Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №204/4479/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6868/26 Справа № 204/4479/26 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Чечелівського районного суду міста Дніпра від 23 квітня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі, у складі судді Книш А.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Національної гвардії 19», ОСОБА_2 про визнання протиправними дії щодо нарахування і виплати винагороди та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 23 квітня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за позовом до ОСББ «Національної гвардії 19», ОСОБА_2 про визнання протиправними дії щодо нарахування і виплати винагороди та стягнення коштів на підставі положень статті 186 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що даний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю юридичної особи, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, з урахування чого,

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що предмет, підстави та суть позову є саме неправомірне нарахування та сплата винагороди (заробітної плати), тобто вказаний спір є трудовим та повинен бути розглянутим саме в порядку цивільного судочинства.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, з наступних підстав.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСББ «Національної гвардії 19», в якому просила визнати протиправними дії ОСББ «Національної гвардії 19» та голови правління ОСББ «Національної гвардії 19» Крихти Ю.І. щодо нарахування і виплати винагороди за відсутності затвердженого кошторису та стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСББ «Національної гвардії 19»кошти, посилаючись на те, що є власником квартири АДРЕСА_1 , який є в управлінні ОСББ «Національної гвардії 19». Зазначає, що кошторис на 2024 рік, окрім четвертого кварталу 2024 року, загальними зборами ОСББ не приймався, але у період з 01 січня 2024 року по 02 жовтня 2024 року голові правління ОСББ ОСОБА_2 здійснювалася виплата грошової винагороди (заробітної плати) за рахунок коштів ОСББ. Отже, виплата винагороди голові ОСББ ОСОБА_2 здійснювалася без затвердженого кошторису та не була узгоджена загальними зборами, а тому дії відповідачів були протиправними та спричинили порушення порядку використання коштів ОСББ.

Згідно із частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною 1 статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 186 ЦПК України визначено підстави, за наявності яких суд відмовляє у відкритті провадження у справі.

Так, пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.

За змістом частин першої - третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Отже, вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб`єктів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Отже, спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції).

Також, Верховний Суд зазначає, що спори у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку розглядаються господарськими судами, оскільки такі спори виникають при здійсненні права управління юридичною особою, а тому є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи незалежно від суб`єктного складу такого спору.

Подібні висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі №462/2646/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено також розгляд справ у спорах між юридичною особою та її посадовою особою про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Таким чином, оскільки спори у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, а також спори між головою правління та ОСББ щодо стягнення заробітної плати розглядаються господарськими судами, суд першої інстанції дійшов до висновку, що спір у цій справі також підлягає вирішенню господарським судом, бо між сторонами існували господарські відносини, урегульовані ЦК України та іншими актами господарського і цивільного законодавства, з яких виник спір про право, а також з огляду на наявність норми пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України, що прямо передбачає вирішення такого спору господарським судом.

З огляду на наведені критерії розмежування юрисдикції, суб`єктний склад спору та його предмет, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір у даній справі не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства в судах загальної юрисдикції, оскільки містить ознаки господарського спору та має вирішуватися у порядку господарського судочинства, а тому наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що предмет, підстави та суть позову є саме неправомірне нарахування та сплата винагороди (заробітної плати), тобто вказаний спір є трудовим та повинен бути розглянути саме в порядку цивільного судочинства, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки спори у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, а також спори між головою правління та ОСББ щодо стягнення заробітної плати розглядаються господарськими судами, такі спори виникають при здійсненні права управління юридичною особою, а тому є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи незалежно від суб`єктного складу такого спору.

Аргументи апеляційної скарги не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення питання щодо відмови у відкритті провадження у справі, тому, з огляду на положення статті 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Чечелівського районного суду міста Дніпра від 23 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 30 червня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 08 липня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров