Окрема думка від 22 червня 2026 р. у справі №914/253/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

23 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 914/253/25

Судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Случа О. В. до постанови Верховного Суду від 23.06.2026 у справі № 914/253/25

Не погоджуючись із мотивами та результатом ухвалення зазначеної постанови, у порядку частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі ? ГПК України) вважаю за необхідне письмово викласти окрему думку, яка полягає у такому.

Узагальнені мотиви ухвалення постанови Верховного Суду у цій справі

1. У справі № 914/253/25 у судовому порядку вирішувався спір за позовом Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної ради до Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, Львівського будинку вчених про усунення перешкод територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном шляхом:

- скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на об`єкт нерухомого майна - нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові загальною площею 3216,5 кв. м, в якому розміщений Будинок вчених;

? скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 19.04.2005 № 433 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6»;

- звільнення приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові загальною площею 3216,5 кв. м Львівським будинком вчених та повернення територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради об`єкта нерухомого майна - нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові загальною площею 3216,5 кв. м, в якому розміщений Будинок вчених.

2. Постановою Верховного Суду від 23.06.2026 у справі № 914/253/25 постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2025, змінене постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі № 914/253/25, залишено без змін.

3. При цьому з наведених у зазначеній постанові Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 мотивів вбачається, що ухвалюючи її, та змінюючи рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 про відмову в позові шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, суд апеляційної інстанції виходив у тому числі з того, що:

- право власності на спірне майно зареєстроване за Львівською обласною організацією профспілок працівників освіти і науки України в Державному реєстрі речових прав на майно 19.04.2005;

- отже, Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України є володільцем спірного майна;

- за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна, а рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем, незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі;

- якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що за відповідачем -1 зареєстроване право власності на спірний Будинок вчених, то належним способом захисту може бути лише віндикаційний позов про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки саме задоволення такого позову буде підставою для внесення відповідного запису до державного реєстру прав.

4. Зі схожих за змістом мотивів (тобто, підтверджуючи їх правильність) виходив Верховний Суд, ухвалюючи постанову від 23.06.2026 у справі № 914/253/25.

5. Водночас у цій постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що згідно із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами Прокурор в інтересах Львівської обласної ради вже звертався до суду з позовом до Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки про витребування у неї на користь територіальної громади Львівської області в особі Львівської обласної ради приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв. м, у якому розміщений Будинок вчених. У справі № 914/1816/22 Західний апеляційний господарський суд постановою від 16.10.2024 скасував рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 про задоволення позову та прийняв нове рішення, яким у позові відмовив. При цьому суд апеляційної інстанції встановив обставини наявності порушеного права позивача, однак зробив висновок про відмову у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач у цій справі. Верховний Суд ухвалами від 27.11.2024 та від 20.12.2024 у справі № 914/1816/22 відмовив у відкритті касаційного провадження на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024.

6. З огляду на це, у постанові від 23.06.2026 у справі № 914/253/25 Верховний Суд звернувся до принципу «res judicata», зазначивши, що:

- спір про захист права на спірне майно вирішений судом, що підтверджується остаточним рішенням у справі № 914/1816/22, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання та не підлягає сумніву;

- доводи скаржників, викладені у касаційних скаргах стосовно того, що належним способом захисту позивача є звернення з негаторним позовом, ставлять під сумнів судове рішення, яке набрало законної сили (постанова Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 914/1816/22) та наразі не є предметом касаційного оскарження, а тому суперечать принципу юридичної визначеності який гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»);

- спір про захист права на відповідне майно вже був предметом судового розгляду та остаточно вирішений судом, що підтверджується відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому навіть за умови помилкового визначення судом способу захисту прав у цій справі, вказана обставина не впливає на загальний результат розгляду, оскільки суди попередніх інстанцій обґрунтовано керувалися принципом «res judicata», згідно з яким повторне вирішення вже врегульованого спору є неможливим.

Суть цієї окремої думки

7. Не можу погодитися із наведеними висновками та вважаю, що у цій справі Верховний Суд мав скасувати оскаржувані судові рішення по суті розгляду спору, зокрема, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про звільнення спірного нерухомого майна та повернення його територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради, ухваливши у цій частині нове рішення про задоволення позову та усунення власнику перешкод у користуванні та розпорядженні відповідним майном, виходячи з такого.

8. Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 04.03.2026 у справі № 922/264/24, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

9. Звідси слідує, що сам по собі факт державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за приватною особою не обов`язково свідчить про вибуття цього майна із володіння його дійсного власника (держави чи територіальної громади), а тому і не обов`язково вказує на необхідність захисту прав власника на це майно саме шляхом подання віндикаційного позову про його витребування. У випадку, коли на відповідне майно за жодних умов не може виникнути право приватної власності, належним способом захисту прав власника є негаторний позов (навіть за умови державної реєстрації речових прав на нього за третьою особою).

10. Водночас у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (посилання на яку містяться у поданих у справі № 914/253/25 касаційних скаргах), у якій так само, як і у справі № 914/253/25, вирішувався спір щодо повернення власнику (територіальній громаді міста) пам`ятки архітектури (а саме садиби Терещенків), речові права на яку були зареєстровані за одним із відповідачів, Велика Палата Верховного Суду виснувала про таке:

«237. За обставин цієї справи мета позивача-1 спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Києва), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (об`єктом культурної спадщини, приватизація якого була забороненою), у користуванні та розпорядженні садибою Терещенків шляхом її повернення від відповідача-1.

238. Установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Києва, яка не втратила володіння садибою Терещенків, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від відповідача-1, Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу про зобов`язання повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садибу Терещенків як вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садиби Терещенків за правилами негаторного позову.

239. Як наслідок, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що у цій справі порушене право власності на садибу Терещенків може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. За обставин цієї справи належним способом захисту є подання негаторного позову на підставі статті 391 ЦК України.

240. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, позовну вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садиби Терещенків.»

11. Заразом суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, див. також, зокрема, ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 357/6174/20 щодо ієрархії висновків Верховного Суду).

12. Таким чином, саме вищенаведена, сформульована у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо належності за відповідних обставин вимоги негаторного характеру при вирішенні спору про повернення територіальній громаді пам`ятки архітектури мала бути урахована Верховним Судом при здійсненні касаційного перегляду у справі № 914/253/25.

13. При цьому урахування цієї останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у справі з подібними правовідносинами, та здійснене на її підставі правильне правозастосування мало б наслідком скасування оскаржуваних судових рішень, зокрема, в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звільнення спірного приміщення Будинку вчених одним з відповідачів та його повернення територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради

14. Натомість, на мою думку, висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.06.2026 у справі № 914/253/25 повністю суперечать наведеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, і в результаті її ухвалення судові рішення судів попередніх інстанцій, у яких так само застосовано норми права без урахування викладених у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду висновків щодо їх застосування, залишено без змін.

15. В свою чергу щодо звернення Верховного Суду у постанові від 23.06.2026 у справі № 914/253/25 до принципу «res judicata», вважаю за необхідне зауважити, що проявом поваги до остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, є дотримання не лише зазначеного у його резолютивній частині, а й урахування наведених у ньому мотивів та встановлених обставин.

16. Задля дотримання принципу правової визначеності, правова оцінка, що надається судами спірним правовідносинам, має здійснюватися однаково (тим паче, якщо йдеться по суті про ті самі фактичні обставини, встановлені у спорі між тими самими учасниками). На це звертала увагу об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 04.07.2025 у справі № 910/10365/15.

17. У справі № 914/1816/22 (з відмінними від справи № 914/253/25 підставами та предметом позову), на яку посилається Верховний Суду у постанові від 23.06.2026 у справі № 914/253/25, остаточними судовими рішеннями, що набрали законної сили, підтверджено обставини наявності порушеного права позивача ? територіальної громади Львівської області в особі Львівської обласної ради щодо спірного об`єкта нерухомості.

18. Ігнорування ж Верховним Судом наведеного при касаційному перегляді судових рішень у справі № 914/253/25 та неврахування останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, у відповідності до якої у цій справі Прокурором обрано належний для такого випадку спосіб захисту порушених прав власника відповідного майна, як раз таки призвело до недотримання принципу правової визначеності та нехтування викладеним у остаточних судових рішеннях, ухвалених у справі № 914/1816/22 щодо встановленого порушення прав позивача, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, що містить останню правову позицію щодо застосування правових норм у подібних спорах та визначає належним у даному випадку способом захисту таких порушених прав звернення до суду із негаторним позовом (який і було заявлено Прокурором у справі № 914/253/25).

19. З огляду на викладене, вважаю, що у цій справі подані до Верховного Суду касаційні скарги підлягали принаймні частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення по суті розгляду спору скасуванню, зокрема, в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звільнення спірного нерухомого майна та повернення його територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.

20. З наведених міркувань, вважаю, що у постанові від 23.06.2026 у справі № 914/253/25 Верховний Суд дійшов помилкового висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень (зокрема, щодо вирішення спору по суті у відповідній частині) без змін.

Суддя О. В. Случ