Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №506/450/26 — Окнянський районний суд Одеської області

Окнянський районний суд Одеської області

Справа № 506/450/26

Провадження № 2/506/351/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.07.2026 року селище Окни

Окнянський районний суд Одеської області у складі

головуючого судді Чеботаренко О.Л.

за участю секретаря судового засідання Смернової Д.Ю.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Окни цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

Вказана позовна заява надійшла до суду через систему "Електронний суд" 21.05.2026 року.

Ухвалою від 26.05.2026 року позовна заява була залишена без руху.

28.05.2026 року до суду надійшли усунення недоліків позовної заяви.

Після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, ухвалою від 08.06.2026 року позовна заява прийнята судом до розгляду та відкрито провадження по справі.

Позовна заява обґрунтована тим, що 20 жовтня 2007 року між сторонами укладено шлюб. Після укладення шлюбу вони проживали, разом однак після певного періоду часу почали проживати окремо. Сторони від шлюбу мають двоє спільних дітей, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя у сторін не склалося у зв`язку з різними поглядами на сімейне життя, що суперечить її уявленню про сім`ю. Також між сторонам втрачено взаєморозуміння, почуття любові один до одного, спільне господарство не ведуть, у зв`язку з чим шлюб набув формальних ознак. Позивач вважає, що подальше спільне життя і збереження шлюбу не можливе і суперечить її законним інтересам, разом сторони не проживають, будь яких спорів у сторін немає, проти перемир`я позивач категорично заперечує, більш того ,вважає, що шлюб зберегти не можливо ні за яких обставин, тому вона звернулась до суду для того, щоб даний шлюб розірвати.

Позивач в судове засідання не з`явилась, однак від її представника до суду надійшла заява, в якій просили розгляд справи провести у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі /а.с.6/.

Відповідачу направлялася судова повістка про виклик в судове засідання за адресою її місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, як передбачено п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, однак до суду повернувся конверт з довідкою Укрпошти: «адресат відсутній за вказаною адресою» /а.с.33/.

При цьому ч.1 ст.131 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Таким чином, відповідно до вищевказаних положень ЦПК України, відповідач вважається належним чином повідомленим про день та час розгляду справи, однак в судове засідання не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила. Тому суд визнає причини неявки відповідача в судове засідання неповажними і тому відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, справа розглянута у його відсутність.

Судом були встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Так, сторони перебувають в шлюбі, який зареєстрований 20.10.2007 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Красноокнянського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №42 /а.с.11/.

Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.14-15/.

Відповідно до ст.112 ч.2 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ч.1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частиною 1 статті 110 СК України встановлено право одного з подружжя на пред`явлення позову про розірвання шлюбу. Таким чином забезпечується принцип свободи шлюбу та принцип свободи розірвання шлюбу.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження та під час розірвання шлюбу.

Аналогічні положення містить і Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997 року). Так, відповідно до ст.12 зазначеної конвенції, чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім`ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права. Крім того, ст.5 Протоколу №7 зазначеної конвенції встановлено, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Судом встановлено, що протягом часу сторони не намагалися відновити сімейні стосунки, кожен з них живе окремим життям та своїми інтересами. На думку позивача, примирення та збереження сім`ї неможливе. Тому суд дійшов висновку, що збереження сім`ї суперечить інтересам позивача та, згідно зі ст.112 СК України, позов підлягає задоволенню і шлюб слід розірвати.

При цьому, згідно зі ст.113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову, на відповідача.

Так як позов задоволено повністю, то з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1064,96 грн.

Так, відповідно до п.п.3 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», розмір судового збору за позовну заяву про розірвання шлюбу складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, що станом на день звернення позивача до суду складає 1331,20 грн.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Тому, у разі подання позовної заяви через систему «Електронний суд», розмір судового збору за подання позовної заяви про розірвання шлюбу станом на теперішній час складає 1064,96 грн (1331,20 грн*0,8).

Все вище зазначене було роз`яснено позивачу в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Однак позивачем була сплачено судовий збір у більшому розмірі - 1331 грн 20 коп.

Тому суд вважає за необхідне, відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», роз`яснити позивачу її право на звернення до суду з клопотанням про повернення надлишково сплаченої суми судового збору.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У відповідності до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.

У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

У позовній заяві позивач просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн.

Клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу від відповідача до суду не надходило.

Судом встановлено, що 13.04.2026 року ОСОБА_1 (Замовник), уклала з ФОП Крушинською Антоніною Андріївною (Виконавець), яка є адвокатом, Договір про надання послуг у сфері права, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає доручення щодо надання юридичних послуг в обсязі та на умовах, передбачених цим договором /а.с.17, 26, 28/.

Крім того, 13.04.2026 року між ОСОБА_1 (Замовник) та ФОП ОСОБА_5 (Виконавець), було укладено Додаткову угоду, якою було визначено вартість послуг, а саме:

- 2500 грн- підготовка заяви про розірвання шлюбу та подання її до суду;

- 500 грн - заява щодо направлення поштою паперового примірника рішення;

- 500 грн - клопотання про відшкодування судових витрат.

Як вбачається з копії платіжної інструкції №МР37-6634-М204-ХВ07 від 14.04.2026 року, позивачем перераховано на користь ОСОБА_5 оплату за юридичні послуги в сумі 3500 грн /а.с.43/.

Витрати на підготовку заяви про розірвання шлюбу та подання її до суду в сумі 2500 грн суд визнає судовими витратами на професійну правничу допомогу, які були необхідними для забезпечення розгляду вказаної справи, а також співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також значенням справи для сторони, а тому вказані витрати підлягають розподілу між сторонами.

Що стосується витрат на підготовку клопотання про відшкодування судових витрат в сумі 500 грн , то вказане клопотання не потребувало окремого складання , так як розрахунок суми судових витрат, відповідно до п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України повинен був бути зазначений у позовній заяві . Тому підстав для стягнення коштів саме за його складання суд не вбачає.

Щодо витрат на складання заяви про направлення поштою паперового примірника судового рішення, то складання такої заяви не є необхідною правовою допомогою для забезпечення розгляду вказаної справи, у зв`язку з чим витрати на її складання не можуть бути віднесеними до судових витрат, пов`язаних із розглядом справи; відповідна процесуальна дія вчиняється вже після ухвалення судом рішення та не пов`язана безпосередньо з розглядом справи по суті.

Тому витрати у сумі 500 грн за складання заяви щодо направлення поштою паперового примірника рішення не підлягають розподілу між сторонами.

З урахуванням зазначеного, загальний розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача складає: 3564,96 грн, з них: судові витрати по сплаті судового збору – 1064,96 грн, судові витрати на професійну правничу допомогу – 2500 грн.

Керуючись ст.ст.10, 13, 76-81, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.112 СК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про розірвання шлюбу, задовольнити повністю.

Шлюб, зареєстрований 20.10.2007 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Красноокнянського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №42, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі: 3564,96 грн (з них: судові витрати по сплаті судового збору – 1064,96 грн, судові витрати на професійну правничу допомогу – 2500 грн).

У стягненні іншої частини судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Відповідно до п.п.15.5) п.1 Перехідних положень ЦПК України, на рішення може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду через Окнянський районний суд Одеської області або безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 липня 2026 року.

СуддяО. Л. Чеботаренко