Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №910/6940/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2026 р. Справа№ 910/6940/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання: Романенко К.О.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 30.06.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива Регіону»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 10.02.2026 (повний текст складено 19.02.2026)

у справі №910/6940/25 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива Регіону»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія

«Рікард»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива Регіону» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард» про визнання недійсним договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та майнових прав від 30.09.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та майнових прав від 30.09.2019 укладений з порушенням вимог ч. 4 ст. 133 ЗК України, оскільки заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки, а відповідач такого статусу не має, порушує його права та законні інтереси як власника земельних ділянок, позивач на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України просив позов задовольнити, визнавши цей договір в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 879/980-ФО-І від 26.09.2012 недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/6940/25 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код 21708016).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/6940/25 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива Регіону» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позивачем вимоги про визнання договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та майнових прав, між Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард» фактично зводяться до намагання переглянути рішення Апеляційного суду Київської області від 24.06.2013 у справі №372/1610/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 13.12.2019 у тій же справі про заміну сторону виконавчого провадження його правонаступником у спосіб, не передбачений чинним господарським процесуальним законодавством.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що земельні ділянки на час їх набуття у власність позивачем у 2017 році не мали жодних обтяжень, в тому числі іпотечних. Під час здійснення реєстрації права власності на земельні ділянки за Товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива Регіону» відповідним нотаріусом здійснювалися перевірки наявності обтяжень, в результаті чого жодних активних обтяжень на земельних ділянках не було.

Скаржник зазначає, що оскільки іпотека була припинена ще у 2016 році, то останнім набуто право власності на вільні від обтяжень земельні ділянки, а відтак він має право на захист своїх інтересів шляхом оскарження договору відступлення, оскільки він укладений з грубим порушенням ч. 4 ст. 133 ЗК України, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Апелянт звертає увагу суду, що іпотекодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути виключно банки, однак відповідач не має такого статусу, відповідно не може бути іпотекодержателем.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідачем та третьою особою подано відзиви, у яких просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.

Клопотання, подані учасниками справи до суду апеляційної інстанції

Товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива Регіону» 18.06.2026 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (підсистему «Електронний суд») подано заяву про уточнення вимог апеляційної скарги, у якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/6940/25 шляхом виключення із його мотивувальної частини правові висновки суду по суті позовних вимог, викладених в прохальній частині вищевказаної заяви.

Відповідно до ст. 267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: 1) з`ясовує питання про склад учасників судового процесу; 2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; 3) з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи; 5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; 6) за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; 7) за клопотанням учасників справи вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Підготовчі дії, визначені частиною першою цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи подати свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива Регіону» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/6940/25; справу призначено до розгляду на 21.04.2026 на 14:40 год.; встановлено учасникам справи строк для надання можливості скористатися наданими ст. 267 Господарського процесуального кодексу України правами протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали; попереджено учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.

Відтак, всі заяви, клопотання та пояснення мали бути подані до суду у строк до 13.04.2026.

Однак, заяву про уточнення апеляційної скарги подано 18.06.2026, тобто після закінчення, встановленого ухвалою суду від 01.04.2026, строку.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Враховуючи викладене, оскільки заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива Регіону» про уточнення апеляційної скарги не було заявлено у передбачені ГПК України строки та подано з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України, то колегія суддів залишає дану заяву без розгляду.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 26.09.2012 між Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки №879/980-ФО/І, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., за умовами п 1.2. якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності наступне нерухоме майно: земельні ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1791 га, (кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства), площею 0,1292 га, (кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)), площею 0,1822 га, (кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства).

Згідно п. 1.1. договору іпотеки цим договором забезпечує належне виконання позичальником вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору №879/980-ФО від 26.09.2012, укладеного між позичальником та іпотекодержателем.

У січні 2017 році ОСОБА_1 вніс указані вище земельні ділянки до статутного капіталу створеного ним Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива Регіону», яке у такий спосіб стало власником спірних земельних ділянок.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями протоколу №1 загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива Регіону» від 11.01.2017, актом приймання-передачі від 18.01.2017, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №188146896 від 08.11.2019.

Також встановлено, що наслідками реалізації майна (активів) Банку на відкритих торгах 30.09.2019 між Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2083, згідно з яким Банк відступив Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард» у т.ч. право вимоги за кредитним договором №879 від 26.09.2012 та договором іпотеки №879/980-ФО/І від 26.09.2012.

Це підтверджується наявною у матеріалах справи копією вказаного договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та майнових прав.

Заявлені позивачем вимоги про визнання договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та майнових прав недійсним зводяться до порушення правового режиму обігу земель сільськогосподарського призначення, а саме положень ч. 4 ст. 133 ЗК України, згідно з якими заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як передбачено статтею 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Так, рішенням Апеляційного суду Київської області від 24.06.2013 у справі №372/1610/13-ц позов Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №879/980-ФО/І від 26.09.2012, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 : площею 0,1791 га, (кадастровий номер 3223155400:03:025:0036), цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; площею 0,1292 га, (кадастровий номер 3223155400:03:025:0037), цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); площею 0,1822 га, (кадастровий номер 3223155400:03:025:0040), цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки для його подальшої реалізації шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підстав оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 13.12.2019 у справі №372/1610/13-ц замінено сторону виконавчого провадження стягувача Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард» як стягувача з виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 24.06.2013 у справі №372/1610/13-ц.

Слід зазначити, що наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про реалізацію банком наявного у нього дійсного та незапереченого права на реалізацію предмета іпотеки.

Виконання ж відповідного рішення суду шляхом публічного продажу предмета іпотеки під судовим контролем не свідчить про неправомірне вибуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення із застави банку.

Заявлені позивачем вимоги про визнання договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та майнових прав, між Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард» фактично зводяться до намагання переглянути рішення Апеляційного суду Київської області від 24.06.2013 у справі №372/1610/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 13.12.2019 у тій же справі про заміну сторону виконавчого провадження його правонаступником у спосіб, не передбачений чинним господарським процесуальним законодавством.

В свою чергу, хоч відповідач і набув права вимоги за договором іпотеки, однак фактично він лише реалізує права, які належали банку, тобто вже відбулося звернення в судовому порядку на предмет іпотеки для задоволення вимог кредитора, й відповідне судове рішення перебуває на виконанні, відтак основні права іпотекодежрателя вже реалізовано.

Таким чином, вимоги позивача про визнання недійсним договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та майнових прав від 30.09.2019 з підстав порушення вимог ч. 4 ст. 133 ЗК України є безпідставними.

Окрім того, твердження скаржника про припинення іпотеки ще у 2016 році та відповідно іпотечне обтяження було зняте у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі листа ПАТ «Міський комерційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Оберемко Р.А. за вих. №13874-Ф/І від 30.09.2016, спростовуються встановленими Київським апеляційним судом у справі №372/1391/20 від 26.11.2024 обставинами.

Зокрема, Київським апеляційним судом у постанові від 26.11.2024 у справі №372/1391/20 зазначено, що:

- визнаючи довідку №13874-Ф/1 від 30 вересня 2016 року належним доказом виконання зобов`язань, місцевий суд не надав оцінки листу Національного банку України №20-0006/12579 від 10 березня 2020 року, який повідомив про відсутність у кредитній справі ОСОБА_2 , переданій уповноваженою особою ФГВФО на здійснення ліквідації ПАТ «Міський комерційний банк» на архівне зберігання до Національного Банку України, інформації, що підтверджує виконання станом на 30 вересня 2016 року у повному обсязі зобов`язання за кредитним договором від 26 вересня 2012 року №879/980-ФО, а також зазначеної довідки від 30 вересня 2016 року №13874-Ф/1. В той же час, наявне попередження, надіслане на адресу ОСОБА_2 , про наявність заборгованості станом на 01 січня 2017 року за вказаним кредитним договором від 26 вересня 2012 року №879/980-ФО;

- за встановлених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що жодної правової та законної підстави для внесення записів про припинення іпотеки, рішення №32700658 від 02 грудня 2016 року та зняття заборон за іпотечним договором від 26 вересня 2012 року на земельну ділянку площею 0,1791 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, рішення №32634030 від 30 листопада 2016 державним реєстратором Барської районної державної адміністрації Вінницької області Присяжним М.М. та 02 грудня 2016 року державним реєстратором КП «Спецжитлофонд» м. Києва Коровайко О. С. на земельну ділянку площею 0,1292 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, рішення № 32734753 та на земельну ділянку площею 0,1822 га, кадастровий номер 3223155400:03:025:0040, рішення №32636113 не існувало, а отже висновки суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в цій частині є помилковими.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту); судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні.

Отже, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відтак, вищевказане рішення суду апеляційної інстанції, не може бути поставлене під сумнів, інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доведенню.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/6940/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива Регіону» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/6940/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/6940/25 залишити без змін.

Матеріали справи №910/6940/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 09.07.2026.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

А.О. Мальченко