Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №496/6793/24 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/6793/24

Провадження № 2/496/187/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді – Портної О.П.,

за участю:

секретаря – Сурженка В.С.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Біляївка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до

відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 ,

вимоги позивачки: про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, заподіяних в результаті ДТП,

позивачка – повідомлена належним чином про час, дату та місце слухання справи, у судове засідання не з`явилася, але надала до суду заяву про розгляд справи без її участі,

відповідач – повідомлений належним чином про час, дату та місце слухання справи, у судове засідання не з`явився, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив, -

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивачки та заперечень відповідача.

1. 18.10.2024 року ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до суду з позовом (а.с. 2-3), який 07.02.2025 року уточнила (а.с. 61-64) до ОСОБА_2 (далі – відповідач), з вимогами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, стягнення витрат на експертні дослідження та сплату судового збору.

2. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04.05.2024 року, о 18:30 годині, в с. Березань Одеського району Одеської області, вул. Центральна, № 21, ОСОБА_2 , керуючи ТЗ марки ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заднім ходом не переконався у безпеці руху та скоїв зіткнення з електро-мопедом під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п. 10.9. ПДР, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП. Згідно з висновками поліції та суду, ДТП сталася з вини відповідача. Згідно з висновком експерта, вартість матеріального збитку, завданого власнику електро-скутера визначається рівною 34153,37 гривні. Окрім того, витрати на послуги експерта становлять 4080,00 гривень. Також, після ДТП позивачка була змушена понести витрати на медичні послуги. Таким чином розмір моральної шкоди позивачка оцінює в 20000,00 гривень, яка включає в себе порушення звичайного способу життя, негативний вплив на стан здоров`я, а також моральні страждання, пов`язані з ДТП. У зв`язку з вищевикладеним позивачка звернулася до суду з вказаним позовом.

3. Відповідач до суду відзив на позовну заяву не надав.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

4. В прохальній частині позовної заяви позивачкою були викладені клопотання про витребування доказів та забезпечення позову шляхом накладення арешту на ТЗ. (а.с. 3, 64)

5. Позивачка, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, але надала заяву про розгляд справи у її відсутність, заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити, не заперечувала проти заочного розгляду справи. (а.с. 78)

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

6. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2024 року, цивільну справу № 496/6793/24, передано на розгляд головуючій судді Біляївського районного суду Одеської області Трушиній О.І. (а.с. 46)

7. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 12.11.2024 року було прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, з проведенням підготовчого провадження та відмовлено в задоволенні клопотань позивачки про витребування доказів та забезпечення позову. Окрім того, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву. (а.с. 48-50)

8. У зв`язку з поданням заяви про відставку та звільненням ОСОБА_3 з посади судді Біляївського районного суду Одеської області, Розпорядженням керівника апарату суду Доня С.С. № 177 від 23.01.2025 року, призначений повторний автоматизований розподіл судових справ. (а.с. 53)

9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2025 року, цивільну справу № 496/6793/24, передано на розгляд головуючій судді Біляївського районного суду Одеської області Портній О.П. (а.с. 54)

10. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 31.01.2025 року позовну заяву залишено без руху та визначено строк для усунення недоліків. (а.с. 55-56)

11. 07.02.2025 року на адресу суду від позивачки надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатком. (а.с. 61-64)

12. В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 24.06.2025 року, суд на місці ухвали прийняти до розгляду справу. (а.с. 67)

13. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 10.03.2026 року закрите підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті. (а.с. 76)

14. Відповідач, в установлені ч. 7 ст. 178 ЦПК України, строки не подав до суду відзив на позовну заяву, будучи повідомленим належним чином про наявність ухвали про відкриття провадження та необхідністю подання відзиву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

15. Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідно до ст. 128 ЦПК України – шляхом направлення рекомендованих поштових відправлень з повідомленням про вручення, яке повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 58, 69) та розміщення оголошення на офіційному сайті суду (а.с. 74, 77), в судове засідання не з`явився, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив, а представник позивача не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, Судом було постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам ст.ст. 280-281 ЦПК України.

16. Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

17. Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 13.05.2024 року у справі № 755/4829/23, останній зазначив, що суд зробив правильний висновок, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «адресат відмовився» та «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи. Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).

18. Верховний Суд у своїй Постанові від 29.04.2020 року у справі № 348/1116/16-ц вказав, що, якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

19. Судом на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

20. Судом встановлено, що Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 04.06.2024 року по справі № 496/3418/24, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано його адміністративному стягненню у вигляді штрафу без позбавлення права керування транспортним засобом. (а.с. 6)

21. Відповідно до копії Висновку Експерта № 791-08/24 експертного, транспортно-товарознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ, для подання до суду, складеного 09.09.2024 року судовим експертом ТОВ «Авто Одекс», вартість матеріального збитку, завданого власнику електроскутера FADA FDEB 12LA-72, пошкодженого при ДТП визначається рівною 34153,37 гривень. (а.с. 18-45)

22. Факт звернення позивачкою до медичних закладів зі скаргами на стан здоров`я підтверджується копіями висновку комп`ютерної томографії органів грудної клітки (легені та середостіння) (а.с. 7), виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 24.07.2024 року (а.с. 8, 11), консультаційного висновку торакального хірурга (а.с. 9), висновку комп`ютерної томографії головного мозку (а.с. 10), виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 14.06.2024 року (а.с. 12).

23. Факт понесених позивачкою витрат на лікування підтверджується копіями фіскальних чеків (а.с. 4, 5), рахунку № 0000092316 від 17.05.2024 року (а.с. 14), рахунку № 0000024140 від 14.06.2024 року (а.с. 15), рахунку № 0000019715 від 16.05.2024 року (а.с. 16).

24. За проведення автотоварознавчого дослідження позивачкою було сплачено 4000,00 гривні, що підтверджується копією квитанції від 09.08.2024 року. (а.с. 13)

V. Оцінка Суду.

25. Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільно процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

26. Захист цивільних прав – це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

27. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

28. Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

29. Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

30. Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів. До них належить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8, 9).

31. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

32. За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

33. Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

34. Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

35. Отже, факт завдання майнової шкоди позивачу, внаслідок ДТП, не потребує окремого доказування, оскільки був встановлений судом та висвітлений у постанові Біляївського районного суду Одеської області від 04.06.2024 року по справі № 496/3418/24, факт його вчинення та обставини вчинення ДТП не оскаржувалися в апеляційному порядку.

36. Пленум Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснив судам, що «розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст. 440, 450 ЦК України (ст.ст. 1166, 1187 ЦК України) шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

37. Стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, ч. 1 якої передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

38. Встановлені у ст. 1166 ЦК України умови відшкодування шкоди поширюється на всі норми, що входять до глави 82 ЦК тією мірою, в якій їх не змінюють спеціальні правила, передбачені окремими статтями цієї глави. Названі умови разом із фактом заподіяння шкоди є підставами й юридичної відповідальності, вони утворюють одночасно і склад правопорушення.

39. Спір про відшкодування шкоди, завданої самим джерелом підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами ст. 1188 ЦК України. За п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

40. Згідно роз`яснень п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

41. Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

42. Згідно з ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

43. Згідно з ч. 1 ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

44. Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

45. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року (далі – Закон № 1961-IV), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

46. Відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.

47. Згідно із п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

48. Відповідно до пп. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

49. Таким чином, у разі відсутності чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, яким заподіяно шкоду, обов`язок щодо відшкодування шкоди у випадках та на умовах, визначених Законом № 1961-IV, покладається на МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих.

50. Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику, а у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, – МТСБУ заяву про страхове відшкодування.

51. Разом з тим, ВП ВС у своїй постанові від 14.12. 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95 цс 20) виснувала, що поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи). Підпункт 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон № 1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілої особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (ст. 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків. Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)). В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим ст. 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій нормі. Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

52. Окрім того, КЦС ВС у постанові від 09.11.2022 року у справі № 212/7628/21, щодо строків на подачу заяви про виплату страхового відшкодування зауважив, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку. Строки на подачу заяви про виплату страхового відшкодування є преклюзивними та не можуть бути поновлені, проте якщо заявник на виплату страхового відшкодування діяв добросовісно, то суд може захистити порушене право.

53. Судом встановлено, що матеріали справи не містять інформації щодо страхування цивільно-правової відповідальності відповідача, який керував ТЗ марки «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був учасником ДТП під керуванням відповідача. Разом з тим, з урахуванням вищевикладеного, у межах страхового відшкодування обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, покладається на страховика, а у випадках, передбачених законом, – на МТСБУ.

54. Підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) визначені п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV.

55. Відповідно до правової позиції, наведеної ВП Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) від 04.07.2018 року, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. ВП Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

56. Аналогічні правові позиції викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.08.2018 року у справі № 519/741/15-ц (провадження № 61-5308св18); від 15.08.2018 року у справі № 713/2002/15 (провадження № 61-18147св18); від 15.08.2018 року у справі № 209/3145/15-ц (провадження № 61-6914св18); від 21.08.2018 року у справі № 227/3573/16-ц (провадження № 61-15026св18); від 12.09.2018 року у справі № 761/11731/16-ц (провадження № 61-19697св18); від 19.09.2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18); від 26.09.2018 року у справі № 757/20129/16-ц (провадження № 61-19081св18); від 26.09.2018 року у справі № 641/5333/16-ц (провадження № 61-17507св18); від 24.10.2018 року у справі № 607/7205/16-ц (провадження № 61-27959св18); від 24.10.2018 року у справі № 127/1702/17 (провадження № 61-28999св18); від 31.10.2018 року у справі № 342/134/16-ц (провадження № 61-13937св18); від 07.11.2018 року у справі № 761/33713/16-ц (провадження № 61-28235св18); від 21.11.2018 року у справі № 707/1761/16-ц (провадження № 61-20954св18); від 05.12.2018 року у справі № 136/2186/16-ц (провадження № 61-31930св18); від 12.12.2018 року у справі № 758/2356/17-ц (провадження № 61-25984св18); від 27.03.2019 року у справі № 754/1108/15-ц (провадження № 61-20780св18); від 26.06.2019 року у справі № 287/463/15-ц (провадження № 61-15930св18); від 26.06.2019 року у справі № 712/7242/16-ц (провадження № 61-19165св18).

57. Також, Верховний Суд у Постанові від 04.12.2019 року у справі № 359/2309/17 визначив, що «системний аналіз п. 32.7 ч. 1 ст. 32 закону № 1961-IV, ст. 22, абз. 3 п. 3 ч. 1 ст. 988, ст.ст. 1166, 1187, 1194 ЦК, пп.1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженій наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованій у Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395, дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі така майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку».

58. Верховний Суд у Постанові від 24.03.2021 року у справі № 523/3212/19 визначив, що «непред`явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди».

59. Також, відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

60. За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред`явленим позовом.

61. Як випливає зі змісту ст.ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України, роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.

62. Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

63. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

64. З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

65. Вищевказане кореспондується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/1039/20, в якій колегія суддів наголосила, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

66. За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

67. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

68. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом.

69. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

70. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

71. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

72. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклала обставини, якими обґрунтовувала свої вимоги, зазначила докази, що підтверджують вказані обставини. Жодних клопотань, заяв щодо заміни сторони відповідача та/або залучення співвідповідача по справі, від позивачки не надходило.

73. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

74. Таким чином, у разі наявності договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обов`язок з відшкодування шкоди у межах суми страхового відшкодування покладається на страховика, а у разі відсутності такого договору, у випадках, передбачених Законом № 1961-IV, відшкодування шкоди здійснюється МТСБУ. При цьому, у випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика, у тому числі у судовому порядку.

75. Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

76. За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

77. Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

78. Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

79. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

80. Як зазначив Верховний Суд за результатами огляду вивчення судової практики вирішення спорів, що виникли з договорів страхування від 01.07.2019 року, принцип запровадженням законодавцем інституту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який з метою забезпечення відшкодування, заподіяної життю шкоди, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобі на території України передбачає не безумовний обов`язок страховика здійснити страхове відшкодування, а пов`язує його лише з належним виконанням усіма учасниками таких правовідносин покладених на них обов`язків.

81. Матеріали справи не містять інформації про те, чи була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП так як і не містять ні доказів звернення позивачки до страховика та/або МТСБУ з заявою про здійснення регламентної виплати потерпілій особі, ні відмови у здійсненні такої.

82. Таким чином, з огляду на те, що вимоги у межах страхового відшкодування мають пред`являтися до страховика (МТСБУ) як належного відповідача, суд дійшов висновку, що позов заявлено не до тієї особи, яка повинна відповідати за цими вимогами. Клопотань про заміну неналежного відповідача належним або про залучення співвідповідача позивачкою не заявлялося. За таких обставин заявлені позовні вимоги в частині стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок ДТП, не підлягають задоволенню.

83. Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд дійшов наступного висновку.

84. Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

85. Відповідно до ч. 2 цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

86. За загальним правилом особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, тому поряд із компенсацією матеріальної шкоди позивач має право на компенсацію за заподіяну моральну шкоду. Під моральною шкодою маються на увазі душевні страждання, пов`язані із заподіянням як фізичної, так і майнової шкоди, а також душевні страждання, не пов`язані ні з тією, ні з іншою.

87. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

88. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини в справах «Гольм проти Швеції» від 25.10.1993, «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, вчинення неправомірних дій вже є підтвердженням завдання особі моральної шкоди.

89. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілих.

90. Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

91. В п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

92. Пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

93. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

94. При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 року, справа № 638/1983/17-ц (провадження № 61-10684св19).

95. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 р. у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

96. Так, позивачкою визначено моральну шкоду в розмірі 20000,00 гривень.

97. Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої позивачці неправомірними діями відповідача, суд враховує характер і обсяг фізичних та душевних страждань, яких вона зазнала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, необхідність звернення до медичних закладів у зв`язку зі станом здоров`я після ДТП, а також душевні переживання, пов`язані з пошкодженням належного їй транспортного засобу та порушенням звичайного способу життя. Враховуючи характер правопорушення, обставини заподіяння шкоди, глибину фізичних та душевних страждань позивачки, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що визначений позивачкою розмір моральної шкоди у сумі 20000,00 гривень є співмірним із завданими їй стражданнями та підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки у повному обсязі.

98. Таким чином, з огляду на викладене вище, виходячи із фактичних обставин справи, умов чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

99. Як вбачається з наданої платіжних інструкцій (а.с. 1, 60), позивачка за подання даного позову до суду, сплатила судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме 332,37 гривні (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 20000,00 грн. ? 1211,20 грн. ? 72883,37 грн.). При цьому суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. № 36 постанови № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 82, 133, 141, 258, 259, 263-265, 266 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, заподіяних в результаті ДТП – задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , моральну шкоду, завдану в результаті ДТП в розмірі 20000,00 гривень та судовий збір у розмірі 332,37 гривні.

3. В решті позовних вимог – відмовити.

4. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

7. Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

8. Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи

9. Повний текст рішення складено 24.06.2026 року.

Суддя О.П. Портна