Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №369/16719/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/16719/25

Провадження № 2-др/369/129/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

Іменем України

09.07.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Безкоровайній М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Києві заяву представника позивача, адвоката Старика В.М., про ухвалення додаткового рішення суду по справі 369/16719/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору купівлі-продажу житлового будинку та попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки удаваними правочинами вчиненими для приховання договору будівельного підряду, -

ВСТАНОВИВ:

22.05.2026 року Києво-Святошинським районним судом Київської області ухвалено рішення у цивільній справі № 369/16719/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору купівлі-продажу житлового будинку та попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки удаваними правочинами вчиненими для приховання договору будівельного підряду, позов задоволено повністю.

Разом із тим, у рішенні суду не вирішено питання про розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу.

27.05.2025 року від представника позивача, адвоката Старика В.М., надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, згідно з якою останній просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 40 000,00 грн (сорок тисяч гривень 00 копійок) та гонорар успіху у розмірі 60 000,00 грн (шістдесят тисяч гривень 00 копійок).

На підтвердження фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до заяви додано копії: Договору про надання правничої допомоги №09-09/25 від 09.09.2025 року, Акта приймання-передавання виконаних робіт №22-05/26 від 22.05.2026 року на суму 40 000,00 грн., Квитанції до прибуткового касового ордера №01 від 22.05.2026 року на суму 40 000,00 грн., Додаткової угоди №1 від 10.02.2026 року до Договору про надання правничої допомоги №09-09/25 від 09 вересня 2025 року на суму на суму 60 000,00 грн., Квитанції до прибуткового касового ордера №01 від 27.05.2026 року на суму на суму 60 000,00 грн.

03.06.2026 року до суду від представника відповідача, адвоката Захарчука І.А., надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат і витрат на правову допомогу, згідно якого останній просив відмовити у задоволенні вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу.

Сторони в судове засідання не викликались з огляду на норми ч. 3 ст. 270 ЦПК України.

Відповідно до частин другої, третьої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи та надані позивачем докази на підтвердження витрат на правову допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Як вбачається з наданих матеріалів, фактичний розмір витрат позивача на правову допомогу склав 100 000,00 грн та охоплює підготовку справи до розгляду, збір доказів, безпосереднє представництво інтересів у суді, заяв по суті справи, зокрема заяви про зміну предмета позову, що зумовлювалося зміною обставин.

Позивачем дотримано процедуру, визначену ч. 8 ст. 141 ЦПК України, докази надано суду у строк після ухвалення рішення. Оскільки позовні вимоги даній справі задоволено, на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Оцінюючи заперечення представника відповідача, адвоката Захарчука І.А., суд приймає до уваги, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення (ч. 6 ст. 137 ЦПК України). Представник відповідача, адвокат Захарчука І.А. заперечував проти заявленого розміру витрат на правову допомогу, у тому числі посилаючись на їх неспівмірність, необґрунтованість.

Оцінюючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд зазначає, що за наявності клопотання сторони про зменшення суми витрат, обов`язком суду є оцінка балансу між фактично понесеними стороною витратами та критеріями їх розумності, пропорційності й реальності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Положення ч. 5 ст. 137 ЦПК України свідчить про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Саме такий висновок випливає з правової позиції ВС/КГС у справі №922/1163/18 від 06 березня 2019 року.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вищевказане в повній мірі відповідає правовій позиції ВС/КГС викладеній в додатковій постанові від 24 січня 2019 року у справі №922/15944/17.

У відповідності до висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначені розміру витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню на користь відповідача, судом враховуються заперечення відповідача щодо неспівмірності заявлених відповідачем вимог. Суд, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача, заперечення відповідача в контексті положення ч. 4 ст.137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, вважає, що заявлена позивачем сума є частково обґрунтованою.

З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно складність цієї справи, предмет спору, кількість судових засідань; з огляду на приписи п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, враховуючи те, що представником позивача було зазначено, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду буде подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зменшити загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з 100 000,00 грн до 80 000,00 грн., що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, фінансового стану обох сторін, а відтак заяву представника позивача задовольнити частково, у зв`язку з чим вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення у даній справі.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 78-81, 137, 141, 263-265, 270 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву позивача про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі № 369/16719/25 задовольнити частково.

Ухвалити додаткове рішення у справі № 369/16719/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору купівлі-продажу житлового будинку та попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки удаваними правочинами вчиненими для приховання договору будівельного підряду.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 80 000,00 (вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині заявлених вимог про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Інформація про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне додаткове рішення складено: 09.07.2026 року.

Суддя А.В. Янченко