Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №320/18755/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року м. Київ справа №320/18755/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до управління Національної поліції в Київській області (далі по тексту також відповідач, ГУ НП в Київській області), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток у кількості 31 календарний день, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток у кількості 31 календарний день, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він проходив службу в ГУ НП в Київській області та станом на дату звернення до суду звільнився зі служби в поліції.

Позивач стверджує, що при звільненні йому не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток у кількості 31 календарний день, що і слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до розрахункового листа за жовтень 2020 року позивачу під час звільнення було нараховано та виплачено, зокрема і компенсацію за відпустку (31 доба) у розмірі 13 301,16 грн.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Наказом ГУ НП в Київській області від 02.10.2020 №282 о/с відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 капітана поліції ОСОБА_1 , 05.10.2020.

В наказі зазначено, що кількість невикористаних днів щорічної відпустки у році звільнення становить 31 день.

Листом ГУ НП в Київській області від 14.06.2023 №55аз/109/12 на запит представника позивача повідомлено, що станом на день звільнення ОСОБА_1 кількість невикористаних діб основної та додаткової відпусток складає 31 добу.

Не погоджуючись з правомірністю ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток у кількості 31 календарний день, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі по тексту також - Закон №504/96-ВР) встановлено державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №504/96-ВР установлено такі види відпусток, як щорічні відпустки:

основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі по тексту також - Закон №580-VIII).

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно зі статтею 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).

За приписами частин першої, другої, дев`ятої та десятої статті 93 Закону №580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров`я (через хворобу) або у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки.

При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про імперативно встановлений обов`язок виплати поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за станом здоров`я (через хворобу) грошової компенсації за всі не використані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.

Судом встановлено, що наказом ГУ НП в Київській області від 02.10.2020 №282 о/с відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 капітана поліції ОСОБА_1 , 05.10.2020.

В наказі зазначено, що кількість невикористаних днів щорічної відпустки у році звільнення становить 31 день.

З довідки про нараховані суми грошового забезпечення, у тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, які після здійснення утримань обов`язкових податків та зборів були виплачені ОСОБА_1 при його звільненні, від 31.05.2024 №327, виданої ГУ НП в Київській області, вбачається, що у жовтні 2020 року позивачу було нараховано грошову компенсацію за невикористану в році звільнення відпустку у сумі 13 301,16 грн, що також підтверджено розрахунковим листом за жовтень 2020 року.

Тобто, матеріалами справи підтверджено нарахування та виплата позивачу під час звільнення зі служби в поліції грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у сумі 13 301,16 грн за 31 добу. При цьому, розмір нарахованої та виплаченої компенсації не є спірним.

Враховуючи означені обставини, у суду наявні підстави вважати непідтвердженими документально заявлені позовні вимоги.

При цьому, судом не приймається в якості належного доказу долучений позивачем до матеріалів справи лист ГУ НП в Київській області від 14.06.2023 №55аз/109/12, яким представника позивача повідомлено, що станом на день звільнення ОСОБА_1 кількість невикористаних діб основної та додаткової відпусток складає 31 добу, оскільки він підтверджує лише кількість невикористаних діб відпусток позивача при звільненні, проте не є доказом невиплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.