Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №727/1489/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/1489/26

Провадження № 2/727/1153/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Танасійчук Н.М.

при секретарі Кремзелюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації про стягнення моральної шкоди внаслідок військової агресії, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Російська Федерація, в якому просить стягнути на її користь моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, у розмірі 35 000,00 євро, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України станом на 02.02.2026 року становить 1 785 787,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що до 24 лютого 2022 року вона разом із чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким перебуває у шлюбі та спільно проживала 45 років (з 1977 року), проживала за адресою: АДРЕСА_1 — у житловому будинку загальною площею 120,2 кв.м, житловою площею 79,0 кв.м, який належить її чоловіку на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 420909719. Позивач та її чоловік усе трудове життя пропрацювали на металургійному підприємстві, їхній сукупний трудовий стаж перевищує 80 років, усі податки сплачувалися офіційно.

З початком повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації місто Маріуполь зазнало масованих обстрілів із застосуванням авіації, артилерії та реактивних систем залпового вогню. У зв`язку з безпосередньою загрозою життю та здоров`ю позивач разом із чоловіком, невісткою та малолітнім онуком віком 1 рік були змушені залишити місце постійного проживання та переховуватися у підвальному приміщенні дитячого садка № 32 в м. Маріуполі, розташованого за 30-35 хвилин ходи від території металургійного комбінату «Азовсталь». У перші дні позивач з родиною періодично поверталася до власного будинку за теплими речами, продуктами та водою, однак у зв`язку з інтенсивними обстрілами подальші спроби повернення стали неможливими через смертельну небезпеку. Після 26-27 лютого 2022 року обстріли настільки посилилися, що унеможливили навіть вихід з укриття для кип`ятіння води. В укритті на момент перебування позивача знаходилося приблизно 100-110 осіб, включно з малолітніми дітьми, особами похилого віку та хворими, в умовах повної відсутності питної води, їжі, світла, опалення та санітарних умов, за постійних обстрілів будівлі укриття з реактивних систем залпового вогню та артилерії.

Позивач також зазначила, що втратила зв`язок із синами, які виїхали в район Драматичного театру в центрі міста, що посилювало психологічне напруження та відчай, особливо після того, як стало відомо про бомбардування зазначеного театру. Під час одного з обстрілів, виходячи зі сховища, позивач отримала контузію, внаслідок якої протягом кількох днів практично не чула, а також зазнала гострого психоемоційного розладу.

У період з лютого по березень 2022 року в результаті систематичних обстрілів належний чоловіку позивача житловий будинок зазнав пошкоджень: вибито вікна та двері, пошкоджено дах, несучі та огороджувальні конструкції, систему водопостачання; внаслідок пошкодження газової мережі припинилося опалення, що спричинило замерзання води в системі та розрив батарей і труб. У період 15-16 березня 2022 року внаслідок влучання снарядів у двір, будинок та гараж виникла пожежа, яка через повну відсутність можливості реагування рятувальних та пожежних служб в умовах активних бойових дій призвела до повного знищення домоволодіння та всього майна, що в ньому знаходилося. Станом на теперішній час від об`єкта нерухомості не залишилося жодних конструктивних елементів.

На підтвердження факту знищення майна позивач посилається на те, що її чоловік 29.11.2022 звернувся із заявою про кримінальне правопорушення до органів Національної поліції України (кримінальне провадження № 12022262020003706), а також надає витяг з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, від 27.01.2026, і фотоматеріали, що фіксують руйнування будинку.

25 березня 2022 року до укриття увійшли військовослужбовці Російської Федерації, які під загрозою застосування зброї наказали всім негайно залишити приміщення для проведення так званої «зачистки». У супроводі озброєних осіб самопроголошеної «ДНР» позивача разом з іншими цивільними особами колоною відправили до собору святого Михаїла через зруйноване місто, повз тіла загиблих та зруйновані будівлі. Біля храму чоловіків та молодих жінок примусово роздягали, оглядали та перевіряли документи. Далі позивача з родиною пішим ходом (включно з пораненою домашньою твариною) відправили до узбережжя, звідки автобусами примусово вивезли до села Безіменне, а згодом — до міста Торез, де в спортивній залі школи утримували близько 100-150 осіб без права виходу на вулицю.

Позивач та члени її родини групами по 15-20 осіб проходили примусові фільтраційні процедури в органах так званої поліції, під час яких у них знімали відбитки пальців, фотографували та вилучали телефони, після чого видавали паперові довідки з повідомленням про підготовку до відправлення на територію Російської Федерації. Лише за допомогою волонтерів та за власні кошти позивачу вдалося повернутися до села Безіменне, уникнувши примусового вивезення вглиб території Російської Федерації.

Під час примусового вивезення позивач та члени її родини протягом 42 годин перебували на кордоні у транспортному засобі з вибитими вікнами, без можливості вийти, без їжі та питної води, за мінусової нічної температури, у стані фізичного виснаження та постійного страху за життя, спостерігаючи зустрічний рух колон військової техніки та артилерійських систем «Град», що прямували на Маріуполь. Лише через 42 години, пройшовши чергову фільтраційну процедуру, позивач перетнула кордон Російської Федерації.

Надалі за сприяння волонтерів у м. Ростов-на-Дону, а також волонтерів з Абхазії та Республіки Білорусь, позивач з родиною дісталася м. Мінськ, а звідти — до непідконтрольної офіційному пункту пропуску ділянки українсько-білоруського кордону, яку перетнула пішки через глибокий сніг та протитанкові рови глибиною до трьох метрів, ризикуючи життям через можливе мінування території. На українській стороні кордону прикордонники допомогли позивачу вибратися з ровів, після чого щодо неї та членів її родини було проведено службову перевірку за участю правоохоронних та безпекових органів, за результатами якої позивач опинилася на підконтрольній уряду України території та змогла повідомити рідних про те, що жива.

Позивач зазначила, що у віці 71 року залишилася без житла, не має фізичної можливості працювати та забезпечити собі гідні умови існування; наразі разом з чоловіком змушена орендувати житло за значну плату. Обоє мають хронічні захворювання, що потребують постійного лікування, у зв`язку з чим на повсякденні потреби залишається мінімум коштів. У призначенні державної допомоги позивачу відмовлено через формальні критерії сукупного доходу, що визначається виключно розміром пенсій подружжя без урахування фактичних життєвих обставин. Пережиті події — постійна загроза життю, знищення єдиного житла, примусове переміщення, приниження під час фільтраційних процедур та втрата відчуття безпеки і справедливості — спричинили позивачу глибокі та непоправні моральні страждання, зруйнували плани на гідну старість, призвели до тривалих негативних наслідків для її психологічного стану, а також до суттєвого погіршення слуху внаслідок дії вибухових хвиль, у зв`язку з чим позивач наразі змушена користуватися слуховим апаратом.

Посилаючись на встановлений Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 факт тимчасової окупації всієї території Маріупольського району з 05 березня 2022 року, а також на приписи Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», позивач вважає доведеною наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для покладення на державу Російська Федерація цивільно-правової відповідальності: факт заподіяння шкоди, протиправність діяння держави-агресора та причинно-наслідковий зв`язок між ними. Розмір моральної шкоди визначено позивачем з урахуванням характеру і тривалості завданих страждань та істотності порушення її конституційних прав.

В судове засідання позивач не з`явилась, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

За інформацією Міністерства закордонних справ України 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Росії та діяльність її дипломатичних установ на території України, зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

А тому, у зв`язку з військовою агресією РФ суд позбавлений можливості здійснювати повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернутися до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів, за виключенням через сайт судової влади.

Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. Зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни, немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту, не потрібно.

Згідно з ч. 4 ст.223 ЦПК України у випадку повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою учасників справи в судове засідання, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, розгляд справи проведено судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні з 24.02.2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжено та на час розгляду справи судом, військовий стан в Україні не скасовано.

Судом встановлено, що всі обставини, на які посилається позивач як на підставу для стягнення на її користь моральної шкоди, знайшли своє повне підтвердження в судовому засідання наданими нею письмовими доказами.

Суд вважає встановленим, що у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, позивач як громадянка України, була позбавлена звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України завдав їй душевного болю, пережиті страждання мали істотний вплив на її психічний, фізичний та моральний стан.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

У ст. 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Частиною 2 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно ч. 3 ст.23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 Агресія проти України визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від Російської Федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-ІХ).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Росії проти України, є можливим засобом захисту права.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016 року).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові військові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.

Таким чином, Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено: Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією.

Наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (що є загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню за нормами ч.3 ст.82 ЦПК України) на території України ведуться бойові дії та відбулася окупація частини території України.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

За змістом ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973 року) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.

Таким чином, Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у Постанові від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19 (провадження № 61-18782св21), а також Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 12.05.2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (п.58).

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 року зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. У даному контексті доречно також зазначити рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» (2004): «Суд вважає, що заявник може вважатися таким, що зазнав моральних страждань у результаті встановлених порушень, і ці страждання не можуть бути компенсовані лише констатацією порушення».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 року).

Також Європейський суд з прав людини в п. 37 Рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Відповідно вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п.15 п.3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.

Пунктом 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Відповіднос до Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларацією прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Отже Російська Федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутим та вирішеним судом України як належним та повноважним судом.

У Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925св21) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається», Верховний Суд врахував таке: - предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в п.49 Постанови від 01.09.2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Суд вважає, що в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України було порушено налагоджений звичний спосіб життя позивача, що призвело до значного погіршення її морального та фізичного стану.

Є підстави вважати, що позивачу спричинена моральна шкода, оскільки внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації проти України їй спричинені душевні страждання, що не дають їй можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживала до збройної агресії Російської Федерації проти України.

Враховуючи характер моральних переживань, що пов`язані з військовою агресією Російської Федерації проти України, психологічних стражданнях, порушенні відчуття безпеки та негативних наслідках, з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, суд дійшов висновку про задоволення позову та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі, в якому просить позивач.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Враховуючи вищенаведене, починаючи з 2014 року відсутня можливість та необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. Починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним і неможливим.

Відтак, Російська Федерація є належним відповідачем у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов з ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації про стягнення моральної шкоди внаслідок військової агресії -задовольнити.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) 35000 ( тридцять п`ять тисяч ) євро в еквіваленті 1785787 грн. 50 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України.

Стягнути з держави - Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації на користь держави Україна судовий збір з розгляду справи в розмірі 26 786 грн 81 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: Танасійчук Н.М.