Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №904/7105/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 м.Дніпро

Справа № 904/7105/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Демчини Т.Ю., Кучеренко О.І.

за участі секретаря судового засідання: Кахикало А.С.

представників позивача – Гейко В.І., Шарамок П.С.

представника відповідача (відповідача) – Пастернак В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 (суддя Назаренко Н.Г.) у справі № 904/7105/25

за позовом: Приватного підприємства «Фірма «ФБМ» (просп. Науки, буд. 8А, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код юридичної особи 19151859)

до відповідача: Дніпровської міської ради (просп. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код юридичної особи 26510514)

про визнання укладеним договору оренди землі,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

Приватне підприємство «Фірма «ФБМ» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпровської міської ради, в якій просило визнати укладеним між Дніпровською міською радою та Приватним підприємством «Фірма «ФБМ» з моменту набрання судовим рішенням у даній справі законної сили договір оренди земельної ділянки площею 0,0471 га (кадастровий номер 1210100000:02:415:0045), розташованої по вул. Центральній у районі буд. № 12А в Шевченківському районі міста Дніпра, у запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Дніпровська міська рада тривалий час з 2019 року безпідставно не приймає рішення про затвердження землевпорядної документації — проєкту землеустрою, розробленого ТОВ «ГЕОСПЕКТР-7», щодо відведення ПП «Фірма «ФБМ» земельної ділянки площею 0,0471 га з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045 по вул. Центральній у районі буд. № 12А в користування (оренду), у зв`язку з чим позивач був вимушений захищати свої права на користування земельною ділянкою в судовому порядку. Позивач зазначав, що є власником незавершеного будівництвом торговельного комплексу (готовністю 97%), розміщеного на зазначеній земельній ділянці, право власності на який зареєстровано 29.05.2018, та що імперативними нормами частини 11 статті 120 Земельного кодексу України встановлено прямий обов`язок органу місцевого самоврядування передати земельну ділянку у користування набувачу нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 (повний текст складено 10.03.2026) позов Приватного підприємства «Фірма «ФБМ» до Дніпровської міської ради про визнання укладеним договору оренди землі задоволено. Визнано укладеним між Дніпровською міською радою (код ЄДРПОУ 26510514, місце знаходження: просп. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) та Приватним підприємством «ФІРМА «ФБМ»« (код ЄДРПОУ 19151859, місцезнаходження: просп. Науки, буд. 8А, м. Дніпро, 49000) з моменту набрання судовим рішенням у даній справі законної сили договір оренди землі у запропонованій позивачем редакції. Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь Приватного підприємства «Фірма «ФБМ» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що імперативними нормами частини 11 статті 120 Земельного кодексу України встановлено прямий обов`язок Дніпровської міської ради, як органу місцевого самоврядування, передати ПП «ФІРМА «ФБМ», як власнику незавершеного будівництвом торговельного комплексу, у користування земельну ділянку, на якій він розташований. Суд зазначив, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2025 по справі № 904/3507/25, яке набрало законної сили, встановлена відсутність у Дніпровської міської ради дискреційних повноважень під час вирішення питання щодо передачі спірної земельної ділянки ПП «ФІРМА «ФБМ» у користування та тривале невиконання нею свого обов`язку передати землю, що не відповідає критерію розумності.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у повному обсязі дотримався вимог законодавства, необхідних для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, і може вважатися таким, що набув право «правомірного очікування», натомість орендодавець знехтував своїм обов`язком добросовісно провести переговори та виконати частину 11 статті 120 Земельного кодексу України. Суд послався на відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 313/350/16-ц, № 159/5756/18, № 903/1030/19 та об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 390/34/17.

Суд не прийняв заперечення відповідача, зазначивши, що доводи Дніпровської міської ради ґрунтуються виключно на висновках Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 32/563 та висновках Верховного Суду України від 17.01.2011 у справі № 35/390, які прийняті за відмінного правового регулювання, коли норми земельного законодавства не містили імперативної зобов`язальної норми для органу місцевого самоврядування, подібної до частини 11 статті 120 Земельного кодексу України. Суд також зазначив, що під час вирішення спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, послався на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 20.08.2025 у справі № 910/12093/24, та дійшов висновку про наявність правових підстав для укладення договору оренди в судовому порядку.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі № 904/7105/25, Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові Приватного підприємства «Фірма «ФБМ» до Дніпровської міської ради про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки — повністю. Рішення оскаржується в повному обсязі.

Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, суд першої інстанції, застосовуючи частину 11 статті 120 Земельного кодексу України, не врахував, що зазначеною нормою врегульовані правовідносини набуття права на об`єкт незавершеного будівництва в результаті укладання договору щодо такого об`єкта, які унормовані частиною 3 статті 178 та частиною 3 статті 331 Цивільного кодексу України, що відсутнє у цій справі. Чинна редакція частини 11 статті 120 ЗК України застосовується з 29.10.2021 згідно із Законом України від 02.02.2021 № 1174-ІХ, а отже, відповідно до конституційного принципу дії актів законодавства в часі та норм статті 5 ЦК України, ці норми регулюють відносини, які виникли після 28.10.2021. Незавершений будівництвом об`єкт готовністю 97% (РНОНМ 1566096412010), розташований на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045, після 28.10.2021 нікому не відчужувався за відповідним договором, отже у суду були відсутні підстави застосовувати у цій справі частину 11 статті 120 ЗК України.

Апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази волевиявлення власника земельної ділянки - Дніпровської міської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, оформленого у вигляді рішення міської ради, що унеможливлює укладання договору оренди за рішенням суду.

Апелянт наголошує, що ключовою підставою скасування оскаржуваного рішення є пряме ігнорування судом першої інстанції обов`язкового правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.12.2018 у справі № 32/563, згідно з яким прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки є необхідною умовою для такої передачі, а відсутність такого рішення виключає можливість передачі земельної ділянки в оренду шляхом укладення відповідного договору. Аналогічні висновки наведені Верховним Судом у постановах від 16.02.2022 у справі № 909/485/21 та від 14.06.2022 у справі № 909/484/21. Апелянт також посилається на висновки Верховного Суду України від 17.01.2011 у справі № 35/390, для відступлення від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав.

Апелянт вважає нерелевантними посилання суду першої інстанції на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, оскільки предметом спору у зазначеній справі були правовідносини, пов`язані з кредитним договором та договором іпотеки, що є відмінними від правовідносин у цій справі. Також апелянт звертає увагу на неподібність відносин зі справою № 910/12093/24, оскільки у зазначеній справі Верховний Суд врахував, що рішенням суду першої інстанції було задоволено первісний позов про стягнення безпідставно збережених коштів, а зустрічний позов про визнання договору оренди укладеним задоволено лише частково, що свідчить про відмінність фактичних обставин.

Апелянт зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у пунктах 54-56 постанови від 04.12.2018 у справі № 32/563 прямо вказала, що належним способом захисту є саме оскарження відмови або бездіяльності органу місцевого самоврядування, а не визнання договору укладеним, що підтверджує обрання позивачем невірного способу захисту. Суд не наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання передачі земельних ділянок комунальної власності у користування та приймати рішення замість компетентного органу місцевого самоврядування.

Апелянт також вказує, що висновки суду першої інстанції щодо набуття позивачем права «правомірного очікування» не відповідають фактичним обставинам справи, а норми матеріального права неправильно застосовані. Розпорядження земельними ділянками комунальної власності є виключною компетенцією міської ради як колегіального органу місцевого самоврядування відповідно до статей 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 144 Конституції України. Передача земельної ділянки в оренду без рішення Дніпровської міської ради порушує право власності територіальної громади, гарантоване статтею 41 Конституції України.

Крім того, апелянт звертає увагу, що істотні умови договору, укладеного судовим рішенням у редакції позивача, не відповідають вимогам чинного законодавства: пункт 2.1 договору визначає цільове призначення ділянки як 03.10 (для будівництва та обслуговування адміністративних будинків і офісних будівель), тоді як позивач просить про оренду для завершення будівництва торговельного комплексу, що свідчить про неузгодженість істотних умов; договір складено виключно в редакції позивача без будь-якого узгодження з відповідачем, що суперечить принципу, закріпленому у частині 1 статті 638 ЦК України; договір укладено судом при фактичній відсутності між сторонами переддоговірного спору та з порушенням встановленої типової форми. Позивач ніколи не направляв Дніпровській міській раді проєкт договору оренди землі, жодного погодження умов договору між сторонами не відбувалось.

Апелянт також зазначає, що відповідно до статті 377 ЦК України та частини 4 статті 120 ЗК України до набувача будівлі або споруди переходить право на земельну ділянку в тому самому обсязі та на тих самих умовах, що існували у попереднього землекористувача, проте ці норми регулюють виключно питання правонаступництва вже існуючого права, а не створюють нового речового права. Станом на 29.05.2018 - дату державної реєстрації права власності ПП «Фірма «ФБМ» на незавершений будівництвом об`єкт - чинного права оренди на спірну земельну ділянку у позивача не існувало, оскільки попередній договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:415:0040 закінчив свою дію, а новий договір оренди на ділянку з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045 укладений не був.

Додатково апелянт звертає увагу, що Дніпровською міською радою прийнято рішення від 15.02.2017 № 236/18, яким передбачено обов`язкове нотаріальне посвідчення договору оренди землі відповідно до статті 14 Закону України «Про оренду землі», а також затверджено типову форму договору оренди землі рішенням від 21.02.2018 № 53/30, зміст укладеного судом договору якій суперечить. Суд, застосовуючи до спірних правовідносин джерела права, в силу приписів частини 3 статті 11 ГПК України повинен був застосувати і місцеві нормативно-правові акти Дніпровської міської ради.

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

Приватне підприємство «Фірма «ФБМ» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги Дніпровської міської ради та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 — без змін, посилаючись на наступне:

Позивач вважає безпідставними доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм частини 11 статті 120 ЗК України. Позивач зазначає, що 29.05.2018 ним зареєстровано право власності на незавершений будівництвом торговельний комплекс (готовністю 97%), розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045, і що стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості з земельною ділянкою (принцип єдності юридичної долі), який діяв як на дату реєстрації права власності, так і на момент розгляду справи. Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 та постанову Верховного Суду від 20.08.2025 у справі № 910/12093/24, які підтверджують, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, а орган місцевого самоврядування зобов`язаний передати земельну ділянку у користування власнику нерухомого майна.

Щодо доводів апелянта про незаконність договору оренди через відсутність рішення Дніпровської міської ради, позивач зазначає, що правовідносини у справах № 32/563 та № 35/390, на які посилається апелянт, не є подібними до правовідносин у цій справі. На момент ухвалення постанови Верховного Суду України у справі № 35/390 (17.01.2011) норми земельного законодавства не містили імперативної зобов`язальної норми для органу місцевого самоврядування, подібної до частини 11 статті 120 ЗК України. Верховний Суд у справі № 35/390 виходив виключно з дискреційних повноважень міської ради, тоді як внаслідок законодавчих змін повноваження органу місцевого самоврядування уточнені шляхом встановлення обов`язку надати земельну ділянку власнику нерухомого майна. У справі № 32/563 позивач не надав суду доказів звернення до міської ради, тоді як у цій справі позивачем надано докази численних звернень починаючи з 2019 року.

Позивач вважає безпідставними доводи апелянта щодо нерелевантності висновків Верховного Суду, на які посилається суд першої інстанції. Зокрема, висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 стосується застосування норм процесуального права (необхідність враховувати останню правову позицію Верховного Суду), і подібність спірних матеріальних правовідносин у порівнюваних справах не має значення, оскільки такі висновки є загальними для всіх правовідносин. Щодо справи № 910/12093/24 позивач зазначає, що висновки Верховного Суду стосуються саме обставин визнання укладеним договору оренди землі і є правильно застосовними у цій справі.

Щодо обрання способу захисту позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2025 у справі № 904/3507/25, яке набрало законної сили та не оскаржувалось міською радою, суд прямо вказав, що належним та ефективним способом захисту права позивача є звернення з позовом про визнання укладеним договору оренди щодо земельної ділянки. Позивач також посилається на постанову Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 911/1770/21 та постанову від 25.08.2025 у справі № 910/12093/24, згідно з якими за відмови органу місцевого самоврядування в передачі в оренду земельної ділянки належним способом захисту є визнання договору оренди укладеним. Крім того, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 904/186/23, згідно з якою земельна ділянка комунальної власності, на якій розміщені об`єкти нерухомого майна приватної власності, не може бути передана у користування будь-кому, окрім власника такого об`єкта.

Щодо доводів апелянта про відсутність у суду повноважень вирішувати питання передачі земельних ділянок комунальної власності, позивач зазначає, що обставини у справах № 909/485/21 та № 909/484/21, на які посилається апелянт, не є подібними, оскільки у зазначених справах позивачі просили визнати договір оренди укладеним за відсутності сформованості земельних ділянок, тоді як спірна земельна ділянка у цій справі є сформованою та внесена до Державного земельного кадастру.

Щодо істотних умов договору позивач зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції апелянт не був позбавлений процесуальної можливості запропонувати власну редакцію договору або окремих його пунктів, проте такою можливістю не скористався. Позивач посилається на статтю 187 ГК України та статтю 648 ЦК України, зазначаючи, що примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду передбачений для випадків, коли існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору, і що вимога визнати договір укладеним у судовому порядку не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України, та не вимагає наявності між сторонами переддоговірних відносин.

Позивач також заявив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 18 000,00 грн та просив стягнути зазначену суму з Дніпровської міської ради.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Демчина Т.Ю., Кучеренко О.І.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2026 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі № 904/7105/25 було залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків — 10 днів з дня вручення ухвали, шляхом подання доказів доплати судового збору у розмірі 908,40 грн.

03.04.2026 апелянтом подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 по справі № 904/7105/25. Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/7105/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 19.05.2026 об 11.00 годині.

15.04.2026 матеріали справи № 904/7105/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

В судовому засіданні, що відбулось 19.05.2026 оголошено перерву до 30.06.2026 о 10:00 год.

22.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду позивачем, згідно ч. 5 ст. 161 ГПК України подано пояснення щодо питань суду апеляційної інстанції в судовому засіданні, які стосуються уточнення двох обставин, шо виникли під час апеляційного перегляду справи, а саме: відсутності в матеріалах справи довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності позивача на об`єкт незавершеного будівництва та наявності розбіжностей у відомостях про площу земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045.

Щодо першого питання позивач зазначив, що витяг з Державного реєстру речових прав не був долучений до позовної заяви помилково. При цьому ПП «Фірма «ФБМ» наголосило, що відсутність такого документа не спростовує факту належності йому на праві власності об`єкта незавершеного будівництва, оскільки ця обставина підтверджується іншими доказами, зокрема судовими рішеннями у справах №904/3670/20 та №904/3507/25, які набрали законної сили, а також не заперечувалася відповідачем. На підтвердження зазначених обставин позивач просив долучити до матеріалів справи витяг з Державного реєстру речових прав від 01.06.2018 та інформаційну довідку від 19.05.2026, які підтверджують реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва.

Стосовно розбіжностей у площі земельної ділянки позивач пояснив, що різниця між площею 0,0469 га, зазначеною на Публічній кадастровій карті, та площею 0,0471 га, наведеною у матеріалах справи, становить лише 2 кв. м. На думку позивача, підлягають застосуванню саме відомості Державного земельного кадастру як офіційного державного інформаційного ресурсу. На підтвердження цього наведено положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, відповідно до яких офіційними є саме відомості кадастру, що надаються у формі витягу, тоді як Публічна кадастрова карта має інформаційний характер і в умовах воєнного стану функціонує з обмеженнями щодо оновлення відкритих даних. До пояснень додано витяг з Державного земельного кадастру від 19.05.2026, згідно з яким площа спірної земельної ділянки становить 0,0471 га. Позивач також зазначив, що відповідач раніше не заперечував саме такого розміру земельної ділянки, про що свідчать проєкт рішення Дніпровської міської ради та укладений між сторонами договір про добровільне відшкодування збитків від 24.04.2025. У зв`язку з цим ПП «Фірма «ФБМ» вважає, що виявлена розбіжність не впливає на правильність рішення суду першої інстанції та не може бути підставою для його скасування.

Представник скаржника в судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в апеляційній сказі.

Представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.06.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

Як убачається з матеріалів справи, Приватне підприємство «Фірма «ФБМ» на підставі договору купівлі-продажу від 06.10.1994 набуло право власності на павільйон «Спутник», розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Центральна, 10. У подальшому розпорядженням виконкому Дніпровської міської ради від 11.05.1995 №270 адресу об`єкта змінено на: м. Дніпропетровськ, вул. Центральна, 12А.

Рішеннями Дніпровської міської ради у 2003, 2005 та 2009 роках позивачу передавалися в оренду земельні ділянки для будівництва та завершення будівництва торговельного комплексу, на виконання яких між сторонами укладалися відповідні договори оренди земельної ділянки. На підставі виданих дозвільних документів позивач здійснював будівництво торговельного комплексу, а у 2012 році виконав зобов`язання зі сплати пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

У зв`язку з необхідністю вилучення частини орендованої земельної ділянки для врегулювання землекористування із суміжним землекористувачем первісну земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:02:415:0040 було поділено, унаслідок чого сформовано земельні ділянки з кадастровими номерами 1210100000:02:415:0045 площею 0,0471 га та 1210100000:02:415:0046 площею 0,0030 га. На земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045 розташований належний позивачу об`єкт незавершеного будівництва.

29.05.2018 за ПП «Фірма «ФБМ» зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва - торговельний комплекс готовністю 97 %, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045 за адресою: м. Дніпро, вул. Центральна, 12А.

Після формування нової земельної ділянки позивачем розроблено проєкт землеустрою щодо її відведення, який був погоджений уповноваженими органами та у 2017 році, а після доопрацювання - повторно у 2019 році поданий до Дніпровської міської ради для затвердження та передачі земельної ділянки в оренду.

Оскільки питання передачі земельної ділянки тривалий час не було вирішено, між сторонами виникла низка судових спорів щодо бездіяльності, дій та рішень Дніпровської міської ради під час розгляду питання про оформлення права користування спірною земельною ділянкою.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2021 у справі №904/3670/20, залишеним без змін постановами Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2021 та Верховного Суду від 28.06.2022, визнано протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради щодо нерозгляду проєкту землеустрою та зобов`язано міську раду розглянути його на пленарному засіданні й прийняти рішення за результатами такого розгляду.

На виконання зазначеного рішення питання передачі земельної ділянки розглядалося Дніпровською міською радою 21.09.2022 та 23.03.2023, однак земельну ділянку позивачу в оренду передано не було. Рішенням Дніпровської міської ради від 23.03.2023 №179/35 позивачу відмовлено у передачі земельної ділянки в оренду.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 у справі №904/1084/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2025 та постановою Верховного Суду від 03.06.2025, зазначене рішення Дніпровської міської ради визнано протиправним та скасовано, а Дніпровську міську раду зобов`язано повторно розглянути проєкт землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки та прийняти відповідне рішення.

На виконання цього судового рішення питання повторно було винесено на розгляд шістдесят п`ятої сесії Дніпровської міської ради VIII скликання 23.04.2025, однак рішення про передачу ПП «Фірма «ФБМ» земельної ділянки в оренду прийнято не було.

З огляду на те, що після неодноразового звернення позивача до Дніпровської міської ради та ухвалення судових рішень у попередніх справах питання передачі земельної ділянки в оренду залишилося невирішеним, ПП «Фірма «ФБМ» звернулося до господарського суду з цим позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного перегляду є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі № 904/7105/25, яким задоволено позов Приватного підприємства «Фірма «ФБМ» до Дніпровської міської ради про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки та визнано укладеним між сторонами договір оренди земельної ділянки площею 0,0471 га з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045, розташованої по вул. Центральній у районі буд. № 12А в Шевченківському районі міста Дніпра, у редакції, запропонованій позивачем.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України).

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас особливості набуття права користування земельною ділянкою у разі набуття права власності на розташований на ній об`єкт нерухомого майна визначаються статтею 120 Земельного кодексу України, яка є спеціальною нормою щодо регулювання таких правовідносин.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень частини одинадцятої статті 120 Земельного кодексу України, колегія суддів виходить із наступного.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, врегульовано, зокрема, статтею 120 Земельного кодексу України, згідно з частинами першою та другою якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до вимог частини одинадцятої статті 120 Земельного кодексу України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Цією ж нормою врегульовано, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому, пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

Таким чином, частина одинадцята статті 120 Земельного кодексу України встановлює спеціальний порядок набуття права користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності власником об`єкта нерухомого майна або об`єкта незавершеного будівництва та визначає обов`язок відповідного органу місцевого самоврядування передати таку земельну ділянку у власність або користування за умови дотримання вимог, встановлених цією нормою.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.05.2018 за ПП «Фірма «ФБМ» зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва – торговельний комплекс готовністю 97 %, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045.

Апелянт вважає, що наведені положення частини одинадцятої статті 120 Земельного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки право власності на об`єкт незавершеного будівництва було зареєстровано за позивачем 29.05.2018, тобто до набрання чинності Законом України від 02.02.2021 № 1174-ІХ, яким статтю 120 Земельного кодексу України викладено у новій редакції, а після 28.10.2021 (дата набрання чинності Закону) спірний об`єкт не відчужувався за договором, у зв`язку з чим позивач не є набувачем об`єкта незавершеного будівництва у розумінні частини одинадцятої статті 120 Земельного кодексу України.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про незастосовність до спірних правовідносин положень частини одинадцятої статті 120 Земельного кодексу України з огляду на таке.

Дійсно, на дату державної реєстрації права власності ПП «Фірма «ФБМ» на об`єкт незавершеного будівництва діяла інша редакція статті 120 Земельного кодексу України, яка не містила положень, передбачених частиною одинадцятою цієї статті у чинній редакції.

Водночас як попередня, так і чинна редакції статті 120 Земельного кодексу України ґрунтуються на єдиному принципі єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомого майна.

Матеріали справи свідчать, що позивачем у 2017 році вперше, а у 2019 році після доопрацювання – вдруге, землевпорядна документація на земельну ділянку була подана до Дніпровської міської ради для затвердження та надання позивачу земельної ділянки в користування для закінчення будівництва торгівельного комплексу.

Проте, Дніпровською міською радою тривалий час з 2019 року і станом на час розгляду справи не прийнято рішення про затвердження землевпорядної документації – проєкту землеустрою, розробленого ТОВ «Геоспектр-7» щодо відведення ПП «Фірма «ФБМ» земельної ділянки площею 0,0471 га з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045 по вул. Центральній у районі буд. №12А в користування (оренду), тому ПП «Фірма «ФБМ» було вимушено захищати свої права на користування земельною ділянкою в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач протягом тривалого часу вживав заходів для оформлення права користування земельною ділянкою площею 0,0471 га з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045, на якій розташований належний йому об`єкт незавершеного будівництва.

Зокрема, у період з 2019 по 2025 роки між ПП «Фірма «ФБМ» та Дніпровською міською радою неодноразово виникали судові спори щодо розгляду проєкту землеустрою, передачі спірної земельної ділянки в оренду та правомірності дій, бездіяльності й рішень міської ради з цього питання.

Наявні у справі судові рішення свідчать, що позивач послідовно звертався за захистом свого права на оформлення користування земельною ділянкою, однак, незважаючи на неодноразовий розгляд цього питання Дніпровською міською радою та судами, договір оренди земельної ділянки між сторонами укладено не було.

Саме ці обставини стали підставою для звернення ПП «Фірма «ФБМ» до суду у цій справі з позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, шо матеріалами справи обґрунтовано доведено: факт ухилення Дніпровської міської ради від розгляду проєкту землеустрою, розробленого ТОВ «Геоспектр-7» про відведення Приватному підприємству «Фірма «ФБМ» в оренду земельної ділянки по вул. Центральній у районі будинку №12А з кадастровим номером 1210100000:02:415:0045 для завершення будівництва торговельного комплексу та прийняття рішення; факт ухилення Дніпровської міської ради від прийняття рішення про передачу Приватному підприємств «Фірма «ФБМ» в оренду земельної ділянки; факт відсутності у Дніпровської міської ради правової можливості прийняти рішення, відмінне від рішення про надання земельної ділянки у користування (відсутність дискреційних повноважень); наявність у Дніпровської міської ради юридичного обов`язку прийняти рішення та укласти з Приватним підприємством «Фірма «ФБМ» договір оренди земельної ділянки.

Таким чином, бездіяльність Дніпровської міської ради створила для позивача перешкоди у реалізації права на оформлення користування земельною ділянкою, на якій розташований належний йому об`єкт незавершеного будівництва, незважаючи на виконання ним передбачених законом дій для набуття такого права.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо незастосовності частини одинадцятої статті 120 Земельного кодексу України є безпідставними.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність прийняття рішення Дніпровською міською радою та відсутність повноважень суду визнавати договір оренди укладеним

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частинами 1-3 ст. 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Статтею 123 ЗК України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів (ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі»).

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 17.01.2011 у справі №35/390, оскільки наведений у ній правовий висновок сформовано за іншого нормативного регулювання.

Як зазначено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2025 у справі №910/12093/24, на момент ухвалення постанови Верховного Суду України від 17.01.2011 у справі №35/390 норми земельного законодавства не містили імперативної норми, яка б покладала на орган місцевого самоврядування обов`язок передати земельну ділянку у власність або користування власнику (набувачу) розташованого на ній нерухомого майна. За таких умов Верховний Суд України виходив із дискреційного характеру повноважень органу місцевого самоврядування щодо вирішення питання про передачу земельної ділянки в оренду.

Водночас після внесення змін до земельного законодавства, зокрема доповнення статті 120 Земельного кодексу України частиною одинадцятою, законодавець установив обов`язок органу місцевого самоврядування передати земельну ділянку у власність або користування власнику (набувачу) об`єкта нерухомого майна чи об`єкта незавершеного будівництва. Отже, висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 17.01.2011 у справі №35/390, не може бути застосований до спірних правовідносин, які виникли за іншого правового регулювання.

Не є подібними із правовідносинами у цій справі й обставини, що були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №32/563. Як убачається з пункту 58 зазначеної постанови, у тій справі позивач не надав доказів звернення до органу місцевого самоврядування із заявами про затвердження проєкту землеустрою чи про передачу земельної ділянки в користування. Натомість у цій справі встановлено, що позивач протягом тривалого часу неодноразово звертався до Дніпровської міської ради з відповідними заявами, однак питання оформлення права користування земельною ділянкою відповідачем не було вирішено.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду у справах №909/485/21 та №909/484/21 також є безпідставними, оскільки зазначені справи виникли за інших фактичних обставин, зокрема щодо несформованих земельних ділянок, тоді як у цій справі предметом спору є сформована земельна ділянка, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що визнання судом договору оренди укладеним за відсутності рішення Дніпровської міської ради є втручанням у виключні повноваження органу місцевого самоврядування.

В постанові від 02.07.2020 у справі №825/2228/18 Верховний Суд зазначив, що дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів, зокрема, шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Водночас після внесення змін до земельного законодавства, зокрема доповнення статті 120 Земельного кодексу України частиною одинадцятою, законодавець поклав на орган місцевого самоврядування обов`язок передати земельну ділянку у власність або користування власнику (набувачу) об`єкта нерухомого майна чи об`єкта незавершеного будівництва за умови дотримання встановленої законом процедури. За таких обставин повноваження відповідача у спірних правовідносинах не мають дискреційного характеру.

Враховуючи встановлені у справі обставини, а саме неодноразове звернення позивача до Дніпровської міської ради з питання оформлення права користування земельною ділянкою та невиконання відповідачем покладеного на нього законом обов`язку, звернення позивача з вимогою про визнання договору оренди укладеним є належним способом захисту порушеного права. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.02.2023 у справі №911/1770/21, відповідно до якої у разі відмови органу місцевого самоврядування у передачі в оренду земельної ділянки, на якій розміщено належний особі об`єкт нерухомого майна, належним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання договору оренди щодо зазначеної земельної ділянки укладеним.

Визнання договору оренди укладеним у цьому випадку не є підміною судом повноважень органу місцевого самоврядування, а є способом судового захисту порушеного права особи у зв`язку з невиконанням відповідачем покладеного на нього законом обов`язку.

Окрім того, якщо на земельній ділянці комунальної власності розміщені об`єкти нерухомого майна, які належать відповідній особі на праві приватної власності, така ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім власника такого об`єкта. Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 17.04.2025 у справі № 904/186/23.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат.solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований.

Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Тому власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване.

Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, від 15.12.2021 у справі № 906/109/21, від 23.12.2020 у справі № 914/2057/18

Отже, колегія суддів доходить висновку, що у спірних правовідносинах Дніпровська міська рада не була наділена дискреційними повноваженнями щодо вирішення питання про передачу позивачу земельної ділянки в оренду, а була зобов`язана діяти відповідно до вимог частини одинадцятої статті 120 Земельного кодексу України. За встановлених обставин звернення позивача до суду з вимогою про визнання договору оренди укладеним є належним та ефективним способом захисту порушеного права, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі № 904/7105/25 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з`ясуванням обставин справи та належною оцінкою зібраних у справі доказів.

Щодо доводів апеляційної скарги, про недотримання нотаріальної форми запропонованого договору, не направлення проекту договору, невідповідність типовій формі, тощо, які на думку апелянта є важливими, то вказані підстави не є вирішальними та такими, що свідчать про помилковість висновків суду першої інстанції стосовно можливості визнання укладеним договору оренди землі.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської від 02.03.2026 у справі № 904/7105/25 ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги Дніпровської міської ради не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. У зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі № 904/7105/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі № 904/7105/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 09.07.2026.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.Ю. Демчина

Суддя О.І. Кучеренко