Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №907/491/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/491/26

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді О.С. Скрипчук

суддів Н.М. Кравчук

О.І. Матущак,

за участю секретаря судового засідання В.Р. Постолатій,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 б/н від 01.06.2026 (вх. № 01-05/1756/26 від 01.06.2026)

на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026 (повний текст ухвали складено 28.05.2026, суддя Пляцко У.М)

у справі № 907/491/26

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української православної церкви (Православної церкви України) міста Ужгород

про: визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації статуту.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української православної церкви (Православної церкви України) м. Ужгород» в якому просить суд визнати недійсними рішення парафіяльних зборів Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Миколаївської церкви, оформлені Протоколом № 1 від 13 вересня 2025 року та застосувати наслідки недійсності цих рішень шляхом скасування державної реєстрації Статуту Релігійної громади «Свято-Миколаївська Парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Ужгород» у редакції від 13.09.2025, код ЄДРПОУ 37014160, здійсненої на підставі розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації-начальника Закарпатської обласної військової адміністрації від 06.11.2025 № 752, зареєстрованого 10 листопада 2025 року.

В подальшому, 25.05.2026 до Господарського суду Закарпатської області від позивача надійшла заява про забезпечення позову № 25-05/01 від 25.05.2026 у якій ОСОБА_1 просить суд заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, державним реєстраторам юридичних осіб, органам державної реєстрації та будь-яким іншим суб`єктам, уповноваженим на здійснення реєстраційних дій, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо припинення, переходу, зміни або переоформлення права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:35:001:0208 площею 0,0308 га до набрання законної сили рішенням суду у даній справі та заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій, спрямованих на зміну користувача земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:35:001:0208 або передачу права постійного користування нею Відповідачу у господарській справі до вирішення спору по суті.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що за наслідком прийняття оскаржуваних у цій справі рішень загальних зборів розпочато процедуру припинення права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:35:001:0208 площею 0,0308 га, яка перебуває у постійному користуванні Релігійної організації Мукачівської Єпархії Української Православної Церкви, до якої в порядку церковного підпорядкування входить і первинна релігійна громада (організація). На зазначеній земельній ділянці розташована культова споруда - церква, яка була збудована учасниками релігійної організації за рахунок власних коштів та добровільних пожертвувань членів релігійної громади і використовується виключно для здійснення релігійної діяльності.

Заявник зазначає, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову та подальшої зміни користувача земельної ділянки буде сформовано новий фактичний та юридичний стан майна релігійної організації, внаслідок чого навіть у разі задоволення позову, визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування державної реєстрації статуту, ефективне відновлення становища юридичної особи, яке існувало до прийняття оскаржуваних рішень, буде істотно ускладненим або фактично неможливим.

За змістом поданої заяви передача права постійного користування земельною ділянкою відповідачу призведе до виникнення нових правовідносин щодо користування земельною ділянкою та культовою спорудою, розташованою на ній, а також до виникнення нових судових спорів щодо повернення земельної ділянки та відновлення попереднього правового стану.

Наведені вище заходи забезпечення позову, на думку позивача, є співмірними із заявленими позовними вимогами, безпосередньо пов`язаними із предметом спору та спрямованими виключно на збереження існуючого правового та фактичного стану до вирішення справи по суті.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026 у справі № 907/491/26 у задоволенні заяви ОСОБА_1 № 25-05/01 від 25.05.2026 про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, місцевий суд встановив, що предметом позову у цій справі є визнання недійсними рішень парафіяльних зборів Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Миколаївської церкви, оформлених протоколом № 1 від 13 вересня 2025 року, та застосування наслідків недійсності цих рішень шляхом скасування державної реєстрації Статуту Релігійної громади «Свято-Миколаївська Парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Ужгород». Водночас земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:35:001:0208, її належність та правовий статус не є предметом спірних правовідносин у цій справі.

Таким чином, суд першої інстанції, з огляду на предмет спору та відповідно до частин першої, п`ятої статті 137 ГПК України, дійшов висновку, що позбавлений процесуальної можливості заборонити вчинення дій щодо земельної ділянки, яка не є предметом спору у цій справі, оскільки вжиття такого заходу забезпечення позову є непропорційним, неспівмірним заявленим позовним вимогам та прямо заборонене положеннями процесуального законодавства.

Не погодившись з ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026, ОСОБА_1 вернувся до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою б/н від 01.06.2026 (вх. № 01-05/1756/26 від 01.06.2026), у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.

На переконання апелянта, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність зв`язку між заявленим заходом забезпечення позову та предметом спору. Апелянт зазначає, що земельна ділянка хоч і не є безпосереднім предметом позовних вимог, однак саме реалізація оскаржуваних рішень загальних зборів стала підставою для ініціювання процедури припинення права постійного користування нею, а тому існує безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між предметом спору та заявленим заходом забезпечення позову.

Також скаржник вказує, що невжиття заходів забезпечення призведе до зміни правового статусу земельної ділянки, виникнення нового речового права за іншою особою, необхідності оскарження нових рішень та реєстраційних дій, що істотно ускладнить або зробить неможливим ефективний захист і поновлення його прав. На думку апелянта, суд неправильно застосував положення статей 136– 137 ГПК України, формально ототожнив предмет спору з об`єктом забезпечення позову та не врахував правові висновки Верховного Суду щодо критеріїв застосування заходів забезпечення позову.

У судове засідання 01.07.2026 сторони явки уповноважених представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час та дату судового засідання. Від позивача 03.06.2026 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 4 частини 1 статті 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 753/22860/17).

Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Водночас, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 137 ГПК не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони; проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору; здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.

Як встановлено колегією суддів, предметом позову у цій справі є визнання недійсними рішень парафіяльних зборів Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Миколаївської церкви, оформлених протоколом № 1 від 13.09.2025, та застосування наслідків їх недійсності шляхом скасування державної реєстрації статуту релігійної організації. Водночас питання щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:35:001:0208, права постійного користування нею чи зміни її користувача не є предметом спірних правовідносин у даній справі.

У постанові Верховного Суду від 14.08.2024 у справі № 924/1341/23 зазначено, що під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу співмірності таких заходів із заявленими позовними вимогами. При цьому суд повинен насамперед з`ясувати зміст позовних вимог та правові підстави позову, перевірити наявність безпосереднього зв`язку між обраним заходом забезпечення позову і предметом спору, а також врахувати, щоб відповідний захід не призводив до необґрунтованого обмеження прав осіб, які не є учасниками судового процесу.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про наявність безпосереднього зв`язку між заявленим заходом забезпечення позову та предметом спору.

Посилання апелянта на те, що можливе припинення права постійного користування земельною ділянкою є наслідком реалізації оскаржуваних рішень, не спростовує наведених висновків. Такі доводи ґрунтуються лише на припущеннях щодо можливого виникнення у майбутньому інших правовідносин та потенційних спорів і самі по собі не свідчать про наявність передбачених статтею 136 ГПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову саме у межах цієї справи.

Крім того, запропонований заявником захід забезпечення позову фактично призводив би до обмеження здійснення реєстраційних дій щодо земельної ділянки, яка не є предметом позовних вимог у цій справі, що не відповідає принципу співмірності заходів забезпечення позову та може вплинути на права осіб, які не є учасниками цього спору.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу ухвали Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026 у справі № 907/491/26.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд –

УХВАЛИВ :

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 01.06.2026 (вх. № 01-05/1756/26 від 01.06.2026) залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026 у справі № 907/491/26 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

Суддя Н.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак