Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №282/1249/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №282/1249/25 Головуючий у 1-й інст. Вальчук В. В.

Категорія 70 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Бондар О.О.

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №282/1249/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Ващук Юлія Сергіївна

на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 28 жовтня 2025 року, яке ухвалено під головуванням судді Вальчука В. В.,

установив:

У вересні 2025 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачки на свою користь аліменти на повнолітнього сина, який продовжує навчання, у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідачки щомісячно, до досягнення сином ОСОБА_3 23 років за умови, що він буде продовжувати навчання.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що його син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.2025 навчається у Любарському професійному ліцеї на денній формі навчання за професією «Електрогазозварник», «водій автотранспортних засобів категорії «С 1», термін навчання 1,5 року та потребує матеріальної допомоги, оскільки не має самостійного заробітку.

Вказував, що обставини склались таким чином, що мати сина не надає матеріальної допомоги на його утримання, хоча спроможна це робити.

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 28 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з продовженням навчання, у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягненням сином ОСОБА_3 23 років за умови, що він буде продовжувати навчання.Стягнення розпочато з 29 вересня 2025 року. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачка через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити частково – стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/10 частини всіх видів її доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно у зв`язку з продовженням навчання до 30.11.2026.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у шлюбі у апелянта та ОСОБА_1 народились діти: син – ОСОБА_4 , донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спільне життя ОСОБА_2 з ОСОБА_1 не склалося, через складні відносини між сторонами та неприйнятну поведінку ОСОБА_1 по відношенню до дружини.

Вказує, що з березня 2025 року ОСОБА_2 разом з доньками була змушена залишити постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2025 року №282/554/25 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Через неможливість проживати за адресою зареєстрованого місця проживання та відсутність на праві власності житла, ОСОБА_2 01.05.2025 було укладено договір оренди квартири в м. Житомир, де вона проживає з 01.05.2025 разом з доньками та сплачує щомісячно за користування вказаним житлом 6 000,00 грн.

Додає, що крім витрат на оплату за житло, ОСОБА_2 повністю утримує двох неповнолітніх доньок – забезпечує їх одягом, харчуванням, покриває витрати на навчання та лікування, оскільки батько дітей – ОСОБА_1 участі в фінансовому забезпеченні неповнолітніх дітей не бере. У зв`язку з невиконанням батьком обов`язку по утриманню неповнолітніх дітей, рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 21 серпня 2025 року №282/830/25 стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дітей: доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , доньки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 (однієї третьої) частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше гарантованого 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягненням донькою ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , після досягнення донькою ОСОБА_7 повноліття, аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_8 в розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше гарантованого 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення донькою ОСОБА_8 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Стягнення розпочато з 23 червня 2025 року. Вказане рішення подано для примусового виконання, станом на день подання апеляційної скарги у ОСОБА_1 наявна значна сума заборгованості по аліментах.

Відповідачка ОСОБА_2 працевлаштована, працює продавцем у ТОВ «АТБ Маркет», що підтверджується копією довідки від 17.11.2025, за жовтень 2025 року (місяць, з якого починається стягнення) ОСОБА_2 було отримано 16 548,75 грн заробітної плати, з яких відраховано 827,44 грн ВЗ та 2 978,77 грн ПДФО.

Звертає увагу, будь-якого нерухомого майна у власності ОСОБА_2 немає. Тобто, розмір її доходу та майновий стан не є таким, який дає можливість утримувати двох неповнолітніх дітей, сплачувати за оренду житла і одночасно з цим сплачувати 1/4 від доходів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання за рахунок коштів бюджету, має неофіційні значні доходи. Вказує, що отримувач аліментів є здоровою працездатною особою, працевлаштований, має значні доходи (докази на підтвердження зазначеного будуть надані додатково), володіє нерухомістю, за передачу в користування якої також має прибуток.

Вказувала, що місцевим судом також порушено норми процесуального права, оскільки суд першої інстанції, маючи інформацію про те, що ОСОБА_2 фактично не проживає в АДРЕСА_1 , не вжив жодних заходів для належного, а не формального повідомлення відповідачки про розгляд справи з метою надати їй можливість реалізувати своє право на подання заперечень щодо позовних вимог.

ОСОБА_2 з березня 2025 року не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а проживає в м. Житомир, тому жодної кореспонденції від суду не отримувала. Твердження суду про те, що ухвала про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами отримана відповідачкою 08.10.2025 є безпідставним, вказаний лист був отриманий самим позивачем по справі, оскільки, він проживає за цією адресою. ОСОБА_2 не була повідомлена про наявність вказаного спору та не могла надати свої заперечення та докази в їх обґрунтування. Про наявність рішення суду ОСОБА_2 стало відомо з інформації з сайту Судова влада України після ухвалення рішення. Для з`ясування питання кому було вручено лист з суду до АТ «Укрпошта» було надіслано адвокатський запит, проте, станом на день подання апеляційної скарги відповідь на нього не надійшла.

На переконання скаржника, в рішенні суду першої інстанції відсутні посилання на будь-які докази, на підставі яких суд дійшов висновку про наявність у відповідачки ОСОБА_2 можливості сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина в розмірі 1/4 від доходу. Крім того, наявні в справі документи підтверджують, що термін навчання сина з 01.09.2025 по 30.11.2026, а тому на переконання скаржника у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення аліментів до досягнення сином 23 років.

Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався. Однак відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та ч.1 ст. 369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 29 березня 2007 року батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_9 (а.с.10).

З довідки №237 від 08.09.2025, видана Великоволицьким старостинським округом Любарської селищної ради вбачається, що повнолітній син сторін – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з батьком – ОСОБА_1 та знаходиться на його утриманні (а.с.11).

Згідно довідки №306 від 19.09.2025, виданої Любарським професійним ліцеєм, ОСОБА_4 навчається у вказаному навчальному закладі на денній формі навчання за професією «Електрогазозварник», «водій автотранспортних засобів категорії «С 1», термін навчання з 01.09.2025 по 30.11.2026 (а.с. 9).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з рівності прав та обов`язків батьків щодо виховання та утримання дітей, та з закріплених ч.9 ст.7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для покладення на відповідачку обов`язку зі сплати аліментів на утримання свого повнолітнього сина, на період його навчання, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Разом з тим, із висновками суду першої інстанції щодо визначення розміру аліментів, який підлягає стягненню в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), погодитись не можна з огляду на наступне.

Статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Аналогічний висновок по застосуванню ст.199 СК України міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17.

З матеріалів справи вбачається, що син сторін навчається Любарському професійному ліцеї на денній формі навчання за професією «Електрогазозварник», «водій автотранспортних засобів категорії «С 1», термін навчання 1,5 року, терміном навчання до 30 листопада 2026 року.

Отже, повнолітній син ОСОБА_4 продовжує навчання та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

При встановленні потреби в утриманні повнолітнього сина, суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Згідно ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У поданій апеляційній скарзі відповідачка вказувала, що розмір її доходу та майновий стан не є таким, який дає можливість утримувати двох неповнолітніх дітей, сплачувати за оренду житла і одночасно з цим сплачувати 1/4 від доходів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання. На підтвердження вказаних обставин відповідачка долучила довідку ТОВ «АТБ-Маркет» від 17.11.2025, з якої слідує, що ОСОБА_2 з 27.03.2025 працює в ТОВ «АТБ-Маркет» продавцем-консультантом та її заробітна плата у період з серпня 2025 року по жовтень 2025 року становить 77 922,84 грн (а.с.36); копію договору оренди житла (квартири) від 01.05.2025, укладеного між відповідачкою та ОСОБА_10 , відповідно якого ОСОБА_2 винаймає квартиру та щомісячна орендна плата становить 6 000,00 грн (а.с.40-42); копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 43-44); копію рішення Любарського районного суду Житомирської області від 21 серпня 2025 року у справі №282/830/25, яким стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дітей: доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , доньки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 (однієї третьої) частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше гарантованого 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягненням донькою ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , після досягнення донькою ОСОБА_7 повноліття, аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_8 в розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше гарантованого 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення донькою ОСОБА_8 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 49-52); копію рішення Любарського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2025 року, яким шлюб між сторонами розірвано (а.с. 53-55); копію розрахунку заборгованості зі сплати аліментів Любарського відділу ДВС у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького МУМЮ України, з якого слідує, що станом на 18.12.2025 у боржника ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати аліментів в сумі 15 322,94 грн. (а.с. 72).

Разом з тим, на її переконання, отримувач аліментів є здоровою працездатною особою, працевлаштований, має значні доходи, володіє нерухомістю, за передачу в користування якої також має прибуток, на підтвердження чого надала наступні документи: Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, з якого вбачається, що ОСОБА_1 має у власності земельну ділянку з кадастровим номером 1823180800:05:002:0034 площею 2.8631 га (а.с.37-39); копію звіту про здійснені відрахування та виплати Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмільницьке», заробітна плата ОСОБА_1 за період жовтень-листопад 2025 року (а.с.78).

Просила долучити вказані докази та врахувати їх під час апеляційного провадження. Вказувала, що не подавала їх в суді першої інстанції, оскільки відповідачка не була повідомлена про наявність вказаного спору та не могла надати свої заперечення та докази в їх обґрунтування. Про наявність рішення суду їй стало відомо з інформації з сайту Судова влада України після ухвалення рішення.

Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, – це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.

У п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що долучені до апеляційної скарги докази не були подані до суду першої інстанції, при цьому наведені скаржником у апеляційній скарзі причини не подання вказаних доказів до суду першої інстанції, є поважними, колегія суддів приймає ці докази до розгляду.

Відтак, враховуючи, що син відповідачки є повнолітнім, продовжує навчання та потребує у зв`язку з цим матеріальної допомоги, матеріальне становище платника аліментів, зокрема відсутність доказів спроможності надавати матеріальну допомогу на утримання свого повнолітнього сина у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, а також виходячи із реалій сьогодення та забезпечення балансу інтересів як одержувача, так і платника аліментів, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів на повнолітнього сина сторін у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно є дещо завищеним та вважає за необхідне зменшити цей розмір до 1/10 щомісячно, таким чином задовольнивши апеляційну скаргу.

Аналогічний підхід при визначенні розміру аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина, доньку застосований Верховним Судом у постановах від 16 серпня 2018 року у справі № 207/2196/16-ц, від 12 вересня 2019 року у справі № 459/1381/18. постанові Верховного суду від 05 квітня 2023 року у справі №164/299/21.

При цьому суд враховує доводи апеляційної скарги про перебування на утриманні відповідачки дітей – доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вартість оренди житла, відсутність у її власності нерухомого майна, що обмежує її можливість сплачувати аліменти на повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Доказів на підтвердження вартості витрат, пов`язаних з навчанням (вартості навчання, придбання необхідної учбової літератури, канцелярського приладдя, продуктів харчування, вартості проїзду, одягу, взуття та іншого), позивач не надав.

Таким чином доводи позовної заяви в частині присудження аліментів в розмірі 1/4 частини, є безпідставними, оскільки належних та допустимих доказів, які б підтверджували необхідність стягнення аліментів саме в такому розмірі, позивачем представлено не було.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 3 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Ващук Юлія Сергіївна, задовольнити.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 28 жовтня 2025 року змінити.

Зменшити розмір аліментів, присуджених до стягнення з ОСОБА_2 на користь на утримання сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з продовженням навчання з 1/4 частини заробітку (доходу) до 1/10 частини заробітку (доходу) щомісячно.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Коломієць О.С.

Судді Талько О.Б.

Бондар О.О.