Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №906/1050/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Справа №906/1050/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Левчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фермерського господарства "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 (суддя Давидюк В.К., повне рішення складено 27.03.2026)

за позовом Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави

до 1) Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області,

2) Фермерського господарства "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС",

3) ОСОБА_1

про визнання незаконними і скасування рішень, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельних ділянок, скасування реєстрації права оренди

за участю:

прокурора - Гіліс І.В.,

представник відповідача-1 - не з`явився,

представника відповідача-2 та відповідача-3 - Ясинецька-Писаревська Н.М.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 позов задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію іншого речового права – права оренди земельних ділянок за кадастровими номерами 1825688200:16:000:0031; 1825688200:16:000:0024; 1825688200:16:000:0030; 1825688200:16:000:0028; 1825688200:16:000:0025; 1825688200:16:000:0027; 1825688200:16:000:0026; 1825688200:16:000:0029 за Фермерським господарством "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС".

Зобов`язано Фермерське господарство "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" повернути Оліївській сільській раді Житомирського району Житомирської області земельні ділянки з кадастровими номерами 1825688200:16:000:0031; 1825688200:16:000:0024; 1825688200:16:000:0030; 1825688200:16:000:0028; 1825688200:16:000:0025; 1825688200:16:000:0027; 1825688200:16:000:0026; 1825688200:16:000:0029.

У решті позову відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції із урахуванням вимог ст.7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст.116, 121, 123, 134 ЗК України, зазначив, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Разом з тим, господарський суд встановив, що на момент передачі даних земель у користування ОСОБА_1 уже був засновником СФГ "ПРОКОПЧУК", тобто, ОСОБА_1 вже реалізував своє право на отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства. Відтак, додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Враховуючи передання своєї частки в статутному (складеному) капіталі ОСОБА_2 , суд вказав, що зазначене свідчить про відсутність у ОСОБА_1 мети обробляти спірні земельні ділянки, а відповідна пільгова та позаконкурентна процедура отримання земель у користування для ведення фермерського господарства використана ним не для реалізації права на зайняття фермерським господарством, що передбачено Законом України "Про фермерське господарство".

Таким чином, оскільки договір оренди землі від 29.03.2021, укладений Оліївською сільською радою Житомирського району Житомирської області та ОСОБА_1 за відсутності для цього підстав, визначених в абз.2 ч.2 ст.134 ЗК України, без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, суд дійшов висновку, що такий договір згідно з ч.1, 2 ст.228 ЦК України є нікчемним.

Однак, враховуючи правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 року у справі №916/3156/17 щодо неналежності способу захисту про визнання договору недійсним, якщо він є нікчемним, суд відмовив у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 29.03.2021.

При цьому, оскільки договір оренди землі від 29.03.2021 є нікчемним в силу закону, позовна вимога про повернення земельних ділянок є реституційною та відновлює права сільської ради, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

З огляду на те, що оспорюване рішення Оліївської сільської ради виконане шляхом укладення договору оренди землі від 29.03.2021, визнання зазначеного рішення недійсним не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, тому в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення суд відмовив через неефективність обраного прокурором способу захисту прав.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки господарський суд зазначив, що оскільки господарський суд дійшов висновку про нікчемність договору оренди землі №29.03.2021, який став підставою для проведення державної реєстрації іншого речового права - права оренди спірних земельних ділянок за ФГ "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС", така державна реєстрація підлягає скасуванню з припиненням речового права.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Фермерське господарство "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції, вийшовши за межі позовних вимог, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Визнавши договір оренди нікчемним, суд відмовив у позові про визнання його недійсним, але водночас застосував наслідки недійсності (реституцію), чим фактично змінив предмет позову всупереч ст.13, 236 ГПК України та правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17.

Також вказує, що судом неправильно застосовано ст.134 ЗК України, оскільки ОСОБА_3 не отримував в оренду раніше земельні ділянки для створення фермерських господарств та не має у власності приватизованої земельної ділянки для ведення фермерської діяльності. Ні Закон України "Про фермерське господарство", ні Земельний кодекс України не містить заборони на участь особи у кількох фермерських господарствах та на отримання громадянином земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства у випадку, якщо він є учасником іншого фермерського господарства.

Скаржник зазначає про відсутність належних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки суд не встановив, у чому саме полягає порушення інтересів держави; фактично спір виник щодо розпорядження майном територіальної громади, яка самостійно реалізує свої повноваження.

Крім того, звертає увагу, що у даній справі договір оренди укладено 29.03.2021, при цьому прокуратура починаючи з 2021 року здійснювала щорічні запити щодо використання спірних земельних ділянок. Отже, прокурор був обізнаний або, принаймні, об`єктивно мав можливість бути обізнаним про факт передачі земельних ділянок; існування договору оренди; суб`єктів користування. Відтак, просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позову.

У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, зазначає, що метою пільгового порядку надання земель для ведення фермерського господарства є саме забезпечення можливості громадян, які бажають займатися такою діяльністю, яка у даному випадку досягнута не була та згідно встановлених обставин справи і не була ціллю отримання таких земель відповідачем.

Крім того, вважає безпідставними твердження апелянта, що суд задовольняючи позов вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога прокурора про зобов`язання повернути земельні ділянки заявлена на підставі ст.216 ЦК України - правові наслідки недійсності правочину, що підлягає застосуванню як у випадку визнання правочину недійсним судом, так і його нікчемності. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Прокурор вказує, що судом вірно встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування формально підійшли до вирішення заяви громадянина, не пересвідчилися в наявності в нього дійсного бажання займатися фермерським господарством та не враховали, що відповідач уже займається фермерським господарством, ним створено таке господарство, а тому оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування суперечить Закону України "Про фермерське господарство". Крім того, подальша поведінка ОСОБА_1 лише підтверджує відсутність у нього мети займатися фермерством на отриманих в оренду землях.

Також зазначає, що судом встановлено та належно підтверджено наявність порушених інтересів держави та підстав їх представництва прокурором, що детально обґрунтовано в судовому рішенні із посиланням на правові позиції Верховного Суду. Апелянт жодним чином не спростовує відповідні висновки, а лише без будь-якого обґрунтування стверджує про їх формальність, що свідчить про безпідставність такого твердження.

Щодо строку позовної давності зауважує, що із 12.03.2020 перебіг позовної давності був продовжений у зв`язку з карантином, а з 24.02.2022 - у зв`язку із запровадженням воєнного стану. Перебіг позовної давності відновлено лише з 04.09.2025. Оскільки позов подано 13.08.2025, на цей момент строки позовної давності продовжувалися, а тому прокурором їх не пропущено.

Прокурор просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги представника ФГ "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" в повному обсязі, а рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 залишити без змін.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 також звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідач-3, зокрема, зазначає, що суд фактично змінив підстави позову, поклавши в основу рішення обставини, які не були предметом доведення з боку позивача, оскільки частково задовольняючи позов, суд обґрунтував своє рішення обставинами, відмінними від тих, на які прокурор посилався як на підставу заявлених вимог, а саме повторною реалізацією ОСОБА_1 права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Натомість, зауважує, що обставини, на які посилався прокурор як на підставу позову (зловживання правом, відсутність наміру створення фермерського господарства, необґрунтованість площі), не були дослідженні судом та не вказані у рішенні суду.

З огляду на викладене, скаржник зазначає, що допущене судом порушення принципу диспозитивності та відповідно норм процесуального права є істотним, оскільки воно вплинуло на правильність вирішення спору та відповідно до вимог ГПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Вважає, що за відсутності факту повторного використання права на отримання в оренду земельної ділянки відсутні і правові підстави для висновку про незаконність її надання поза земельними торгами, що, у свою чергу, виключає можливість застосування до спірних правовідносин наслідків, пов`язаних із порушенням ст.134 ЗК України.

Крім того, відповідач-3 зазначає, що використання земельної ділянки через створене фермерське господарство є передбаченим законом способом реалізації права на ведення фермерської діяльності, а не зловживанням правом чи порушенням вимог земельного законодавства. У даному ж випадку ОСОБА_1 у встановленому законом порядку створив фермерське господарство та забезпечив використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Отже, його дії підтверджують намір здійснювати фермерську діяльність і виключають кваліфікацію його поведінки як зловживання правом.

Також апелянт звертає увагу, що його вихід зі складу фермерського господарства та передача корпоративних прав були зумовлені об`єктивними і незалежними від його волі обставинами, а саме різким погіршенням стану здоров`я у 2022 році. Відтак, передача частки у фермерському господарстві не була проявом недобросовісної поведінки чи заздалегідь спланованої схеми, а стала вимушеним кроком, спрямованим на забезпечення безперервності господарської діяльності. Водночас, суд першої інстанції не врахував правову природу фермерського господарства як сімейної форми підприємницької діяльності, визначену ст.1, 3, 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , згідно зі змістом якого вказує, що в короткий строк після отримання спірних земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства та створення ФГ "АТЛАНТ АГРО-ПЛЮС" (16.12.2021), ОСОБА_1 15.07.2022 повністю передав свою частку в статутному (складеному) капіталі ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_1 є засновником (учасником) ФГ "АТЛАНТ-АГРО.ОВ" (дата державної реєстрації 22.04.2021), а на момент передачі даних земель у користування ОСОБА_1 уже був засновником СФГ "ПРОКОПЧУК".

Таким чином, прокурор вважає, що зазначене свідчить про відсутність у ОСОБА_1 мети обробляти спірні земельні ділянки, а відповідна пільгова та позаконкурентна процедура отримання земель у користування для ведення фермерського господарства використана ним не для реалізації права на зайняття фермерським господарством, що передбачено Законом України "Про фермерське господарство".

Також зазначає, що метою пільгового порядку надання земель для ведення фермерського господарства є саме забезпечення можливості громадян, які бажають займатися такою діяльністю, яка у даному випадку досягнута не була та згідно встановлених обставин і не була ціллю отримання таких земель відповідачем.

Прокурор просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі, а рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 залишити без змін.

У судове засідання, призначене на 30.06.2026 року, відповідач-1 не забезпечив явку уповноваженого представника.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача-1.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційні скарги в межах вимог та доводів наведених в них, відзиви на апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держземагенства у Житомирській області №208-сг від 07.04.2014 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Черняхівської району, за межами населених пунктів Троковицької сільської ради орієнтовним розміром 130 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. Зазначений наказ прийнято на підставі заяви ОСОБА_1 від 14.03.2014 з додатками, що міститься в проекті землеустрою разом із копіями документів про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (т.1, а.с.52-57).

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №711-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомисрької області" Троковицька територіальна громада увійшла до Оліївської об`єднаної територіальної громади, представницьким органом якої є Олійвська сільська рада Житомирського району Житомирської області.

11.01.2021 року за територіальною громадою Оліївської сілької ради зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 1825688200:16:000:0031 площею 37,4597 га, 1825688200:16:000:0024 площею 28,8746 га, 1825688200:16:000:0030 площею 16,0232 га, 1825688200:16:000:0028 площею 4,6748 га, 1825688200:16:000:0025 площею 7,814 га, 1825688200:16:000:0027 площею 10,5471 га, 1825688200:16:000:0026 площею 25,4236 га, 1825688200:16:000:0029 площею 4,8799 га (т.1, а.с. 76-83).

20.01.2021 року до Оліївської сільської ради звернувся гр. ОСОБА_1 із заявою №317 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства загальною площею 115,6464 га (т.1, а.с.11).

Рішенням сесії Оліївської сільської ради №98 від 29.01.2021 "Про передачу в оренду земельних ділянок" вирішено затвердити Проект землеустрою та передати ОСОБА_1 відповідні земельні ділянки в оренду для ведення фермерського господарства строком на 25 років, згідно додатку до рішення (т.1, а.с.58-60).

29.03.2021 року між Оліївською сільською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі (т.1, а.с.61-62), за умовами п.1, 2, 8 договору орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельні ділянки для ведення Фермерського господарства з кадастровими номерами: 1825688200:16:000:0031; 1825688200:16:000:0024; 1825688200:16:000:0030; 1825688200:16:000:0028; 1825688200:16:000:0025; 1825688200:16:000:0027; 1825688200:16:000:0026; 1825688200:16:000:0029, які розташовані за адресою: за межами села Троковичі на території Оліївської сільської ради, загальною площею 115,6969 га (в т.ч. 17,4597 га, 28,8746 га, 16,0232 га, 4,6748 га, 7,8140 га, 10,5471 га, 25,4236 га та 4,8799 га відповідно). Договір укладено на 25 років.

16.12.2021 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано Фермерське господарство "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС". Засновниками фермерського господарства були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1, а.с.69-71).

24.12.2021 року Оліївською сільською радою прийнято рішення №488 "Про внесення змін до договорів оренди землі", згідно з п.3 якого вирішено укласти додаткові угоди до існуючих договорів оренди земельних ділянок комунальної власності, що розташовані на території Оліївської сільської ради у зв`язку із зміною сторони договорів оренди землі, а саме, орендаря та інших умов договору (т.1, а.с. 63).

27.01.2022 року, на підставі вказаного рішення, укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 29.03.2021 в частині зміни орендаря із ОСОБА_1 на ФГ "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" та щодо розміру орендної плати (т.1, а.с 66).

28.01.2022 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено зміни до записів про відповідне право оренди земельних ділянок та додано орендаря - ФГ "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" (а.с. 76-83).

У подальшому 15.07.2022 року шляхом складання акта приймання-передачі статутного (складеного) капіталу фермерського господарства "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність частку статутного (складеного) капіталу ФГ "АТЛАНТ-АГРО- ПЛЮС", що йому належала (т.1, а.с.67).

Зазначені зміни в структурі права власності на ФГ було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, після чого ОСОБА_2 став єдиним учасником фермерського господарства ФГ "АТЛАНТ-АГРО- ПЛЮС".

Враховуючи викладене, прокурор, вважаючи, що спірні земельні ділянки були передані в оренду з порушенням вимог земельного законодавства та Закону України "Про фермерське господарство", а пільгова позаконкурентна процедура отримання земель використана не за її цільовим призначенням, звернувся з даним позовом до суду.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абз.2 ч.5 ст.53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 20.06.2023 у справі №633/408/18, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 узагальнила висновки щодо застосування норм права під час визначення повноважень прокурора та дійшла висновку, зокрема, що прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Прокурор у даній справі звернувся до суду в інтересах держави як самостійний позивач, оскільки зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення та передаючи у користування земельну ділянку, Оліївська сільська рада порушила вимоги земельного законодавства, а тому у даній справі сільська рада визначена відповідачем.

У постанові від 28.09.2022 у справі №483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

Крім того, згідно п.115-117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Враховуючи викладене, а також з огляду на стверджуване прокурором порушення Оліївською сільською радою інтересів держави та визначення її відповідачем у цій справі, прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави та звернувся до суду як самостійний позивач, оскільки орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є їх учасником і, на думку прокурора, сам порушив інтереси держави. Вказане спростовує відповідні доводи апеляційної скарги відповідача-1.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст.22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, у редакції на час звернення ОСОБА_1 із заявою від 14.05.2014) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до положень ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом ч.1, 2, 3 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст.134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч.2, 3 ст.123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону (ч.1 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство"; далі - у редакції на час звернення ОСОБА_1 із заявою від 14.05.2014).

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про фермерське господарство", право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст.8 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно із ч.1 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство", для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (ч.2, 4 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених ст.123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, зокрема, потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст.5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до ст.123 ЗК України.

За змістом ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин.

За наслідками перевірки поданої заяви громадянином, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №911/32/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19.

Водночас, колегія суддів також зауважує, що згідно ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" метою отримання земельної ділянки в оренду із земель комунальної власності є саме створення та ведення фермерського господарства.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст.8 Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та від 15.01.2020 у справі №627/1351/18).

Натомість, відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за спрощеним пільговим порядком поза передбаченою законом обов`язковою процедурою – без проведення земельних торгів мають виключно фізичні особи, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Таким чином, нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений чіткий механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначила, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі (п.6.36-6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).

Із аналізу положень ст.1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (п.53 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Враховуючи викладене, колегія суддів звертає увагу, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі, зокрема, в оренду з певною (конкретною) метою, а саме: для реалізації громадянином права на створення фермерського господарства, як прогресивної форми підприємницького діяльності цього громадянина у галузі сільського господарства України та подальшого використання наданої в оренду земельної ділянки виключно створеним фермерським господарством у межах виду її цільового призначення, визначеного власником землі.

Апеляційним судом встановлено, що 14.05.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Житомирській області із заявою про надання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, у зв`язку з чим йому було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У подальшому рішенням Оліївської сільської ради від 29.01.2021 затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки загальною площею 115,6969 га строком на 25 років, а 29.03.2021 між сторонами укладено відповідний договір оренди землі.

Після набуття права оренди, 16.12.2021, ОСОБА_1 зареєстрував Фермерське господарство "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1, а.с. 69-71).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що спірні земельні ділянки були надані ОСОБА_1 саме для реалізації права на створення фермерського господарства, а не з іншою метою, а після набуття права оренди ним у розумний строк було створено фермерське господарство, що свідчить про дотримання встановленої законом процедури одержання земельної ділянки для ведення фермерського господарства на пільговій (позаконкурентній) основі та використання такого спеціального порядку відповідно до його цільового призначення.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що передбачений законом пільговий порядок набуття права оренди земельних ділянок був використаний як спосіб отримання земельних ділянок поза встановленою законом процедурою проведення земельних торгів.

Щодо доводів прокурора про те, що передача ОСОБА_1 своєї частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" його сину ОСОБА_2 у короткий строк після отримання спірних земельних ділянок свідчить про відсутність у ОСОБА_1 реального наміру здійснювати фермерську діяльність, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно з ч.1, 2, 3 ст.3 Закону України "Про фермерське господарство", членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.

Для цілей цього Закону до членів сім`ї та родичів голови фермерського господарства відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім`ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).

Отже, законодавче регулювання фермерського господарства передбачає можливість його створення та здійснення діяльності членами однієї сім`ї або родичами, що відповідає правовій природі фермерського господарства як форми сімейного підприємництва у сфері сільськогосподарського виробництва.

За таких обставин сама по собі передача ОСОБА_1 частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства його сину ОСОБА_2 не може свідчити про відсутність у засновника мети створення фермерського господарства або про зловживання правом на отримання земельної ділянки, оскільки така дія відбулася в межах сімейних відносин та не суперечить положенням Закону України "Про фермерське господарство".

Крім того, апеляційним судом встановлено, що вихід ОСОБА_1 зі складу фермерського господарства та передача належної йому частки відбулися у зв`язку з погіршенням стану його здоров`я, що підтверджується відповідними медичними документами. Зазначені обставини свідчать про наявність об`єктивних причин зміни складу учасників фермерського господарства та спростовують відповідні доводи прокурора.

При цьому, передача частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства не спричинила припинення фермерської діяльності, вибуття земельних ділянок із сільськогосподарського використання, зміни їх цільового призначення чи використання земельних ділянок не за встановленим цільовим призначенням. Відповідні земельні ділянки надалі використовуються саме для ведення фермерського господарства.

Також суд враховує, що після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (подібні правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19).

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, доводи прокурора про те, що передача ОСОБА_1 частки у фермерському господарстві своєму сину свідчить про відсутність у нього наміру здійснювати фермерську діяльність, ґрунтуються виключно на припущеннях, не враховують особливостей правового статусу фермерського господарства як сімейної форми підприємницької діяльності та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Доводи прокурора про те, що на момент створення Фермерське господарство "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" ОСОБА_1 вже був засновником фермерських господарств "ФОРС ПРО ВІТА", "АТЛАНТ-АГРО.ОВ", "ПРОКОПЧУК", а тому повторно реалізував право на отримання земельної ділянки державної чи комунальної власності у пільговому (позаконкурентному) порядку, не заслуговують на увагу, оскільки сам по собі факт участі громадянина у складі засновників (учасників) іншого фермерського господарства не свідчить про повторне використання ним права на безконкурентне отримання земельної ділянки, оскільки участь у юридичній особі не є тотожною набуттю права на земельну ділянку в порядку, передбаченому ст.7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" та ст.116, 123, 134 ЗК України.

При цьому, прокурором не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України на підтвердження того, що ОСОБА_1 раніше реалізовував передбачений законом порядок безконкурентного отримання земельної ділянки або повторно звертався із заявою про надання земельної ділянки в оренду для створення фермерського господарства.

Колегія суддів також зауважує, що відповідно до ст.12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися, зокрема, із земельної ділянки, що належить фермерському господарству як юридичній особі на праві власності, земельних ділянок, що належать членам фермерського господарства на праві приватної власності, а також земельної ділянки, яка використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Таким чином, законодавство не пов`язує можливість створення фермерського господарства чи отримання земельної ділянки для його ведення з відсутністю у громадянина статусу засновника або члена інших фермерських господарств. Визначальним є дотримання встановленої законом процедури отримання конкретної земельної ділянки з метою створення та ведення фермерського господарства.

Отже, наявність у ОСОБА_1 статусу засновника інших фермерських господарств не свідчить про повторне використання ним передбаченої законом процедури отримання земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі. За відсутності встановленого факту повторного набуття права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства висновок суду першої інстанції про незаконність її передачі поза земельними торгами з підстав порушення ст.134 ЗК України є необґрунтованим.

Відтак, відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч.1, 2 ст.228 ЦК України щодо правочину, який порушує публічний порядок, та відповідно висновку про те, що договір оренди землі від 29.03.2021 є нікчемним. У зв`язку з цим, на підставі ч.4 ст.269 ГПК України, з урахуванням вимог ч.4 ст.277 цього Кодексу, рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає зміні.

Водночас, прокурором не доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про порушення вимог ст.203 ЦК України під час укладення договору оренди землі від 29.03.2021 та були б підставою для застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 215 цього Кодексу, у зв`язку з цим позовні вимоги про визнання договору оренди землі недійсним є необґрунтованими.

Враховуючи встановлення факту законності набуття ОСОБА_1 права оренди на спірну земельну ділянку у порядку, передбаченому ст.7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" та ст.116, 123, 134 ЗК України, а також також беручи до уваги похідний характер позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки та зобов`язання Фермерського господарства "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" повернути їх Оліївській сільській раді, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення таких вимог та відповідно скасування оскаржуваного рішення у відповідних частинах.

Пунктом 2 ч.1 ст.275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.1, 2, 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного суду щодо дотримання встановленої законом процедури набуття ОСОБА_1 права оренди спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства, відсутності факту повторного використання ним права на отримання земельної ділянки у пільговому (позаконкурентному) порядку, а також необґрунтованості висновків господарського суду про порушення вимог ст.134 ЗК України та нікчемність договору оренди землі від 29.03.2021, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, надав їм неправильну правову оцінку та неправильно застосував норми матеріального права.

За таких обставин апеляційні скарги Фермерського господарства "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" та ОСОБА_1 підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди землі від 29.03.2021 недійсним - зміні в мотивувальній частині шляхом викладення її у редакції цієї постанови. Водночас, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання повернути земельні ділянки, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 14.05.2026, підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції враховує, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак, враховуючи, що при розгляді даного спору колегія суддів встановила відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, заява про застосування строків позовної даності задоволенню не підлягає, а вказаний строк до спірних правовідносин не може бути застосований.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у в апеляційних скаргах та у відзиві на них, не спростовують вказаного висновку.

Враховуючи приписи п.2 ч.4 ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та задоволення апеляційних скарг, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на прокурора.

Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Фермерського господарства "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 у справі №906/1050/25 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 у справі №906/1050/25 в частині відмови у визнанні недійсним договору оренди землі від 29.03.2021 - змінити в мотивувальній частині та викласти її в редакції даної постанови.

3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 у справі №906/1050/25 з урахуванням редакції ухвали про виправлення описки від 14.05.2026 в частині задоволення позовних вимог про скасування реєстрації права оренди, повернення земельних ділянок скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

4. У задоволенні позову про скасування реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок відмовити.

5. У решті рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 у справі №906/1050/25 залишити без змін.

6. Стягнути з Житомирської обласної прокуратури (10008, Житомирська обл., м.Житомир, вул.Святослава Ріхтера, буд.11, код ЄДРПОУ 02909950) на користь Фермерського господарства "АТЛАНТ-АГРО-ПЛЮС" (12345, Житомирська обл., Житомирський р-н, с.Троковичі, вул.Гоголя, буд.10, код ЄДРПОУ 44491141) 72672,00 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. Господарському суду Житомирської області видати судовий наказ.

8. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "09" липня 2026 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.