Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №466/977/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року

м. Київ

справа № 466/977/25

провадження № 51-314 км 26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року стосовно

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Одеси, який зареєстрований

за адресою:

АДРЕСА_1 ,

та проживає:

АДРЕСА_2 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 182, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 361 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Шевченківський районний суд м. Львова вироком від 25 серпня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року, засудив ОСОБА_6 за:

- ч. 1 ст. 182 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;

- ч. 2 ст. 182 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- ч. 4 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;

- ч. 1 ст. 361 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;

- ч. 2 ст. 361 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим визначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватиму тому, що він у період з 03 квітня до 29 вересня 2024 року, шляхом обману та зловживання довірою потерпілої ОСОБА_7 і повторно - потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 і ОСОБА_34 , здійснив незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки, а саме отримав персональні облікові записи вказаних потерпілих у мобільному застосунку АТ «ПУМБ», які вони зареєстрували за його вказівкою, зазначивши фінансовим номером підконтрольні ОСОБА_6 абонентські номери мобільних телефонів. Після чого ОСОБА_6 , використовуючи номери мобільних телефонів, власний мобільний телефон, застосунок АТ «ПУМБ» і особисті дані потерпілих, без їх відома та згоди оформив на них кредити, внаслідок чого заволодів грошовими коштами на загальну суму 283 814 грн.

Крім того, ОСОБА_6 у період з 03 квітня до 29 вересня 2024 року умисно використав функцію «Banking ID» під час оформлення 31 онлайн-заявки для отримання кредитів у фінансовій установі АТ «ПУМБ» на ім`я вказаних вище потерпілих на загальну суму 283 814 грн. При цьому надав згоду на обробку їхніх персональних даних, передачу і отримання інформації та затвердив кредитні договори від їхнього імені з АТ «ПУМБ». Таким чином ОСОБА_6 без дозволу та відома незаконно зберігав та використав конфіденційну інформацію потерпілої ОСОБА_7 і повторно - потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 і ОСОБА_34 , а саме паспорти громадян України, реєстраційні номери облікових карток платників податку, виданих на ім`я потерпілих, та інші персональні конфіденційні дані, які зберігаються в застосунку онлайн-банкінгу АТ «ПУМБ».

Також ОСОБА_6 умисно здійснив несанкціоноване втручання в роботу інформаційно-комунікаційної системи, а саме до персонального облікового запису ОСОБА_33 та повторно - до персонального облікового запису ОСОБА_34 в застосунку «Дія», отримавши доступ до персональних конфіденційних даних потерпілих та їхніх особистих документів.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Прокурор, не погодившись із ухвалою апеляційного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення, подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:

- не врахував висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17) та безпідставно не застосував положення ч. 4 ст. 70 КК при визначенні ОСОБА_6 остаточного покарання;

- не дотримався вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не розглянув доводів апеляційної скарги прокурора, в ухвалі не навів мотивів на їхнє спростування.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Положенням ч. 2 ст. 433 КПК встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, викладених у судових рішеннях, правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 182, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 361 КК у касаційному порядку не оспорюються.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно зі ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК.

Крім того, відповідно до вимог ст. 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Зазначених вимог закону апеляційний суд, переглядаючи вирок стосовно ОСОБА_6 за апеляційною скаргою прокурора, не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у своїй апеляційній скарзі на вирок суду першої інстанції прокурор наводив докладні доводи щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність під час призначення ОСОБА_6 остаточного покарання. Зазначав, що місцевий суд безпідставно не врахував висновокоб`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17) та не призначив ОСОБА_6 остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК з урахуванням попереднього вироку Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року.

Цих доводів апеляційний суд належним чином не перевірив і всупереч приписам ч. 2 ст. 419 КПК не дав на них вичерпних і переконливих відповідей, які би ґрунтувалися на вимогах закону.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про неможливість призначити обвинуваченому ОСОБА_6 остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК з урахуванням вироку Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року, зазначивши, що вказаний вирок не набрав законної сили.

Проте такий висновок апеляційного суду суперечить практиці Верховного Суду.

Так, відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, сформульованого у постанові від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17), при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили, якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК (за сукупністю злочинів).

Суди встановили, що 10 лютого 2025 року вироком Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 301-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із забороною займатися будь-якою діяльністю, що пов`язана з піклуванням за дітьми, їх вихованням, організацією їх дозвілля, та обіймати посади, пов`язані з роботою з особами до 18 років, на строк 3 роки.

Кримінальні правопорушення в даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 вчинив протягом квітня-вересня 2024 року, тобто до постановлення вироку Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року.

Отже, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з рішенням місцевого суду, дійшов помилкового висновку про незастосування ч. 4 ст. 70 КК з урахуванням попереднього вироку, не усунув допущених судом першої інстанції порушень вимог закону і всупереч положенням ч. 2 ст. 419 КПК з достатньою повнотою не перевірив доводів сторони обвинувачення.

З урахуванням викладеного, ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене в цій постанові, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги прокурора і прийняти рішення, яке буде відповідати вимогам статей 370, 419 цього Кодексу.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд

постановив:

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3