Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №922/1476/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1476/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Лисенко Владислава Ігоровича, с.Крухиничі

до Фізичної особи Солонецької Юлії Миколаївни, м.Харків

про стягнення 24836,42 грн

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

30.04.2026 року позивач - Фізична особа-підприємець Лисенко Владислав Ігорович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи Солонецької Юлії Миколаївни про стягнення коштів у сумі 24836,42 грн в якості оплати за надані послуги вантажного перевезення за Заявкою від 31.03.2025 року, з яких: основний борг - 22668,36 грн; інфляційні втрати - 1502,91 грн; 3% річних - 665,15грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.05.2026 року позовну заяву залишено без руху.

05.05.2026 року представник позивача надав до суду заяву про усунення недоліків (вх.№10622).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1476/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фізична особа підприємець Солонецька Юлія Миколаївна припинила підприємницьку діяльність 28.01.2026 року, про що свідчить запис №2010350060001689858.

Враховуючи дані обставини, 01.05.2026 року з метою встановлення місцезнаходження відповідача відповідно до ч.8 ст.176 ГПК України по справі №922/1476/26 судом було здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру.

Із відповіді вбачається, що адресою реєстрації Фізичної особи Солонецької Юлії Миколаївни є: АДРЕСА_1 .

Частиною 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Суд зазначає, що статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном.

Дана правова позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 910/8729/18.

Отже належність спору до господарської юрисдикції не змінюється, у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності відповідача, оскільки правовідносини виникли з його господарської діяльності, зобов`язання за якими у відповідача з втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.

Згідно з ст.248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.

11.05.2026 року судом направлено ухвалу про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу реєстрації відповідача, яка зазначена в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

18.05.2026 року ухвала про відкриття провадження у справі була повернута до суду без вручення відповідачу, з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

20.05.2026 року судом було зроблено запит до щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери.

Із відповіді вбачається, що фактична адреса проживання Фізичної особи Солонецької Юлії Миколаївни є: АДРЕСА_2 .

Враховуючи зазначене, судом 20.05.2026 року повторно направлено ухвалу про відкриття провадження у справі на адресу реєстрації відповідача та на адресу фактичного місця проживання.

27.05.2026 року ухвала про відкриття провадження у справі, яка була направлена на адресу реєстрації відповідача, була повернута до суду без вручення відповідачу, з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Водночас, ухвала яка була направлена на адресу фактичного місця проживання Солонецької Юлії Миколаївни, а саме: АДРЕСА_2 , була отримана особисто 28.05.2026 року, що підтверджується поштовим повідомленням, наявним в матеріалах справи.

Згідно з пп.3, 5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17).

Тобто, неотримання поштової кореспонденції в точці видачі є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо належного отримання листа, тобто є його власною волею.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Сам лише факт не отримання відповідачем кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та, яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Відзив на позов відповідачем до суду надано не було.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

31.03.2025 року між Фізичною особою-підприємцем Солонецькою Юлією Миколаївною (далі – Експедитор, Відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Лисенко Владиславом Ігоровичем (далі – Перевізник, Позивач) було укладено договір на перевезення у формі заявки № 20 (надалі по тексту – Заявка).

Відповідно до Заявки Перевізник мав здійснити перевезення з Туреччини в Україну вантажу в строк до 17.04.2025, а Експедитор зобов`язався сплатити Перевізнику фрахтову суму за таке перевезення у розмірі 550,00 (п`ятсот п`ятдесят) доларів США за курсом НБУ.

Також за умовами Заявки Перевізник підтвердив надання транспортного засобу - тягача марки – RENAULT, д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричепу д.н.з. НОМЕР_2 .

"Умови та форма оплати": банківський переказ протягом 10 календарних днів після отримання оригіналів рахунку, акта, CMR з позначкою одержувача.

Перевізник взяті на себе зобов`язання за Заявкою виконав повністю, що підтверджується CMR № 380875 із відмітками: про відвантаження 12.04.2025 року вантажу відправником та отримання 17.04.2025 вантажу (п.22 та п.24 CMR); про номерні знаки транспортного засобу в який було здійснено завантаження (п.18 CMR); про дату проходження митного контролю.

Разом з тим, як зазначає позивач, Замовник не здійснив оплату за доставку вантажу, що підтверджується випискою з рахунку Перевізника в АТ КБ «Приватбанк» за період з 01.04.2025 року по 20.04.2026 року включно, відфільтрованою за кодом Замовника, з якої не вбачається поступлення коштів від Замовника, а також повною випискою з АТ КБ «Глобус» за період з 01.04.2025 по 31.03.2026.

Як стверджує позивач, оскільки сторонами було визначено, що сплата мала відбуватися протягом 10-ти календарних днів після отримання оригіналів рахунку, акта та CMR з позначкою одержувача, а розвантаження ватажу одержувачу відбулося 17.04.2025 року, то відповідно сплата мала відбуватися не пізніше 27.04.2025, за офіційним курсом НБУ, що діяв станом на 17.04.2025 року.

Таким чином сума що підлягає сплаті становить: 550 дол.США * 41,2152грн/дол.США = 22 668,36 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання у строк, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1502,91 грн та 3% річних у розмірі 665,15 грн.

Такі обставини свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом установлено, що 31.03.2025 року між Фізичною особою-підприємцем Солонецькою Юлією Миколаївною (далі – Експедитор, Відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Лисенко Владиславом Ігоровичем (далі – Перевізник, Позивач) було укладено договір на перевезення у формі заявки № 20.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що 28.01.2026 року відповідачем припинена підприємницька діяльність як фізичної особи-підприємця, на підставі власного рішення, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Частиною 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

При цьому суд зазначає, що відповідно до статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном.

Дана правова позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 910/8729/18.

Отже належність спору до господарської юрисдикції не змінюється, у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності відповідача, оскільки правовідносини виникли з його господарської діяльності, зобов`язання за якими у відповідача з втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями ч.1 ст.903 ЦК України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частиною 1 статті 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 вказаного Закону).

Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Згідно зі ст.1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Згідно з пунктами 14.1, 14.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов`язаних з цим, визначаються перевізником з вантажо-відправником або вантажоодержувачем замовником при укладенні ними договору на перевезення вантажів. Остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться замовником на підставі рахунку перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних.

Так, позивачем до матеріалів справи в якості доказів надання відповідачу послуг за договором перевезення вантажу надано складені міжнародні товаротранспортні накладні типу CMR 380875 із відмітками: про відвантаження 12.04.2025 року вантажу відправником та отримання 17.04.2025 вантажу (п.22 та п.24 CMR); про номерні знаки транспортного засобу в який було здійснено завантаження (п.18 CMR); про дату проходження митного контролю.

Також, в матеріалах справи міститься рахунок на оплату №124 від 17.04.2025 року на суму 22668,00 грн.

Відповідно до Заявки на перевезення вантажу №20 «Умови і форма оплати» - банківський переказ протягом 10 календарних днів після отримання оригіналів рахунку, акта, CMR з позначкою одержувача.

Судом установлено, що обов`язок з оплати наданих послуг пов`язується з наданням позивачем відповідачу оригіналів рахунку, акта та CMR.

Проте, матеріали справи не містять доказів направлення відповідних документів на адресу відповідача.

Водночас, суд звертає увагу, що судова практика вищих судів показує, що, за даних обставин, відправник має довести лише обставину направлення/вручення документів на оплату, а от адресат (замовник перевезення чи експедитор), у випадку некомплектності пакету надісланих документів, має повідомити відправника кореспонденції відсутність якого саме документа (або що саме) перешкоджає йому оплатити спірне перевезення.

Позивачем не надано до суду доказів на підтвердження вчинення ним дій, передбачених умовами договору (заявкою на перевезення) щодо направлення документів відповідачу, після чого у останнього виникає зустрічне зобов`язання - надання заперечень або проведення оплати.

В силу положень статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно піддягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як вже зазначалось судом, сторони у заявці погодили «Умови і форма оплати»- банківський переказ протягом 10 календарних днів після отримання оригіналів рахунку, акта, CMR з позначкою одержувача.

Позивачем не надано доказів направлення на адресу відповідача оригіналів рахунку, акта, CMR з позначкою одержувача.

Отже в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання позивачем умов договору щодо направлення документів на адресу відповідача.

Поряд з цим суд зазначає, що положеннями ст.530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. При цьому волевиявлення щодо виконання боржником відповідного обов`язку має бути вчинено кредитором в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до відома боржника (аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 910/10958/20).

За вказаних обставин, враховуючи, що позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача грошових коштів, суд розцінює поданий позов як вимогу позивача в порядку ст.530 ЦК України.

Суд зазначає, що станом на дату винесення рішення, в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем заборгованості за договором про надання послуг з організації перевезення вантажу.

Водночас, із фактичних обставин справи вбачається надання позивачем послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні автомобільним транспортом на підставі письмового договору - заявки, СМR, настання строків оплати, відсутність доказів оплати боргу з боку відповідача, відтак заборгованість за надані послуги в розмірі 22668,36 грн (курс долара за даними НБУ станом на 17.04.2025 (дата отримання вантажу вантажоотримувачем, дата рахунку на оплату) становив 41,2152грн/1 дол.США) є обґрунтованою, а позовна вимога в цій частині є такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 611, 612 ЦК України).

Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорі та не розрахувався за надані послуги, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу у сумі 22668,36 грн.

Щодо 3% річних та інфляційних.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Позивач нараховує на суму заборгованості інфляційні втрати у розмірі 1502,91грн та 3% річних у розмірі 665,15 грн з 28/04/2025 до 20/04/2026.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення статті 625 ЦК України, позивач вправі вимагати від відповідача сплати втрат від інфляції та 3% річних лише за період прострочення сплати основної заборгованості.

Таким чином, для нарахування 3% річних та інфляційних необхідно встановити момент виникнення прострочення, з яким пов`язується початок застосування відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

В позові зазначено, що сторонами було визначено, що сплата мала відбуватися протягом 10-ти календарних днів після отримання оригіналів рахунку, акта та CMR з позначкою одержувача, а розвантаження ватажу одержувачу відбулося 17.04.2025 року, то відповідно сплата мала відбуватися не пізніше 27.04.2025, за офіційним курсом НБУ, що діяв станом на 17.04.2025 року.

Проте, судом встановлено, що обов`язок з оплати наданих послуг пов`язується з наданням перевізником експедитору оригіналів рахунку, акта та CMR.

Водночас, як вже зазначалось, матеріали справи не містять доказів направлення відповідних документів на адресу відповідача.

Як зазначено вище, суд визначив строк виконання зобов`язання відповідачем щодо оплати наданих послуг з дати звернення позивача до суду.

Отже, враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів направлення на адресу відповідача відповідно до умов Заяви оригіналів рахунку, акта та CMR, у суду відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період, зазначений позивачем у позовній заяві.

Враховуючи викладене, суд відмовляє з задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд визнає позовні вимоги в частині стягнення 22668,36 грн заборгованості за надані послуги правомірними, обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, не спростованими відповідачем, та такими, що підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 1502,91грн та 3% річних у розмірі 665,15 грн суд відмовляє через необґрунтованість нарахування.

З урахуванням викладеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 2429,99 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Решта судового збору покладається на позивача, у зв`язку з частковою відмовою в позові.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача 6000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Як передбачено чч.1,2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В якості доказів понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду:

- ордер на надання правничої допомоги АС №1183522 від 21.04.2026 року;

- договір про надання правової допомоги від 10.01.2024 року;

- платіжну інструкцію № 898 від 22.04.2026 року на суму 6000,00 грн (призначення платежу - Надання правової допомоги згiдно договору про надання правової допомоги вiд 10.01.2024 року);

- попередній розрахунок судових витрат.

Судом встановлено, що 10.01.2024 року між позивачем та адвокатським бюро "Андрія Сохацького" було укладено Договір про надання правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених Договором.

Правнича допомога, обумовлена Договором, надавалась адвокатом Сохацьким Андрієм Володимировичем, який є керуючим бюро "Андрія Сохацького" .

Частиною 5 статті 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Позивач просить стягнути з відповідача 6000,00 грн витрат на правничу допомогу, на підставі вищезазначених документів.

Пунктом 4.1. Договору про надання правової допомоги визначено, що вартість послуг що надаються АДВОКАТСБКИМ БЮРО ЗАМОВНИКУ за даним ДОГОВОРОМ визначається виходячи із кількості витраченого АДВОКАТСЬКИМ БЮРО (адвокатами) часу (годин) на виконання таких послуг, при цьому вартість однієї години роботи АДВОКАТСЬКОГО БЮРО (одного адвоката) становить 3 000,00 (Три тисячі) гривень 00 копійок без врахування ПДВ.

Згідно з п.4.5. Договору про надання правової допомоги оплата вартості ПОСЛУГ, гонорару та компенсація понесених АДВОКАТСЬКИМ БЮРО грошових витрат сплачується ЗАМОВНИКОМ на банківський рахунок АДВОКАТСЬКОГО БЮРО вказаний в даному ДОГОВОРІ впродовж 3 (Трьох) днів, з моменту отримання ЗМОВНИКОМ рахунку, що може бути надісланий/переданий АДВОКАТСЬКИМ БЮРО ЗАМОВНИКУ в будь-який доступний спосіб, в т.ч. але не виключно з використанням електронної комунікації.

Відповідно до умов п.4.6 договору про надання правової допомоги підтвердженням факту надання АДВОКАТСЬКИМ БЮРО та прийняття ЗАМОВНИКОМ ПОСЛУГ за даним ДОГОВОРОМ є факт надходження коштів на банківський рахунок АДВОКАТСЬКОГО БЮРО від ЗАМОВНИКА.

Тобто сторонами обумовлено, що акт прийняття виконаних робіт/наданих послуг у результаті виконання договору не складається, тому саме надходження коштів на рахунок є підтвердженням належного виконання адвокатом послуг з надання правової допомоги.

Позивачем сплачено на користь Адвокатського бюро кошти у розмірі 6000,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 898 від 22.04.2026 року (призначення платежу - Надання правової допомоги згiдно договору про надання правової допомоги вiд 10.01.2024 року).

Як вбачається із поданого позивачем орієнтовного розрахунку, адвокатом було надано наступні послуги:

- Робота з клієнтом з приводу надання необхідних документів, що можуть слугувати в якості підтвердження дійсності обставин справи, обговорення та визначення правової позиції, надання консультацій щодо супроводу судової справи в цілому. Вивчення та правовий аналіз наданих клієнтом документів. Підготовка позову. Надсилання позову з додатками до суду, 2 год., вартість 6000,00 грн.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Також розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченою адвокатом часу (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19).

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Проаналізувавши складність справи, обсяг наданих послуг, cуд вважає, що сума у розмірі 6000,00 грн за надані адвокатом послуги при розгляді господарським судом даної справи є співмірною.

Таким чином суд визнає обґрунтованими та співмірними при розподілі судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу за представництво інтересів позивача в Господарському суді Харківської області витрати в сумі 6000,00 грн, що за висновком суду є розумним, справедливим та таким, що відповідає обсягу наданих адвокатом послуг.

Підсумовуючи викладене, враховуючи, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Проте, відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткової відмови в позові, стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5476,24 грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 3, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 236-238, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи Солонецької Юлії Миколаївни (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Лисенко Владислава Ігоровича (адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) основний борг у розмірі 22668,36 грн в якості оплати за надані послуги вантажного перевезення за Заявкою від 31.03.2025 року, а також 2429,99 грн судового збору та 5476,24 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "09" липня 2026 р.

СуддяК.В. Аріт