Вирок від 08 липня 2026 р. у справі №646/162/26 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/162/26

№ провадження 1-кп/646/722/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року м. Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді- ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання- ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 62025170020011526 від 12.08.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Конотоп Сумської області, громадянина України, з базовою середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , на момент вчинення злочину, перебуваючого на посаді гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,-

за участю сторін кримінального провадження:

сторони обвинувачення прокурорів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

сторони захисту захисника - адвоката ОСОБА_7 ,

обвинуваченого- ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19 травня 2025 року на підставі Указу №65/2022 «Про загальну мобілізацію» ІНФОРМАЦІЯ_2 призваний на військову службу по мобілізації та направлений для її проходження у військову частину НОМЕР_1 .

Солдат ОСОБА_3 , який відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 204 (по стройовій частині) від 14.07.2025, призначеного згідно розподілу Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України від 07.07.2025 №300/ЦУ/2896/П/дск на посаду гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 та з 14.07.2025 зараховано до списків особового складу, посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.

Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1,2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України старший солдат ОСОБА_3 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно- правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. З ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза війсі ковою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно з вимогами ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України виїзд військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення военного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години з0 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року який діє по теперішній час.

Однак, солдат ОСОБА_3 22.07.2025 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин, незаконно вирішив ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.

Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_3 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин самовільно залишив місце служби з пункту тимчасової дислокації Харківської області, Куп`янський район, с.Грушівка.

Доводячи свій злочинний умисел до кінця, солдат ОСОБА_3 в період з 22.07.2025 по 13.12.2025, в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами розташування особового складу військової частини НОМЕР_1 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та без поважних причин.

За час відсутності на службі солдат ОСОБА_3 обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд не пов`язуючи його з виконанням своїх службових обов`язків до 13.12.2025, доки не був викритий працівниками Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області та не заявив про себе.

Такі дії ОСОБА_3 кваліфікуються за ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирство, а саме самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, визнав та пояснив, що, будучи військовослужбовцем, без дозволу відповідних командирів (начальників) та за відсутності поважних причин 22.07.2025 самовільно залишив місце служби з пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , та в період з 22.07.2025 по 13.12.2025, в умовах воєнного стану, перебував поза місцем служби військової частини та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби. 13.12.2025 ОСОБА_3 був виявлений працівниками Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області та повідомив про себе і факт самовільного залишення місця служби. У вчиненому щиро розкаявся та просив суворо його не карати.

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні просив суворо не карати обвинуваченого, врахувати визнання ним вини та стан здоров`я ОСОБА_3 .

Враховуючи те, що ОСОБА_3 визнав себе винним повністю і не оспорює викладені в обвинувальному акті обставини скоєного кримінального правопорушення, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів по кримінальному провадженню, немає сумніву в добровільності та істинності позиції обвинуваченого, суд, за згодою учасників судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин у справі, які ніким не оспорюються, обмежившись показаннями обвинуваченого і дослідженням матеріалів кримінального провадження в частині даних, що характеризують його особу. Суд роз`яснив учасникам судового розгляду застосування та наслідки ч. 3 ст. 349 КПК України.

Показання обвинуваченого відповідають обставинам та пред`явленому йому обвинуваченню.

Суд вважає винним обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення ч. 4 ст. 408 КК України, дезертирство, а саме самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, за яке він підлягає покаранню.

Вирішуючи питання про міру покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, що впливають на його покарання.

ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке є собливо тяжким злочином відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України.

Обставиною, що пом`якшує покарання, в силу ст. 66 КК України, для обвинуваченого судом встановлено визнання вини,щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання, в силу ст. 67 КК України, для обвинуваченого судом не встановлено.

Дослідженням даних про особу обвинуваченого встановлено наступне.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Конотоп Сумської області, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, є військовослужбовцем військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , на момент вчинення злочину перебував на посаді гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», ОСОБА_8 під наглядом лікаря-психіатра в КНП КМР « Конотопська ЦРЛ ім.ак. М. Давидова» не перебуває, за психіатричною допомогою не звертався, відповідно до даних КНП КМР « Контопська ЦРЛ ім.ак. М. Давидова» знаходиться на обліку з 27.03.2020 з діагнозом епізодичні вживання наркотичних речовин, відповідно до медичної характеристики ОСОБА_3 по медичним спостереженням у військовій частині НОМЕР_1 знаходиться з липня 2025 року, за медичною допомогою не звертався,згідно до службової характеристики зарекомендував себе з негативної сторони, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , згідно інформації Конотопського міськрайонного суду Сумської області штраф у розмірі 1360,00 грн. ОСОБА_3 за вироком суду від 28.04.2026 року за ч. 1 ст. 309 КК України був сплачений повністю відповідно до платіжної інструкції за № 13 від 28.04.2020 року- в силу ст. 89 КК України не судимий. Згідно наданої суду інформації завідувачем Харківської міської медичної частини № 27 філії ЦОЗ ДКВС України у Харківській та Луганській областях ОСОБА_3 на час прибуття до установи, за результатами проведеного огляду та за станом здоров`я був взятий на облік лікарів Харківської міської медичної частини № 27 з діагнозом: хронічний гастрит в стадії ремісії, на час складання довідки стан задовільний, перебуває на обліку лікарів медичної частини. Зі слів ОСОБА_3 зазначив,що має хронічні захворювання органів ЖКТ.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд керується ст. 65 КК України та практикою Європейського суду з прав людини, яка застосовується як джерело права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання, принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, беручи до уваги наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також відомості про особу обвинуваченого, його стан здоров`я, позицію прокурора і сторони захисту, суд дійшов висновку, що з метою досягнення виправлення ОСОБА_3 необхідно призначити обвинуваченому покарання, пов`язане з позбавленням волі на строк та в мінімальних межах, встановлених санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення і з його відбуттям в умовах ізоляції від суспільства. На думку суду, таке покарання буде достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

При цьому, відсутні правові підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) або ж звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України), адже Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 встановлено заборону для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України у разі засудження за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Тому, підстав для застосування норм ст.ст. 69, 69-1, 75 КК України до обвинуваченого суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані.

У ході досудового розслідування відносно ОСОБА_3 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який продовжувався в ході розгляду в суді при розгляді даного кримінального провадження, зокрема, ухвалою Основ`янського районного суду м. Харкова від 18.05.2026 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому до 16 липня 2026 року включно, а тому з метою досягнення дієвості цього кримінального провадження, суд вважає за доцільне запобіжний захід застосований до обвинуваченого тримання під вартою залишити до набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 слід рахувати з дня набрання цим вироком законної сили. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 13.12.2025 по день набрання цим вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Судові витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 371, 373-376 КПК України, суд,-

ухвалив :

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити тримання під вартою.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з дня набрання цим вироком законної сили.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_3 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 13.12.2025 по день набрання цим вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Прокурору та обвинуваченому копію вироку вручити негайно після його проголошення, учасникам судового провадження, які не були присутні під час проголошення вироку суду - направити його копію.

Вирок може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Основ`янський районний суд міста Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, а ОСОБА_3 - з моменту вручення йому копії вироку в той же строк.

Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано не доцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. В іншому разі вирок набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційного суду, якщо його не буде скасовано.

Суддя : ОСОБА_1