Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №212/4945/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7709/26 Справа № 212/4945/23 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.

суддів Акуленко В.В., Остапенко В.О.

сторони справи :

позивач - Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»

відповідачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» на рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 23 квітня 2026 року, ухвалене суддею Дехтою Р.В. у м. Кривому Розі, Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 23 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ

В липні 2023 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (надалі Позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язані у встановлені договором або законом строки здійснювати оплату за отримані послуги. Внаслідок неналежного виконання з боку відповідача обов`язків щодо оплати отриманих послуг у період з 01.10.2013 року по 31.05.2023 року утворилась заборгованість у розмірі 36051,56 грн., про що надано відповідний розрахунок. На підставі зазначеного представник позивача просить стягнути зазначену суму боргу з відповідача з урахуванням індексу інфляції у розмірі 10749,50 грн., 3 % річних у розмірі 2929,51 грн., плати за абонентське обслуговування у розмірі 147,18 грн., загалом 49877,75 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 вересня 2023 року позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії задоволено.

Ухвалою цього ж суду від 29 серпня 2025 року скасовано заочне рішення від 27 вересня 2023 року та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Після перегляду рішенням Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 23 квітня 2026 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача Ющенко В.В., посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, яке не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просила його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі задовольнити позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль».

Представник позивача зазначає, що суд безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за надані позивачем комунальні послуги з відповідачів, які до сих пір в реєстрі значяться власниками квартири АДРЕСА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача адвокат Кадук В.В. вважає оскаржене рішення законним, обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і таким, що не підлягає скасуванню.

Представник позивача звертає увагу на те, що договір купівлі-продажу від 29.09.2010 року, за яким відповідачами дану квартиру було відчужено гр. ОСОБА_3 , було зареєстровано нотаріусом в державному реєстрі правочинів, тому остання є власником квартири, незважаючи на те, що вона не здійснила державної реєстрації набутого права власності.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги позивача, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Вивченням матеріалів цивільної справи встановлено, що Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» за специфікою своєї виробничої діяльності надає послугу з централізованого опалення/постачання теплової енергії населенню (споживачам), яке зобов`язано здійснювати оплату за отриману послугу, відповідно до встановлених тарифів.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.06.2023 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками по квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.13).

Як співвласники нерухомого майна є споживачами послуг, які надає позивач, але оплату за надані послуги в повному обсязі не здійснюють.

Сума заборгованості з постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2013 року по 31 травня 2023 року складає 36051,56 грн, інфляційні втрати у розмірі 10749,50 грн., 3 % річних в розмірі 2929,51 грн., плата за абонентське обслуговування 147,18 грн., а всього 49877,75 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачі відчужили квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , тому вони не є належними відповідачами за цим позовом, при цьому суд посилався на постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Колегія суддів не може погодиться з такими висновками суду першої інстанції та вважає слушними доводи представника позивача ОСОБА_4 , викладені в апеляційній скарзі, з огляду на таке.

Так, сторона відповідачів на підтвердження заперечень проти заявлених до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовних вимог, з якими погодився суд першої інстанції посилалась на Договір купівлі-продажу квартири від 29.09.2010 року, відповідно якому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як продавці та ОСОБА_3 , як Покупець, уклали цей договір про те, що Продавці передають майно у власність Покупцю, а Покупці, в особі законного представника, приймають майно по частці кожний і сплачують за нього обговорену грошову суму. Предметом цього договору є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_4 . Зазначений Договорі купівлі-продажу квартири посвідчений Тімошиною О.В. державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори та підписано сторонами та зареєстровано в реєстрі за №2-3470. Зазначено, що цей договір підлягає державній реєстрації (а.с.90-92).

Державної реєстрації даного договору не проведено.

Посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 в межах даної справи є нерелевантним, адже в даній справі не оспорюється право власності на нерухоме майно між зареєстрованим власником та набувачем за правочином, в цивільній справі № 334/3161/17, щодо якої ВП ВС прийнято вищезазначену постанову державну реєстрацію було здійснено, видано нотаріусом свідоцтво про право власності, яке згодом скасоване.

В даній справі державної реєстрації даного договору не проведено взагалі. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на час розгляду справи в суді першої інстанції право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за відповідачами.

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до п. 1 ч.3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Відповідно до тієї ж постанови Великої Палати ВС від 22.06.2021 у справі №334/3161/17: «державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і, відповідно, виникає в покупця)».

Відповідно до постанови Великої Палати ВС від 24.04.2019 у справі №910/11394/17: «Факт укладення договору сам по собі не підтверджує виникнення права власності у набувача, якщо він не здійснив державну реєстрацію права відповідно до закону, який діяв на той час».

Отже, особа, яка до 01.01.2013 придбала нерухоме майно за договором купівлі продажу, державну реєстрацію якого було здійснено належним чином, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу.

Як встановлено судом, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на момент подачі позовної заяви та на час розгляду справи в суді першої інстанції в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_4 . Інших змін у праві власності не встановлено.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до положень статті 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII, який регулює основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 цього Закону, до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.

Індивідуальний споживач – фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2189-VIII).

Пунктами 1, 5 частини другої статті 7 зазначеного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Пунктом 42 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.

Нормою ч.5 ст.13 вказаного Закону передбачено, що плата виконавцю комунальної послуги складається з плати за послугу та плати за абонентське обслуговування.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За особовим рахунком НОМЕР_1 АДРЕСА_1 заборгованість перед позивачем за період з 01 жовтня 2013 року по 31 травня 2023 року складає 36051,56 грн, інфляційні втрати у розмірі 10749,50 грн., 3 % річних в розмірі 2929,51 грн., плата за абонентське обслуговування 147,18 грн., а всього 49877,75 грн. (а.с.11-12)

Розмір заборгованості відповідачами не спростований.

Доводи представника відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що ОСОБА_1 не є співвласником квартири, за якою рахується борг, оскільки вона продала квартиру у 2010 році, що зокрема підтверджено Договором купівлі-продажу квартири, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на встановлені обставини справи, а саме, що відповідач по теперішній час є співвласницею квартири, що підтверджено Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно, тому всі зобов`язання зі сплати житлово-комунальних послуг покладаються на співвласників відповідного об`єкту нерухомості.

Особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Оскільки відповідачі по теперішній час є власниками квартири, покупець ОСОБА_3 належним чином не здійснила державну реєстрацію придбаної квартири, у зв`язку з чим так і не стала власницею придбаного нею нерухомого майна, а відтак відповідачі як співвласники житла повинні сплатити позивачу заборгованість за надані комунальні послуги, інфляційні втрати, 3% річних, абонентську плату, що в свою чергу не позбавляє права відповідачів на звернення до суду з позовом до осіб, які мешкають у квартирі та відповідно є споживачами комунальних послуг про відшкодування матеріальної шкоди.

Отже, встановивши, що відповідачі, як співвласники житла, в якому позивачем надаються послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, належним чином не виконують покладені на них законом обов`язки з утримання житла, оплату за надані житлово-комунальні послуги здійснюють не в повному обсязі, своїми неправомірними діями завдають позивачеві збитків, слід дійти висновку, що порушене право позивача підлягає відновленню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості, плати за абонентське обслуговування, інфляційних втрат, трьох відсотків річних.

Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню із ухваленням нового про задоволення позовних вимог та стягнення судових витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» задовольнити.

Рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 23 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії за адресою квартира АДРЕСА_4 за період з 01 жовтня 2013 року по 31 травня 2023 року в сумі 36051,56 грн, інфляційні втрати у розмірі 10749,50 грн., 3 % річних в розмірі 2929,51 грн., плата за абонентське обслуговування 147,18 грн., а всього 49877,75 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» на відшкодування судових витрат в судах першої та апеляційної інстанцій по 3 355,00 грн. з кожної.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повне судове рішення виготовлено 08 липня 2026 року.

Головуючий

Судді: