Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №701/211/26 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року

м.Черкаси

Справа № 701/211/26

Провадження № 22-ц/821/1394/26

Категорія: 307020000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Заболотній Владислав Михайлович

відповідач: Буцька селищна рада

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заболотнього Владислава Михайловича на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Маренюка В.Л. в приміщенні Маньківського районного суду Черкаської області, повний текст рішення складено 13 квітня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Буцької селищної ради про визнання права власності на спадкове майно,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

25 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Буцької селищної ради про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_2 , за законом є вона та ОСОБА_3 , дружина померлого, яка відмовилась від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , на користь позивачки.

Таким чином, вона є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_2 .

На звернення ОСОБА_3 , було отримано архівний витяг із книги протоколів, рішення 14 сесії селищної ради ХХІ скликання та першої – другої сесій ХХІІ скликання виконавчого комітету Буцької селищної ради народних депутатів смт. Буки Маньківського району Черкаської області, відповідно до якого вбачається, що другою сесією Буцької селищної ради народних депутатів ХХІІ скликання від 15.11.1994 вирішено надати землі громадянам селище Буки в користування та приватизувати землю на підставі поданих заяв згідно доданого списку. Під номером 44 списку громадян зазначено « ОСОБА_2 0,67 га: тимчасове користування».

Вважає, що за життя ОСОБА_2 розпочав процедуру приватизації вказаної земельної ділянки.

З метою надання дозволу на завершення їй, як спадкоємиці ОСОБА_2 , процедури приватизації земельної ділянки, площею 0,67 га, яку, на її думку, за життя розпочав ОСОБА_2 відповідно до поданої ним заяви та рішення Буцької селищної ради від 15.11.1994, вказує позивачка, вона звернулася із відповідною заявою до Буцької селищної ради.

Із відповіді Буцької селищної ради від 29.01.2026 вбачається, що у реалізації права на звершення процедури приватизації вказаної вище земельної ділянки їй відмовлено, посилаючись на те, що зазначене рішення не є рішенням про передачу земельної ділянки у приватну власність та не посвідчує виникнення у ОСОБА_2 , права на власності на земельну ділянку, а лише свідчить про надання в користування. Також у відповіді зазначено, що, оскільки право власності на земельну ділянку площею 0,67 га., за життя ОСОБА_2 , не було оформлено та не зареєстроване у встановленому законом порядку, Буцька селищна рада не має правових підстав для прийняття рішення про надання дозволу на завершення приватизації земельної ділянки без встановлення відповідного права у судовому порядку.

На підставі наведеного, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на завершення приватизації земельної ділянки площею 0,67 га, яка розташована в адміністративних межах Буцької селищної ради в межах населеного пункту селища Буки Уманського району Черкаської області у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до рішення селищної ради народних депутатів ХХІІ скликання від 15.11.1994.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Буцької селищної ради про визнання права власності на спадкове майно – відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У поданій 11 травня 2026 року через систему «Електронний суд» апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Заболотній В.М., вважаючи рішення суду незаконним та необгрунтованим, таким, що не відповідає обставинам справи, прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального права, просив скасувати рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2026 року та ухвалити нове, яким позов задовільнити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обгрунтування апеляційної скарги аналогічне обгрунтуванню позовної заяви, крім того, вказує, що судом першої інстанції з метою повного та всебічного встановлення всіх обставин справи та встановлення дійсного змісту рішення сесії селищної ради, на яке є посилання в архівному витязі, в ході розгляду справи було допитано колишнього голову Буцької селишної ради ОСОБА_4 , який підтвердив, що рішення сесії Буцької селищної ради від 15.11.1994 полягає в тому, що цим рішенням громадянам надавалось право не лише тимчасового користування земельної ділянки, а її подальшої приватизації, що і відповідає назві рішення «надати землі громадянам селище Буки в користування та приватизувати землю на підставі поданих заяв згідно доданого списку», тобто альтернативи користуванню або приватизації не було.

Звертає увагу, що відповідь Буцької селищної ради на звернення ОСОБА_1 про надання права на завершення процедури приватизації земельної ділянки після смерті ОСОБА_2 , якою відмовлено позивачці на її звернення без винесення вказаного питання на сесію є неправомірною, що в свою чергу, додатково свідчить про необхідність судового захисту права позивачки на отримання спадщини після смерті батька, в даному випадку, щодо можливості реалізації права на завершення розпочатої за життя ОСОБА_2 процедури приватизації земельної ділянки.

Просить суд звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.11.2022 у справі № 692/769/21.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 01 червня 2026 року, Буцька селищна рада, вважаючи рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2026 року обгрунтованим та таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права, без порушення норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги необгрунтованими, просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 від 15.01.2013.

12 липня 2013 року ОСОБА_5 подала до приватного нотаріуса Васильківського міського нотаріального округу Київської області Нещасної Т.М. заяву про прийняття спадщини , яка залишилася після смерті її батька – ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

05 березня 2014 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 05.03.2014.Прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_1 .

Згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо місця проживання, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 26.01.2002.

Згідно архівного витягу вбачається, що згідно рішення 14 сесії селищної ради ХХІ скликання та першої – другої сесій ХХІІ скликання виконавчого комітету Буцької селищної ради народних депутатів смт. Буки, Маньківського району, Черкаської області, другою сесією Буцької селищної ради народних депутатів ХХІІ скликання від 15.11.1994 вирішено надати землю в тимчасове користування площею 0,67 га. Резолюція рішення: «надати землі громадянам селище Буки в користування та приватизувати землю згідно поданих заяв», де під № 44 списку значився « ОСОБА_2 0,67га: тимчасове користування».

Згідно відповіді Буцької селищної ради 302-25/123 від 29.01.2026, яка розглянула заяву ОСОБА_1 та повідомила, що рішення не є рішенням про передачу земельної ділянки у приватну власність та не посвідчує виникнення у ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, а лише свідчить про надання її в користування. Оскільки право власності на земельну ділянку площею 0,67 га за життя ОСОБА_2 не було оформлене та не зареєстроване у встановленому порядку, Буцька селищна рада не має правових підстав для прийняття рішення про надання дозволу на завершення приватизації земельної ділянки без встановлення відповідного права в судовому порядку.

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватноправовими нормами визначено обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Предметом даного спору є визнання права на завершення процедури приватизації земельної ділянки в порядку спадкування.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У статті 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

У частині першій статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, що передбачено пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК України.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (частина перша статті 1225 ЦК України).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

З огляду на наведені норми закону, захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права у порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, що свідчить про сталість судової практики у вирішенні питання права на завершення приватизації земельної ділянки.

Таким чином, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.

Аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про те, що початком процедури безоплатної приватизації земельної ділянки є звернення громадянина, зацікавленого у такій приватизації, до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) із заявою про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Встановивши, що спадкодавцю ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно рішення 14 сесії селищної ради ХХІ скликання та першої – другої сесій ХХІІ скликання виконавчого комітету Буцької селищної ради народних депутатів смт. Буки, Маньківського району, Черкаської області, другою сесією Буцької селищної ради народних депутатів ХХІІ скликання від 15.11.1994 вирішено надати землю в тимчасове користування площею 0,67 га. Резолюція рішення: «надати землі громадянам селище Буки в користування та приватизувати землю згідно поданих заяв», де під № 44 списку значився « ОСОБА_2 0,67 га: тимчасове користуваня».

В подальшому, будь – яких інших дій, як то, звернення із заявою до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ні спадкодавець, ні уповноважені ним особи не вчиняли, доказів наявності таких дій та їх документального підтвердження суду надано не було.

Покази свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , які підтвердили факт користування спірною земельної ділянкою батьком позивачки та його спадкоємцями, проте, вони не підтверджують того, чи було розпочато процедуру приватизації і чи дотримано процедури приватизації вказаної земельної ділянки батьком позивачки ОСОБА_2 за життя, чи членами його сім`ї після його смерті .

Водночас, із позовної заяви вбачається, що саме позивач звернулась до Буцької селищної ради із заявою про надання дозволу на завершення процедури приватизації земельної ділянки площею 0,67 га, яку за життя розпочав ОСОБА_2 , проте її заява була залишена без задоволення у зв`язку з тим, що право власності на вказану земельну ділянку за життя ОСОБА_2 не було оформлено та не зареєстроване у встановленому законом порядку.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про початок процедури приватизації з 1994 року, який би був ініційований ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо земельної ділянки, площею 0,67 га, яка розташована в адміністративних межах Буцької селищної ради в межах населеного пункту селище Буки Уманського району Черкаської області.

Колегія суддів вважає правильними посилання суду першої інстанції на помилковість тверджень позивачки про обґрунтованість підстав для звернення до суду з відповідним позовом про визнання за нею права на завершення приватизації земельної ділянки площею 0,67 га, яка розташована в адміністративних межах Буцької селищної ради в межах населеного пункту селище Буки Уманського району Черкаської області у порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до рішення Буцької селищної ради народних депутатів ХХІІ скликання від 15.11.1994.

Оскільки позивачем не доведено належними та допустими доказами підстави заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки позивачем не надано доказів, що її батько ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства України, тому до ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_2 у порядку спадкування не перейшло право вимоги завершення такої приватизації.

Є необґрунтованими посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що відповідь Буцької селищної ради на звернення ОСОБА_1 щодо неправомірної відмови в наданні їй права на завершення процедури приватизації земельної ділянки після смерті ОСОБА_2 , без винесення вказаного питання на сесію, оскільки предметом даного спору є визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування, а оскарження рішень/дій органу місцевого самоврядування (відмова винести питання на сесію) розглядається за правилами адміністративного судочинства.

В апеляційній скарзі скаржник просить звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.11.2022 у справі № 692/769/21, згідно якої початком процедури безоплатної приватизації земельної ділянки є звернення громадянина, зацікавленого у такій приватизації, до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) із заявою про отримання дозволу на розробку проекту земелеустрою щодо відведення земельної ділянки і право на завершення такої приватизації відповідно до чинного законодавства та судової практики у таких правовідносинах, переходить до спадкоємців, проте, вказана позиція не може бути взята до уваги у даній справі, оскільки відрізняються фактичні обставини справи, зокрема, у даній справі, відсутні належні докази на підтвердження початку процедури приватизації спірної земельної ділянки батьком позивачки. Право на завершення приватизації у порядку спадкування виникає лише за умови, якщо спадкодавець за життя вчинив усі належні дії та звернувся із відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а фактично зводяться до незгоди позивача із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Заболотнього Владислава Михайловича – залишити без задоволення.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Буцької селищної ради про визнання права власності на спадкове майно – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Ю.В. Сіренко

/повний текст постанови суду складено 08 липня 2026 року/