Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №160/4645/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 рокуСправа №160/4645/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення йому нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по цій справі;

- зобов`язати відповідача провести йому нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по цій справі однією сумою за період з 26.12.2023 року по день фактичного розрахунку в сумі 124 258,83 грн;

- визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення йому виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 року у справі №160/9914/24;

- зобов`язати відповідача провести йому нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 року у справі №160/9914/24.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 року у справі №160/9914/24 було зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн розмірі за період з 12.10.2023 року до 03.11.2023 року (включно) та з 08.11.2023 до 26.12.2023 року (включно) у зв`язку з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням фактично виплачених сум. Так, рішення суду від 12.06.2024 року набрало законної сили 03.10.2024 року. На виконання рішення суду відповідачем було нараховано та сплачено на його картковий рахунок 27.01.2026 року грошові кошти у сумі 180 991,40 грн, що підтверджується довідкою про нараховані кошти. З такими діями відповідача він погодитися не може, а тому просить суд зобов`язати відповідача провести йому нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по цій справі однією сумою за період з 26.12.2023 року по день фактичного розрахунку в сумі 124 258,83 грн та нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення суду від 12.06.2024 року у справі №160/9914/24.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Цією ж ухвалою суду витребувано від відповідача належним чином завірену копію деталізованої довідки середньомісячний і середньоденний заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) за останні два місяці, що передували місяцю звільнення, обрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 в т.ч. із зазначенням порядку обчислення та деталізовану довідку про проведення остаточного розрахунку при звільненні, в т.ч. із зазначенням відомостей про такий розрахунок, його складові, дату та спосіб проведення такого розрахунку, а також із зазначенням фактичної виплаченої при звільненні суми.

До суду 09.03.2026 року від відповідача надійшла платіжна інструкція № 94 (внутрішній номер 482584777) вiд 26.01.2026 року.

До суду 09.03.2026 року від відповідача також надійшли додаткові пояснення по справі, до яких долучено довідку про доходи від 17.02.206 року № 2-47 та витяг з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 24.08.2023 року № 81.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Разом з тим, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, не передбачено виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Так, додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення військовослужбовців, виплата якої обмежена строком дії воєнного стану в Україні. При цьому правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни. Додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ №168, не враховується при проведенні в порядку, затвердженому постановою КМУ 21.02.2001 року № 159, компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, передбаченої Законом № 2050-ІІІ. Враховуючи викладене, відповідач проси суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 30.06.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по цій адміністративній справі.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, враховуючи позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 року у справі №160/9914/24 позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо безпідставного не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі за період з 12.10.2023 року до 03.11.2023 року (включно) та з 08.11.2023 року до 26.12.2023 року (включно) у зв`язку з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням фактично виплачених сум;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн розмірі за період з 12.10.2023 року до 03.11.2023 року (включно) та з 08.11.2023 року до 26.12.2023 року (включно) у зв`язку з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням фактично виплачених сум;

- у задоволені решти позовних вимог - відмовлено;

- вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.10.2024 року у справі №160/9914/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 року - залишено без змін.

14.02.2025 року позивач звернувся до відповідача зі зверненням, в якому просив, зокрема, провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої суми грошового забезпечення з 12.10.2023 року по 27.01.2026 року, провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та надати довідку про середній заробіток.

Листом від 17.02.2026 року № 2161/572 відповідач повідомив позивача, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: зокрема заробітна плата (грошове забезпечення). Таким чином грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Разом з тим, порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, не передбачено виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Відповідно до платіжного доручення від 26.01.2026 року № 94 з внутрішнім номером 482584777 ОСОБА_1 27.01.2026 року на рахунок НОМЕР_3 оплачена сума в розмірі 180 991,40 грн з призначенням «2101020;2112. Кошти на виплату ДГВ в/сл. у січні 2026 р. згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року по справі №160/9914/24.; без ПДВ. **1/2/1;2112.012;**».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 20.06.2024 року №3724-ІХ передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) провадиться в день звільнення. Крім того, в день виплати цих сум роботодавець повинен письмово повідомити працівника про них.

Водночас, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, згідно з частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказані висновки кореспондуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За таких обставин, оскільки з позивачем на день його виключення із списків особового складу не було проведено усіх необхідних виплат, зокрема не було здійснено виплату індексації грошового забезпечення, то він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

При цьому, суд звертає увагу на зміну нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, а як наслідок, відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за повний період затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (далі - Закон №2352-ІХ) (у редакції, викладеній відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція ст.117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022 року, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 року у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, від 23.05.2024 у справі №560/11616/23.

З урахуванням приписів ст.117 КЗпП України та правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд зазначає, що відшкодування, передбачене цією статтею, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 05.02.2024 року молодшого сержанта ОСОБА_1 , робітника підсобного інженерного відділення 1 інженерного взводу 3 інженерної роти військової частини НОМЕР_1 звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 19.01.2024 року № 15-РС у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби (з виключенням з військового обліку).

Отже, остаточний розрахунок з ним мав бути проведений 19.01.2024 року в день звільнення та виключення з кадрів відповідача.

Натомість, належні до виплати суми в загальному розмірі 180 991,40 грн були виплачені лише 27.01.2026 року, відповідно до виписки про зарахування на його рахунок.

Оскільки днем звільнення є 19.01.2024 року, то першим днем затримки є 20.01.2024 року.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, то такий проведено 27.01.2026 року, а тому останнім днем затримки є 26.01.2026 року.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати йому середнього грошового забезпечення за 19.01.2024 р. (день звільнення позивача зі служби) та за 27.01.2026 р. (день остаточного розрахунку із позивачем), оскільки першим та останнім днями затримки з проведення із ним остаточного розрахунку при звільненні є 20.01.2024 р. та 26.01.2026 р., відповідно.

Період стягнення з 20.01.2024 р. по 26.01.2026 року регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100.

Відповідно до п.2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 Порядку № 100).

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно із довідкою про доходи від 17.02.2026 року № 2-47, виданої ВЧ НОМЕР_1 на ім`я позивача за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, нараховано за грудень 2023 року 21 049,25 грн, за січень 2024 року 21 049,25 грн. Кількість календарних днів за цей період складає 62 дні.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення складає 679,01 грн (21 049,25 грн + 21 049,25 грн : 62 календарних днів).

Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (з 20.01.2024 р. по 26.01.2026 р.) та становить 738 календарних днів.

Разом з тим, зважаючи на внесені у статтю 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року), відповідач повинен виплатити позивачеві середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, з 20.01.2024 року (наступний день після звільнення зі служби).

Таким чином, середнє грошове забезпечення за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби, становить 124 937,84 грн (679,01 грн х 184 дні).

Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) в сумі 124 937,84 грн не перевищує розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення у належному розмірі за рішенням суду від 12.06.2024 року у справі №160/9914/24 (180 991,40 грн), а тому суд доходить висновку, що такий розмір, у спірному випадку, є співмірним порівняно із сумою простроченої заборгованості.

Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.

В т.ч. суд зауважує, що належним та ефективним способом поновлення та захисту прав в спорах даної категорії є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Щодо доводів відповідача суд зауважує, що виключно результатом його протиправної поведінки, що вже встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, є виникнення періоду затримки розрахунку як такого. Відповідач згідно із принципом законності мав здійснювати позивачу нарахування, на які він мав право, така поведінка є обов`язком відповідача, який він не виконав, що вже підтверджено рішенням суду.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 р. №44, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, затверджені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами частин 4-6 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПК України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до п.3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

З системного аналізу правових норм у цій справі вбачається, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

В свою чергу, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Таким чином, враховуючи, що в цій справі є спірним питання щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який не входить до структури грошового забезпечення (заробітної плати), відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Враховуючи викладене суд доходить висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 124 937,84 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовної заяви слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір” з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 124 937,84 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Судовий збір не стягується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма