Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №760/5576/26 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/5576/26

Провадження № 2/760/13248/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2026 Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Сердюк Н.В., за участю секретаря судового засідання Гержової С.О., розглянувши за відсутності сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий виклад обставин справи, позиції позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000» звернулося до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути заборгованість за житлово-комунальні послуги у загальному розмірі 16 253,58 грн, з яких 15 538,28 грн — основна заборгованість, 390,80 грн — три відсотки річних та 306,50 грн — інфляційні втрати, а також судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачка є власником квартири АДРЕСА_1 , а позивач здійснює експлуатаційне утримання зазначеного житлового комплексу на підставі договору про передачу житлового комплексу або його частини експлуатуючій організації № 2/05-02-24/ОК від 05 лютого 2024 року, укладеного із забудовником. Відповідачка як власник квартири зобов`язана брати участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території незалежно від укладення окремого договору, однак свої обов`язки щодо оплати житлово-комунальних послуг належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість.

На підтвердження позовних вимог позивачем до матеріалів справи долучено договір про передачу житлового комплексу або його частини експлуатуючій організації, акт приймання-передачі житлового будинку для утримання та експлуатаційного обслуговування, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності відповідачки, накази № 1/2 від 01.02.2024 та № 4 від 31.05.2024 про затвердження цінової пропозиції та зміну вартості окремих послуг, розрахунок заборгованості, а також копії договорів, укладених із підрядними організаціями, зокрема ТОВ «БУД ТЕХНОЛІФТ» та ТОВ «ВОГНЕБІР».

ІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 10 квітня 2026 року о 11 годині 00 хвилин.

09 квітня 2026 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву та викладено заперечення проти задоволення позову.

14 квітня 2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій підтримано заявлені позовні вимоги, наведено заперечення щодо доводів відповідача та зазначено, що ТОВ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000» не є управителем багатоквартирного будинку у розумінні Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а здійснює експлуатаційне утримання житлового комплексу як експлуатуюча організація на підставі договору із забудовником.

06 травня 2026 року представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримано раніше викладені заперечення щодо позову та зазначено про відсутність належних доказів, які підтверджують правомірність здійснення позивачем нарахувань, фактичне надання житлово-комунальних послуг та правильність визначення розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Того ж дня представником відповідача – адвокатом Кірічевською Оленою Іванівною подано клопотання про витребування доказів, у якому просила витребувати у позивача документи, необхідні для перевірки правових підстав виникнення спірного зобов`язання, правильності нарахування заборгованості, затвердження вартості житлово-комунальних послуг та документального підтвердження їх фактичного надання.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 07 травня 2026 року клопотання представника відповідача про витребування доказів задоволено частково. Суд витребував у позивача деталізований розрахунок заборгованості із зазначенням періодів нарахування, площі квартири, тарифів, видів послуг та формули їх обчислення, копію публічного договору (або іншого договору), на підставі якого здійснювалися нарахування, копію кошторису, документи щодо затвердження тарифів, документи, що підтверджують фактичне надання житлово-комунальних послуг, а також докази направлення відповідачці рахунків (квитанцій) на оплату житлово-комунальних послуг. Розгляд справи було відкладено на 05 червня 2026 року о 14 годині 00 хвилин.

26 травня 2026 року представником позивача подано клопотання на виконання вимог зазначеної ухвали суду, у якому повідомлено про виявлення технічної помилки при здійсненні бухгалтерських нарахувань. Позивач зазначив, що при визначенні суми заборгованості помилково використовувалася загальна площа квартири 131,20 кв. м замість фактичної площі 67,50 кв. м, у зв`язку з чим здійснено перерахунок нарахувань та подано уточнений розрахунок заборгованості.

28 травня 2026 року представником відповідача подано заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій зазначено, що після подання позивачем додаткових документів вимоги клопотання про витребування доказів фактично виконані, додаткових процесуальних клопотань сторона відповідача не заявляє, водночас підтримує викладені у відзиві та запереченнях доводи й просить відмовити у задоволенні позову.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що 01 квітня 2025 року ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.6). Згідно з наданим до матеріалів справи витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа зазначеної квартири становить 67,50 кв. м.

Також судом встановлено, що 05 лютого 2024 року між ТОВ «КИЇВМЕТБУДІНВЕСТ» та ТОВ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000» укладено договір № 2/05-02-24/ОК про передачу житлового комплексу або його частини експлуатуючій організації, відповідно до умов якого забудовник передав позивачу функції з експлуатаційного утримання житлового комплексу (а.с.7-10).

На виконання зазначеного договору сторонами складено акт приймання-передачі житлового будинку для утримання та експлуатаційного обслуговування (а.с.10 зворот - 14).

Крім того, позивачем надано наказ № 1/2 від 01 лютого 2024 року про затвердження цінової пропозиції на послуги з експлуатаційного утримання житлового комплексу, а також наказ № 4 від 31 травня 2024 року щодо зміни вартості окремих послуг (а.с.18-19).

Також до матеріалів справи долучено договори, укладені позивачем із суб`єктами господарювання, які здійснюють окремі роботи з утримання будинку, зокрема з ТОВ «БУД ТЕХНОЛІФТ» та ТОВ «ВОГНЕБІР».

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем подано розрахунок заборгованості, відповідно до якого станом на дату звернення до суду за відповідачкою обліковувалася заборгованість у загальному розмірі 16 235,58 грн, що складається з основної заборгованості, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Разом із тим судом встановлено, що після відкриття провадження у справі та постановлення ухвали про витребування доказів представником позивача подано письмове клопотання, у якому повідомлено про виявлення технічної помилки при здійсненні бухгалтерських нарахувань.

Зі змісту зазначеного клопотання вбачається, що під час формування первісного розрахунку заборгованості позивачем помилково використовувалася загальна площа квартири 67,50 кв.м, замість фактичної площі 131,20 кв. м, у зв`язку із чим буде проведено перерахунок нарахувань та подано уточнений розрахунок заборгованості.

Судом також встановлено, що після набуття права власності на квартиру відповідачка ОСОБА_1 зверталася до позивача із письмовою заявою (а.с.70), в якій просила надати документи, що підтверджують правові підстави здійснення нарахувань, зокрема публічний договір про надання житлово-комунальних послуг, кошторис, документи щодо затвердження вартості послуг та інші документи, необхідні для перевірки правомірності нарахувань.

Надалі представником відповідачки - адвокатом Кірічевською О.І. було направлено адвокатський запит щодо надання документів, які підтверджують підстави встановлення тарифів, порядок формування заборгованості та інші документи, необхідні для перевірки заявлених позовних вимог (а.с.73-82) .

З огляду на ненадання зазначених документів у добровільному порядку представником відповідачки було заявлено клопотання про їх витребування судом, яке ухвалою суду від 07 травня 2026 року задоволено частково.

Станом на день розгляду справи та ухвалення рішення за відсутності сторін (03.07.2026) документи, витребувані ухвалою суду, позивачем не були подані.

IV. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового або немайнового права та інтересу.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається належним йому майном на власний розсуд.

Частиною четвертою статті 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

За змістом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

Статтею 625 ЦК України передбачено відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання, зокрема обов`язок сплатити суму боргу, індекс інфляції та три проценти річних, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги — це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях відповідно до нормативних вимог.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 зазначеного Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими відповідно до законодавства, у строки, визначені договорами.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату житлово-комунальних послуг щомісяця, якщо інший порядок не визначено договором.

Разом із тим сам по собі обов`язок власника брати участь у витратах на утримання належного йому майна не звільняє особу, яка звернулася до суду із вимогою про стягнення відповідної заборгованості, від обов`язку довести належними та допустимими доказами правові підстави виникнення спірного грошового зобов`язання, обсяг фактично наданих послуг, правильність їх вартості та розрахунку заявленої до стягнення суми.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно зі статтею 7 цього Закону співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, технічний і протипожежний стан спільного майна багатоквартирного будинку, а також виконувати рішення зборів співвласників.

Водночас суд враховує, що предметом розгляду у цій справі не є вирішення питання щодо правомірності призначення позивача управителем багатоквартирного будинку чи законності укладеного ним із забудовником договору. Предметом доказування є наявність правових підстав для стягнення саме заявленої позивачем суми заборгованості, а також доведеність факту надання послуг, їх вартості та правильності здійснених нарахувань.

Відповідно до статей 12 та 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності.

За правилами статей 76, 77 та 78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності.

Таким чином, у даній справі саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести належними, допустимими та достатніми доказами існування між сторонами грошового зобов`язання, правові підстави здійснення спірних нарахувань, фактичне надання житлово-комунальних послуг, їх обсяг, вартість та правильність визначення заявленої до стягнення суми, тоді як суд вирішує спір виключно на підставі доказів, поданих учасниками справи, оцінюючи їх у сукупності відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.

V. Мотивована оцінка та висновки суду

Оцінюючи доводи сторін та надані ними докази у їх сукупності, суд виходить з того, що предметом доказування у цій справі є не лише факт належності відповідачці ОСОБА_1 квартири у багатоквартирному будинку, а й наявність правових підстав для стягнення саме заявленої позивачем суми заборгованості.

Позивач посилається на те, що ТОВ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000» здійснює експлуатаційне утримання будинку АДРЕСА_2 на підставі договору №2/05-02-24/ОК від 05.02.2024, укладеного із забудовником ТОВ «КИЇВМЕТБУДІНВЕСТ», а тому відповідачка, як власник квартири, зобов`язана оплачувати послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано договір про передачу житлового комплексу або його частини експлуатуючій організації №2/05-02-24 ОК від 05.02.2024, акт приймання-передачі житлового будинку для утримання та експлуатаційного обслуговування від 05.02.2024, накази про затвердження цінової пропозиції та зміну тарифів, розрахунок заборгованості, а також договори з підрядними організаціями. Саме на ці документи позивач посилається як на докази правомірності своєї діяльності та нарахувань.

Разом із тим суд зазначає, що факт передачі будинку на експлуатаційне утримання саме по собі не є достатнім для безумовного висновку про доведеність заявленої до стягнення заборгованості з конкретного співвласника. Такі документи можуть підтверджувати організаційну підставу перебування позивача на об`єкті, однак не звільняють позивача від обов`язку довести склад послуг, факт їх фактичного надання у спірний період, обсяг таких послуг, порядок формування їх вартості та правильність нарахування саме щодо відповідачки.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, який у подальшому неодноразово підтверджений Верховним Судом, зокрема у постановах від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц (провадження №61-11107св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі №752/1701/16-ц, відповідно до якого відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не звільняє споживача від обов`язку оплачувати фактично отримані послуги. Водночас обов`язок з оплати виникає лише за умови доведення фактичного надання таких послуг, а питання фактичного користування ними входить до предмета доказування у справі.

Отже, ключовим для вирішення цієї справи є не лише питання існування або відсутності письмового договору між сторонами, а насамперед питання доведеності позивачем фактичного надання послуг, їх вартості та правильності розрахунку боргу.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що не є управителем багатоквартирного будинку у розумінні Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а є експлуатуючою організацією, тому положення щодо призначення управителя за конкурсом, типового договору управління та затвердження тарифів зборами співвласників, на його думку, до спірних правовідносин не застосовуються.

Суд бере до уваги наведені позивачем пояснення щодо здійснення ним експлуатаційного утримання будинку на підставі договору із забудовником. Разом із тим сама по собі правова кваліфікація позивачем своєї діяльності як експлуатуючої організації не звільняє його від процесуального обов`язку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Позивач, звертаючись до суду, повинен довести не лише те, що він здійснює певну діяльність у будинку, а й те, що саме відповідачці були надані послуги у визначеному обсязі, за визначеною вартістю, у відповідний період та що розрахунок заявленої до стягнення суми є перевіреним і документально підтвердженим.

Суд також враховує, що відповідачка не заперечує сам по собі обов`язок власника брати участь у витратах на утримання спільного майна багатоквартирного будинку, однак заперечує проти заявленої позивачем суми з підстав недоведеності правомірності нарахувань, відсутності належного розрахунку, відсутності підтвердження фактичного надання послуг та ненадання документів, на підставі яких визначено вартість таких послуг.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачка та її представник до звернення позивача до суду вживали заходів для отримання відповідних документів, зокрема зверталися із заявами та адвокатськими запитами щодо надання документів, які підтверджують правові підстави здійснення нарахувань, порядок формування тарифів, рішення співвласників або інші документи щодо вартості послуг та розрахунок заборгованості. Належне надання таких документів у добровільному порядку позивачем не підтверджено.

Оцінюючи надані позивачем накази №1/2 від 01.02.2024 та №4 від 31.05.2024, суд зазначає, що вони є внутрішніми організаційно-розпорядчими документами товариства. Такі накази можуть свідчити про внутрішнє визначення позивачем цінової пропозиції або зміну окремих складових тарифу, однак самі по собі не підтверджують фактичне надання послуг відповідачці, не підтверджують обсяг таких послуг та не є достатнім доказом правильності нарахування заявленої до стягнення суми.

Суд критично оцінює посилання позивача на договори з підрядними організаціями як на достатній доказ фактичного надання послуг. Сам факт укладення договорів з ТОВ «БУД ТЕХНОЛІФТ», ТОВ «ВОГНЕБІР» чи іншими суб`єктами господарювання не підтверджує автоматично фактичне виконання робіт у спірний період, їх обсяг, вартість, зв`язок із конкретним будинком та включення таких витрат саме до нарахувань відповідачці. Для підтвердження цих обставин необхідними є належні первинні документи, зокрема акти виконаних робіт, акти приймання-передачі послуг, платіжні документи, документи щодо фактичного виконання договорів та інші докази, які дають можливість перевірити реальність, обсяг і вартість наданих послуг.

Надані позивачем документи у їх сукупності не дають суду можливості встановити, які саме послуги були фактично надані у спірний період, у якому обсязі, за якою вартістю, на підставі яких вихідних даних та яким чином сформовано заявлену до стягнення суму.

Окремо суд звертає увагу на розрахунок заборгованості. Сам по собі розрахунок, складений стороною позивача, є письмовим доказом, однак його доказове значення залежить від того, чи підтверджується він іншими належними та допустимими доказами, які дозволяють перевірити кожен елемент нарахування. Розрахунок не може замінювати собою первинні документи, які підтверджують фактичне надання послуг, їх обсяг, тариф, період та підстави виникнення обов`язку з оплати.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що первісний розрахунок заборгованості був поданий позивачем як обґрунтування суми позову. Водночас після постановлення ухвали про витребування доказів позивач подав додаткові пояснення, у яких повідомив про технічну помилку при здійсненні бухгалтерських нарахувань та необхідність перерахунку. За таких обставин первісний розрахунок не може бути сприйнятий судом як безумовно достовірний доказ розміру заборгованості без належної перевірки його вихідних даних та без підтвердження уточнених нарахувань первинними документами.

За змістом статей 12, 13, 76, 77, 81, 89 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог. Суд не може ґрунтувати рішення на припущеннях, а також не може самостійно збирати докази на користь сторони або замінювати позивача у виконанні його процесуального обов`язку щодо доказування.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами факт надання відповідачці житлово-комунальних послуг у заявленому обсязі, правомірність визначення їх вартості, правильність розрахунку основної заборгованості, а також наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

При цьому суд не погоджується з доводами позивача про те, що саме відповідачка повинна довести факт ненадання послуг або менший розмір заборгованості. У спорах про стягнення заборгованості саме позивач повинен довести наявність боргу, його розмір та підстави виникнення. Лише після надання позивачем належних і достатніх доказів таких обставин на відповідача може покладатися обов`язок спростовувати їх або доводити оплату.

Отже, подані позивачем докази не утворюють достатньої та взаємопов`язаної сукупності доказів, яка б підтверджувала обґрунтованість заявлених позовних вимог. Наявність у відповідачки права власності на квартиру та загальний обов`язок власника утримувати майно не звільняють позивача від доказування факту, обсягу, вартості та правильності нарахування конкретної заборгованості.

Незважаючи на постановлення судом ухвали про витребування доказів, позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували виникнення у відповідачки обов`язку зі сплати заявленої до стягнення суми, не підтвердив правомірність застосованих тарифів, фактичний обсяг і вартість наданих послуг, а також правильність здійснених нарахувань. Подані позивачем документи не усувають виявлених суперечностей та не дають можливості суду перевірити обґрунтованість заявленої до стягнення заборгованості.

За таких обставин позовні вимоги ТОВ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 16 253,58 грн є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні основної вимоги про стягнення заборгованості, похідні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних також задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265 ЦПК України, статтями 11, 15, 16, 509, 525, 526, 626, 628, 638, 642 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000» (код ЄДРПОУ 44162623, 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 17/8, офіс 6) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, трьох відсотків річних та інфляційних втрат – відмовити повністю.

Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 липня 2026 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000», код ЄДРПОУ 44162623, 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 17/8, офіс 6.

Представник позивача: адвокат Безсмертний Олександр Олексійович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 6303/10 від 08.12.2017, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 17/8, офіс 6.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Головуюча суддя Наталія СЕРДЮК