Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №569/21324/24 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/21324/24

Провадження № 22-ц/4815/1196/26

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Тимощук О.Я.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

об 11 год. 44 хв. 24 березня 2026 року в м. Рівне

Дати складення повного рішення не зазначено

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Лукомської Вікторії Василівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 березня 2026 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннова фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року в суд звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Іннова фінанс" (далі – ТОВ "Іннова фінанс") з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної № 3305530324 від 07 березня 2024 року в сумі 86 688 гривень.

Мотивуючи свої вимоги, ТОВ "Іннова фінанс" зазначалося про те, що відповідно до умов кредитного договору № 3305530324 від 07 березня 2024 року відповідач отримала в кредит 14 000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Кредитний договір було укладено в електронному виді шляхом подання позичальником заяви на отримання кредиту і виконання інших відповідних дій, що відповідало вимогам Закону України "Про споживче кредитування", Закону України "Про електронну комерцію" та ст.ст. 207, 208, 639, 1047, 1055 ЦК України.

Кредитодавець виконав свої зобов`язання, але відповідач не повернула суму кредиту, чим порушила умови договору і внаслідок цього утворилася заборгованість, яка складалася з: 14 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 72 688 гривень – заборгованість за процентами.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2025 року позовну заяву ТОВ "Іннова фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Іннова фінанс" суму заборгованості за договором позики в розмірі 86 688 гривень та судовий збір в розмірі 2 422, 40 гривень.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 18 листопада 2025 року заочне рішення цього суду від 18 березня 2025 року скасовано і призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Іннова фінанс" заборгованість за договором про відкриття кредитної № 3305530324 від 07 березня 2024 року в розмірі 80 836 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Іннова фінанс" витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 197, 48 гривень.

Приходячи до такого висновку, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання грошових коштів у позику № 3305530324 від 07 березня 2024 року має обчислюватись, виходячи з розміру максимально встановленої Законом України "Про споживче кредитування" ставки у відповідний період.

На рішення суду представником ОСОБА_1 – адвокатом Лукомською В.В. подано апеляційну скаргу, де покликалася на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставини справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявником вказується про те, що рішення суду першої інстанції повинно бути змінено в частині стягнення процентів шляхом зменшення їх розміру до 10 000 гривень - як це узгоджується з правозастосовною практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23. Зауважується, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч.1, 2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зверталася увага на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не містить належних правових підстав для зміни рішення суду першої інстанції. На його думку, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до небажання відповідача виконувати добровільно прийняті на себе договірні зобов`язання. Також зазначалося про те, що суд в оскаржуваному рішенні застосував до спірних правовідносин принципи справедливості та пропорційності, оскільки самостійно здійснив перерахунок процентів із урахуванням змін законодавства та фактично зменшив заявлений позивачем розмір процентів із 72 688 гривень до 66 836 гривень. Натомість позичальник помилково ототожнює проценти за користування кредитом із штрафними санкціями, які можливо зменшувати за певних умов.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 10561 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частиною третьою ст. 5 Закону № 675-VIII установлено, що правочин не може бути визнано недійсним у зв`язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як з`ясовано судом, 07 березня 2024 року між ТОВ "Іннова фінанс" та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір про надання грошових коштів у позику № 3305530324.

Відповідно до п. 2.2. договору позикодавець зобов`язується надати позичальнику позику на суму у розмірі: 14 000 гривень шляхом перерахунку на банківський рахунок (банківську картку) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно з п. 2.6.1., п. 2.6.2. та 2.6.3. цього договору, його додатків.

Основні умовами договору щодо надання коштів у позику були такими: п. 2.4. Тип кредиту - кредит; п. 2.7. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби; п. 2.5. Строк кредиту (строк дії Договору) - 360 днів; дата надання кредиту – 07 березня 2024 року або наступний за ним календарний день; п. 2.6.1. стандартна процентна ставка становить 2,2% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього договору; п. 2.6.2. знижена процентна ставка 1,5% в день, яка застосовується за певних умов.

Суд попередньої інстанції встановив, що свої обов`язки за договором позики позивачем виконано, а це ОСОБА_1 визнається.

При цьому судом встановлено, що нарахування процентів за користування кредитними коштами ТОВ "Іннова фінанс" здійснювалось за процентною ставкою у розмірі 2,2 % на день.

Пред`являючи позов, ТОВ "Іннова фінанс" покликалося на те, що позичальник своїх обов`язків за кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 29 жовтня 2024 року складала 86 688 гривень: 14 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 72 688 гривень - заборгованість за процентами.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд попередньої інстанції врахував, що до укладення договору про надання кредитних коштів ОСОБА_1 22 листопада 2023 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Цим Законом статтю 8 Закону України "Про споживче кредитування" доповнено частиною 5, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону "Про споживче кредитування" передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість ОСОБА_1 має розраховуватись, виходячи з розміру максимально встановленої ставки Законом України "Про споживче кредитування" у відповідний період, а саме з: 07 березня 2024 року по 22 квітня 2024 року включно (47 днів) за ставкою 2,2 %, відповідно сума процентів становитиме 14 476,00 грн.; 23 квітня до 20 серпня 2024 року включно (120 календарних днів) за ставкою 1,5%, відповідно сума процентів становитиме 25 200,00 грн.; 21 серпня 2024 року по 01 березня 2025 року за ставкою 1 %, відповідно сума процентів становитиме 27 160,00 грн.

Як наслідок, заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3305530324 від 07 березня 2024 року, укладеного між ТОВ "Іннова Фінанс" та ОСОБА_1 , становить 80 836,00 грн. та складається із: 14 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 66 836 гривень - заборгованість за процентами.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за відсотками у розмірі 66 836 гривень.

Правильності обчислень спірної заборгованості відповідачем не спростовано, власного розрахунку не надано, а тому колегія суддів з ним погоджується.

Натомість наведена представником відповідача в апеляційній скарзі практика Верховного Суду не є релевантною та подібною до спірних прав і обов`язків та не може буди застосована до правовідносин споживчого мікрокредитування.

Так, висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 щодо права суду зменшити розмір відсотків, який підлягає стягненню з боржника на користь кредитора за договорами споживчого кредиту через їх неспівмірність та несправедливість було сформовано за інших фактичних обстави, зокрема, кредитні договори укладалися до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" від 22 листопада 2023 року, яким було обмежено максимальний розмір денної процентної ставки.

Між тим, в справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, максимальний розмір денної процентної ставки врегульовано на законодавчому рівні.

На думку колегії суддів, для вирішення питання щодо релевантності правових висновків Верховного Суду у спорах, пов`язаних зі споживчим мікрокредитуванням, визначальне значення мають суб`єктний склад правовідносин, особливості укладення договору споживчого кредиту, порядок доведення до відома споживача інформації про умови кредитування та інші встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності.

Оскільки у справах, на які посилається представник ОСОБА_1 , такі обставини істотно відрізняються від обставин цієї справи, викладені у них правові висновки не підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.

Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду попередньої інстанції в оскаржуваній частині.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Лукомської Вікторії Василівни залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 березня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М. Ковальчук

С.С. Шимків