених військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 . Досудове розслідування триває.

Не погоджуючись із наказом про призов на військову службу під час мобілізації № 2555 від 6 листопада 2025 року в частині, що його стосується, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Це означає, що кожен громадянин зобов`язаний захищати державу, а військова служба є основною формою виконання цього обов`язку.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, дію якого в подальшому неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, в Україні оголошено загальну мобілізацію, дія якої неодноразово продовжувалася відповідними указами.

Правові засади мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII). Порядок проходження громадянами України військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII). Процедура призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, врегульована Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560).

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, виконують військовий обов`язок відповідно до цього Закону. Згідно з абзацами першим - другим частини 1 статті 39 Закону № 2232-XII призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом, Законом № 3543-XII та Порядком № 560.

Частиною 1 статті 22 Закону № 3543-XII встановлено, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, визначення призначення на особливий період, проходження медичного огляду та призову на військову службу. Статтею 23 Закону № 3543-XII визначено вичерпний перелік категорій військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, а Порядком № 560 - процедуру оформлення відповідної відстрочки, яка має заявний характер.

Судом установлено, що станом на 6 листопада 2025 року позивач перебував на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 ; жодної з передбачених статтею 23 Закону № 3543-XII підстав для відстрочки від призову позивач не мав, відстрочки не оформляв, із заявою про її надання до відповідача не звертався та про наявність права на неї не заявляв; за результатами медичного огляду ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 (довідка № 37/1171 від 03.02.2025) визнаний придатним до військової служби під час мобілізації. Висновок ВЛК позивачем не оскаржено, будь-яких медичних протипоказань до проходження військової служби на дату призову не встановлено. Належність позивача до розряду військовозобов`язаних, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, матеріалами справи підтверджена та позивачем по суті не спростована.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем процедури призову, зокрема невручення йому повісток, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 29-32 Порядку № 560 оповіщення військовозобов`язаних про виклик до районного (міського) ТЦК та СП здійснюється шляхом вручення повісток. За змістом наведених норм повістка є способом доведення до відома військовозобов`язаного інформації про необхідність прибуття до ТЦК та СП, тобто засобом забезпечення явки особи, а не самостійною передумовою виникнення військового обов`язку, який випливає безпосередньо зі статті 65 Конституції України та закону.

У спірному випадку мета оповіщення була досягнута: 6 листопада 2025 року позивач прибув до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , де було проведено звірку та уточнення його персональних даних, встановлено відсутність відстрочки та наявність чинного висновку ВЛК про придатність до військової служби. За таких обставин невручення позивачу повістки про виклик саме по собі не свідчить про порушення його прав, оскільки не вплинуло і не могло вплинути на обсяг його військового обов`язку та на наявність визначених законом умов для призову (перебування на військовому обліку, придатність за станом здоров`я, відсутність відстрочки чи інших підстав, які виключають призов).

Суд наголошує, що порушення окремих елементів процедури, яке не призвело до неправильного вирішення питання по суті та не позбавило особу можливості реалізувати надані їй законом права (зокрема, право на відстрочку, право на оскарження висновку ВЛК), не може бути самостійною та достатньою підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень. Скасування акта індивідуальної дії є способом захисту порушеного матеріального права, а не санкцією за формальні відхилення від процедури. Позивач ні під час призову, ні під час судового розгляду не довів наявності у нього матеріального права, яке виключало його призов на військову службу під час мобілізації (відстрочки, права на звільнення від призову, непридатності за станом здоров`я тощо).

Щодо доводів позивача про неможливість його призову у зв`язку з відмовою від військової служби з мотивів релігійних переконань суд зазначає таке.

Частинами 1, 4 статті 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання; ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань; у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 № 1975-XII альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. Статтею 2 цього Закону визначено, що право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Згідно зі статтею 18-1 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться. Заміна ж військової служби за призовом під час мобілізації альтернативною (невійськовою) службою чинним законодавством України не передбачена; механізму реалізації такої заміни в умовах мобілізації законодавцем не запроваджено, що визнається і самим позивачем у позовній заяві.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24 (провадження № 51-603кмо25), розглядаючи питання сумлінної відмови члена релігійної організації Свідків Єгови від призову під час мобілізації, дійшла висновку, що законодавство України не передбачає виключення з обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яке ґрунтується на релігійних або інших переконаннях; законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 Кримінального кодексу України. Водночас об`єднана палата зазначила, що релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією: призов на військову службу під час мобілізації автоматично не скасовує права на сумлінну відмову від носіння або використання зброї, а виконання військового обов`язку може мати небойовий характер, що не потребує носіння та використання зброї (ремонт техніки, вивезення поранених, будівництво укріплень тощо).

Аналогічного висновку Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду дійшов і в постанові від 15 квітня 2025 року у справі № 573/406/24 (провадження № 51-317км25), зазначивши, що перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку всіма громадянами України, незалежно від віросповідання, у тому числі й Свідками Єгови.

Наведені висновки сформульовані Верховним Судом саме щодо членів релігійної організації Свідків Єгови, тобто у правовідносинах, подібних до спірних, і суд враховує їх при вирішенні цієї справи. З них випливає, що заявлена позивачем відмова від військової служби з мотивів релігійних переконань не породжувала у відповідача обов`язку утриматися від призову позивача та не виключала його з-під дії загального військового обов`язку, а конституційна гарантія частини 4 статті 35 Конституції України в умовах загальної мобілізації реалізується у спосіб, визначений законом, - через врахування переконань особи під час визначення характеру її службових обов`язків (сумлінна відмова від носіння та використання зброї), а не через незастосування до неї заходів призову.

Посилання позивача на пункти 88, 89 Порядку № 560 та пункт 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, суд відхиляє. Складення акта про відмову від отримання повістки щодо призову та повідомлення органів Національної поліції про факти, які свідчать про ухилення від призову, є механізмом реагування держави на протиправну поведінку військовозобов`язаного та підставою для вирішення питання про його відповідальність; ці норми не встановлюють заборони на видання наказу про призов особи, яка відповідає всім визначеним законом умовам призову, та не наділяють військовозобов`язаного суб`єктивним правом «блокувати» призов шляхом заявлення відмови. Протилежне тлумачення ставило б виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни у залежність виключно від волевиявлення зобов`язаної особи, що суперечить статті 65 Конституції України та наведеним висновкам Верховного Суду.

Посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справах «Баятян проти Вірменії» (заява № 23459/03) та «Феті Демірташ проти Туреччини» (заява № 5260/07), суд оцінює критично, оскільки вказані рішення ухвалені за відмінних фактичних та правових обставин: вони стосувалися кримінального засудження осіб за відмову від проходження строкової військової служби у мирний час у державах, які не запровадили альтернативної служби, і не вирішували питання правомірності призову під час загальної мобілізації в умовах збройної агресії проти держави та оборонної війни. Європейський суд з прав людини послідовно визнає за державами свободу розсуду у цій сфері, яка, як зазначила Європейська комісія «За демократію через право» (Венеційська комісія) у висновку amicus curiae від 18 березня 2025 року CDL-AD(2025)006, є ширшою саме у випадку загальної мобілізації (пункти 47, 72 Висновку). При цьому суть гарантії, на якій наголошує Венеційська комісія, - неможливість зобов`язати особу, яка сумлінно відмовляється, носити або використовувати зброю - узгоджується з наведеною позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду про збереження за мобілізованою особою права на сумлінну відмову від носіння та використання зброї під час проходження служби, і сама по собі не виключає призову.

Суд також зазначає, що висновок Венеційської комісії має характер amicus curiae, наданий на запит Конституційного Суду України у межах конституційного провадження, яке станом на час розгляду цієї справи не завершене, і не є джерелом права у розумінні статті 7 КАС України. Питання запровадження механізму альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану належить до виключних повноважень законодавця (пункт 3.3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475 передбачає розроблення та прийняття відповідного закону), і суд не вправі перебирати на себе функцію позитивного законодавця та створювати не передбачений законом механізм звільнення від призову.

Посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 580/2875/25 суд відхиляє, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України обов`язковому врахуванню підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду; висновки суду апеляційної інстанції в іншій справі такого значення не мають, а крім того, у вказаній справі предметом розгляду було питання надання відстрочки/заміни служби за заявою особи, поданою до призову, тоді як у цій справі оскаржується наказ про призов особи, яка з відповідною заявою до відповідача в установленому порядку до 6 листопада 2025 року не зверталася.

З аналогічних підстав суд відхиляє посилання позивача на постанову Верховного Суду від 1 жовтня 2024 року у справі № 160/10728/23: висновок про правомірність зарахування на військову службу за умови невчинення особою дій, які свідчать про незгоду з призовом, сформульований у справі, в якій особа мала не реалізоване з вини суб`єкта владних повноважень право на відстрочку. Натомість позивач у цій справі жодного визначеного законом права, яке виключало б його призов (відстрочки, звільнення, непридатності), не мав; сама ж по собі незгода військовозобов`язаного з призовом, у тому числі вмотивована релігійними переконаннями, як зазначено вище, згідно з висновками об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24 не звільняє від обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації та не робить призов протиправним.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23 (провадження № К/990/35899/24), відповідно до якої процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася; з моменту прийняття рішення про мобілізацію та зарахування особи до списків особового складу процес призову закінчився і особа набула статусу військовослужбовця, у зв`язку з чим рішення, прийняті в межах призову, є реалізованими та вичерпали свою дію, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи. Оскаржуваний наказ № 2555 від 06.11.2025 реалізований: позивача зараховано до списків особового складу, він набув статусу військовослужбовця, а правовідносини проходження ним військової служби регулюються Законом № 2232-XII, який визначає вичерпний перелік підстав звільнення з військової служби (стаття 26) та не передбачає такої підстави, як скасування наказу про призов.

Підсумовуючи, суд констатує, що на момент видання оскаржуваного наказу позивач був військовозобов`язаним, перебував на військовому обліку у відповідача, був придатним до військової служби за висновком ВЛК, не мав відстрочки чи інших визначених статтею 23 Закону № 3543-XII підстав, які виключають призов, а його релігійні переконання в силу прямих висновків Верховного Суду не звільняли його від виконання військового обов`язку за призовом під час мобілізації. Окремі процедурні відхилення, на які посилається позивач, не вплинули на правильність вирішення питання про його призов по суті та не призвели до порушення його матеріальних прав, а тому не можуть бути підставою для скасування наказу.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач на виконання наведеного обов`язку довів наявність визначених законом умов для призову позивача на військову службу під час мобілізації (перебування на військовому обліку, придатність за станом здоров`я згідно з чинним висновком ВЛК, відсутність відстрочки та інших підстав, які виключають призов), тоді як позивач наявності порушеного оскаржуваним наказом матеріального права не довів.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цього адміністративного позову.

В силу приписів статті 139 КАС України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 8-10, 14, 72-80, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.