Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №918/216/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Справа № 918/216/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В. , суддя Петухов М.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційні скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» та фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 року у справі №918/216/26 (суддя Андрійчук О.В., м. Рівне, повний текст складено 13.04.2026)

за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція»,

до відповідача фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича

про стягнення в сумі 201 730,20грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 року у справі №918/216/26 позов Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" до Фізичної особи - підприємця Черних Максима Олександровича про стягнення в сумі 201730,20 грн задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Черних Максима Олександровича на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція 112842,70 грн пені, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Черних Максима Олександровича на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом» в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" 2662,40 грн судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" 28.04.2026, звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 року у справі №918/216/26, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, тобто в частині відмови у стягненні пені в розмірі 88 887,50 грн. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції, фактично ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та без належного з`ясування всіх обставин справи, відтак вважає, що рішення про часткове стягнення пені у розмірі 112 842,70 грн як позовної вимоги, на порушення судом приписів ст. 624 ЦК України та безпідставне прирівнювання неустойки до збитків.

Відповідач, фізична особа-підприємець Черних Максим Олександрович також звернувся 04.05.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 року у справі №918/216/26, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що він правомірно зупинив поставку відповідно до ч. 3 ст. 538 ЦК України через очевидні підстави вважати, що товар не буде оплачено, оскільки замовника (позивача) відповідно до наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України №95 від 02.08.2024 внесено до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, відповідно до вимог пункту 9 Порядку визначення підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану. Зазначає, що суд першої інстанції не зазначив жодних мотивів відхилення аргументів відповідача про застосування зазначеної статті та фактично повністю проігнорував такі аргументи відповідача, зазначивши лише, що договір є обов`язковим до виконання. Натомість обов`язковість до виконання договору ніяким чином не обмежує сторони договору скористатися правом, передбаченим ст. 538 ЦК України, та відповідно не скасовує наслідком такого використання права. Відтак, зважаючи на вищеописані обставини справи, штрафні санкції нараховані безпідставно, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню у будь-якому розмірі. Вважає, що суд першої інстанції, проігнорувавши зазначене, помилково дійшов висновку про наявність підстав для стягнення пені, а тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким слід відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю підстав для стягнення штрафних санкцій у будь-якому розмірі , або підлягають зменшенню на 99%, що є справедливим при зазначених обставинах.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2026 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г.

Листом №918/216/26/2105/26 від 28/04/2026 витребувано у Господарського суду Рівненської області матеріали справи №918/216/26.

04 травня 2026 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №918/216/26.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абзацу 1 частини 10 статті 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи ціну позову, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційних скарг на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 року у справі №918/216/26 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 року у справі №918/216/26. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 року у справі №918/216/26. Вирішено об`єднати апеляційні скарги в одне апеляційне провадження для спільного розгляду та здійснювати його розгляд без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, 03.06.2026 «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому зазначив, що вважає безпідставними обґрунтування та вимоги апеляційної скарги ФОП Черних М. О. просить суд апеляційної інстанції відмовити в клопотанні про зменшення штрафних санкцій та апеляційну скаргу ФОП Черних М. О. залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь головуючого судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 09.08.2024 між Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» (далі-замовник) та фізичною особою-підприємцем Черних Максимом Олександровичем (далі-постачальника) укладено договір поставки № 53-122-01-24-15097, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до даного договору). Предметом поставки по даному договору є продукція 34350000-5 (Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності), яка передбачена специфікацією № 1 (додаток №1 до даного договору) (а.с.13-19 т.1).

Місцем виконання даного договору є місто Вараш Рівненської області (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 2.1, 2.3 договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором складає 1 440 932,00 грн без ПДВ. Кількість продукції та ціна з одиницю продукції вказана у специфікації №1 (додаток № 1 до даного договору).

Відповідно до п.3.1. договору сторонами погоджено, що продукція поставляється в період по 30.11.2024 р. Строк поставки продукції по даному договору вказаний у специфікації №1 (додаток №1 до даного договору) та визначається кількістю календарних днів з дати оприлюднення даного договору на веб-порталі Уповноваженого органу згідно 3. сону України «Про публічні закупівлі». Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно «Інкотермс-2010». Місце поставки та вантажоодержувач - м. Вараш, склад Рівненського відділення філії «ВП «Складське господарство» АТ «НАВК «Енергоатом».

Оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 180 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії». Початок перебігу строку оплати починається з для, наступного за днем оформлення ярлика на придатку продукцію (п. 6.1 договору).

Відповідно до п.8.4-8.5 договору, датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або знищення продукції переходить до замовника з моменту поставки продукції. Перехід права власності на продукцію за договором відбувається в момент поставки продукції за умови наявності належним чином оформлених товарно-супровідних документів.

У випадку порушення строків поставки постачальник зобов`язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукції понад тридцять днів, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості. У випадку порушення постачальником взятих на себе зобов`язань по поставці продукції відносно якості або комплектності, постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20% вартості неякісної (некомплектної) продукції. Сплата вказаних штрафних санкцій не звільняє постачальника від виконання зобов`язань по договору. У випадку письмової відмови постачальника від виконання взятих на себе зобов`язань за договором, постачальник сплачує замовнику штраф в розмірі 20% від вартості невиконаних зобов`язань за договором (п. 9.1 договору).

Відповідно до п. 9.2. договору сторонами погоджено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафних санкцій передбачених пунктом 9.1 даного договору становить 3 (три) роки.

Сторонами погоджено, що розмір процентів річних, які постачальник має право стягнути із замовника на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у випадку порушення строків оплати за поставлену продукцію становить 0,1% від суми простроченого грошового зобов`язання (п. 9.3 договору).

Відповідно до розділу 11 договору, сторона звільняється від відповідальності за часткове, або повне невиконання зобов`язань по договору, коли неможливість виконання безпосередньо викликана дією обставин, що не залежать від волі сторони, які сторона не могла передбачити і застерегти розумними мірами (непереборна сила). До таких обставин належать: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадські безпорядки, дії органів державної влади тощо. Дія обставин непереборної сили автоматично продовжує термін дії даного договору. Але, якщо такі обставини перевищують два місяці, сторони приймають рішення про доцільність продовження виконання даного договору, про що підписується додаткова угода. Сторони зобов`язані повідомити про настання та припинення дії обставин непереборної сили в письмовій формі протягом 3-х днів з моменту виникнення або припинення дії обставин непереборної сили. Відповідним доказом наявності дії обставини непереборної сили та їх тривалості є сертифікат виданий Торгово-промисловою палатою України, регіональними торгово-промисловими палатами згідно Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні». Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення про настання або зупинення дії обставин непереборної сили, позбавляють сторону права посилатися на них.

Сторони погодили п. 12.1 договору, що даний правочин вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів, які застосовують печатку). Строк дії даного договору - по 30.08.2025 р., а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків. Укладений сторонами договір оприлюднюється на веб-порталі Уповноваженого органу згідно Закону України «Про публічні закупівлі». Дата (момент) укладення договору зазначається у звіті про результати проведення процедури закупівлі який автоматично формується електронною системою закупівель та оприлюднюється протягом одного дня після оприлюднення замовником договору про закупівлю на веб-порталі Уповноваженого органу (п. 12.2 договору).

Сторони п. 12.3 договору погодили, що даний договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним на підставі передбаченій законом або за згодою сторін.

Специфікацією №1 (додаток №1 до договору) сторонами узгоджено асортимент продукції, кількість, строки (90 днів) її поставки та ціну продукції (а. с. 16-17 т.1).

Як вбачається із додатку №2 до договору поставки, сторонами погоджено технічну специфікацію товару (а.с.17 зворот -19 зворот т.1).

Фізична особа-підприємець Черних М.О. 23.09.2024 звернувся до АТ «НАЕК «Енергоатом» філії «ВП «Рівненська атомна електрична станція» із листом-повідомленням, в якому зазначив, що AT «НАЕК «Енергоатом» включено до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану. Крім того, договором поставки встановлена післяплата АТ «НАЕК «Енергоатом» за поставлені ФОП Черних М.О. товари, у зв`язку із цим у ФОП Черних М.О. наявні очевидні підстави вважати, що АТ «НАЕК «Енергоатом» не виконає свого обов`язку щодо оплати у встановлений строк або виконає його не в повному обсязі, однак законодавством встановлено заборону на вчинення виконавчих дій щодо АТ «НАЕК «Енергоатом» (заборонено примусове виконання зобов`язань AT «HAEK «Енергоатом»), а тому ФОП Черних М.О. повідомив відповідача за первісним позовом про зупинення виконання договірних зобов`язань в частині поставки товару. Крім того, ФОП Черних М.О. запропонував розірвати договір на підставі ст. 188 ГК України без підписання додаткової угоди шляхом обміну листами (а.с. 92 т. 1).

Листом №22-18191/001-юр від 01.10.2024 філія «ВП «Рівненська атомна електрична станція» надала відповідь на лист від 23.09.2024, в якому повідомила про те, що підприємство не втратило інтерес в отриманні продукції за договором № 53-122-01-24-15097 та не погодилось розірвати вказаний правочин(а.с. 94 т. 1).

03 жовтня 2024 року ФОП Черних М.О. повторно звернувся до АТ «НАЕК «Енергоатом» філії «ВП «Рівненська атомна електрична станція» із листом-повідомленням про внесення змін у п. 6.1 договору поставки шляхом підписання додаткової угоди, виклавши пункт у наступній редакції:« 6.1. Оплата за товари здійснюється на умовах повної передоплати замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. У разі невиконання замовником обов`язку щодо оплати до 30.11.2024 постачальник має право за власним вибором або притримати поставку товарів, або розірвати договір в односторонньому порядку. Строк поставки не може бути меншим, ніж 15 днів з моменту оплати. У разі якщо залишок строку поставки, визначений у специфікації №1, є меншим за 15 днів, строк поставки продовжується на 15 днів з моменту оплати замовником вартості товарів.»(а.с.93 т.1).

11 жовтня 2024 року філія «ВП «Рівненська атомна електрична станція» надала відповідь на лист від 03.10.2024, в якому повідомила про те, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зазначених в пункті 19 постанови КМУ від 12.10.2022 р. № 1178. Крім того, філії «ВП «Рівненська атомна електрична станція» зазначив, що договір № 53-122-01-24-15097 від 09.08.2024 на поставку продукції було укладено за результатами проведення процедури закупівлі (відкриті торги), відповідно усі зміни до вказаного договору повинні вноситися з дотриманням законодавства про публічні закупівлі. Тобто, зміна умови договору, як зміна порядку здійснення розрахунку за поставлену продукцію, після визначення переможця процедури закупівлі та укладання із ним договору, буде розцінена контролюючим органом, як порушення законодавства про публічні закупівлі. Отже, філія «ВП РАЕС» не погодилась вносити зміни до укладеного договору № 53-122-01-24-15097 від 09.08.2024 та просила ФОП Черних М.О. повідомити про виконання поставки у відповідності до умов даного договору (а.с.95 т1).

Листом №22-21219/041 від 13.11.2024 філія «ВП «Рівненська атомна електрична станція» скерувала ФОП Черних М.О. лист про добровільну сплату штрафних санкцій, враховуючи умови п. 9.1 договору поставки. Позивач просить постачальника прискорити виконання поставки та повідомити філію про рішення щодо добровільної сплати штрафних санкцій до 18.11.2024. На підтвердження направлення листа, підприємство долучило список №13.11.2024 згрупованих відправлень «рекомендований лист» (а.с.9-10 т.1).

Надалі, 25.11.2024 філія «ВП «Рівненська атомна електрична станція» звернулась до постачальника із претензією №22-21980/001-юр про стягнення штрафних санкцій (пені) у розмірі 20 173,02 грн, за період прострочки з 08.11.2024 по 21.11.2024, поставки продукції, передбаченого умовами договору № 53-122-01-24-15097. На підтвердження направлення листа, підприємство долучило список від 26.11.2024 згрупованих відправлень «рекомендований лист».

Однак, ФОП Черних М.О. не надав відповідь на лист від 13.11.2024 та претензію №22-21980/001-юр від 25.11.2024, не погасив суму штрафних санкцій (пені) у розмірі 20173,02 грн.

29 листопада 2024 року фізична особа-підприємець Черних Максим Олександрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом", замовник, відповідач) про розірвання договору поставки від 09.08.2024 № 53-122-01-24-15097, укладеного між сторонами, посилаючись на положення частин 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 позовну заяву ФОП Черних М.О. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14773/24.

АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" 26.12.2024 звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ФОП Черних М.О. про стягнення з постачальника 161 384,30 грн штрафних санкцій, з яких: 100865,24 грн штрафу та 60519,06 грн пені. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 прийнято зустрічний позов Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» до фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича про стягнення 161 384,30 грн до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/14773/24.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/14773/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025, у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича на користь АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" пеню у розмірі 60 519,06 грн, штраф у розмірі 100 865,24 грн за період з 08.11.2024 по 19.12.2024 року, а також, витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн. Постановою Верховного Суду від 02.12.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 у справі № 910/14773/24 скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову. Справу № 910/14773/24 передано на новий розгляд у частині первісного позову до Господарського суду міста Києва. У решті (в частині задоволення зустрічного позову) рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 у цій справі залишено без змін.

За результатами нового розгляду, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2026 закрито провадження у справі №910/14773/24 за первісним позовом фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича про розірвання договору поставки від 09.08.2024 № 53-122-01-24-15097 на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України, у зв`язку відсутністю предмету спору.

20 лютого 2026 року АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 201730,20 грн за період з 20.12.2024 по 08.05.2025, оскільки згідно ч.6 ст. 232 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) є правові підстави для донарахування штрафних санкцій за шестимісячний строк з моменту, коли договірне зобов`язання мало бути виконане відповідачем.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Приписами статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено матеріалами справи між 09.08.2024 між Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» (далі-замовник) та фізичною особою-підприємцем Черних Максимом Олександровичем (далі-постачальника) укладено договір поставки № 53-122-01-24-15097, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до даного Договору). Предметом поставки по даному договору є продукція 34350000-5 (Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності), яка передбачена специфікацією № 1 (додаток №1 до даного Договору).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки (а.с.13-19 т.1).

За приписам частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 664 ЦК України закріплені норми, що визначають момент виконання обов`язку продавця передати товар, за змістом яких обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Розділом 8 договору передбачено порядок передачі та приймання продукції, зокрема у пунктах 8.1.- 8.2., 8.4. договору приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється відповідно до Стандарту ДП “НАЕК “Енергоатом”: “Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії” СОУ НАЕК 038:2021, при наявності товарно-супровідних документів, передбачених пунктом 8.2. договору. Стандарт є загальнодоступним в електронному вигляді (з можливістю завантаження) і знаходиться на офіційному сайті АТ “НАЕК “Енергоатом” в розділі Стандарти НАЕК “Енергоатом” за адресою: https://old.energoatom.com.ua/parts/pdf-file/sou/SOU NAEK 038 2021pdf. Товарно-супровідні документи, що надаються постачальником при здійсненні поставки продукції: видаткова накладна або накладна, документи які підтверджують якість продукції. Перехід права власності на продукцію за договором відбувається в момент поставки продукції за умови наявності та передачі належним чином оформлених товарно - супровідних документів. Датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної замовником.

Відповідно до умов договору поставки № 53-122-01-24-15097 від 09.08.2024 поставка продукції на суму 1 440 932,00 грн мала відбутися у строк 90 календарних днів з дати оприлюднення цього договору на вебпорталі уповноваженого органу згідно з Законом України “Про публічні закупівлі”.

На вебпорталі уповноваженого органу договір оприлюднено 09.08.2024, відповідно, строк поставки закінчився 07.11.2024.

Датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоотримувачем продукції (п. 8.4. договору).

Судом установлено, що на виконання умов договору відповідач не здійснив поставку продукції, матеріали справи відповідних доказів не містять.

Відповідно до п. 9.1. договору передбачено обов`язок постачальника сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукції понад тридцять днів, постачальник додатково сплачує замовнику штраф в розмірі 7% вказаної вартості.

Також п. 9.2 договору сторони погодили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафних санкцій передбачений п.9.1 даного договору становить 3 роки.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами статті 611 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статі 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та укладення договору).

За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Враховуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції погоджується щодо наявності правових підстав для стягнення пені за період з 20.12.2024 – 08.05.2025 у зв`язку з невиконанням зобов`язання відповідачем, однак не погоджується з висновком першої інстанції про необхідність врахування розміру збитків позивача при вирішенні питання щодо зменшення штрафних санкцій.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, зазначив, що внаслідок невиконання відповідачем договору поставки позивач був змушений повторно провести закупівлю шин та уклав 16.12.2024 з ТОВ «Гарант Буд Проект» договір №53-122-0124-15416 на суму 1 715 159,00 грн без ПДВ, тоді як ціна товару за договором, укладеним із відповідачем, становила 1 440 932,00 грн без ПДВ. На підставі цього місцевий господарський суд дійшов висновку, що різниця у вартості товару в сумі 274 227,00 грн фактично становить збитки позивача. Крім того, суд першої інстанції врахував рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі №910/14773/24, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 та постановою Верховного Суду від 02.12.2025, яким на користь позивача вже стягнуто 161384,30 грн штрафних санкцій, з яких 100 865,24 грн штрафу та 60 519,06 грн пені, у зв`язку з чим визначив невідшкодований розмір збитків у сумі 112 842,70 грн (274227,00грн - 161384,30грн).

Однак, зазначені висновки не можуть бути покладені в основу вирішення питання про зменшення розміру пені заявленої до стягнення у розмірі 201 730,20 грн за період з 20.12.2024 – 08.05.2025 у справі №918/216/26.

Колегія суддів звертає увагу, що предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення штрафних санкцій, а не про відшкодування збитків. Позивач не заявляв вимоги про стягнення збитків у порядку статей 22 Цивільного кодексу України та 224 Господарського кодексу України, відповідно не доводив наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, необхідних для покладення відповідальності у вигляді їх відшкодування. За таких обставин встановлення судом фактичного розміру збитків не входило до предмета доказування у даній справі.

Крім того, приписами статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою для зменшення неустойки можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення, а застосування статті 233 Господарського кодексу України також не зводиться виключно до арифметичного співставлення штрафних санкцій із розміром можливих збитків. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, реалізуючи дискреційні повноваження щодо зменшення неустойки, суд має оцінювати сукупність усіх встановлених обставин конкретної справи, зокрема поведінку сторін, характер порушення, ступінь виконання зобов`язання, причини його невиконання, принципи справедливості, добросовісності та розумності, а не визначати розмір неустойки шляхом математичного співвідношення із можливими майновими втратами кредитора.

Водночас, обставини повторного проведення закупівлі та укладення позивачем 16.12.2024 договору №53-122-0124-15416 з ТОВ «Гарант Буд Проект», так само як і висновок суду про існування різниці у вартості товару в сумі 274 227,00 грн, не були предметом самостійної правової оцінки щодо наявності всіх необхідних елементів складу збитків, передбачених законом, а тому не можуть використовуватися як визначальний критерій при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій, зокрема пені в розмірі 201730,20грн за період з 20.12.2024 по 08.05.2025.

Колегія суддів вважає помилковим покладення судом першої інстанції в основу висновків щодо зменшення неустойки обставин, пов`язаних із визначенням розміру збитків понесених позивачем. Вирішення питання про зменшення штрафних санкцій має здійснюватися виходячи з критеріїв, встановлених статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин справи, принципів справедливості, добросовісності та розумності, а не шляхом визначення або обчислення збитків, які не є предметом даного спору.

З матеріалів справи вбачається, що АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" у справі №918/216/26 нарахував відповідачу пеню за невиконання умов договору поставки №53-122-01-24-15097 від 09.08.2024 за період прострочки поставки продукції з 20.12.2024 – 08.05.2025, тобто в межах шестимісячного строку, у розмірі 201 730,20 грн (1 440 932,00 грн (ціна договору) * 0,1% * 140 календарних днів прострочення), яка передбачена пунктом 9.1. договору.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку розрахунків штрафних санкцій (пені) за вказаний період з 20.12.2024 – 08.05.2025, вважає його арифметично правильним, відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 201 730,20 грн є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Релевантні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.

Судова колегія зазначає, що у постановах від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:

" 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Колегія суддів враховує, що відповідно до принципу змагальності саме сторона, яка заявляє клопотання про зменшення неустойки, повинна довести існування виняткових обставин, які обумовлюють необхідність застосування судом такого права. Водночас суд не зобов`язаний самостійно встановлювати всі можливі підстави для зменшення штрафних санкцій, а оцінює лише ті обставини, які були предметом доведення сторонами та підтверджені належними і допустимими доказами.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач ще до настання строку виконання спірного зобов`язання, а саме 23.09.2024, звертався до позивача з листом-повідомленням щодо внесення змін до умов договору в частині порядку проведення розрахунків, а в подальшому повідомив про необхідність його розірвання. Наведені дії свідчать, що відповідач не ухилявся від врегулювання спірної ситуації, а, навпаки, вживав заходів для її врегулювання з урахуванням істотної зміни обставин, які виникли після укладення договору та не залежали від його волі.

Судом установлено, що на момент укладення договору поставки від 09.08.2024 відповідач не знав і об`єктивно не міг знати про включення позивача до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, щодо яких на період воєнного стану було встановлено спеціальний правовий режим примусового виконання судових рішень. Такі обставини виникли внаслідок прийняття Міністерством з питань стратегічних галузей промисловості України наказу №95 від 02.08.2024, який станом на дату укладення договору не був офіційно оприлюднений, а відтак не міг бути врахований відповідачем при оцінці ризиків укладення правочину.

Внаслідок зазначених нормативних змін після укладення договору істотно змінився баланс прав та обов`язків сторін, оскільки відповідач, здійснюючи підприємницьку діяльність, обґрунтовано розраховував на можливість отримання належної оплати за поставлений товар, а у випадку порушення зобов`язань контрагентом на можливість реалізувати своє право на ефективний судовий захист та примусове виконання судового рішення.

Також, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі №910/14773/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 та постановою Верховного Суду від 02.12.2025 з відповідача на користь позивача стягнуто 161 384,30 грн штрафних санкцій, з яких 100 865,24 грн штрафу та 60 519,06 грн пені, за період з 08.11.2024 по 19.12.2025 року за цим ж договором поставки.

Отже, надавши оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням того, що позивачем не понесено істотних матеріальних збитків у зв`язку із порушенням відповідачем умов договору, враховуючи ступінь невиконання відповідачем зобов`язання, з урахуванням того, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням поведінки винної особи, а також з огляду на те, що основною метою інституту неустойки є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 44,07% та застосувати до спірних правовідносин приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо для забезпечення балансу інтересів сторін у цьому спорі та з метою запобігання настання негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача, є справедливим зменшення розміру заявленої пені до 112 842,70 грн (тобто, зменшення заявленої позивачем суми пені на 44,07%) та стягненню її з відповідача, однак, у той же час не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтування зменшення неустойки шляхом визначення розміру збитків понесених позивачем.

Враховуючи положення статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

Відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшов у цілому правильного висновку щодо вирішення спору, однак не в повній мірі правильно застосував норми матеріального права та навів мотиви, які не відповідають встановленим обставинам справи і наведеному вище правовому обґрунтуванню. Враховуючи викладене, апеляційні скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"» в особі філії «Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"» та фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича підлягають частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 у справі №918/216/26 – зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови із залишенням резолютивної частини без змін.

З огляду на висновок про зміну мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції із залишенням без змін його резолютивної частини, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» та фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 року у справі №918/216/26 задовільнити частково.

2. Мотивувальну частину рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 року у справі №918/216/26 змінити в редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 залишити без змін.

3. Справу № 918/216/26 повернути Господарському суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "09" липня 2026 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.