Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №910/6008/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2026 р. Справа№ 910/6008/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання: Лукінчук І.А.,

представників сторін:

від позивача: Попов Я.О. (в залі суду);

від відповідача: не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 (повний текст складено 27.05.2026)

у справі № 910/6008/26 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Антимонопольного комітету України

до Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови органу державної виконавчої служби,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

20.05.2026 Антимонопольний комітет України (далі – АМК, Комітет) сформував у системі «Електронний суд» позовну заяву до Міністерства юстиції України (далі – Мінюст), у якій просить Господарський суд міста Києва визнати протиправними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мінюсту (далі – ВДВС) Яковенка Владислава Андрійовича (далі – виконавець) щодо закінчення виконавчого провадження ВП №79959918 та скасувати постанову виконавця від 13.03.2026 про закінчення виконавчого провадження №79959918.

На обґрунтування заявлених вимог АМК зазначає, що 04.11.2025 на виконання рішення тимчасової адміністрації колегії АМК від 03.06.2025 №5-р/тк Комітет видав наказ №142-Ю/25 про зобов`язання Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (далі – Департамент) припинити порушення, що полягає у визначенні автомобільних перевізників на автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі Харківської області (внутрішньообласні маршрути), без проведення конкурсу відповідно до чинного законодавства», який був пред`явлений для примусового виконання до ВДВС. Постановою ВДВС від 09.01.2026 відкрито виконавче провадження ВП №79959918 з виконання наказу, а постановою від 13.03.2026 – закінчено ВП №79959918 з виконання наказу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення №5-р/тк.

АМК вважає, що рішення №5-р/тк було виконано у неповному обсязі, а тому звернувся до господарського суду з вимогою визнати протиправними дії виконавця із закінчення ВП №79959918 та скасувати постанову виконавця від 13.03.2026 про закінчення виконавчого провадження №79959918.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 відмовлено у відкритті провадження за позовом АМК до Мінюсту про визнання протиправною та скасування постанови органу державної виконавчої служби.

За висновком суду у цьому випадку АМК звертається з позовом до Мінюсту про визнання протиправними дій державного виконавця та скасування постанови державного виконавця, тому предметом спору є оскарження владних управлінських рішень / дій суб`єкта владних повноважень, здійснених під час примусового виконання. А отже виникає публічно-правовий спір, який підпадає під юрисдикцію адміністративних судів відповідно до ст. 19 КАС України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2026, АМК звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу.

Скаржник вважає ухвалу такою, що прийнята з неправильною оцінкою судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, у цьому випадку – норми щодо підвідомчості спорів, а отже є незаконною та необґрунтованою.

На думку апелянта, виконання прийнятих органами АМК рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції є завершальною стадією їх розгляду, спрямованою на відновлення конкуренції на ринку. Тобто, спори, що виникають з виконання рішень органів Комітету, пов`язані із захистом економічної конкуренції у розумінні ст. 20 ГПК України, що узгоджується з висновками Верховного Суду.

Отже, справи про оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби, пов`язаних із виконанням рішень органів АМК, підлягають розгляду господарським судом, оскільки є спорами, пов`язаними із захистом економічної конкуренції, спрямованими на припинення порушень.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6008/26 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою АМК на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 до надходження матеріалів справи №910/6008/26.

15.06.2026 матеріали справи №910/6008/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АМК на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/6008/26. Розгляд справи призначено на 06.07.2026. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.

Позиції учасників справи.

Мінюст надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів та вимог АМК заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін як законну та обґрунтовану.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

На виконанні у ВДВС перебувало виконавче провадження №79959918 з примусового виконання наказу №142-Ю/25, виданого 04.11.2025 Комітетом про зобов`язання Департаменту припинити порушення, що полягає у визначенні автомобільних перевізників на автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі Харківської області (внутрішньообласні маршрути), без проведення конкурсу відповідно до чинного законодавства.

Листом №11.02-09/1181 від 27.02.2026 Департамент повідомив ВДВС про виконання рішення.

13.03.2026 виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №79959918 у зв`язку із фактичним виконанням рішення, яке підлягало виконанню.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Піл час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Закону визначено перелік виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби на час звернення зі скаргою до суду урегульований у ст. 74 Закону.

Так, згідно з ч. 1 ст. 74 Закону у редакції, чинній на 13.03.2026 (дату ухвалення виконавцем постанови про закриття ВП №79959918), рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону у редакції, чинній на дату подання АМК скарги (20.05.2026), рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання рішення АМК (а не судового рішення) чітко визначений у ч. 2 ст. 74 Закону – до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Зазначене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 у справі №678/1/16-ц, у якій Велика Палата дійшла висновку про те, що коли оскаржується діяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), застосовується ч. 2 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження», а спір розглядається адміністративним судом.

Отже, оскільки АМК подав скаргу на дії ВДВС з виконання виконавчого документа, виданого іншим органом, ніж суд, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про підвідомчість спору адміністративному суду.

У цьому випадку спір про визнання протиправними дій державного виконавця та скасування постанови державного виконавця є публічно-правовим спором із суб`єктом владних повноважень, оскільки державний виконавець реалізує владні управлінські функції у виконавчому провадженні.

Велика Палата Верховного Суду і надалі робила висновок, що з огляду на те, що скаргу подано на дії державного виконавця з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, підвідомчість спору належить адміністративному суду (постанова від 02.10.2019 у справі №346/79/17).

Разом з тим ГПК України не передбачає можливості такого захисту в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про відмову у відкритті провадження за поданою АМК позовною заявою.

Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують, оскільки у цьому конкретному випадку спір за поданою АМК заявою пов`язаний із неправомірністю, за доводами АМК, дій ВДВС, а не із захистом економічної конкуренції, спрямованим на припинення порушень, і спірні правовідносини не врегульовано законодавством про захист економічної конкуренції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 271, 275– 277, 281– 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/6008/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/6008/26 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287– 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.07.2026.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова