Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №910/19433/20 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/19433/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий суддя, судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судову засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ващенко Т.М.)

від 18.11.2025

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)

від 17.03.2026

у справі №910/19433/20

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11

про стягнення 125 454 220, 13 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Гуленко Ю.М.,

відповідача 1 - Антоненко А.В.,

відповідача 5 - Бровко О.М.,

відповідачів 2, 3, 4, 6,7, 8, 9, 10 - не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - Фонд) звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (далі також - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ) про стягнення майнової шкоди в солідарному порядку у розмірі 125 454 220,13 грн на підставі частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та частини п`ятої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

1.2. Позов обґрунтовано, зокрема тим, що внаслідок недобросовісних управлінських рішень відповідачів (щодо укладення двох кредитних договорів) банку спричинено шкоду в заявленому розмірі.

2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026, у справі №910/19433/20 у задоволенні позову Фонду відмовлено у повному обсязі.

2.2. При ухваленні рішень суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у діях відповідачів наявні усі елементи складу цивільного правопорушення. При цьому суди вказали, що відповідачі всупереч статутним положенням, Закону України "Про банки і банківську діяльність", приписам Національного банку України здійснили протиправні кредитні операції шляхом видачі кредитних коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "ПВК "Будівельник" (далі - ТОВ "ПВК "Будівельник") та Товариству з обмеженою відповідальністю "Дитячий канал" (далі - ТОВ "Дитячий канал"), що призвело до завданню Публічному акціонерному товариству "Ерде Банк" (далі також - ПAT "Ерде Банк", Банк) збитків на загальну суму 124 106 850,76 грн.

Разом з тим судами встановлено, що з даним позовом Фонд звернувся до суду лише 09.12.2020, тобто після спливу позовної давності більше, ніж на 4 роки, що є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Фонд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 у справі № 910/19433/20 в частині відмови у задоволенні позовної заяви Фонду з підстав пропуску позивачем позовної давності, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (щодо застосування статті 261 ЦК України);

- суди невірно врахували висновки, викладені у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, та не застосували релевантні висновки Верховного Суду, висловлені у справах №910/19433/20 та №910/12955/20;

- від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18 (щодо необхідності надання належної правової оцінки письмовій заяві позивача щодо питань захисту його прав та інтересів згідно з главою 19 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема щодо обставин відсутності порушення позовної давності або (в разі протилежного висновку суду) поважності причин його пропуску).

Також позивач із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вважає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо того, чи можна відмовляти у позові при солідарній вимозі до кількох відповідачів на підставі заяви про застосування позовної давності лише одного з відповідачів. На думку скаржника, в даній категорії спорів слід застосовувати інший підхід щодо застосування позовної давності за заявами відповідачів, зважаючи на комплексний підхід до розуміння значення норм матеріального права, зазначених у статтях 267, 541 та 543 ЦК України.

Крім того, підставою касаційного оскарження Фонд зазначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки, на його переконання, судами надано невірну оцінку доводам скаржника щодо обґрунтування поважності пропуску позовної давності, які наведені у заяві від 12.09.2024.

3.3. ОСОБА_1 22.05.2026 через «Електронний суд» подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані судові рішення залишити без задоволення, а скаргу - без змін.

ОСОБА_6 24.06.2026 через «Електронний суд» подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Суду не надходили.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень

4.1. За результатами проведення інспекційної перевірки AT "Ерде Банк" з окремих питань якості активів, ліквідності, менеджменту за період діяльності Банку з 19.09.2011 по 28.08.2012 Національним банкуом України (далі також - НБУ) встановлено порушення Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Згідно з висновками НБУ основні проблеми з ліквідністю AT "Ерде Банк" виникли у зв`язку з проведенням невиваженої політики з управління активів, їх низької (негативно класифікованої) якості, наявності концентрацій у кредитному портфелі, ризикованих вкладень у активні операції (бланкове кредитування), що й поставило під загрозу невиконання зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами Банку.

Зважаючи на вищевикладені численні порушення в діяльності AT "Ерде Банк" та у зв`язку з погіршенням фінансового стану Банку, державний регулятор на підставі статей 73, 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та глави 12 розділу II Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 №346, прийняв постанову від 19.10.2012 №432/БТ "Про віднесення AT "Ерде Банк" до категорії проблемних", оскільки його діяльність не відповідає вимогам нормативно-правових актів НБУ.

Як вбачається зі змісту означеної постанови НБУ AT "Ерде Банк" до НБУ надавало недостовірну звітність, що призвело до суттєвого викривлення показників фінансового стану Банку.

Крім того, постановою Правління Національного банку України зобов`язано керівництво Банку невідкладно вжити заходів щодо приведення діяльності AT "Ерде Банк" до вимог банківського законодавства та розробити ефективний план фінансового оздоровлення.

4.2. Постановою Правління НБУ від 29.10.2012 №451 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду 29.10.2012 прийнято рішення №25 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації" (копія додається), відповідно до якого з 30.10.2012 розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" з ринку та здійснення тимчасової адміністрації на три місяці з 30.10.2012 по 29.01.2013.

Постановою Правління Національного банку України від 09.01.2013 №4 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію AT "Ерде Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 10.01.2013 №3 "Про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію AT "Ерде Банк".

Рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 28.11.2013 №34, від 08.12.2014 №143, від 30.06.2015 №125, від 17.12.2015 №226, від 29.12.2016 №3057 продовжувався строк здійснення процедури ліквідації AT "Ерде Банк" і тривав він до 08.01.2018 включно.

У ході здійснення ліквідаційної процедури Банку виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 25.04.2013 №051/13 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів AT "Ерде Банк", відповідно до якого (з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 06.11.2017 №4941) загальна сума акцептованих вимог кредиторів становить 741 005 970,27 грн.

Крім того, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18.07.2013 №073/13 "Про затвердження Акта за результатами інвентаризації та формування ліквідаційної маси AT "Ерде Банк", згідно з яким балансова вартість ліквідаційної маси банку становить 1 120 041 129,04 грн, а ринкова вартість 246 253 336,59 грн.

Розмір зобов`язань AT "Ерде Банк" відповідно до реєстру акцептованих вимог кредиторів перевищує оціночну (ринкову) вартість ліквідаційної маси АТ "Ерде Банк" на 494 752 633,68 грн (741 005 970,27 грн - 246 253 336,59 грн = 494 752 633,68 грн).

Виконавчою дирекцією Фонду 11.12.2017 прийнято рішення №5334 "Про затвердження ліквідаційного балансу та звіту про завершення ліквідації AT "Ерде Банк".

За результатами проведення процедури ліквідації банку Фондом встановлено, що обсяг незадоволених вимог кредиторів AT "Ерде Банк" за недостатністю його майна становить 587 046 174,11 грн, що підтверджується меморіальними ордерами від 11.12.2017 №1, від 11.12.2017 №4, від 11.12.2017 №117, від 11.12.2017 №118, від 11.12.2017 №119, від 11.12.2017 №120, від 11.12.2017 №124, від 11.12.2017 №127, від 11.12.2017 №128 та від 11.12.2017 №129.

Зокрема відповідно до меморіального ордеру від 11.12.2017 №124 у зв`язку з затвердженням ліквідаційного балансу AT "Ерде Банк" незадоволені вимоги Фонду як кредитора третьої черги становлять 308 504 755,04 грн.

За результатами інвентаризації майна та активів АТ "Ерде Банк" виявлено ряд сумнівних операцій з кредитування:

1) операція Банку з кредитування ТОВ "ПВК "Будівельник" за Договором від 12.10.2011 №180/11-КЛ - без будь-якого забезпечення;

2) операція Банку з кредитування ТОВ "Дитячий канал" за Договором від 13.02.2012 №13/12-КЛ - без будь-якого забезпечення.

4.3. Позивач зазначає, що внаслідок прийнятих за участі відповідачів рішень Банком здійснено збиткові операції стосовно позичальників ТОВ "Дитячий канал" за договором від 13.02.2012 №13/12-КЛ та ТОВ "ПВК "Будівельник" за договором від 12.10.2011 №180/11-КЛ без будь-якого забезпечення, які прямо протирічили інтересам Банку та його кредиторам, чим Банку завдано збитків на суму 125 454 220,13 грн.

4.4. Щодо кредитування ТОВ "ПВК "Будівельник"

4.4.1. Між AT "Ерде Банк" та ТОВ "ПВК "Будівельник" 12.10.2011 укладено кредитний договір № 180/11-КЛ (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами / угодами до нього, що складають невід`ємну частину договору.

Протягом грудня 2011 року - січня 2012 року сторонами внесено ряд змін та доповнень до Кредитного договору від 12.10.2011 №180/11-КЛ, зокрема: від 29.12.2011 №1, від 04.01.2012 №2, які є його невід`ємними частинами, в тому числі, шляхом збільшення ліміту кредитування.

Згідно з пунктом 1.1.1 Кредитного договору кредит надається у формі з максимальним лімітом кредитування у сумі 47 033 000,00 грн, ставка за користування кредитом становить 17 % річних.

Даний кредит надавався без будь-якого забезпечення.

Загальна сума виданих коштів за Кредитним договором - 47 423 000,00 грн.

Рішення про видачу кредиту та внесення змін до Кредитного договору прийняті кредитним комітетом від 11.10.2011, оформленого протоколом №728 (затверджено головою Наглядової ради та членом Наглядової ради Банку), від 29.12.2011, оформленого протоколом №827 (затверджено головою Наглядової ради та членом Наглядової ради Банку), від 04.01.2012, оформленого протоколом №04.01.2012/1/829 (затверджено головою Наглядової ради та членом Наглядової ради Банку).

Посадовими особами AT "Ерде Банк", які приймали рішення про кредитування ТОВ "ПВК "Будівельник", були: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 .

Відповідно до виписок по рахунках ТОВ "ПВК "Будівельник" Банк 12.10.2011 перерахував позичальнику 43 000 000,00 грн кредитних коштів з призначенням платежу "перерахування коштів згідно з кредитним договором від 12.10.2011 №180/11-КЛ ".

В цей же день грошові кошти в сумі 43 000 000,00 грн перераховано позичальником на рахунок ТОВ "Мерідіан Фінанс" НОМЕР_8 з призначенням платежу «оплата за вексель простий з іменним індосаментом від 12.10.2011 дог. № 57/10-11Б». Цього ж дня ТОВ "Меридіан Фінанс" перерахувало отримані 23 000 000,00 грн на свій позичковий рахунок в Банку №2062318090001 з призначенням платежу "часткове погашення кредиту згідно з кредитним договором від 30.09.2011 № 175/11КЛ, без ПДВ".

Іншу частину, 20 000 000,00 грн, перераховано на рахунок ТОВ "КУА АПФ "Ініціатива "ПЗНВІФ "Венчурний" з призначенням платежу «оплата за акції прості іменні згідно з договором від 12.10.2011 № 57/1-1 ІД, без ПДВ".

Надалі ТОВ "КУА АПФ "Ініціатива "ПЗНВІФ "Венчурний" перерахувало 20 000 000,00 грн на рахунок позичальника Банку ТОВ "Євромарт" № НОМЕР_1 з призначенням платежу "оплата за акції прості іменні згідно з договором №57/12-1 ІД від 12.10.2011, без ПДВ" (Інший великий позичальник Банку).

Отримані кошти ТОВ "Євромарт" перерахувало на свій рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу "часткове погашення кредиту згідно з кредитним договором від 22.06.2011 № 29-К, без ПДВ".

Крім того, Банк 29.12.2011 перерахував позичальнику додатково 2 400 000,00 грн кредитних коштів з призначенням платежу "перерахування коштів згідно з кредитним договором від 12.10.2011 №180/11-КЛ". В цей же день грошові кошти в сумі 1 799 178,08 грн перераховано позичальником на рахунок ТОВ "Мерідіан Фінанс" НОМЕР_8 з призначенням платежу «оплата за вексель простий з іменним індосаментом дог. №57/10- 11Б від 12.10.2011». Решта коштів в сумі 600 821,92 грн спрямовано позичальником на свій позичковий рахунок в якості "сплати відсотків за кредитним договором від 12.10.2011 №180/11- КЛ за листопад".

Після надходження зазначеної вище суми коштів на рахунок ТОВ "Мерідіан Фінанс", разом з іншими акумульованими коштами, здійснено подальший переказ коштів на рахунки фізичних осіб: НОМЕР_7, який належав ОСОБА_15 , № НОМЕР_3 , який належав ОСОБА_16 з подібними призначеннями платежів: "оплата за акції прості іменні згідно з договорів, без ПДВ". Після цього ОСОБА_15 та ОСОБА_16 отримали дані кошти готівкою, що підтверджується виписками по рахунках клієнта.

Банк 04.01.2012 перерахував позичальнику 2 023 000,00 грн кредитних коштів з призначенням платежу "перерахування коштів згідно з кредитним договором від 12.10.2011 №180/11-КЛ ". В цей же день грошові кошти в сумі 2 023 000,00 грн перераховано позичальником на рахунок № НОМЕР_4 , який належав ОСОБА_17 , з призначенням платежу "перерахування коштів згідно з кредитним договором від 12Л 0.2011 №180/11-КЛ", що підтверджується випискою по рахунку клієнта (копія додається).

Станом на момент початку процедури в ліквідації (10.01.2013), заборгованість за кредитним договором становила 46 868 620,26 грн.

4.4.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2013 у справі №5011-35/18309-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 17.09.2013, задоволено позовні вимоги Банку повністю та стягнуто з ТОВ "ПВК "Будівельник" борг у розмірі 53 165 248,47 грн.

У ході ліквідаційної процедури ПАТ "Ерде Банк" реалізовано право вимоги за кредитом) за ціною лише 100 000,00 грн, що підтверджується Договором про відступлення права вимоги від 03.12.2014 №33, укладеним між Банком та ТОВ "Фінансова компанія "ПАРІС".

4.4.3. Позивач наголошує, що ТОВ "Мерідіан Фінанс" було фігурантом ряду кримінальних проваджень, як суб`єкт підприємницької діяльності з ознаками фіктивності, що використовувалося в незаконній схемі мінімізації податкових зобов`язань та конвертації безготівкових грошових коштів у готівку в якості податкових ям, що підтверджується відповідними судовими рішеннями у кримінальних провадженнях №32013110060000016, №12013250020000020.

Відповідно до інформації з ЄДР щодо ТОВ "ПВК "Будівельник":

- за адресою місцезнаходження боржника, зареєстровано інших 254 суб`єкти господарювання;

- одним із засновників позичальника є інший великий боржник Банку - ПАТ "Будмеханізація";

- згідно з даними НКЦПФР, розміщених за посиланням https://smida.gov.ua/db/emitent/report/year/show/122577, річної регулярної інформації емітента ПАТ "БУДМЕХАНІЗАЦІЯ" за 2011-2012 роки, Голова та члени Наглядової ради, голова та члени Ревізійної комісії ( ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ), основним місцем роботи зазначили ТОВ "ЮК Консалтинг Груп" (інший великий позичальник ПАТ "ЕРДЕ БАНК") та ТОВ "Українська Бізнес Група" (входить в корпорацію "Українська Бізнес Група", засновником якої є ОСОБА_28 - власник істотної участі AT "Ерде Банк");

- кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "ПВК "Будівельник" є ОСОБА_29 , який одночасно є власником 99,9428 (мажоритарний) акцій ПАТ "Будмеханізація" (інший великий позичальник Банку);

- згідно з даними з ЄДР за адресою ТОВ "Українська Бізнес Група" зареєстровано інших 2 суб`єкти господарювання: ТОВ "Укрбізнесгруп Гарантія" (бенефіціаром якого є ОСОБА_30 ) та Громадська організація "Всеукраїнська організація захисту прав споживачів фінансових послуг" (керівником якої є ОСОБА_1 );

- позичальник є засновником у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Ініціатива".

Відповідно до фінансової звітності ТОВ "ПВК "Будівельник" за 2010 рік, сума зобов`язань по кредитам перед отриманням нового кредиту складає 77,6 млн. грн. Абсолютна ліквідність на дуже низькому рівні, що свідчить про неможливість здійснювати негайне погашена частини короткострокових зобов`язань; у підприємства поточна неплатоспроможність; на яку безпосередній вплив надає її ліквідність оборотних активів (можливість перетворити їх у грошову форму або використовувати для зменшення зобов`язань; у боржника надто великий обсяг залученого капіталу; фінансова стійкість підприємства вказує на здатність компанії проводити прогнозовану діяльність в довгостроковій перспективі на гранично низькому рівні.

За доводами позивача, викладені обставини свідчать виключно про надмірну концентрацію кредитного ризику (напрями використання кредитних коштів, засновники компанії), однак керівництво Банку та члени комітетів правління на зазначені факти не звернули належним чином уваги, наслідком чого стало здійснення AT "Ерде Банк" економічно необґрунтованої кредитної операції щодо ТОВ "ПВК "Будівельник", без будь-якого забезпечення, виключною метою якого було здійснення перекредитування (погашення боргу за попередніми кредитними зобов`язаннями) та коригування балансу Банку (відсутність прострочених зобов`язань за активними операціями), а також виведення відповідних коштів з Банку.

4.5. Щодо кредитування ТОВ "Дитячий канал"

4.5.1. Між AT "Ерде Банк" та ТОВ "Дитячий канал" 13.02.2012 укладено кредитний договір №13/12-КЛ ("Договір зростання", далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами / угодами до нього, що складають невід`ємну частину договору.

Протягом лютого-липня 2012 року сторонами внесено ряд змін та доповнень до Кредитного договору №13/12-КЛ ("Договір зростання") від 13.02.2012, зокрема: від 28.02.2012 №1, від 21.03.2012 №2, від 27.06.2012 №3 та від 30.07.2012 №4, які є його невід`ємними частинами, в тому числі, шляхом збільшення ліміту кредитування.

Відповідно до пункту 1.1.1 Кредитного договору (з урахуванням змін), кредит надається у формі з максимальним лімітом кредитування у сумі 57 274 000,00 грн, ставка за користування кредитом становить 17 % річних.

Даний кредит надавався без будь-якого забезпечення.

Загальна сума виданих коштів за Кредитним договором становить 243 981 549,43 грн.

Рішення про видачу кредиту та внесення змін до Кредитного договору прийняті кредитним комітетом від 13.02.2012, оформленого протоколом №860 (затвердженого головою Наглядової ради та членом Наглядової ради Банку), від 28.02.2012, оформленого протоколом №893 (затвердженого головою Наглядової ради та членом Наглядової ради Банку), від 20.03.2012, оформленого протоколом №909 (затвердженого головою Наглядової ради та членом Наглядової ради Банку), від 27.06.2012, оформленого протоколом №1074 (затвердженого головою Наглядової ради та членом Наглядової ради Банку), від 27.07.2012, оформленого протоколом №1113/1 (затверджено головою Наглядової ради та членом Наглядової ради Банку).

Посадовими особами AT "Ерде Банк", які приймали рішення про кредитування ТОВ "Дитячий канал", були: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Відповідно до виписок по рахунках ТОВ "Дитячий канал" 13.02.2012 Банк перерахував позичальнику 2 000 000,00 грн, які в той же день були в повному обсязі перераховані на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерідіан Фінанс" (далі - ТОВ "Мерідіан Фінанс") НОМЕР_8 з призначенням платежу: "оплата за вексель простий з іменним індосаментом згідно з договором від 17.01.2012 №10/12-12Б ".

У свою чергу, ТОВ "Мерідіан Фінанс" в цей же день перерахувало 2 000 000,00 грн на рахунок ПрАТ "НФСК "Добробут" № НОМЕР_5 (інсайдер Банку) з призначенням платежу "сплата за вексель простий іменний з індосаментом згідно з договором купівлі-продажу цінних паперів від 17.01.2012 №18/2-12Б, без ПДВ".

Повернення коштів від ПрАТ "НФСК "Добробут" на рахунок ТОВ "Мерідіан Фінанс" відбулося 28.02.2012 та надалі - на рахунок ТОВ "Дитячий канал", яке скерувало отримані кошти на свій позичковий рахунок № НОМЕР_6 з призначенням "погашення кредиту згідно з кредитним договором від 13.02.2012 №13/12-КЛ, без ПДВ".

Банк 28.02.2012 перерахував 3 000 000,00 грн на рахунок позичальника. Отримані кошти ТОВ "Дитячий канал" знову перерахувало на рахунок ТОВ "Мерідіан Фінанс" НОМЕР_8 з призначенням платежу "сплата за вексель простий іменний з індосаментом згідно з договором від 17.01.2012 №10/12-12Б, без ПДВ".

Після надходження вказаної суми коштів на рахунок ТОВ "Мерідіан Фінанс", разом з іншими акумульованими коштами, здійснено подальший переказ коштів на рахунки фізичної особи ОСОБА_31 з призначенням платежу "оплата за акції прості іменні згідно з договором від 28.02.2012 №40/4-12БВ, без ПДВ". Після цього ОСОБА_32 отримав дані кошти готівкою.

Банк 21.03.2012 перерахував позичальнику додатково 12 783 800,00 грн кредитних коштів. У цей же день позичальник повернув кошти на рахунок Банку з призначенням "оплата згідно з додатковою угодою від 21.03.2012 №1 до договору від 20.03.2012 №ДДЗЗ/12, без ПДВ".

Банк 27.06.2012 видав позичальнику 57 000 000,00 грн кредитних коштів (черговий транш), які боржник конвертував в іноземну валюту (долар США) та направив двома траншами на погашення заборгованості за попередньо укладеним кредитним договором від 01.06.2012 №60/12-КЛ.

Також за рахунок отриманих коштів ТОВ "Дитячий канал" здійснювало оплату за векселі з ТОВ "Мерідіан Фінанс", яке, в свою чергу, перераховувало кількома траншами отримані кошти на рахунки фізичних осіб та на рахунки юридичних осіб, а саме: ТОВ "Трівент" та ТОВ "Магнум-Інвест", з тотожним призначенням платежів "оплата за акції прості іменні...".

Станом на момент початку процедури ліквідації Банку (10.01.2013) заборгованість за кредитним договором становила 58 876 683,82 грн.

4.5.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2013 у справі №910/1866/13 задоволено позовні вимоги Банку та стягнуто з ТОВ "Дитячий канал" борг у розмірі 58 138 070,84 грн.

Ухвалою суду від 12.05.2014 у справі №908/733/14 про банкрутство позичальника затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів, зокрема вимоги АТ "Ерде Банк" - 72 438 971,66 грн.

У ході ліквідаційної процедури AT "Ерде Банк" реалізовано даний актив (право вимоги за кредитом) за ціною лише 50 000,00 грн, що підтверджується Договором про відступлення права вимоги від 03.12.2014 №29 та Актом приймання-передачі від 12.12.2014, укладеними між Банком та ТОВ "Фінансова компанія "ПАРІЄ".

4.5.3. Позивач вказує, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - ЄДР) щодо ТОВ "Дитячий канал":

- статутний капітал боржника становить 1 000,00 грн;

- боржник є відносно новим суб`єктом господарювання, оскільки державна реєстрація проведена 18.01.2011, тобто менше ніж за рік до дати укладення Кредитного договору;

- за адресою місцезнаходження боржника зареєстровано інших 62 суб`єкти господарювання.

ТОВ "Мерідіан Фінанс" було фігурантом ряду кримінальних проваджень як суб`єкт підприємницької діяльності з ознаками фіктивності, що використовувалося в незаконній схемі мінімізації податкових зобов`язань та конвертації безготівкових грошових коштів у готівку в якості податкових ям, що підтверджується відповідними судовими рішеннями у кримінальних провадженнях №32013110060000016, №12013250020000020.

ПрАТ "НФСК "Добробут" є інсайдером AT "Ерде Банк", оскільки станом на 3-4 квартал 2012 року одним з власників (акціонерів) є ТОВ "Фондова компанія "Ініціатива", що підтверджується офіційними даними з сайту НКЦПФР, яке в свою чергу, є також інсайдером Банку.

Крім того, згідно з даними з ЄДР ПрАТ "НФСК "Добробут" (код ЄДРПОУ 31093336) є засновником ПрАТ "Страхова компанія "Добробут-Життя" (код ЄДРПОУ 32980790). Іншими засновниками страхової компанії є ТОВ "Фондова компанія "Ініціатива" (інсайдер Банку) та ПрАТ "Медичний центр "Добробут" (код ЄДРПОУ 31629319), засновником якого є ТОВ "Хелстур" (код ЄДРПОУ 36530877), де керівником виступає ОСОБА_33 (родич ОСОБА_1 - власника ПАТ "Ерде Банк").

За доводами позивача, наведені обставини свідчать виключно про "штучність" (фіктивність) діяльності позичальника, однак керівництво Банку та члени комітетів правління на зазначені факти не звернули належним чином уваги, наслідком чого стало здійснення Банком економічно необґрунтованої кредитної операції щодо ТОВ "Дитячий канал", без будь-якого забезпечення, виключною метою якого було здійснення перекредитування (погашення боргу за попередніми кредитними зобов`язаннями) та коригування балансу Банку (відсутність прострочених зобов`язань за активними операціями).

4.6. Під час розгляду справи судом ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

4.7. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з такого:

(1) щодо суті спору:

- відповідачі на момент вчинення збиткових операцій були посадовими особами Банку;

- ОСОБА_1 на час здійснення спірних операцій був головою Наглядової ради та власником істотної участі Банку, ОСОБА_6 - заступником Голови Правління. При цьому рішення кредитного комітету щодо кредитування ТОВ "ПВК "Будівельник" та ТОВ "Дитячий канал", оформлені відповідними протоколами, затверджувались головою та членами Наглядової ради;

- затвердження цими особами рішень кредитного комітету щодо здійснення збиткових операцій з кредитування означених осіб беззаперечно свідчить про виконання ними функцій керівників Банку. При цьому члени кредитного комітету, Правління, наглядової ради Банку, зобов`язані діяти добросовісно та в інтересах банку, і несуть відповідальність за ефективність роботи банківської установи, зокрема, за прийняті ними рішення, що призвели до завдання майнової шкоди акціонерам Банку;

- позивачем належним чином доведено, що операції з кредитування ТОВ "ПВК "Будівельник" та ТОВ "Дитячий канал" були надмірно ризикованими, здійсненими з неналежною оцінкою кредитного ризику, без будь-якого забезпечення за кредитними угодами, пов`язані з надмірним концентраційним ризиком щодо одного контрагента, укладені за рішеннями посадових осіб органів управління ПАТ "Ерде Банк" (члени правління, кредитного комітету та наглядової ради) всупереч статутним положенням, Закону України "Про банки і банківську діяльність" та приписів Національного банку України;

- наведені вище операції призвели до непогашення існуючої заборгованості позичальників перед Банком та заподіяння шкоди Банку в розмірі 125 454 220,13 грн;

- наведені обставини свідчать про економічно необґрунтовані ризиковані (без будь-якого забезпечення) кредитні операції, що призвели до концентрації кредитного ризику (напрями використання кредитних коштів, пов`язані позичальники між собою), однак керівництво Банку та члени комітетів правління на зазначені факти жодним чином не відреагували, наслідком чого стало здійснення АТ "Ерде Банк" операцій на користь позичальника, без жодного забезпечення, в інтересах власника істотної участі Банку - ОСОБА_1 , виключною метою якого було здійснення перекредитування (погашення боргу за попередніми кредитними зобов`язаннями) та виведення коштів з Банку у власних інтересах, а також коригування балансу Банку (відсутність прострочених зобов`язань за активними операціями);

- позивачем доведено, що відповідачі всупереч статутним положенням, Закону України "Про банки і банківську діяльність", приписам Національного банку України здійснили протиправні кредитні операції шляхом видачі кредитних коштів ТОВ "ПВК "Будівельник" та ТОВ "Дитячий канал";

- неплатоспроможність Банку в даному випадку частково є наслідком як активних дій учасників органів управління банку (ухвалення рішень, підписання договорів, тощо), так і пасивної їх бездіяльності;

- відповідачами не надано до матеріалів справи доказів вчинення ними жодних дій з метою перешкоджання видачі ризикованих кредитів, повідомлення відповідних контролюючих органів, зокрема Національного Банку України, тож така бездіяльність також свідчить про схвалення видачі (а в подальшому - безповоротного виведення) коштів за спірними договорами;

- оцінивши надані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд встановив наявність у діях відповідачів усіх елементів складу цивільного правопорушення із завдання Банку збитків на загальну суму 124 106 850,76 грн;

(2) щодо клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності:

- реєстр акцептованих вимог кредиторів АТ "Ерде Банк" затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25.04.2013 №051/13, тоді як акт формування ліквідаційної маси АТ "Ерде Банк" Фондом затверджено 18.07.2013;

- саме з 18.07.2013 (з дати затвердження акта формування ліквідаційної маси банку, як останнього з двох зазначених документів, а не з дати внесення змін до Реєстру акцептованих вимог кредиторів) Фонд був обізнаний про те, що задоволення всіх зобов`язань банку неможливе і шкоду вже завдано;

- строк позовної давності для заявлення позовних вимог до відповідачів тривав до 19.07.2016;

- з даним позовом Фонд гарантування вкладів звернувся до суду лише 09.12.2020, тобто, після спливу позовної давності більше, ніж на 4 роки;

- позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності;

- позивачем не зазначено таких підстав, що зумовили неможливістю подання позовної заяви в межах позовної давності, у зв`язку з причинами, які є поважними, та такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Посилання позивача на те, що строк позовної давності пропущений через невизначеність у судовій практиці, до якої юрисдикції належить вирішення даного спору, свого обґрунтування не знайшло, оскільки пропуск строку на понад 4 роки є значним і безпідставним;

- у задоволенні позову слід відмовити.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №910/19433/20 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2026 відкрито касаційне провадження у справі №910/19433/20 за касаційною скаргою Фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026; справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №910/19433/20 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2025 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 у справі № 910/19433/20 у частині відмови у задоволенні позовної заяви Фонду з підстав пропуску позивачем позовної давності.

При цьому судові рішення у частині висновків господарських судів про наявність у діях відповідачів усіх елементів складу цивільного правопорушення та, відповідно, про обґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення збитків до суду касаційної інстанції жодною із сторін не оскаржуються, а відтак у цій частині рішення судів попередніх інстанцій Судом не переглядаються.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 28.03.2018 у справі №444/9519/12;

- у справах №910/19433/20 та №910/12955/20;

- від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18.

Що ж до визначення «подібності правовідносин», то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

6.4. Також касаційне провадження у цій справі відкрито і на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позивач відзначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 267, 541 та 543 ЦК України, зокрема у питанні чи можна у даній категорії спорів відмовляти у позові при солідарній вимозі до кількох відповідачів на підставі заяви про застосування позовної давності лише одного з відповідачів.

6.5. Крім того, підставою касаційного оскарження позивач зазначає і пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Скаржник вважає, що судами надано невірну оцінку доводам скаржника щодо обґрунтування поважності пропуску позовної давності.

6.6. Оцінюючи наведене у контексті доводів та мотивів касаційної скарги, колегія суддів відзначає, що фактично спірним у даному випадку є питання:

- щодо наявності / відсутності правових підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності до спірних правовідносин.

З огляду на наведене Суд відзначає таке.

6.7. Щодо інституту позовної давності у справах за позовами Фонду до власників істотної участі та керівників банку про солідарне стягнення шкоди (збитків)

6.7.1. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998).

Отже, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу.

Відтак право на судовий захист особистого немайнового або майнового права та інтересу, а саме можливість реалізації порушеного права у судовому порядку обмежується певним строком, яким є позовна давність, сплив якої хоча і не обмежує права на звернення за судовим захистом, однак зі спливом якої припиняється можливість реалізації у примусовому порядку порушеного права.

Колегія суддів ураховує, що у даній справі позов про стягнення збитків поданий Фондом в інтересах кредиторів після припинення Банку.

Порядок дій позивача, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду передбачений нормами статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 58 Закону «Про банки і банківську діяльність».

З аналізу норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Закону України «Про банки та банківську діяльність» (що були чинні на момент виникнення спірних правовідносин та на момент запровадження у банку тимчасової адміністрації) вбачається, що якщо банку заподіяно шкоди (збитків) шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди (збитків), завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди (збитків). Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку.

Тобто саме після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди (збитків).

З наведеного слідує, що розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів має бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків.

Відтак саме з цього моменту (затвердження останнього з двох документів) Фонд та інші кредитори банку мають змогу оцінити розмір заподіяної їм шкоди (збитків) внаслідок неправомірних дій пов`язаних із банком осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 вирішено виключну правову проблему щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, Велика Палата вказала, що перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тобто Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів.

Вказану правову позицію неодноразово застосовано Верховним Судом у подібних правовідносинах, зокрема підтримано і в постанові палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Корпоративна палата) від 04.06.2024 у справі №916/3724/21.

Так, у зазначеній постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 Корпоративна палата вказала, що у разі внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення Банку як юридичної особи до набрання чинності частиною сьомою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 30.06.2021 (тобто до 05.08.2021), перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме: затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків.

6.7.2. У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що у спірних правовідносинах реєстр акцептованих вимог кредиторів АТ "Ерде Банк" затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25.04.2013 №051/13, тоді як акт формування ліквідаційної маси АТ "Ерде Банк" Фондом було затверджено 18.07.2013.

А відтак саме з 18.07.2013 (з дати затвердження акта формування ліквідаційної маси Банку, як останнього з двох зазначених вище документів) Фонд був обізнаний про те, що задоволення всіх зобов`язань Банку неможливе і шкоду вже завдано.

Відповідно, з урахуванням вимог чинного законодавства та сталої правової позиції у питанні визначенні початку перебігу позовної давності у даній категорії спорів, господарські суди відзначили, що позовна давність для заявлення даних позовних вимог до відповідачів тривала до 19.07.2016.

Разом з тим з даним позовом Фонд гарантування вкладів звернувся до суду лише 09.12.2020, тобто після спливу позовної давності більше, ніж на 4 роки.

З огляду на наведене, та ураховуючи подане відповідачем клопотання про застосування наслідків пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суди дійшли висновку, що вимоги Фонду про солідарне стягнення з відповідачів майнової шкоди не підлягають задоволенню.

У свою чергу, відхиляючи доводи позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності на звернення з відповідним позовом до суду, суди попередніх інстанцій вказали, що позивачем не зазначено таких підстав, що зумовили неможливістю подання позовної заяви в межах позовної давності, у зв`язку з причинами, які є поважними, та такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Посилання позивача на те, що позовна давність пропущена через невизначеність у судовій практиці, до якої юрисдикції належить вирішення даного спору, свого обґрунтування не знайшло, оскільки пропуск строку на понад 4 роки є значним і безпідставним.

6.7.3. У наведеному Суд ураховує, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин справи оцінити доводи та докази, що наведені на обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску позовної давності, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

З наведеного слідує, що у даному випадку здійснення такої оцінки причин пропуску позовної давності є виключною компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій, що здійснювали розгляд справи по суті спору. Натомість суд касаційної інстанції, як «суд права» не має повноважень щодо переоцінки доказів та встановлення нових фактичних обставин.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень судами при розгляді клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності та клопотання позивача про визнання поважними причини пропуску позовної давності надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам та доводам сторін, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

За таких обставин Суд вважає, що здійснене судами попередніх інстанцій правозастосування статті 267 ЦК України у спірних правовідносинах засноване на законі.

Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.

6.8. Щодо інших доводів касаційної скарги

6.8.1. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у справах №444/9519/12; №910/19433/20 та №910/12955/20; №922/1467/19, №902/326/16 та №922/1151/18 як необґрунтовані, з огляду на таке.

У справі №444/9519/12 розглядалась справа за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором. Отже, у наведеній справі не розглядався позов Фонду про стягнення суми збитків (шкоди) з колишніх посадових осіб банку, з огляду на що правовідносини у справі №444/9519/12 за змістовим критерієм не є подібними до справи, що переглядається.

Посилання позивача на неврахування висновків, викладених у справі №910/19433/20, тобто яка на даний час вперше переглядається Судом, очевидно є технічною помилкою, з огляду на що відхиляється Судом.

Щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2024 у справі №910/12955/20 (яка була ухвалена колегією суддів у розширеному складі з 7 суддів), де зазначено, що датою, коли позивач міг би визначити суму збитків, а відповідно датою, з якої починає перебіг позовна давність, є дата вчинення правочину з продажу банком прав вимоги за кредитними договорами під час ліквідаційної процедури, колегія суддів наголошує, що відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів. З огляду на наведене до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Верховного Суду, викладені у постанові Корпоративної палати від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21, про що обґрунтовано відзначено вище у даній постанові.

Крім того, слід звернути увагу скаржника, що питання про те, чи підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в скасованій постанові від 25.05.2021 в справі №910/11027/18 (на помилкову застосуванні якої вказує скаржник), вже вирішене Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.11.2022 у справі №904/315/19, 24.04.2023 у справі №916/1522/22, від 08.11.2023 у справі №916/1489/22, від 18.03.2024 у справі №910/12955/20, від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 тощо.

Верховний Суд у зазначених постановах вказав, що скасування постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 відбулось не через зміну правової позиції суду, яка викладена у вказаній постанові, а у зв`язку з іншими обставинами, встановленими касаційним судом при розгляді заяви особи про перегляд цієї постанови за нововиявленими обставинами. Висновки зі скасованої постанови, які неодноразово були наведені Верховним Судом у своїх інших постановах, зокрема і після скасування Великою Палатою Верховного Суду своєї постанови від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, є чіткою і усталеною судовою практикою, від якої Верховний Суд не відступав. Про що свідчить і зміст постанови Корпоративної палати Верховного Суду від 04.06.2024 у справі №916/3724/21.

Відтак доводи касаційної скарги про помилкове врахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, відхиляються Судом.

Також колегія суддів вважає необґрунтованим посилання Фонду на постанови Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, адже рішення судів попередніх інстанцій наведеним висновкам не суперечать.

Зокрема у вказаних постановах Верховний Суд виснував, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості / підсудності не перериває перебігу позовної давності, але разом з тим з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Водночас, на відмінну від вказаних скаржником справ, у справі що переглядається, Фонд вперше звернувся до суду (Голосіївського районного суду міста Києва) з відповідним позовом з недодержанням правил підвідомчості / підсудності 28.12.2017, тобто уже поза межами позовної давності (позовна давність сплила 19.07.2016). З огляду на що висновки у справах №922/1467/19, №902/326/16 та №922/1151/18 не є релевантними до обставин даної справи.

Отже, доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду не знайшли свого підтвердження.

6.8.2. Щодо тверджень Фонду, що у даній категорії спору суди вправі були застосувати наслідки спливу позовної давності лише щодо одного відповідача, який заявив таке клопотання, Суд звертається до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі №521/19151/14-ц, від 26.10.2022 у справі №752/10864/19, де Верховний Суд виснував, що «при солідарному обов`язку будь-який із відповідачів може заявити про застосування позовної давності до таких правовідносин». Дані висновки Суд зробив з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 у пунктах 137-139, де вказано, що «у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності».

Отже, за наявності у спорі про солідарне стягнення збитків заяви сторони (у даному випадку одного із відповідачів) про застосування наслідків спливу позовної давності, суд за наявності відповідних обставин зобов`язаний застосувати норми статті 267 ЦК України до спірних правовідносин у цілому.

Доводи касаційній скарги у означеній частині зводяться до власного, звуженого трактування вказаної норми, яке не відповідає її дійсному змісту та не підтверджене актуальною судовою практикою.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не знайшла свого підтвердження.

6.8.3. Щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України Суд відзначає, що відповідно до вказаної норми підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

Однак під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Фонду з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Судом встановлено необґрунтованість наведених підстав касаційного оскарження. А тому, доводи касаційної скарги позивача в цій частині не знайшли свого підтвердження, що виключає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень по суті спору з наведених мотивів.

6.9. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень у частині їх оскаржень - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 (у оскаржуваних частинах) у справі № 910/19433/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

І. Кондратова