Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №910/3166/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/3166/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Зайцев В.С. -особисто, Ковтун О.М.

відповідача - Юрченко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026

(головуючий - Коробенко Г.П., судді Кравчук Г.А., Тищенко А.І.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025

(суддя - Блажівська О.Є.)

у справі №910/3166/24

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправним та скасування наказу про відміну електронного аукціону, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент комунальної власності, відповідач), про:

- визнання протиправним та скасування наказу Департаменту комунальної власності від 01.02.2024 №7-пр про відміну електронного аукціону №SPD001-UA-20240115-96840 з продажу об`єкта малої приватизації: нежитлової будівлі, загальною площею 38,40 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності Київської міської ради;

- зобов`язання Департаменту комунальної власності протягом 10 робочих днів з дати набрання законної сили рішення суду у даній справі затвердити та завантажити в систему електронних торгів "Прозорро.Продажі" підписаний ОСОБА_1 та оператором електронного майданчика ТОВ "Полонекс" протокол про результати електронного аукціону №SPD001-UA-20240115-96840 щодо продажу об`єкта малої приватизації: нежитлової будівлі, загальною площею 38,40 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності Київської міської ради, який відбувся 23.01.2024 і в якому ОСОБА_1 визнаний переможцем;

- зобов`язання Департаменту комунальної власності укласти із ОСОБА_1 договір купівлі-продажу об`єкта приватизації: нежитлової будівлі, загальною площею 38,40 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності Київської міської ради після сплати ОСОБА_1 на відповідний поточний рахунок відповідача вартості вказаного об`єкту приватизації за результатами електронного аукціону №SPD001-UA-20240115-96840, який відбувся 23.01.2024, і в якому ОСОБА_1 визнаний переможцем;

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протоколом про результати електронного аукціону від 23.01.2023 №SPD001-UA-20240115-96840 ОСОБА_1 було визнано переможцем електронного аукціону з продажу об`єкта малої приватизації - нежитлової будівлі загальною площею 38,40 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Проте відповідач, не зважаючи на те, що такий аукціон відбувся з дотриманням законодавчо встановлених правил, прийняв безпідставне та незаконне рішення про відміну вказаного аукціону, результати проведених торгів не визнав та ухилився від покладеного на нього законом обов`язку щодо укладення договору за результатами проведеного аукціону. Невизнання відповідачем як органом приватизації результатів торгів та відмова від укладення договору з переможцем аукціону, за твердженням позивача, порушує його право на власність.

3. Відповідачем заявлено клопотання про застосування строків спеціальної позовної давності, передбачені в статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, постанови апеляційного суду та постанови Верховного Суду

4. Справа розглядалась судами неодноразово.

5.Рішенням Господарського суд міста Києва від 05.09.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту комунальної власності від 01.02.2024 №7-пр про відміну електронного аукціону №SPD001-UA-20240115-96840 з продажу об`єкта малої приватизації: нежитлової будівлі, загальною площею 38,40 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності Київської міської ради. Зобов`язано Департамент комунальної власності протягом 10 робочих днів з дати набрання законної сили рішенням суду у даній справі затвердити та завантажити в систему електронних торгів "Прозорро.Продажі" підписаний ОСОБА_1 та оператором електронного майданчика ТОВ "Полонекс" протокол про результати електронного аукціону №PD001-UA-20240115-96840 щодо продажу об`єкта малої приватизації: нежитлової будівлі, загальною площею 38,40 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності Київської міської ради, який відбувся 23.01.2024 і в якому ОСОБА_1 визнаний переможцем. У решті позовних вимог відмовлено.

6. Постановою Верховного Суду від 05.03.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2024, в частині задоволених позовних вимог скасовано та передано в цій частині на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В частині відмови у позові залишено без змін.

7. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зауважив на тому, що під час нового розгляду справи, господарському суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, зокрема щодо обставин початку перебігу позовної давності, дати їм належну юридичну оцінку і в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

8. За наслідками нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026, у задоволені позову відмовлено повністю.

9. Судові рішення мотивовано тим, що з урахуванням абзацу другого частини другої статті 30 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", позивач мав право звернутися до суду із позовом про оскарження наказу Департаменту комунальної власності від 01.02.2024 №7-пр про відміну електронного аукціону №SPD001-UA-20240115-96840 у місячний строк з моменту оприлюднення результатів. Позов подано до суду 14.03.2024, отже, позов подано з пропуском строку позовної давності. Водночас, позивачем не доведено існування наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, а відтак суд не визнав зазначені позивачем обставини як такі, що є поважними в розумінні статті 267 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

10. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить суд скасувати судові рішення у справі та прийняти нове рішення яким: поновити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) строк для звернення до суду із позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

- визнати протиправним та скасувати Наказ Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (адреса: вул. Хрещатик, буд. № 10, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ: 19020407) за № 7-пр від 01.02.2024 про відміну електронного аукціону № SPD001-UA-20240115-96840 з продажу об`єкта малої приватизації: нежитлової будівлі, загальною площею 38,40 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності Київської міської ради.

- зобов`язати Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (адреса: вул. Хрещатик, буд. № 10, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ: 19020407) протягом 10 (десяти) робочих днів з дати набрання законної сили рішення суду у даній цивільній справі затвердити та завантажити в систему електронних торгів "Прозорро.Продажі" підписаний ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та оператором електронного майданчика ТОВ "Полонекс", Протокол про результати електронного аукціону № SPD001-UA-20240115-96840 щодо продажу об`єкта малої приватизації: нежитлової будівлі, загальною площею 38,40 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності Київської міської ради, який відбувся 23.01.2024 і в якому ОСОБА_1 визнаний переможцем.

Також, скаржник, просить передати справу на розгляд палати, до якої входить колегія суддів, що розглядає справу, на підставі ч. 1 ст. 302 ГПК України.

11. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник, посилаючись на п. 1 частини другої Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що суди, розглядаючи справу неправильно застосували ч. 4 ст. 267 ЦК України, та не врахували правовий висновок про застосування ч. 1 ст 261 ЦК України та ч. 5 ст. 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

12. Також, скаржник посилаючись на п. 2 частини другої ст. 287 ГПК України, зазначає, що існує об`єктивна та обґрунтована необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 910/3166/24, щодо застосування норми права, а саме:

?першого речення абзацу 2 ч. 2 ст. 30 ЗУ ?Про приватизацію державного і комунального майна?, що стало можливим виключно внаслідок підміни понять, шляхом штучного ототожнення, прирівнювання та неправомірного встановлення ідентичності документів, а саме: «Наказу № 7-пр про відміну електронного аукціону від 01.02.2024» та «рішення органу приватизації про неукладення договору купівлі-продажу з переможцем аукціону», чим було штучно змінено, встановлений другим реченням абзацу 2 ч. 2 ст. ЗО ЗУ ?Про приватизацію державного і комунального майна?, тримісячний строк позовної давності для мого звернення до суду із позовною заявою до відповідача, - на одномісячний строк, який встановлено згідно першого речення абзацу 2 ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна?.

13. Крім того, посилаючись на п. 3 частини другої ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, про те, що:

?Наказ № 7-пр про відміну електронного аукціону від 01.02.2024?, який був винесений Відповідачем вже після проведення аукціону, для визнання якого неправомірним та скасування якого, згідно першого речення абзацу 2 ч. 2 ст. 30 ЗУ ?Про приватизацію державного і комунального майна» встановлений тримісячний строк позовної давності, з невмотивованих підстав трактується як рішення органу приватизації про неукладення договору купівлі-продажу з переможцем аукціону, для оскарження якого, згідно другого речення абзацу 2 ч. 2 ст. 30 ЗУ ?Про приватизацію державного і комунального майна?, встановлений одномісячний строк позовної давності.

2. Відсутній висновок Верховного Суду про те, що позовні вимоги: 1) про визнання протиправним та скасування Наказу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відміну електронного аукціону з продажу об 'єкта малої приватизації, яка перебуває у власності Київської міської ради; та 2) зобов`язання Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протягом 10 (десяти) робочих днів з дати набрання законної сили рішення суду у даній цивільній справі затвердити та завантажити в систему електронних торгів ?Прозорро.Продажі?, підписаний переможцем аукціону та оператором електронного майданчика, Протокол про результати електронного аукціону щодо продажу об`єкта малої приватизації, яка перебуває у власності Київської міської ради трактується не як позов про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, строк позовної давності для звернення із яким становить три місяці, а трактується як позов про оскарження рішення органу приватизації про неукладення договору купівлі-продажу з переможцем аукціону, строк для звернення із яким складає один місяць з дня оприлюднення результатів аукціону.

3. Відсутній висновок Верховного Суду про те, що до звернення до суду із позовними вимогами: 1) про визнання протиправним та скасування Наказу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відміну електронного аукціону з продажу об`єкта малої приватизації, яка перебуває у власності Київської міської ради; та 2) про зобов`язання Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київськоїміської державної адміністрації) протягом 10 (десяти) робочих днів з дати набрання законної сили рішення суду у даній цивільній справі затвердити та завантажити в систему електронних торгів ?Прозорро.Продажі?, підписаний переможцем аукціону та оператором електронного майданчика, Протокол про результати електронного аукціону щодо продажу об`єкта малої приватизації, яка перебуває у власності Київської міської ради, має бути застосований одномісячний строк позовної давності, тобто має бути застосоване друге речення абзацу 2 ч. 2 ст. 30 ЗУ ?Про приватизацію державного і комунального майна??.

14. Водночас, посилаючись на п. 4 частини другої ст.. 287 ГПК України, скаржник зазначає, що в оскаржуваних рішеннях суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи, ретельно не дослідили наявних у справі доказів як окремо, так і у їх сукупності та неповно з`ясували обставини справи, що потягло за собою невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи, що унеможливило встановлення правильної, законної та справедливої оцінки правовідносин, що виникли та існували між сторонами даного спору.

Позиція інших учасників справи

15. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

16. Рішенням Київської міською ради від 13.07.2023 №6929/6970 "Про затвердження переліку об`єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації" затверджено перелік об`єктів малої приватизації, до якого, в тому числі, увійшла нежитлова будівля, загальною площею 38,40 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1.

17. На сайті Prozorro.sale було розміщено інформаційне повідомлення Департаменту комунальної власності про проведення продажу на електронному аукціоні об`єкта малої приватизації - нежитлової будівлі, загальною площею 38,40 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

18. Позивач подав заявку на участь у вказаному електронному аукціоні, сплативши гарантійний внесок у розмірі 201 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 22.01.2024 №C7Y9-QTKK-NHDP-70BP на суму 150 000 грн та від 22.01.2024 №FPSH-TFQN-BUA2-3QNG на суму 51 000 грн.

19. Позивач сплатив реєстраційний внесок у розмірі 1 420 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 22.01.2024 №6SHA-CK53-AM2Y-PP2P на суму 1 340 грн та від 22.01.2024 №BOPA-FJD5-W29R-JBK9 на суму 80 грн.

20. 23.01.2024 відбувся електронний аукціон №SPD001-UA-20240115-96840 з продажу об`єкта малої приватизації - нежитлової будівлі, загальною площею 38,40 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, за результатами якого ОСОБА_1 став переможцем зазначених торгів, про що був складений протокол від 23.01.2024 №SPD001-UA-20240115-96840.

21. У встановлений законом строк зазначений протокол був підписаний позивачем і оператором електронного майданчика - ТОВ "Полонекс" та в подальшому був переданий на підпис органу приватизації - Департаменту комунальної власності.

22. Департамент комунальної власності вказаний протокол не підписав і 01.02.2024 видав наказ №7-пр про відміну електронного аукціону з підстав необхідності забезпечення конкурентних умов приватизації.

23. У зв`язку з наведеним позивач звернувся до відповідача із запитом від 06.02.2024 №062/1160 про надання роз`яснень з приводу відміни аукціону.

24. Листом від 27.02.2024 №062/11-13-1053 Департамент комунальної власності надав відповідь на заяву позивача, в якій повідомив про те, що відміна аукціону була здійснена на підставі статті 2 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" з метою забезпечення конкурентних умов приватизації.

Позиція Верховного Суду

25. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

26. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

27. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

28. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

29. Посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень ст. 261 ЦК України та ч. 5 ст. 267 ЦК України без врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, щодо застосування вказаних положень у подібних правовідносинах.

30. Так, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

31. Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

32. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (( постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).

33. При цьому Суд враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

34. Як зазначалось, скаржник посилається на неправильне застосування судами положень ч. 4 ст. 267 ЦК України, та неврахування правового висновку про застосування положень ч. 1 ст. 261 ЦК України та ч. 5 ст. 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19. Скаржник вважає, що судами не враховано положення ч. 1 ст. 261 ЦК України, за яких, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а також положення ч. 5 ст. 267 ЦК України за яких, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Скаржник вважає, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки про те, що Наказ "про відміну аукціону" є "Рішенням про не укладання договору із переможцем аукціону", скаржник дізнався тільки після винесення постанови Верховного Суду від 05.03.2025 у даній справі № 910/3166/24.

35. Проаналізувавши такі доводи касаційної скарги касаційний суд вважає їх безпідставними, зважаючи на наступне.

36. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

37. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

38. Стаття 258 ЦК України передбачає окремі види вимог, до яких застосовується спеціальна позовна давність, а стаття 259 цього Кодексу встановлює випадки, у яких тривалість позовної давності може бути змінена.

39. За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

40. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

41. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

42. З урахуванням вищезазначеного касаційний суд зауважує, що правовідносини сторін у справі врегульовано, зокрема, Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна", яким унормовано правовідносини у сфері приватизації та особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна, зокрема питання позовної давності.

43. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 30 цього Закону строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

Строк позовної давності для звернення з позовом про оскарження рішення органу приватизації про неукладення договору купівлі-продажу з переможцем аукціону складає один місяць з дня оприлюднення результатів аукціону.

44. Суди попередніх інстанцій встановили, що результати про проведений оспорюваний аукціон були оприлюднені відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" в день його проведення, а саме 23.01.2024. В наступному, 01.02.2024 на сайті "Прозоро.Продажі" був розміщений наказ Департаменту комунальної власності від 01.02.2024 №7-пр про відміну електронного аукціону №SPD001-UA-20240115-96840, і сформовано статус електронного аукціону "Аукціон відмінено".

45. З урахуванням вищезазначених положень законодавства, суди зробили обґрунтований висновок про те, що позивач мав право звернутися до суду із позовом про оскарження наказу Департаменту комунальної власності від 01.02.2024 №7-пр про відміну електронного аукціону №SPD001-UA-20240115-96840 у місячний строк з моменту оприлюднення результатів. Натомість, матеріалами справи підтверджується, що позовна заява ОСОБА_1 у даній справі подана до суду 14.03.2024, з огляду на що, суд першої інстанції, зробив обґрунтований висновок про те, що позивачем було подано позов з пропуском строку позовної давності.

46. Зважаючи на встановлені судами обставини пропуску позивачем строку позовної давності на звернення з позовом, враховуючи недоведеність позивачем існування наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, оскільки, відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у позові.

47. Як вбачається з правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, на неврахування якого судами звертає увагу скаржник, об`єднана палата Касаційного господарського вказала, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

48. Таким чином, касаційний суд зазначає, що фактично правові висновки Верховного Суду у справі № № 922/1467/19 більше стосувались випадків коли позивачем пропущено строк звернення до суду у зв`язку з недодержанням правил підвідомчості/підсудності, але все ж поважність /неповажність пропуску такого строку оцінюється судами зважаючи на конкретні обставини справи.

49. Отже, Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків судів першої і апеляційної інстанції правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у справі № 922/1467/19, адже відмінність судових рішень полягає не в різному застосуванні наведених норм права, а у різних встановлених судами фактичних обставин справ на підставі поданих сторонами доказів, залежно від яких і прийнято судове рішення.

50. Необхідно зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

51. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

52. Суд враховує, що судові рішення у цій справі ухвалені за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу (подані сторонами докази), які не є аналогічними як у наведеній скаржником справі. Доводи скаржника про неврахування правового висновку зводяться до власного трактування такого висновку (без урахування конкретних обставин справи та наявних доказів у справі), що вочевидь не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, відповідно до приписів статей 236, 310 ГПК України.

53. Отже, касаційний суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові у справі № 922/1467/19, зважаючи на те, що суди з урахуванням встановлених обставин справи та зважаючи на вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.03.2025, якою Суд направив справу на новий розгляд, прийняли рішення про відмову у позові.

54. Крім того, у касаційній скарзі скаржник, посилаючись на п. 2 частини другої ст. 287 ГПК України, зазначає, що існує об`єктивна та обґрунтована необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 910/3166/24, щодо застосування норми права, а саме:

?першого речення абзацу 2 ч. 2 ст. 30 ЗУ ?Про приватизацію державного і комунального майна?, що стало можливим виключно внаслідок підміни понять, шляхом штучного ототожнення, прирівнювання та неправомірного встановлення ідентичності документів, "Наказу № 7-пр про відміну електронного аукціону від 01.02.2024" та "рішення органу приватизації про неукладення договору купівлі-продажу з переможцем аукціону", чим було штучно змінено, встановлений другим реченням абзацу 2 ч. 2 ст. 30 ЗУ ?Про приватизацію державного і комунального майна?, тримісячний строк позовної давності для мого звернення до суду із позовною заявою до відповідача, - на одномісячний строк, який встановлено згідно першого речення абзацу 2 ч. 2 ст. 30 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна?."

55. Проаналізувавши вказані доводи касаційної скарги, касаційний суд вважає такі доводи безпідставними, з огляду на наступне.

56. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

57. Правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (пункт 18.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21).

58. Отже, згідно з нормою пункту 2 частини другої статті 287 ГПК касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

59. У цьому контексті суд враховує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

60. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

61. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

62. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

63. Як вбачається з доводів касаційної скарги скаржник вважає, що касаційним судом у постанові від 05.03.2025 у справі, що розглядається, неправильно трактовано предмет позову, що стало наслідком неправильного застосування ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна".

64. Водночас, касаційний суд зауважує, частиною шостою статті 12 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" визначено випадки, за яких органи приватизації припиняють приватизацію об`єкта приватизації.

65. Частина дев`ята статті 14 цього Закону, в свою чергу, передбачає випадки, за яких орган приватизації з продажу об`єкта малої приватизації не затверджує протокол електронних торгів, не укладає договір купівлі-продажу за результатами продажу на аукціоні чи застосування процедури викупу із потенційним покупцем.

66. Крім цього, частина дев`ята статті 14 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" унормовує, що рішення органу приватизації про відмову у затвердженні протоколу електронних торгів або про відмову від укладення договору купівлі-продажу має містити підстави для прийняття такого рішення і ухвалюється після закінчення електронного аукціону на підставі перевірки органом приватизації заяви на участь у приватизації об`єкта малої приватизації і доданих до неї документів та інформації переможця аукціону.

Переможець аукціону може оскаржити це рішення до суду протягом строку, передбаченого статтею 30 цього Закону.

67. Пункт 42 Порядку №432 передбачає, що електронний аукціон може бути відмінено за рішенням органу приватизації на будь-якому етапі до дня його проведення.

За наявності підстав, передбачених частиною шостою статті 12 Закону, орган приватизації територіальної громади може прийняти рішення щодо відміни електронного аукціону на будь-якому етапі до дня опублікування в електронній торговій системі рішення про завершення приватизації. Рішення органу приватизації про відміну електронного аукціону опубліковується в електронній торговій системі не пізніше робочого дня, наступного за днем його прийняття.

68. При цьому Суд зауважує, що ні Закон України "Про приватизацію державного та комунального майна", ні Порядок №432, не містять положень та визначень щодо форми та змісту рішення органу приватизації про неукладення договору купівлі-продажу з переможцем аукціону, але незважаючи на зазначене результатом прийняття такого рішення про відміну електронного аукціону буде зміна статусу електронного аукціону на "Аукціон відмінено", та за результатами такого аукціону договір-купівлі продажу з особою, яку визначено переможцем, укладено не буде.

69. З огляду на вищенаведене Суд вважає обґрунтованими висновки судів про те, що рішення у формі наказу Департаменту комунальної власності про відміну аукціону, фактично є рішенням органу приватизації про неукладення договору купівлі-продажу, і строк оскарження такого рішення визначений абзацом 2 частини другої статті 30 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна". На вказане звертав увагу судів Верховний Суд у постанові від 05.03.2025, якою справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

70. Таким чином, суд касаційної інстанції зазначає, що судами правильно застосоване положення законодавства щодо приватизації, в законодавстві не відбувались зміни, відсутня нечіткість закону, не вбачається неоднозначного тлумачення положень, а тому, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від правових висновків, викладених у постанові від 05.03.2025 у справі, що розглядається.

71. Крім того, посилаючись на п. 3 частини другої ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зміст питання, з якого на думку скаржника відсутній висновок, викладено у п. 13 цієї постанови, узагальнюючи зміст доводів, можна зробити висновки, що на думку скаржника, суди неправильно трактують предмет позову, що призвело до застосування неправильного строку позовної давності, визначеного ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна".

72. Надавши оцінку таким доводам скаржника, викладеним в обґрунтування п. 3 частини другої ст. 287 ГПК України, касаційний суд вказує на наступне.

73. Так, у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України унормовано, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

74. Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

75. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

76. Згідно із частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

77. Направляючи справу на новий розгляд, касаційним судом у постанові від 05.03.2025 зазначалось, що суди попередніх інстанцій не досліджували обставин щодо оприлюднення результатів аукціону, з чим друге речення абзацу 2 частини другої статті 30 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" пов`язує початок перебігу цієї спеціальної позовної давності в один місяць, відповідно й обставин щодо початку перебігу цієї спеціальної позовної давності, внаслідок чого Суд позбавлений можливості перевірити доводи скаржника в цій частині.

78. Під час нового розгляду, суди виконавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.03.2025, встановили початок перебігу строку позовної давності та відповідно правильно застосували положення ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна".

79. Водночас доводи скаржника про неправильне застосування положень ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" зводяться до власного трактування та розуміння ним положень Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" без урахування змісту спірних правовідносин, конкретних обставин справи та наявних доказів у справі, з огляду на які ухвалювалися рішення у справі, при цьому, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника з висновками судів у справі та переоцінки доказів, що не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та суперечить повноваженням Верховного Суду, регламентованим положеннями ст. 300 ГПК України. Вказане свідчить про те, що скаржником належним чином не обґрунтовано підстави касаційного оскарження, передбачені положеннями пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

80. З огляду на вищезазначене, Верховний Суд не вбачає підстав для формування у цій справі правового висновку, про який зазначає позивач у касаційній скарзі.

81. Також скаржник, посилаючись на п. 4 частини другої ст. 287 ГПК України, вказує, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази.

82. Відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

83. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

84. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі пункти 1, 2, 3, частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим, такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції. При цьому, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 частини другої ст. 287 ГПК України, також зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.

85. Крім того, скаржником заявлено клопотання про передачу справи № 910/3166/24 на розгляду палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів.

86. Відповідно до частини першої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

87. Зважаючи на те, що розглядаючи справу колегія суддів не знайшла підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.03.2025 у справі, що розглядається, про що вказувалось у цій постанові п. 53- 69, Суд відмовляє у задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, на підставі ч. 1 ст. 302 ГПК України.

88. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені положеннями п.п. 1, 2, 3, 4 ч. другої ст. 287 ГПК України не підтвердилися, отже, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

89. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

90. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

91. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

92. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

Розподіл судових витрат

93. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 302, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про передачу справи №910/3166/24 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 у справі №910/3166/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді С.В. Бакуліна

О.М. Баранець