Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №495/5596/25 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

Справа № 495/5596/25

Номер провадження 2/495/619/2026

02 липня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Гелла С.В.,

із участю секретаря судового засідання Дущенко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, про визначення місця проживання дитини,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, в якому просить визначити місце проживання малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст та обґрунтування позову

Позивач з відповідачем перебували у шлюбі з 25 квітня 2015 року, який рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 05 травня 2025 року по справі № 495/1292/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 розірвано.

Від шлюбу мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 15 січня 2020 року серії НОМЕР_1 , виданого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Як вбачається із довідки, наданої закладом дошкільної освіти № 4 «Веселка» дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно відвідує заклад дошкільної освіти № 4 «Веселка» з 2022 року.

Мати ОСОБА_1 завжди спілкується з вихователями дитини, які надають їй допомогу у вихованні дитини, з розвитку особистості, на час робочого дня матері, ОСОБА_4 приймає активну участь у заходах, що проводяться у дошкільному закладі та є головою батьківського комітету групи.

Батько дитини ОСОБА_2 будь-якого контакту із садочком, який відвідує дитина не має, із вихователями не спілкується.

Згідно акту обстеження умов проживання від 221.05.2025, складеному службою у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради на момент обстеження в будинку були присутні мати та її донька. Житлово-побутові умови сім`ї задовільні. Для дитини створені умови для виховання та її розвитку. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 має речі першої необхідності, забезпечена сезонним одягом та взуттям вихованням доньки займається мати ОСОБА_1 .

Батько дитини не цікавиться життям дочки, живе окремо, в свою чергу дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 постійно проживала у м. Білгороді-Дністровському з матір`ю, та весь час до моменту звернення до суду із дійсним позовом дочка живе постійно з Позивачкою, яка сама піклується про її стан.

Позивач вважає, за необхідне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із матір`ю, ОСОБА_1 , що дасть можливість оперативно вирішувати питання виїзду за кордон чи переїзду до іншої місцевості без отримання дозволу батька.

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.12.2025 провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підтоговче засідання.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.01.2026 відкладено підготовче засідання; залучено до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.04.2026 закрито підготовче засідання справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з’явився, повідомлявся, причини неявки суду не відомі, будь-яких заяв або клопотань до суду не надходило.

Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, на адресу суду надано висновок виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради №02-32/1311 від 16.03.2026 про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Відповідно до ч.1, 2 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи зазначене, суд вважає можливим у даній цивільній справі ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, безпосередньо дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

Позивач з відповідачем перебували у шлюбі з 25 квітня 2015 року, який рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 05 травня 2025 року по справі № 495/1292/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 розірвано.

Від шлюбу мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 15 січня 2020 року серії НОМЕР_1 , виданого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Позивачка разом з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно акту обстеження умов проживання від 221.05.2025, складеному службою у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради на момент обстеження в будинку були присутні мати та її донька. Житлово-побутові умови сім`ї задовільні. Для дитини створені умови для виховання та її розвитку. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 має речі першої необхідності, забезпечена сезонним одягом та взуттям вихованням доньки займається мати ОСОБА_1 .

Окрім того, згідно довідки, наданої Закладом дошкільної освіти № 4 «Веселка», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відвідує Заклад дошкільної освіти № 4 «Веселка» з 2022 року.

Батько дитини не цікавиться життям дочки, живе окремо, в свою чергу дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 постійно проживала у м. Білгороді-Дністровському з матір`ю.

Спеціаліст служби у справах дітей та фахівці із соціальної роботи міського центру соціальних служб здійснили вихід за місцем мешкання позивача та встановили, що позивач разом з дитиною проживає у трикімнатній квартирі, одна кімната облаштована як дитяча, також наявна окремо облаштована ігрова кімната для дитини.

Відповідно до акту оцінки потреб сім`ї від 12.02.2026 складеного фахівцем із соціальної роботи міського центру соціальних служб, базові потреби дитини задоволені на достатньому рівні, позивач, як мати спроможна виконувати обов`язки щодо виховання та догляду за дитиною, сімейне середовище сприятливе для розвитку та виховання дитини.

У відповідності до висновку виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради №02-32/1311 від 16.03.2026 є доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.2, 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно із положеннями ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу.

За змістом статті 31 ЦК України, малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

За приписами ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Відповідно до ч.1, 2 ст.161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Тлумачення ч.1 ст.161 Сімейного кодексу України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (п. 100 рішення від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

У рішенні Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07.12.2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

У ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини закріплено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Положеннями ст.19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення ч.1 ст.161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Як роз`яснено у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18).

Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Наведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 року у справі №640/2670/17.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.

На основі повно та всебічно досліджених доказів, у відповідності до вимог чинного законодавства та застосування його до фактичних обставин справи, з урахуванням висновків Верховного Суду, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.4, 12-13, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 280-289, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Гелла С.В.