Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №240/2814/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/2814/26

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення заборгованості та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 , звернувся до суду в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обмеження виплат ОСОБА_2 та ОСОБА_3 терміном у 12 місяців;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заборгованість у розмірі 138 000,00 грн, а також інфляційні втрати згідно з доданим розрахунком;

- зобов`язати відповідача поновити нарахування допомоги згідно з Постановою № 332 (у редакції від 14.03.2023);

- зобов`язати відповідача внести та коригувати відомості про виплати дітям до Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (ЄІССС).

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що він та його діти є внутрішньо переміщеними особами, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі № 240/2071/25 підтверджено право на допомогу за заявою від 14.03.2023. На виконання рішення суду відповідачем прийнято рішення від 07.08.2025 № 1532941591-2025-3. Проте листом від 16.01.2026 № 0600-0403-8/5863 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомлено про виплату лише 72 000 грн, застосувавши обмеження 12 місяцями за Постановою № 709. Сума недоплати за період з 01.03.2024 по 26.01.2026 складає 138 000,00 грн. Вважає таку бездіяльність протиправною, тому звернувся до суду із цим позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що у зв`язку із змінами внесеними з 01.03.2024 року до Порядку № 332, а саме постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій осіб» від 26.01.2024 № 94. Призначення допомоги дітям ОСОБА_1 : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснено: з 01.03.2023 відповідно до Постанови № 332 (в редакції чинній на дату звернення); з 01.08.2023 по 31.01.2024 (на шестимісячний період) відповідно до Постанови № 332 з урахуванням змін, внесених Постановою № 709; з 01.02.2024 по 29.02.2024 відповідно до Постанови № 332 з урахуванням змін, внесених Постановою № 94.

Позивачем подано відповідь на відзив за змістом, якого просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Суд з`ясував зміст позовних вимог та заперечень на позов, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.08.2025 №1827-7501870007 ОСОБА_2 є неповнолітньою внутрішньо переміщеною особою з м. Олешки та перебуває на обліку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.08.2025 №1827-5003778891 ОСОБА_3 є неповнолітньою внутрішньо переміщеною особою з м. Олешки та перебуває на обліку за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі №240/2071/25 позов задоволено, зобов`язано Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.03.2023 про надання допомоги на проживання, як внутрішньо переміщеним особам, його неповнолітнім дітям: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з урахуванням висновків суду у даній справі.

Ухвалою суду замінено сторону у виконавчому провадженні при виконанні виконавчих листів у справі №240/2071/25, виданих Житомирським окружним адміністративним судом 15.08.2025, з Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирської області.

На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі 240/2071/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянуто заяву Позивача від 14.03.2023 про надання допомоги на проживання, як внутрішньо переміщеним особам, неповнолітнім дітям: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з урахуванням висновків суду.

За результатами повторного розгляду заяви від 14.03.2023 прийнято рішення №1532941591-2025-3 від 07.08.2025 про призначення допомоги.

Встановлено судом та не заперечується сторонами за період з 01.03.2023 по 29.02.2024 нараховано та виплачено у січні 2026 року доплату в сумі 72000,00 грн. на банківський рахунок в АТ «Державний ощадний банк України».

Подальшу виплату припинено, відповідачем зазначено, що Головним управлінням призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам відповідно до норм законодавства чинного на дату звернення.

При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру (абзац перший частини першої статті 1).

На реалізацію повноважень, наданих ст. 10 Закону № 1706-VII Уряд прийняв постанову від 20 березня 2022 р. № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», якою в т.ч. затвердив Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі Порядок № 332). Допомога призначається для забезпечення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення та стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку.

У преамбулі Постанови № 332 встановлено, що з 1 серпня 2023 р. виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно до Порядку, затвердженого цією Постановою, продовжується автоматично на один шестимісячний період згідно з Постановою КМ № 709 від 11.07.2023. Виплата допомоги не продовжується особам, що зазначені в абзацах другому-п`ятому пункту 1 Постанови КМ № 709 від 11.07.2023.

Пунктом 5 Порядку № 332 (в редакції від 01.03.2024 року, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що допомога призначається внутрішньо переміщеним особам: 1) які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 р. з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації; 2) у яких житлове приміщення знищене або пошкоджене (до ступеня непридатного для проживання) та інформація про яке внесена до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України (далі - Реєстр пошкодженого та знищеного майна) (за технічної можливості), або щодо якого подано документальне підтвердження органом місцевого самоврядування, а в разі його відсутності - обласною державною (військовою) адміністрацією факту пошкодження/знищення житлового приміщення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 332 особам, які мають право на виплату допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2023 р., № 69, ст. 3990), та особам/сім`ям, які є отримувачами допомоги відповідно до цього Порядку, та особам, які отримували допомогу та відмовилися від неї та/або яких було знято з обліку як внутрішньо переміщених осіб, у разі повернення осіб до покинутого місця проживання, з якого здійснилося переміщення, та повторного взяття на облік як внутрішньо переміщених осіб її виплата може бути продовжена ще на один шестимісячний період за умови їх відповідності критеріям, зазначеним у пунктах 7, 7-1, 13-1-13-4 цього Порядку.

Пункт 13-1 Порядку № 332 передбачає, що виплата допомоги продовжується на другий шестимісячний період автоматично: 1) особам, які втратили працездатність, зокрема які досягли пенсійного віку, визначеного частиною першою статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, та отримують пенсію, розмір якої не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення допомоги; 2) особам з інвалідністю I чи II групи, дитині з інвалідністю віком до 18 років, дитині, хворій на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, що підтверджується документально; 3) дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа віком до 23 років, зокрема таким, які перебувають у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім`ях, а також батькам-вихователям і прийомним батькам.

У разі коли особі не було продовжено виплату допомоги автоматично, але вона належить до категорій осіб, визначених абзацами другим - четвертим цього пункту, їй може бути призначено допомогу за заявою.

Іншим членам сім`ї виплата допомоги може бути продовжена на підставі подання заяви на призначення допомоги.

Відповідно до пункту 13-2 Порядку № 332 для отримувачів допомоги, які не підпадають під дію пункту 13-1, та які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 р. з територій, включених до переліку територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, допомога призначається на другий шестимісячний період на підставі подання заяви на осіб із складу членів сім`ї, якщо середньомісячний сукупний дохід на одного отримувача в такій сім`ї протягом тримісячного періоду, за який враховуються доходи на момент продовження виплати допомоги, не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення допомоги.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 332 для призначення допомоги внутрішньо переміщена особа або уповноважена особа подає заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 (далі - заява). Така заява подається структурному підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві державної (військової) адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради (далі - орган соціального захисту населення) або уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради чи центру надання адміністративних послуг за місцем обліку внутрішньо переміщеної особи із використанням функціоналу Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (за технічної можливості) та електронних систем Мінсоцполітики.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій осіб» від від 26 січня 2024 р. № 94 встановлено, що:

- виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам продовжується автоматично з 1 лютого 2024 р. на один місяць без додаткового звернення для осіб, у яких у січні 2024 р. закінчився шестимісячний період отримання такої допомоги;

- подання заяви для продовження виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, які мають право на її продовження після 1 березня 2024 р. відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418; 2023 р., № 69, ст. 3990), може бути здійснено з 1 лютого 2024 р.;

- допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам, які мають на неї право та звернулися за продовженням її виплати з особисто поданою заявою у лютому - квітні 2024 р., призначається і виплачується починаючи з 1 березня 2024 року.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо припинення з 29.02.2024 виплати допомоги на проживання суд керується такими мотивами.

Позивач та його діти є внутрішньо переміщеною особо та з 2023 року перебуває на обліку Пенсійному фонді, до лютого 2024 року отримував допомогу на проживання. Внаслідок зміни правового регулювання на підставі Постанови № 94 позивачу з 01.03.2024 була припинена виплата такої допомоги. Позивач до відповідача із заявою встановленого зразка щодо поновлення такої виплати не звертався.

Так, порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332. Пунктами 13, 13№-134 цього Порядку регулюються випадки первинного призначення допомоги на проживання та автоматичного продовження виплат окремим категоріям ВПО.

У пункті 13-1 Порядку № 332 визначені окремі категорії внутрішньо переміщених осіб, яким виплата допомоги на проживання продовжується автоматично на другий шестимісячний термін (без подання заяви встановленої форми згідно Додатку 1 до Порядку № 332), зокрема особам з інвалідністю I чи II групи, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, особам пенсійного віку, розмір пенсії яких перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та інші.

Пункт 13-2 Порядку № 332 передбачає, що для отримувачів, які не підпадають під пункт 13-1, але які перемістилися з 1 січня 2022 з територій, включених до переліку територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій, допомога може бути призначена на другий шестимісячний період за умови подання заяви та за умови, що середньомісячний дохід сім`ї не перевищує відповідного порогу. Зазначений пункт прямо визначає, що саме подання заяви є необхідною юридичною дією для вирішення питання про продовження виплат.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 09.02.2024 № 94 були тимчасово врегульовані перехідні питання продовження виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у 2024 році. Відповідно до цієї постанови:

- виплата допомоги автоматично продовжується лише на один місяць для осіб, у яких шестимісячний строк закінчився у січні 2024 року;

- подання заяви для продовження виплати на період після 1 березня 2024 року може бути здійснене з 1 лютого 2024 року;

- внутрішньо переміщеним особам, які мають право на таке продовження та звернулися із заявою у лютому квітні 2024 року, допомога призначається і виплачується з 1 березня 2024 року.

З аналізу наведених положень можна дійти висновку, що Постанова № 94 не розширює коло осіб, які підлягають автоматичному продовженню виплати допомоги, а лише визначає порядок і строки подання заяви для тих ВПО, які мають підстави для отримання допомоги відповідно до Порядку № 332. Тобто Постанова № 94 визначає процедуру, а пункт 13-2 зміст умов, яким має відповідати особа.

З наявних у матеріалах справи відомостей суд встановив, що позивач не належить до категорій внутрішньо переміщених осіб, передбачених пунктом 13№ Порядку № 332, яким виплата допомоги на проживання продовжується автоматично, тому продовження виплати допомоги йому могло бути здійснене виключно за заявою, форма якої затверджена у Додатку 1 до Порядку № 332.

Суд встановив, що із заявою встановленої форми відповідно до вимог Порядку № 332 із додатками до відповідача не звертався.

За таких обставин відповідач, застосувавши положення Постанови №94 та пунктів 13-1, 13-2 Порядку №332, правомірно встановив відсутність підстав для продовження виплати допомоги після завершення первинного шестимісячного періоду.

Суд зазначає, що відповідач не приймав окремого рішення про припинення виплати допомоги позивачу (припинення відбулося в силу прямої вказівки закону), а лише не продовжив її, оскільки не було відповідної заяви позивача, поданої у строки, встановлені Постановою № 94. Із системного аналізу Постанови № 94 та Порядку № 332 вбачається, що відсутність продовження виплати з 1 березня 2024 року допомоги не є «припиненням» у сенсі індивідуального акта, прийнятого відповідачем щодо позивача, а є автоматичним наслідком відсутності заяви позивача встановленої форми (з додатками), що була б підставою для прийняття рішення про продовження виплати.

Враховуючи наведені мотиви, суд дійшов висновку, що оскільки діти позивача не належать до осіб, яким допомога продовжується автоматично, а також не подано заяви встановленого зразка з відповідними документами для прийняття рішення про продовження виплати цієї допомоги, тому відповідач не мав визначених законом підстав продовжувати з 01.03.2024 виплачувати допомогу на проживання.

Тому припинення виплати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 допомоги на проживання з березня 2024 року є правомірним, здійсненим в межах наданих повноважень, у порядку та спосіб, передбачені Порядком № 332 та Постановою № 94, а підстави для задоволення позовних вимог про поновлення виплати допомоги з 01.03.2024 відсутні.

Стосовно посилань позивача, про продовження виплат йому та його сину ОСОБА_4 , вказані обставини не предметом дослідження у даній справі і не можуть застосовуватися, як аналогія до вирішення вказаного спору.

Щодо вимоги про стягнення з відповідачів 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання, суд зазначає наступне.

Стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

Верховним Судом України викладена наступна правова позиція: за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 р. в справі № 2а-11853/10/1570.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем як суб`єктом владних повноважень відсутні цивільно-правові правовідносини, що обумовлює відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2021 року в адміністративній справі №807/542/17, від 26.07.2021 року в адміністративній справі 712/23614/12.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Аналогічне правозастосування положень статті 625 Цивільного кодексу України висловлено Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 р. у справі № 804/871/16, від 18.07.2018 р. у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 р. у справі №826/22867/15.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим, у постанові від 16.05.2018 р. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Оскільки в межах спірних в цій справі правовідносин у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, тобто відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то й застосування правових наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання до цих правовідносин неможливо.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 19-20,22,25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ), який діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправною бездіяльність, стягнення заборгованості та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Ю. Романченко

09.07.26