Окрема думка від 08 липня 2026 р. у справі №904/28/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

09.07.2026 м. Дніпро Справа № 904/28/26

Судді Центрального апеляційного господарського суду Віннікова С.В.

щодо постанови Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 904/28/26

за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 (суддя Манько Г.В.) у справі № 904/28/26

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро», м. Дніпро

до відповідачів:

1. Фізичної особи - підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Обухівка

2. Фізичної особи - підприємця Хрипти Володимира Івановича, Закарпатська область, Мукачівський район, село Верхній Коропець

Третя особа-1 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Цифротех", м. Дніпро

Третя особа-2 без самостійних позовних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-2: Приваnне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА", м. Київ

про стягнення 202 630 євро,

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 904/28/26 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 змінено в частині резолютивної частини.

Абзац перший резолютивної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 викладено в такій редакції: “Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Сінтрафора Дніпро” до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича про відшкодування збитків задовольнити частково”. Доповнено резолютивну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 після абзацу другого новим абзацом такого змісту: “У задоволенні позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича відмовити”.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 залишено без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладено на скаржника.

Вважаю за необхідне, керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України, висловити окрему думку (розбіжну) щодо прийнятої постанови.

Вступ

У цій справі перед апеляційним судом постало питання наявності або відсутності правових підстав для стягнення з відповідачів вартості втраченого під час міжнародного перевезення вантажу як збитків, яких, на думку позивача, він зазнав у зв`язку з виникненням обов`язку відшкодувати власнику вантажу його вартість.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Сінтрафора Дніпро” до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича про стягнення збитків задоволено.

Суд стягнув з Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сінтрафора Дніпро” збитки у розмірі 202 630 євро у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, що діятиме на день фактичного виконання судового рішення, а також судовий збір у розмірі 121 220, 89 грн.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що між ТОВ “Сінтрафора Дніпро” та ТОВ “Цифротех” існували договірні відносини з транспортного обслуговування, відповідно до умов яких позивач прийняв на себе обов`язок організувати перевезення вантажу та нести повну матеріальну відповідальність за його втрату, у тому числі за дії третіх осіб, залучених до виконання договору.

Судом встановлено, що на виконання заявки ТОВ “Цифротех” позивач залучив до організації перевезення ФО-П Юрченка Г.А., який, у свою чергу, залучив до фактичного здійснення міжнародного перевезення ФО-П Хрипту В.І. При цьому саме ФО-П Хрипта В.І. прийняв спірний вантаж до перевезення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR), однак не забезпечив його збереження, внаслідок чого вантаж був втрачений під час перевезення.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що втрата вантажу спричинила виникнення у ТОВ “Сінтрафора Дніпро” обов`язку відшкодувати його вартість власнику вантажу – ТОВ “Цифротех”, що підтверджується претензією останнього, визнанням позивачем своєї відповідальності та укладеною між сторонами Угодою № 1 про визнання боргу від 19.02.2026.

Суд першої інстанції зазначив, що право вимоги щодо стягнення вартості втраченого майна у сумі 202 630 євро виникло у позивача на підставі пунктів 6.6 та 6.7 договору про надання послуг з транспортного обслуговування № 25/07-2025 від 25.07.2025 та укладеної між ТОВ “Сінтрафора Дніпро” і ТОВ “Цифротех” Угоди № 1 про визнання боргу від 19.02.2026.

Водночас суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення відповідальності на ФО-П Юрченка Г.А., виходячи з того, що останній належним чином виконав свої зобов`язання з організації перевезення та залучення перевізника, а відповідальним за втрату вантажу є саме ФО-П Хрипта В.І. як особа, яка прийняла вантаж до перевезення та не забезпечила його доставку одержувачу.

Також місцевий господарський суд зазначив, що наявними у справі доказами не підтверджується існування солідарного обов`язку відповідачів щодо відшкодування заявлених збитків, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення заявленої суми виключно з ФО-П Хрипти В.І.

За результатами розгляду спору суд першої інстанції визнав доведеними обставини втрати вантажу під час міжнародного перевезення, наявність у позивача збитків у розмірі вартості втраченого майна та причинно-наслідковий зв`язок між діями перевізника і виникненням у позивача обов`язку відшкодувати відповідну вартість власнику вантажу, у зв`язку з чим задовольнив позов.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Фізична особа-підприємець Хрипта Володимир Іванович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Сінтрафора Дніпро” відмовити повністю.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, за неповного з`ясування обставин справи та за відсутності належних правових підстав для покладення на нього відповідальності за заявленими позовними вимогами.

Апелянт вважає помилковими висновки місцевого господарського суду щодо наявності у позивача права вимоги на стягнення вартості втраченого вантажу, посилаючись, зокрема, на те, що на момент звернення до суду ТОВ “Сінтрафора Дніпро” не мало належного матеріально-правового інтересу та не набуло права вимоги щодо спірної суми збитків.

Крім того, скаржник зазначає про відсутність між ним та позивачем договірних правовідносин, вважаючи, що будь-які вимоги щодо відшкодування вартості втраченого вантажу можуть виникати виключно між сторонами відповідних договорів транспортного експедирування та перевезення.

Також апелянт посилається на помилковість висновків суду щодо підстав виникнення у позивача збитків та на відсутність належного правового обґрунтування можливості їх стягнення безпосередньо з фактичного перевізника.

Таким чином, апеляційна скарга зводиться до вимоги про скасування рішення місцевого господарського суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Основні мотиви, викладені в постанові суду апеляційної інстанції

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» до Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича є обґрунтованими, оскільки фактичний перевізник прийняв вантаж до міжнародного автомобільного перевезення за CMR-накладною, не забезпечив його збереження та доставку одержувачу і не довів наявності обставин, які б звільняли його від цивільно-правової відповідальності. Втрата вантажу одночасно порушила майновий інтерес власника товару та спричинила виникнення у позивача як експедитора власного майнового обов`язку перед замовником, що за змістом статті 22 Цивільного кодексу України становить для нього майнову шкоду у вигляді реальних збитків, які особа мусить понести для відновлення свого становища.

Колегія суддів відхилила доводи апелянта про відсутність у позивача права вимоги на момент звернення до суду через укладення Угоди № 1 про визнання боргу вже після подання позову. Суд зазначив, що реальний майновий обов`язок позивача виник раніше — з моменту втрати вантажу та пред`явлення претензії власником у грудні 2025 року на підставі первинного договору про надання послуг. Сама ж Угода № 1 не створила нове зобов`язання, а лише документально зафіксувала та підтвердила вже існуючий борг, розмір якого додатково підтверджується здійсненими позивачем подальшими частковими платежами на загальну суму 5 000 000 гривень. При цьому відсутність доказів повного фактичного погашення заборгованості перед власником на дату звернення до суду не спростовує наявності збитків, оскільки вони полягають у самому обов`язку здійснити такі витрати в майбутньому.

Апеляційний суд також визнав неспроможними аргументи відповідача про відсутність прямих договірних відносин із позивачем. Перевезення здійснювалося в межах послідовного ланцюга правовідносин за участю експедитора ФОП Юрченка Г.А., однак закон покладає на фактичного перевізника самостійний обов`язок забезпечити схоронність вантажу з моменту його прийняття. Відповідальність ФОП Хрипти В.І. ґрунтується на презумпції вини зобов`язаної сторони відповідно до норм Цивільного кодексу України та статей 17, 18 Конвенції CMR, а належним доказом прийняття товару є міжнародна товарно-транспортна накладна. При цьому посилання суду першої інстанції на статтю 1191 Цивільного кодексу України хоч і є помилковим для договірних відносин перевезення, проте не призвело до неправильного вирішення спору по суті, оскільки правова природа вимоги полягає саме у відшкодуванні збитків за порушення зобов`язання.

Сам по собі факт викрадення вантажу третіми особами та відкриття кримінального провадження в Німеччині не звільняє перевізника від відповідальності. Матеріалами справи підтверджено, що електронна техніка значної інвойсної вартості у розміні 202 630 євро була залишена під час тривалої стоянки на відкритому майданчику біля автобану, який не мав охорони, огородження чи відеоспостереження. ФОП Хрипта В.І. не надав доказів того, що ним або його водієм були вжиті всі залежні від них заходи обачності, характерні для професійного міжнародного перевізника, або що зупинка в такому місці була об`єктивно необхідною чи безальтернативною, а відсутність окремих інструкцій від замовника чи факт знаходження водія в кабіні не знімають із нього обов`язку самостійно оцінювати ризики.

Колегія суддів встановила, що поведінка перевізника свідчить про таку міру недбалості (грубу недбалість), яка згідно зі статтею 29 Конвенції CMR виключає можливість застосування на його користь обмеження відповідальності лімітом у 8,33 розрахункових одиниць SDR за кілограм брутто. Перевізник проігнорував очевидний ризик залишення коштовного товару в незахищеному місці та не забезпечив належного страхового покриття, оскільки ліміт за договором страхування з ПрАТ «СК «УНІКА» становив лише 100 000 доларів США, а саме відшкодування не було виплачено через ненадання відповідачем необхідних документів страховику. За таких обставин перевізник втратив право посилатися на положення Конвенції, які обмежують його відповідальність, і з нього підлягає стягненню повна фактична вартість втраченого майна.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи про порушення територіальної підсудності, роз`яснивши, що позов було пред`явлено до двох відповідачів, один із яких (ФОП Юрченко Г.А.) зареєстрований у Дніпропетровській області. Позивач законно скористався альтернативною підсудністю за своїм вибором на підставі частини другої статті 29 ГПК України, а оскільки спір виник у межах складного експедиторського ланцюга і має змішаний характер, правила виключної підсудності за місцезнаходженням перевізника тут не застосовуються. Процесуальних порушень у діях місцевого суду щодо відмови у відкладенні розгляду справи також не виявлено, оскільки причини неявки представника відповідача не були підтверджені доказами, а сам ФОП Хрипта В.І. брав активну документальну участь у процесі та повністю реалізував свої права на захист.

Водночас колегія суддів визнала обґрунтованими зауваження щодо невідповідності мотивувальної та резолютивної частин рішення суду першої інстанції. У мотивах місцевий господарський суд чітко зазначив про відсутність правових підстав для покладення відповідальності на другого відповідача ФОП Юрченка Г.А., та дійшов висновку про стягнення збитків виключно з фактичного перевізника. Однак у резолютивній частині суд помилково вказав про «повне задоволення» позову та взагалі не відобразив процесуальний результат розгляду вимог щодо ФОП Юрченка Г.А. На підставі статті 237 ГПК України, яка вимагає вирішення спору щодо кожного учасника та кожної вимоги, апеляційний суд ухвалив змінити резолютивну частину рішення, вказавши про часткове задоволення позовних вимог та офіційну відмову в позові до ФОП Юрченка Г.А., залишивши кінцевий висновок про стягнення всієї суми збитків з ФОП Хрипти В.І. без змін.

Зміст і мотиви окремої думки

В даному спорі перевезення вантажу здійснювалося в міжнародному сполученні (Нідерланди - Україна), тому до даних правовідносин також повинні бути застосовані норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева.

В рамках договору взаємна відповідальність сторін регулюється, зокрема, положеннями Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів від 1956 року.

В оскаржуваному рішенні суду першої інстанції не застосовано жодної норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДВП), яка є основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, та відповідно до статті 9 Конституції України і частини 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» має вищу юридичну силу за всі акти законодавства України, крім Конституції.

Суд першої інстанції проігнорував положення частини 3 статті 23 КДВП з урахуванням норм Протоколу до неї, які встановлюють чітке обмеження суми відшкодування за повну або часткову втрату вантажу лімітом у 8,33 розрахункових одиниць (SDR) за кілограм відсутньої ваги брутто.

Відповідно до графи 11 наявної в матеріалах справи міжнародної товарно-транспортної накладної CMR, вага брутто вантажу становить 2752,10 кг.

За формулою розрахунку, встановленою Протоколом до КДВП (8,33хОСПЗхКгВБ), де одиниця спеціальних прав запозичення (ОСПЗ) за даними НБУ на час прийняття рішення становить 59,403785 граничний розмір відшкодування обмежується сумою 1 361 831 грн.

Присудження судом першої інстанції до стягнення збитків у розмірі 202 630 євро у гривневому еквіваленті (більше 10 млн грн) є наслідком неправильного застосування зазначених норм матеріального права.

Висновок про втрату перевізником права посилатися на ліміти відповідальності є безпідставним, оскільки норми статті 29 КДВП не поширюються на спірні правовідносини.

За змістом статті 29 КДВП, обмеження відповідальності виключається лише у двох випадках: якщо збиток викликаний навмисним правопорушенням перевізника або таким неналежним виконанням обов`язків, яке згідно із законодавством, що застосовується судом, прирівнюється до навмисного правопорушення.

Посилання позивача та третьої особи на «грубу недбалість» перевізника не можуть бути причиною для застосування статті 29 КДВП, оскільки українське законодавство не прирівнює недбалість до навмисного правопорушення, а самого складу навмисного правопорушення чи прирівняної до нього поведінки з боку ФОП Хрипти В.І. судом не встановлено.

Пояснення ПрАТ «СК „УНІКА“» щодо зупинки на неохоронюваній стоянці стосуються виключно умов договору страхування, не стосуються предмета договору перевезення і не створюють зобов`язань для цих правовідносин.

Тягар доказування умислу покладався на позивача, проте жодних належних доказів надано не було.

Відповідно до частини 6 статті 23 КДВП, більша компенсація (у розмірі повної вартості вантажу) може вимагатися виключно у випадку, якщо відповідно до статей 24 і 26 КДВП відправником була задекларована вартість вантажу або спеціальний відсоток при доставці у вантажній накладній, що здійснюється за умови сплати узгодженої надбавки до провізного платежу.

Матеріалами справи підтверджено, що жодним договором чи заявкою не було узгоджено надбавку до вартості послуг, у вантажній накладній не задекларовано вартість вантажу, яка перевищує ліміт, і не встановлено суму спеціального відсотка на випадок втрати вантажу.

За відсутності цих обов`язкових умов виключний порядок виникнення права вимоги більшої компенсації не було дотримано, а тому право вимоги суми, що перевищує встановлений ліміт у 1 361 831 грн, у позивача не виникло.

Згідно частин 1, 2 статті 29 Конвенції перевізник не має права посилатися на положення цього розділу, які виключають чи обмежують його відповідальність, якщо збиток був викликаний його навмисним правопорушенням або таким неналежним виконанням обов`язаків з його боку, яке згідно законодавства, що застосовується судом, прирівнюється до навмисного правопорушення. Те ж саме стосується і випадків, коли це вчинено агентом, водієм чи службовцем перевізника.

Позивач посилався на грубу недбалість водія перевізника, яка полягала у зупинці на неохоронюваном майданчику, та просив не застосовувати обмеження відповідальності.

Однак у даному випадку не доведено умису або вини водія перевізника у крадіжці вантажу третіми особами, оскільки за даним фактом компетентними органами відкрито кримінальне провадження (кваліфіковане за § 243 КК Німеччини «особливо тяжкий випадок крадіжки з транспортного засобу» та за § 136 КК Німеччини «пошкодження пломб»), розслідування триває та винні особи наразі не встановлені.

Та обставина, що страхові компанії (зокрема ПрАТ «СК „УНІКА“») відмовили у виплаті страхового відшкодування за заявленою подією, стосується лише умов договору страхування і не доводить вини чи навмисного правопорушення водія у правовідносинах перевезення вантажу.

Судом першої інстанції не встановлено складу навмисного правопорушення перевізника, а українське законодавство не прирівнює грубу недбалість до умислу.

Відтак, оскільки не доведено умислу перевізника або його водія у події, що сталася, норми статті 29 Конвенції не поширюються на спірні правовідносини, і перевізник має право посилатися на обмеження відповідальності.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24 Конституції України).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частини перша, друга статті 11 Господарського процесуального кодексу України).

Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (абзаци другий, третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12.04.2012 № 9-рп/2012).

Повністю погоджуючись із висновком колегії суддів апеляційного суду про те, що рішення суду першої інстанції підлягало обов`язковій зміні в частині резолютивної частини через необхідність відмови у задоволенні позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича, водночас не можу погодитися з висновком колегії щодо обсягу відповідальності фактичного перевізника.

З огляду на конституційні принципи верховенства права, рівності та юридичної справедливості, яка вимагає визначеності правової норми та пропорційності відповідальності, рішення суду першої інстанції про стягнення з ФОП Хрипти В.І. повної вартості вантажу в сумі 202 630 євро є незаконним.

Відповідач несе відповідальність за втрату вантажу на підставі статті 924 Цивільного кодексу України та статей 3, 17 Конвенції CMR, однак за відсутності доведеного умислу перевізника чи його водія та через незастосування статей 24, 26 Конвенції, сума відшкодування в силу імперативних вимог статті 23 Конвенції та Протоколу до неї має бути суворо обмежена лімітом у 8,33 SDR за кілограм ваги брутто.

Таким чином, правильним вирішенням спору в цій частині є зміна рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 і щодо вимог до Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича шляхом задоволення позову частково та обмеження суми стягнення збитків граничним лімітом відповідальності перевізника, що становить 1 361 831,00 грн.

Висновки

З огляду на наведене, вважаю, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 підлягало зміні і в частині позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича, а апеляційна скарга перевізника частковому задоволенню, а саме у вигляді:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Хрипти Володимира Івановича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» 1 361 831,00 грн (один мільйон триста шістдесят одна тисяча вісімсот тридцять одна грн 00к.) суму збитків, 16 341,97 грн (шістнадцять тисяч триста сорок одна грн 97 к.) судовий збір.

У задоволенні решти позовних вимог до Фізичної особи - підприємця Хрипти Володимира Івановича відмовити.

У задоволенні позовних вимог до Фізичної особи - підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» на користь Фізичної особи - підприємця Хрипти Володимира Івановича 125 854,71 грн (сто двадцять п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят чотири грн 71к.) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишити за Фізичною особою - підприємцем Хриптою Володимиром Івановичем.»

Суддя С.В. Вінніков

Центрального апеляційного

господарського суду

"09" липня 2026 року