Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №185/5698/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4936/26 Справа № 185/5698/25 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2026 року у складі судді Болдирєвої У.М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що тривалий час перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм.

У зв`язку з шкідливими і тяжкими умовами праці він отримав хронічні професійні захворювання, що підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 17 лютого 1995 року.

30 березня 2006 року повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 45 %.

Вважає, що роботодавець не створив безпечні умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши статтю 153 КЗпП України та статтю 13 Закону України «Про охорону праці», що стало причиною отримання ним професійних захворювань, тому вимушений звернутися до суду та просити стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 288000,00 грн. та вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 90000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову внаслідок не створення відповідачем належних та безпечних умов праці позивачу, який отримав хронічні професійні захворювання, внаслідок чого останньому завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем та її розмір 90000,00 грн., суд визначив з урахуванням істотності вимушених змін у житті позивача, ступеня втрати працездатності та характеру професійних захворювань та її наслідків для здоров`я останнього.

Не погодившись з таким рішенням суду, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі наявність моральних страждань. Вказує, що визначений судом розмір моральної шкоди, є завищеним.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм.

Згідно з повідомленням про хронічне професійне захворювання (отруєння) № 2 від 17 січня 1995 року, у ОСОБА_1 висновком Криворізького НДІ гігієни праці та професійних захворювань від 16 січня 1995 року встановлено наявність професійних захворювань: хронічна дискогенна попереково-крижова полірадикулопатія з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями і больовим синдромом.

Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 17 лютого 1995 року, ОСОБА_1 має професійне захворювання, яке виникло внаслідок недосконалості технологічних процесів, виконання робіт, пов`язаних з підніманням та переміщенням важких предметів в умовах вимушеного положення тіла.

Довідкою МСЕК серії ДНА-02 № 011207 від 30 березня 2006 року ОСОБА_1 встановлено повторно безстроково 45 % втрати професійної працездатності із встановленням третьої групи інвалідності.

Отже, між сторонами склалися трудові правовідносини, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини 2 статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

За змістом положень частини 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 у справі № 210/3177/17.

Відповідальність роботодавця за заподіяння моральної шкоди умовами виробництва була вперше передбачена Законом України «Про охорону праці» № 2694-XII від 14 жовтня 1992 року, згодом Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, та в подальшому 24 грудня 1999 року була закріплена у статті 237-1 КЗпП України.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності висновком МСЕК у березні 1995 року.

З урахуванням того, що до спірних правовідносин повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення таких правовідносин, стосовно втрати позивачем професійної працездатності застосуванню підлягають норми Закону України «Про охорону праці» у редакції, що була чинною на час первинного встановлення позивачу стійкої втрати працездатності вперше (березень 1995 року).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону праці» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як встановлено судом, позивач працював на підприємстві, правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», отримав професійне захворювання, яке призвело до часткової втрати працездатності.

Згідно статті 17 Закону України «Про охорону праці» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) власник зобов`язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

Таким чином станом на день встановлення позивачу стійкої втрати працездатності вперше обов`язок по відшкодуванню працівнику моральної шкоди покладався на роботодавця.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

В даному випадку отримані професійні захворювання на виробництві пов`язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків в шкідливих умовах, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Встановивши факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку із втратою професійної працездатності, яка встановлена висновком МСЕК від 30 березня 2006 року, та вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров`я потерпілого погіршено, що завдає йому фізичного болю та душевних страждань, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими, так як внаслідок отриманих професійних захворювань, останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров`я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров`я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів первинного встановлення ступеня втрати працездатності ОСОБА_1 , що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, є безпідставними, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди й встановлення ОСОБА_1 стійкої втрати працездатності підтверджується саме повторним висновком МСЕК від 30 березня 2006 року.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позову через недоведеність позивачем факту заподіяння моральної шкоди належними доказами у справі, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від хронічних професійних захворювань на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було. Разом з тим, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку із ушкодженням здоров`я, суд першої інстанції не мав встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого. Тому необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів моральні страждання, не маючи встановленого органами МСЕК факту заподіяння йому моральної шкоди. Вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі № 210/5258/16-ц, провадження №14-463 цс 18.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є завищеним, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди суд виходив із принципу розумності, виваженості, справедливості та конкретних обставини у справі. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 30 червня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 08 липня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров