Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №907/44/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/44/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

Суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Шатан Т.О.,

представники сторін:

прокурор:Дмитришин Ю.М.,

позивача 1:не з`явився,

позивача 2: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" б/н від 27.04.2026 (вх. суду від 28.04.2026 № 01-05/1270/26)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2026 ( повне рішення складено 07.04.2026, суддя Пригуза П.Д.)

у справі № 907/44/26

за позовом: Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі

позивача 1: Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород

позивача 2: Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області,

с. Поляна, Закарпатська обл.

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", м. Ужгород

про: відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Закарпатська обласна прокуратура звернулась з позовом до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 449 856, 85 грн збитків.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначив, що відповідач, як лісокористувач, в порушення положень Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Лісового кодексу України не забезпечив охорону та збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяв матеріальну шкоду лісовому фонду України та збитки державі в розмірі заявленої до стягнення суми.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2026 у справі №907/44/26 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області шкоду, заподіяну довкіллю в сумі 449 856,85 грн. Здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем як постійним лісокористувачем не забезпечено охорону та захист лісів, не здійснено комплекс заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів від незаконних рубок.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2026 у справі №907/44/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник зазначає, що саме уповноваженими особами відповідача було виявлено та скеровано до правоохоронних органів для вжиття відповідних заходів реагування та встановлення винних осіб інформацію щодо незаконної порубки лісів.

Також скаржник вказує, що чинне законодавство України не містить переліку конкретних заходів (комплексу заходів), які мали б проводити філія «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» як постійний лісокористувач задля унеможливлення незаконної порубки лісів.

Апелянт зазначає, що судом досліджено надані позивачем протокол огляду місця події від 05.11.2025 та висновок інженерно-екологічної експертизи №5650-Е від 09.12.2025, однак не враховано те, що у матеріалах справи відсутній акт перевірки Державної екологічної інспекції України, що фіксує проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання та доводить виявлені порушення вимог законодавства, зокрема, у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відсутність акту та наявні в матеріалах справи докази (протокол огляду місця події), на думку скаржника, не можуть вважатися належними доказами підтвердження наявності незаконно зрубаних дерев без проведення перевірки та складення акту Державною екологічною інспекцією України.

Не належним доказом, на думку скаржника, є і інженерно-екологічна експертиза №5650-Е від 09.12.2025, оскільки проведена без здійснення особистого огляду (натурного обстеження) експертом виявлених пнів зрубаних дерев та проведення їх обміру.

Апелянт також вважає, що прокурором не доведено усіх елементів складу цивільного правопорушення, судом не враховано, що саме відповідач повідомив ограни правопорядку про виявлення незаконної вирубки лісів, отже, виконав вимогу щодо забезпечення захисту лісових насаджень. Чинне законодавство не містить чітких вимог щодо переліку заходів, які має вчиняти лісокористувач з метою забезпечення охорони лісів, тому, на думку скаржника, не є доведеною шкода, що має бути компенсованою саме лісокористувачем.

Скаржник також стверджує, що законодавством не передбачено відповідальність за незабезпечення охорони та збереження лісу.

Прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2026 у справі №907/44/26 залишити без змін.

Прокурор зазначає, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

На думку прокурора, факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним території, на встановлено протоколом огляду місцевості від 05.11.2025, копія якого долучена до позовної заяви у якості доказу.

Також прокурор вказує, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Оскільки саме відповідач є постійним лісокористувачем, на якого законодавчо покладено обов`язок у дотриманні вимог щодо охорони лісових насаджень, завдана шкода за недотримання яких підлягає стягненню саме з постійного лісокористувача.

Крім цього, прокурор наголошує, що практика Верховного суду в даних спірних правовідносинах є усталеною і саме на відповідача покладено обов`язок з охорони та збереження лісів, зокрема від незаконної вирубки.

Позивач 2 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2026 у справі № 907/44/26 залишити без змін.

Позивач 1 відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2026 справу № 907/44/26 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" б/н від 27.04.2026 (вх. суду від 28.04.2026 № 01-05/1270/26) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2026 у справі № 907/44/26; витребувано матеріали справи з місцевого господарського суду.

Ухвалою суду від 25.05.2026 розгляд справи призначено на 07.07.2026.

У судове засідання 07.07.2026 з`явився прокурор, позивач 2 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, скаржник та позивач 1 у судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Апеляційний суд враховує, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України є скаржником у справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладено доводи, на підставі яких він не погоджується з рішенням суду першої інстанції.

У постанові Верховного Суду від 14.08.2024 у справі № 916/3011/21 вказано, що бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність перенесення розгляду справи в силу положень чинного ГПК України.

Водночас колегія суддів враховує принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

За таких обставин, колегія суддів вважала за можливе розглянути апеляційну скаргу за участі прокурора, що з`явився у судове засідання 07.07.2026.

Прокурор надав суду усні пояснення в межах доводів відзиву на апеляційну скаргу, просив суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на таке.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

Судами встановлено, що є відкритим кримінальне провадження №12025071150000139 від 05.04.2025 в підозрі вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 ККУ, посадовими особами Полянського лісництва Свалявського надлісництва.

У ході проведення розслідування протоколом огляду від 05.11.2025 встановлено, що під час огляду кварталу 14 виділ 24.2 Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" спеціалістом ДЕІ в Закарпатській області, за допомогою повіреної сертифікованої вимірювальної металевої рулетки проведено заміри 17 пнів зрубаних дерев без ознак відведення в рубку, тобто на кореневих лапах відсутні відтиски клейм відводу.

Вказаний огляд проводився за участю інженера І категорії відділу охорони захисту лісів, філії Карпатський лісовий офіс, ДП «Ліси України» Андрійчака В.В. та в.о. начальника відділу Державної екологічної інспекції в Закарпатській області Дяченко І.Б.

Крім того, під час огляду кварталу 14 виділ 21.2 Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" спеціалістом ДЕІ в Закарпатській області, за допомогою повіреної сертифікованої вимірювальної металевої рулетки проведено заміри 4 пнів зрубаних дерев без ознак відведення в рубку, тобто на кореневих лапах відсутні відтиски клейм відводу.

На території кварталу 14 виділ 24.2 Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" оглядом також виявлено 19 дерев, пошкоджених по ступеню припинення росту.

Також на оглянутій ділянці території кварталу 14 виділ 24.2 Полянського лісництва виявлено 58 дерев, які відведені в рубку, тобто містять відтиски клейма відводу та пронумеровані, але не зрубані.

У протоколі огляду зазначено, що відомості про виявлені пні дерев без ознак відведення в рубку та пошкоджених дерев до ступеню припинення росту, а саме діаметр та породу дерева занесено до відомості попневего переліку, які є невід`ємним додатком до протоколу огляду.

Постановою Закарпатської обласної прокуратури від 04.11.2025 в межах кримінального провадження №12025071150000139 залучено в межах такого кримінального провадження спеціаліста – інспекторів ДЕІ в Закарпатській області для участі у проведені оглядів лісового фонду Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України"; постановлено провести розрахунок завданих збитків.

Розрахунком розміру шкоди, нанесених державі Свалявським надлісництвом філії "Карпатський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" в лісовому фонді кварталу 14 виділ 21.2 Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії "Карпатський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" підтверджується загальний розмір заподіяної шкоди – 110 984, 45 грн.

Розрахунком розміру шкоди, нанесених державі Свалявським надлісництвом філії "Карпатський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" в лісовому фонді кварталу 14 виділ 24.2 Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії "Карпатський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" підтверджується загальний розмір заподіяної шкоди - 338 872,40 грн.

Висновком експерта, за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12025071150000139 від 09.12.2025 підтверджується та встановлено, що рубка дерев у кварталі 14 виділ 21.2 та 24.2 на території Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" була проведена з порушенням вимог природоохоронного законодавства у формі недотримання відповідних нормативно-правових актів; підтверджується розмір заподіяної шкоди 110 984,45 грн - у кварталі 14 виділ 21.2 та розмір заподіяної шкоди 338 872, 40 грн - у кварталі 14 виділ 24.2; до настання наслідків досліджуваної події з технічної точки зору спричинили дії службових осіб Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України", які не відповідали вимогам чинних галузевих нормативних актів, що безпосередньо регулюють правовий режим ведення лісового господарства в частині збереження природних ресурсів та охорони довкілля.

Прокурором Спеціалізованої екологічної прокуратури Закарпатської обласної прокуратури затверджений обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025071150000139 від 05.04.2025, стосовно ОСОБА_1 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 с. 367 ККУ.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано як вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 ККУ, тобто неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.

Листом №12-995-26 від 06.01.2026 Закарпатська обласна прокуратура зверталась до директора філії "Карпатський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України", в якому зазначала, що з метою встановлення належного відповідача в строк до 26.01.2026 просила надати до обласної прокуратури: дані щодо статусу юридичної особи - філії "Свалявське ЛГ" ДСГП "Ліси України" станом на теперішній час; у разі ліквідації/реорганізації філії "Свалявське ЛГ" ДСГП "Ліси України" надати належним чином завірені копії відповідних наказів; матеріали лісовпорядкування території кварталу 14 виділів 21.2, 24.2 Полянського лісництва; належним чином завірені копії витягів з ЄДРПОУ - філії "Свалявське ЛГ" ДСГП "Ліси України", Свалявського надлісництва філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України", ДСГП "Ліси України".

У відповідь відповідач надіслав прокурор лист в якому вказував, що квартал 14 виділів 21.2, 24.2 Полянського лісництва знаходиться в межах території Полянської сільської ради, яка увійшла до складу Полянської територіальної громади. Також відповідач вказав, що відповідно до наказу ДП "Ліси України" №1915 від 18.10.2024 "Про припинення філії "Свалявське лісове господарство" ДП "Ліси України" вживаються заходи щодо припинення філії "Свалявське лісове господарство".

Наказом ДП "Ліси України" №2340 від 31.12.2024 "Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Карпатським лісовим офісом", затверджено серед інших також передавальний акт філії "Свалявське лісове господарство" ДП "Ліси України".

Надалі, Закарпатська обласна прокуратура направила Полянській сільській раді Мукачівського району Закарпатської області лист від 23.01.2026 №12-995-26, в якому на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомила, нею встановлено підстави для представництва інтересів держави в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області. Обласною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 КУ, встановлено порушення інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, а саме - виявлено факт наявності невідшкодованих збитків, завданих кримінальним правопорушенням в сфері охорони навколишнього природного середовища. Вказане є підставою для подання Закарпатською обласною прокуратурою позовної заяви в інтересах держави в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Аналогічне повідомлення було направлене Державній екологічній інспекції у Закарпатській області.

При перегляді рішення місцевого господарського суду,судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Таким чином, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

За приписами ст. 19 ЛК України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Положеннями ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частиною 5 ст. 86 ЛК України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається зокрема, на постійних лісокористувачів.

За приписами ст. 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Системний аналіз положень ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105, ст. 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

Виходячи з наведених норм законодавства та положення статей 105, 107 Лісового кодексу України, статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" матеріалами справи підтверджується, що відповідач допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев.

Верховний Суд неодноразово висновував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічні висновки при розгляді даної категорії справ містяться і у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.08.2018 справа № 917/1261/17, від 20.09.2018 справа №909/495/17, від 07.06.2019 справа №914/1960/17).

Отже, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.

Так, незаконну вирубку лісових насаджень (без ознак відведення в рубку) було здійснено на території кварталу 14 виділів 21.2, 24.2 Полянського лісництва працівниками філії "Карпатський лісовий офіс" ДП «Ліси України».

Враховуючи наведене, колегія погоджується з висновками місцевого суду, що відповідач є постійним лісокористувачем ділянки лісу як правонаступник Свалявського надлісництва філії "Карпатський лісовий офіс" ДП «Ліси України», а тому відповідальність за зобов`язання щодо вжиття заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, у тому числі від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладаються на нього.

Повідомлення правоохоронних органів про виявлення факту здійснення незаконної порубки лісів не звільняє особу, на яку покладено обов`язок зі здійснення в тому числі охорони від незаконної порубки лісів від відповідальності за завдані збитки через не дотримання покладених обов`язків.

Саме відповідач, як постійний лісокористувач має обов`язок попередити, припинити та/або зафіксувати незаконну порубку дерев на підвідомчій території, водночас належних та достатніх заходів не вжив.

Таким чином, наведені обставини у сукупності свідчать про належне підтвердження протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Твердження відповідача про те, що факт самовільної порубки дерев було виявлено безпосередньо його працівниками саме під час здійснення заходів з охорони і захисту лісів від незаконних порубок, про що самостійно повідомлено правоохоронні органи, що свідчить про належне виконання відповідачем своїх посадових обов`язків, не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.

У п.88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів, адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.

Апеляційний суд також враховує висновки, викладені у пункті 84 постанови Верховного Суду від 19.02.2026 у справі №918/612/25, відповідно до яких такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен так і в їх сукупності. Крім того, відсутність акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи доведеності наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.

Крім цього, суд не погоджується з аргументами скаржника щодо необґрунтованості врахування судом першої інстанції висновку експерта за результатами проведення інженерно-екологічної експертизи, які зводяться до того, що зазначений висновок не містить відомостей про натурне обстеження експертом місця можливого спричинення шкоди та перевірку фактичних відомостей, на підставі яких здійснено розрахунок.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, визначають, що об`єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зафіксовані у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи. Вибір методики та способу проведення дослідження належить виключно до компетенції експерта.

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18).

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не виконав обов`язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема, відповідач не виконав обов`язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень, внаслідок невиконання підприємством своїх обов`язків завдано шкоди лісу.

Враховуючи наведене, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення та підстав для задоволення позову.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2026 у справі № 907/44/26 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Тому, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 86, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" б/н від 27.04.2026 (вх. суду від 28.04.2026 № 01-05/1270/26) – залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2026 у справі № 907/44/26 – залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції – покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддя Г.Г. Якімець