Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №910/2437/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.06.2026Справа № 910/2437/26

За позовомФізичної особи-підприємця Петренка Артема Михайловича

доФізичної особи-підприємця Власенка Віталія Олександровича

пророзірвання договору суборенди, зобов`язання вчинити певні ді

Суддя Підченко Ю.О.

Секретар судового засідання Безугла А.Г.

Представники сторін:

від позивача: Бойко Г.О.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/2437/26 за позовом Фізичної особи-підприємця Петренка Артема Михайловича (далі також – позивач, ФОП Петренко А.М.) до Фізичної особи-підприємця Власенка Віталія Олександровича (далі також – відповідач, ФОП Власенко В.О.) відповідно до якого позивач просить:

- розірвати договір суборенди нежитлового приміщення від 02.08.2025 на підставі п. 9.5. договору;

- зобов`язати ФОП Власенка В.О. прийняти нежитлове приміщення за актом приймання-передачі (повернення) відповідно до вимог ст. 795 ЦК України.

20.04.2026 від відповідача надійшов відзив, у якому він, поміж іншого, просив розглядати справу за відсутністю його представника.

30.04.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

З огляду на строки розгляду справи та на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 25.06.2026.

Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 25.06.2026 наполягав на задоволенні заявленого позову.

Відповідач явку представника в судове засідання 25.06.2026 не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд не вбачає підстав для відкладення слухання справи, а неявка представника відповідача в судове засідання 25.06.2026 не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Рішення в даній справі ухвалено з урахуванням ст.ст. 219, 220, 233 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.08.2025 між Фізичною особою-підприємцем Власенком Віталієм Олександровичем (як орендарем) та Фізичною особою-підприємцем Петренком Артемом Михайловичем (як суборендарем) укладено договір суборенди нерухомого майна (далі також – договір), згідно з п. 1.1. якого орендар передає, а суборендар приймає у тимчасове оплатне володіння та користування нерухоме майно: нежитлові приміщення загальною площею 10,0 кв.м., що знаходиться на першому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-Н, приміщення 1 (надалі також – Майно).

Майно повинно бути передано орендарем та прийнято суборендарем одночасно з укладенням договору. Передача Майна здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється шляхом підписання Акту передачі (п.п. 2.1., 2.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, за отримане в суборенду Майно щомісячно сплачує орендарю суборендну плату в наступному розмірі:

- розмір суборендної плати за перший місяць суборенди, починаючи з дати передачі Майна від орендаря до суборендаря, без врахування індексації, становить 9 424,00 грн без ПДВ;

- розмір суборендної плати в місяць, починаючи з дати закінчення періоду, зазначеного в п. 3.1.1. договору, та до останнього дня суборенди, без врахування індексації, становить 17 670,00 грн.

Згідно з п. 10.1. договору, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 30 червня 2028 року.

02.08.2025 на виконання договору сторони підписали Акт приймання-передачі приміщень в суборенду.

Як вбачається із доводів позивача, у період дії договору його господарська діяльність стала збитковою у зв`язку з істотною зміною обставин, а саме: систематичними ворожими обстрілами території м. Києва, наявністю реальної небезпеки для життя та здоров`я, регулярними аварійними та плановими відключеннями електроенергії, фактичною неможливістю здійснення підприємницької діяльності за цільовим призначенням приміщення.

Зазначені обставини є такими, що не залежали від волі позивача, не могли бути передбачені ним під час укладення договору та істотно вплинули на можливість належного виконання зобов`язань.

У зв`язку з цим позивач письмово звернувся до відповідача з повідомленням про припинення здійснення діяльності за вказаною адресою та ініціював дострокове розірвання договору шляхом укладення додаткової угоди.

Проте, як наголошує позивач, відповідач відмовився підписати додаткову угоду про розірвання договору.

На думку позивача, відповідач безпідставно відмовився оформити припинення договірних відносин та продовжив нарахування орендної плати і штрафних санкцій.

13.02.2026 року Позивач отримав досудову вимогу про сплату 61 257,23 грн, з яких:

44 185,13 грн — орендна плата;

3 479,03 грн — пеня;

4 481,51 грн — штраф;

8 835,00 грн — штраф;

339,56 грн — комунальні послуги.

Оскільки відповідно до п. 10.3 договору дострокове розірвання можливе за згодою сторін, однак сторони такої згоди не досягли, а п. 10.5 договору передбачає вирішення спору в судовому порядку,то позивач змушений звернутися до суду для захисту своїх прав.

Відповідач проти заявленого позову заперечив у повному обсязі з огляду, здебільшого, на наступне:

- всупереч ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та п. 9.3. договору, жодного письмового повідомлення з додаванням сертифікату чи іншого належного доказу виникнення (існування) форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) позивач на адресу відповідача не направляв;

- починаючи з 02.08.2025 (дати укладення договору) не виникало та не існувало жодних надзвичайних та невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань за договором;

- враховуючи п. 9.5. договору, право вимагати розірвання договору в судовому порядку виникає у сторони лише у разі, якщо форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) діють більше ніж 6 місяців. Тобто, у позивача навіть не виникло право вимагати розірвання договору на підставі п. 9.5. договору;

- враховуючи відсутність підстав для розірвання договору, у позивача відсутні жодні підстави вимагати від відповідача прийняти нежитлове приміщення за актом приймання-передачі (повернення) відповідно до вимог ст. 795 ЦК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору 02.08.2025, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором суборенди.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частин 1 та 2 ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Відповідно до ч. 3 ст. 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 762 ЦК України, суборендар зобов`язаний своєчасно здійснювати орендні платежі та інші платежі передбачені цим договором.

За ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. 1 ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

З наявних у справі фактичних даних вбачається, що доводи позивача про наявність підстав для дострокового розірвання договору та повернення приміщення зводяться, здебільшого, до наявності істотної зміни обставин (ст. 652 ЦК України) та настання/дія форс-мажорних обставин (п. 9.5. договору).

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зокрема, відповідно до вимог ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов`язує можливість розірвання договору не з безпосередньою наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, що настають при такій істотній зміні обставин.

Зокрема, при вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, необхідним є доведення позивачем того, яким чином змінились обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та чому зміна обставин є істотною і не може бути усунута.

Відсутність хоча б однієї з умов тягне за собою відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю таких позовних вимог. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №910/12154/16, від 17.04.2018 у справі № 927/763/17.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права, з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

В той же час, суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту істотної зміни обставин, якими сторони керувалися на момент укладення договору.

Доводи позивача зводяться переважно до того, що згідно з бухгалтерською звітністю виручка торгової точки (Дарницький район, вул. Драгоманова, 1-Н) становила: вересень 2025 р. — 23 859,50 грн, жовтень 2025 р. — 24 653,00 грн, листопад 2025 р. — 14 205,50 грн. У листопаді 2025 року відбулося зменшення виручки майже на 10 500 грн у порівнянні з жовтнем 2025 року (падіння приблизно на 42%). У той час як інша торгова точка позивача у м. Києві (Голосіївський район, проспект Науки, 17/15) демонструє стабільне зростання виручки у вересні 2025 р. — 206 991,00 грн, у жовтні 2025 р. — 223 052,80 грн, у листопаді 2025 р. — 249 196,00 грн.

Показники торгової точки в Дарницькому районі є у 9– 17 разів нижчими, що , на думку позивача, підтверджує: проблема не є наслідком неналежного ведення бізнесу або загального падіння діяльності, а пов`язана саме з конкретною локацією та об`єктивними умовами її функціонування.

Таке зменшення виручки позивач також пояснює наступними обставинами:

- постійні ракетні обстріли м. Київ та повітряні тривоги істотно зменшили відвідуваність торговельних об`єктів у Дарницькому районі;

- регулярні аварійні та стабілізаційні відключення електроенергії унеможливлювали безперервну торговельну діяльність;

- відбулося об`єктивне падіння попиту на вейп-продукцію в умовах воєнної небезпеки;

- приміщення фактично не використовувалося за призначенням через економічну недоцільність та небезпеку ведення діяльності.

У розділі 9 договору сторони погодили порядок вчинення дій у разі настання форс-мажорних обставин.

Зокрема, відповідно до п. 9.3. договору, сторона, яка не має можливості належним чином виконати свої зобов`язання за договором внаслідок Форс-мажору, зобов`язана письмово повідомити іншу сторону про настання цих обставин і про передбачуваний строк їх дії протягом 30 календарних днів з моменту їх настання (з доданням доказу існування цих обставин: документа, виданого, за вибором сторони, Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою). В іншому випадку така сторона втрачає право посилатись на обставини Форс-мажору, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання цією стороною своїх зобов`язань за договором.

Згідно з п. 9.5. договору, при настанні форс-мажору строк виконання відповідною стороною свої зобов`язань за договором продовжується на час дії форс-мажору та його наслідків, але не більше ніж на 6 місяців. Якщо форс-мажор та його наслідки діють більше ніж 6 місяців, договір може бути змінений або розірваний за взаємною згодою сторін або в судовому порядку.

Як вбачається з наявних у справі доказів, 15.11.2025 позивач надіслав на адресу відповідача на підпис примірник Додаткової угоди № 1 від 11.11.2025, відповідно до якої передбачено, зокрема:

- сторони дійшли згоди розірвати договір суборенди нерухомого майна від 02.08.2025 за взаємною згодою сторін;

- договір суборенди нерухомого майна від 02.08.2025 вважається достроково розірваним з 15.12.2025;

- з дати розірвання договору сторони не мають одна до одної жодних майнових чи інших претензій, що випливають із договору.

Відповідач підписувати Додаткову угоду № 1 відмовився та надіслав претензію щодо сплати заборгованості за договором оренди та відшкодування витрат.

З наведеного вище суд дійшов висновку, що позивач не дотримався порядку повідомлення про форс-мажор, передбаченого розділом 9 договору. Не надіслав письмового повідомлення про настання таких обставин з наданням підтверджуючих документів.

Тобто, відсутні й підстави для застосування положень п. 9.5. договору для дострокового розірвання договору, адже не минув шестимісячний строк дії форс-мажору.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2022 р. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. При цьому, той факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що їх наявність може бути засвідчена відповідним компетентним органом.

Аналогічного висновку дійшов і ВС й у постанові від 16 липня 2019 р. у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Довідка ТПП - єдиний регламентований законодавством і загальноприйнятий документ, який підтверджує факт настання форс-мажорних обставин. Але для суду одного документу може бути недостатньо. Судова практика одностайна в тому, що обставини непереборної сили повинні бути підтверджені документально (Постанова ВС від 15 лютого 2022 р. у справі № 910/4532/21). Такими доказами можуть бути, зокрема, сертифікат ТПП України. При цьому, щоб засвідчити форс-мажорні обставини, особі необхідно звернутися до ТПП, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов`язання;

При цьому, сертифікат ТПП України є не єдиним документом на підтвердження надзвичайних обставин - обставини форс-мажору можуть доводитися будь-якими доказами. Така позиція ВС викладена в постанові від 21 липня 2021 р. по справі № 912/3323/20.

Відповідно до регламенту Торгово-промислової палати України, остання засвідчує форс-мажорні обставини з усіх питань договірних відносин. Регіональні ТПП можуть засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком зобов`язань за зовнішньоторговельними угодами і міжнародними договорами України, зовнішньоекономічними угодами, а також угодами між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою, тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за них настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

Як вже було встановлено вище, у розділі 9 договору сторони погодили порядок повідомлення про настання/дію форс-мажору. Проте, позивач алгоритму дій, передбаченого договором не дотримався.

Збройна агресія російської федерації дійсно є форс-мажорною обставиною в розумінні українського законодавства, однак не механізмом універсальної дії, а сертифікат ТПП не може бути абсолютним доказом неможливості належного виконання зобов`язання. Форс-мажор – це механізм захисту, а не зловживання.

У той же час, на момент укладення договору від 02.08.2025 на території України вже було введено воєнний стан на підставі відповідного Указу Президента України, про що було відомо й сторонам правочину.

Доводи позивача про неможливість користування приміщенням та про наявність підстав для розірвання договору зводяться до зниження прибутку від здійснення підприємницької діяльності за адресою розміщення орендованого приміщення. Проте, не доведено, що приміщення перебуває в неналежному для використання стані.

Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність форс-мажорних обставин та підстав для розірвання договору суборенди нерухомого майна від 02.08.2025 керуючись п. 9.5. договору та у зв`язку з істотною зміною обставин. Відповідно, відсутні й підстави для застосування положень ст. 795 Цивільного кодексу України та повернення майна за актом приймання-передачі.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.

Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з`ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Петренка Артема Михайловича не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Петренка Артема Михайловича до Фізичної особи-підприємця Власенка Віталія Олександровича відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.07.2026 року.

Суддя Ю.О.Підченко