Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №289/1376/25 — Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/1376/25

Номер провадження 3-в/289/15/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2026 м. Радомишль

Суддя Радомишльського районного суду Житомирської області Мельник О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 щодо вирішення питання, пов`язаного з виконанням постанови Радомишльського районного суду Житомирської області від 23.10.2025 року, якою було накладе стягнення у вигляді адміністративного арешту на строк 10 діб на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючого,

за ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Від представника заявника адвоката Свінцицького Л.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 до суду надійшла заява про вирішення питання щодо звільнення ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту строком 10 діб, накладеного постановою судді Радомишльського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2025 року за ч. 2 ст. 130 КУпАП, у зв`язку із закінченням строку давності виконання постанови.

З матеріалів, поданих до суду, вбачається, що постановою судді Радомишльського районного суду Житомирської області від 23.10.2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком 10 діб.

Заявник зазначає, що після набрання постановою законної сили ОСОБА_1 тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, у зв`язку з чим до відбуття адміністративного стягнення не приступив. На день розгляду заяви адміністративний арешт фактично не виконаний і сплив трьохмісячний термін передбачений законодавством для його виконання.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до п. 10 розділу VI Правил внутрішнього розпорядку в ізоляторах тимчасового тримання Національної поліції України затверджених наказом МВС України 5 вересня 2023 року № 777 у виняткових випадках дозволяється утримувати в ІТТ хворих із проявами психічних та інфекційних захворювань, а також осіб з ознаками гострих захворювань лише за наявності відповідних медичних документів, що підтверджують можливість утримання зазначених осіб в умовах ІТТ. Зазначені особи утримуються окремо один від одного та інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 298 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Згідно зі ст. 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

За вимогами ст. 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

Орган Національної поліції забезпечує виконання постанови про адміністративний арешт у порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ст. 326 КУпАП постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення.

Згідно зі ст. 303 КУпАП, не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

Відповідно до ст. 304 КУпАП питання, зв`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у межах КУпАП можливе лише за наявності обставин, зазначених у п. 5 (видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення), п. 6 (скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність) і п.9 (смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі) ст. 247 цього Кодексу, при наявності яких орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання (ст. 302).

Однак, вказана норма має іншу правову природу і не кореспондується зі строками виконання постанов про накладення стягнення у виді адміністративного арешту, а тому у даному конкретному випадку застосована бути не може.

КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5 рп/2005 той же Суд вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).

Крім того, КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Таким чином, виходячи із системного аналізу вказаного законодавства України, правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права (ст. 3 Основного Закону) та який знайшов своє закріплення у судовій практиці КСУ, ВСУ, ВС і прецедентних рішеннях ЄСПЛ, суд доходить переконання, що справа про адміністративне правопорушення щодо накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді арешту, для цілей ст. 6 Конвенції, належить до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ поширюється гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію закону при розгляді питання щодо звільнення особи від відбування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП іншої норми закону, зокрема Кримінального кодексу України (далі КК України) або Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), яка регламентує подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення.

Такою нормою у КК є ст. 80, яка розташована у розділі ХІІ «Звільнення від покарання та його відбування» і регламентує звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, а також ст. 537 КПК України, в пункті 6 частини першої якої визначено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: про звільнення від покарання за хворобою.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідно до принципу верховенства права давність виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту в адміністративному праві не може тривати довше, ніж давність виконання обвинувального вироку суду у кримінальному праві, у якому особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано: 2 роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі (яким і є арешт згідно п. 8 і 9 ст. 51, 60 КК; п. 7 ч.1 ст. 24, 32 КУпАП); 3 роки у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості, а наявність тяжкої хвороби, унеможливлює перебування особи в умовах ізолятора тимчасового тримання.

Таким чином, системний аналіз положень КУпАП у поєднанні з вказаним законодавством і судовою практикою, дають підстави вважати, що строк давності виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту повинен розпочинатися з дня набрання цим судовим рішення законної сили, тобто через 10 днів з дня її винесення 23 жовтня 2025 року, і в усякому разі не перевищувати 2-х років.

З матеріалів справи вбачається, що постанова передана на виконання вчасно, з дотриманням строків визначених ст.. 303 КУАП.

Згідно повідомлення начальника ВП №2 Житомирського РУП №2 від 09.02.2026 слідує, що виконати постанову суду на даний час не можливо, оскільки ОСОБА_1 перебуває на стаціонарному лікуванні в Житомирській обласній лікарні та на підтвердження надає лікарняні листи. Про виконання постанови суд буде повідомлено додатково.

Заявником надано копії медичних документів, які підтверджують перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікування в період: з 06.08.2025 по 29.08.2025 (до накладення адміністративного стягнення); з 07.01.2026 по 16.01.2026; з 04.02.2026 по 09.02.2026.

Відомості про наявності у ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю, перебуванні на стаціонарному лікуванні в період з 09.02.2026 по сьогодні, медичного висновку про неможливість перебування за станом здоров`я в умовах ІТТ чи наявність інших поважних причин невиконання постанови суду протягом 5 місяців - в матеріалах справи відсутні.

На підставі викладеного, суд вважає, що відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у виді адмінарешту, накладеного постановою судді Радомишльського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2025 року.

Крім цього, відповідно до ст. 282 КУпАП орган (посадова особа), який розглядає справу, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення, вносить у відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування, громадську організацію або посадовій особі пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.

Суддя вважає за необхідне звернути увагу керівництва Відділення поліції №2 Житомирського районного управління поліції № 2 ГУНП в Житомирській області на виявлені під час судового розгляду обставини, щодо безпідставного невиконання постанови суду протягом 5 місяців (в період з 09.02.2026 по 07.07.2026), для вжиття необхідних заходів в межах їх повноважень.

Керуючись ст.ст. 298, 300, 302,304, 326 КУпАП України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – адвоката Свінцицького Л.В., про звільнення від відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту строком 10 (десять) діб, накладеного постановою судді Радомишльського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2025 року за ч.2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку із закінченням строку давності виконання постанови суду – відмовити повністю за безпідставністю.

Копію постанови направити до Відділення поліції №2 Житомирського районного управління поліції № 2 ГУНП в Житомирській області для вжиття відповідних заходів в межах їх повноважень.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом 10 діб з моменту її винесення.

Суддя Олександр МЕЛЬНИК