Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №161/6449/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/6449/26 Головуючий у 1 інстанції: Шестернін В. Д.

Провадження № 22-ц/802/709/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Савчук О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом та у своїх вимогах просила суд визнати недійсним договір дарування від 22 жовтня 2025 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М. В., зареєстрований в реєстрі за № 2206, а також застосувати наслідки недійсності правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 81474170 від 22 жовтня 2025 року, приватний нотаріус Кухлевська М. В., Луцький міський нотаріальний округ, Волинська область, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності від 22 жовтня 2025 року № 58006617 за ОСОБА_3 на 2/3 частки станції автосервісу та магазину автозапчастин загальною площею 418,5 кв. м, із місцем розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 956543907101.

У квітні 2026 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони відчуження або в інший спосіб розпорядження нерухомим майном, а саме: станцією автосервісу та магазину автозапчастин загальною площею 418,5 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (вул. Лідавська, 2Б), АДРЕСА_3 , до вирішення справи по суті.

Заяву мотивувала тим, що 22 жовтня 2025 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір дарування, на підставі якого безоплатно відчужила останній нерухоме майно, а саме: 2/3 частки станції автосервісу та магазину автозапчастин загальною площею 418,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (вул. Лідавська, 2Б), АДРЕСА_3 . Цей договір дарування носить фраудаторний характер, оскільки укладений з метою ухилення від виконання грошового зобов`язання в значному розмірі, існування якого в подальшому підтверджене рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2025 року у справі № 161/3686/24. Оскільки відповідач ОСОБА_3 є власником вказаного нерухомого майна, то існує реальна загроза його відчуження. Тому невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може істотно утруднити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Заборонено ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам, які діють від її імені та/або в її інтересах, вчиняти дії щодо відчуження або розпорядження в інший спосіб нерухомим майном, а саме: 2/3 частки станції автосервісу та магазину автозапчастин загальною площею 418,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (вул. Лідавська, 2Б), АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 956543907101).

В задоволенні решти вимог заяви, відмовлено.

Копію ухвали направлено Відділу державної виконавчої служби у м.Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для забезпечення її виконання та вжиття заходів, передбачених нею.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального права, просила оскаржувану ухвалу суду скасувати як незаконну і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цій справі відмовити.

На переконання скаржника, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову є помилковими та зроблені з порушенням норм процесуального права. Так, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вказувала на відсутність обґрунтування зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом спору. Вона не є боржником перед ОСОБА_1 . Рішення суду про стягнення грошових коштів стосується виключно ОСОБА_2 , а тому накладення обтяження на майно особи, яка не має грошових зобов`язань перед позивачем, є неспівмірним заходом. Суд мотивував свої висновки наявністю ризику відчуження майна, що може ускладнити виконання майбутнього рішення суду. Однак, відповідно до правового висновку Верховного Суду саме лише посилання на потенційну можливість відчуження майна без надання доказів підготовки до такого відчуження є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову. Позивачем не надано жодного доказу того, що нею здійснюються спроби продажу майна. В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про фраудаторність правочину, оскільки фактично надав оцінку правомірності договору та добросовісності сторін ще до початку розгляду справи по суті. Така позиція суду порушує принцип неупередженості та заборону вирішувати спори під час розгляду процесуальних питань щодо забезпечення позову. Оцінка фраудаторності правочину є прерогативою суду під час винесення рішення, а не на стадії вжиття заходів забезпечення позову, оскільки це призводить до передчасного висновку про винуватість відповідачів. Крім того, вжитий судом захід забезпечення позову призвів до ситуації, коли вона як власник та відповідач ОСОБА_2 позбавлені права на добровільне розірвання договору за згодою сторін. Такий захід штучно перешкоджає мирному врегулюванню спору та повернення майна, що свідчить про його явну неспівмірність та необґрунтованість.

Відзиву на апеляційну скаргу позивач чи її представник не подали.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Про причини неявки апеляційний суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання також не з`явилися, але 08 липня 2026 року подали до апеляційного суду заяви, в яких просили проводити апеляційний розгляд справи за їх відсутності, апеляційну скаргу підтримують.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності вказаних учасників справи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання згідно з вимогами ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 08 липня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність безпосереднього зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами по справі існує спір щодо визнання недійсним договору дарування від 22 жовтня 2025 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2206. Позивач ОСОБА_1 у заявлених позовних вимогах зазначала, що зазначений договір є фраудаторним, оскільки укладений у період коли ОСОБА_2 було достеменно відомо про існування у неї грошових зобов`язань перед ОСОБА_1 у розмірі 4 103 872 грн 82 коп.

Так, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2025 року у справі №161/3686/24, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 103 872 грн 82 коп., з них: 2 068 851 грн 86 коп. - борг спадкодавця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 384 636 грн 40 коп. - 3% річних, 1 650 384 грн 56 коп. - інфляційні втрати (а.с.11-21).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2025 року у справі вжито заходів забезпечення позову, до вирішення справи по суті заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії юридично значимі дії щодо належної їй 2/3 частини станції автосервісу та магазину автозапчастин загальною площею 418,5 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (вул. Лідавська, 2Б), АДРЕСА_3 , в тому числі, відчужувати та іншим чином розпоряджатися вищевказаним майном (а.с.9, 10).

На підставі договору дарування від 22 жовтня 2025 року ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 2/3 частки станції автосервісу та магазину автозапчастин загальною площею 418,5 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою № 466974637 від 06 березня 2026 року (а.с.28, 29).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2026 року відкрито провадження у цій справі.

В заяві про вжиття заходів забезпечення позову позивач ОСОБА_1 вказала на ймовірну загрозу того, що нерухоме майно, що є предметом заявленого позову, може бути відчужене у майбутньому на користь третіх осіб, що може ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Врахувавши доводи поданої позивачем заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки предметом пред`явленого ОСОБА_1 позову є визнання недійсним укладеного 22 жовтня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору дарування 2/3 частки станції автосервісу та магазину автозапчастин загальною площею 418,5 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 956543907101, тому невжиття заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки та ускладнити виконання ймовірного судового рішення в разі задоволення позову, оскільки ОСОБА_3 може відчужити спірне майно третім особам до вирішення справи по суті.

Разом з тим, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Позов забезпечується, зокрема, шляхом забороною вчиняти певні дії (п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України). Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Отже, вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки спір стосується оспорюваного договору дарування нерухомого майна, який є предметом позову. Невжиття заходу забезпечення позову у виді заборони вчиняти певні дії може істотно ускладнити ефективний захист прав ОСОБА_1 у випадку задоволення її позову з метою забезпечення повернення майна боржнику ОСОБА_2 задля звернення на нього стягнення.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду про часткове задоволення заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що оскаржувана ухвала суду про забезпечення позову є незаконною, постановлена судом з порушенням норм процесуального права, є безпідставними та колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, наведених у мотивувальній частині судового рішення, є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи і не свідчать про порушення судом норм процесуального права.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами немайнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно за оспорюваним правочином (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У розглядуваному випадку позивач заявила вимоги немайнового характеру, предметом якого є визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, а тому заборона вчиняти дії щодо відчуження або розпорядження в інший спосіб нерухомим майном не завдасть шкоди та збитків ОСОБА_3 , та не позбавить її конституційних прав на володіння та користування нерухомим майном, оскільки такі заходи спрямовані виключно на заборону відчуження нерухомого майна третім особам, мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права. Підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: