Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №201/13051/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7622/26 Справа № 201/13051/25 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д.М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 201/13051/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О.

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року, яке ухвалено суддею Ніколенко Д.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 травня 2026року, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (надалі - ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,.

Позовну заяву мотивовано тим, що 23 січня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено Договір №487403-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) .

У наслідок неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором, у відповідача, станом на 09 жовтня 2025 року, виникла заборгованість у загальній сумі 26 058,22 грн, яка складається з: 6 000,00 грн – прострочених платежів за тілом кредиту; 19 158,22 грн – прострочених платежів за процентами; 900,00 грн – прострочених платежів за комісією.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь вказану загальну суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» загальну суму заборгованості за Договором №487403-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) від 23 січня 2024 року в розмірі 16 476 гривень 00 копійок, яка складається з: прострочених платежів за тілом кредиту в сумі 6 000 гривень 00 копійок; прострочених платежів за процентами в сумі 9 576 гривень 00 копійок; прострочених платежів за комісією в сумі 900 гривень 00 копійок; та судовий збір у сумі 1 531 гривня 63 копійки.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА»просить рішення суду змінити в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» за кредитним договором, а саме: змінити загальну суму стягнення з 16 476 гривень на грошову суму в розмірі 26 058 гривень 22 копійки, в решті рішення суду залишити без змін, вирішивши питання про розподіл судових витрат по цій справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно ототожнив поняття денної процентної ставки та процентної ставки в день; помилково сприйняв норми Закону України «Про споживче кредитування», а також ЦК України, ЦПК України та існуючу судову практику щодо правовідносин сторін.

Зауважує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про начебто нікчемність встановлених у кредитному договорі процентних ставок в день в силу положень ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування", а також дійшов хибного висновку про їх начебто невідповідність максимальному розміру денної процентної ставки відповідно до Закону України «Про споживче кредитування». Внаслідок цього суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір процентів за користування кредитними коштами, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за кредитним договором.

Вважає, що розмір денної процентної ставки, передбачений Договором №487403-КС-001 про надання кредиту від 23 січня 2024 року не перевищує 1%, виходячи з того, що обрахування базувалось на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі - як того вимагає норма ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Отже, рішення суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по кредитному договору у сумі 9 582,22 грн., в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд у цій частині рішення суду першої інстанції не переглядає.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по кредитному договору за відсотками у сумі 9 582,22 грн.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 23 січня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено Договір №487403-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 6 000,00 грн строком на 24 тижні; знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,15013387%, фіксована; дена процентна ставка: 0,95%; комісія за надання кредиту – 900,00 грн (а.с. 31-35 – копія паспорту споживчого кредиту, а.с. 36-45 – копія договору, а.с. 46-55 - копія пропозиції, а.с. 56-65 - копія прийняття пропозиції, а.с. 68 – копія анкети клієнта).

Вказані документи були підписані 23 січня 2024 року електронним підписом відповідача одноразовим ідентифікатором UA-9012 (а.с. 66, 67 – копія візуальної форми послідовності дій клієнта).

23 січня 2024 року, ОСОБА_1 отримав на свою платіжну картку № НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 6 000,00 грн (а.с. 69 – копія підтвердження).

Пунктом 2.4. цього Договору визначено, що знижена фіксована процентна ставка за Кредитом становить у день 1,15013387%, стандартна – 2,00%. Кредитором було складено графік платежів, виходячи зі зниженої процентної ставки розмір процентів за кредитом згідно цього графіку становив 8 700,00 грн.

Проте п. 2.11. Договору також була визначена дена процентна ставка в розмірі 0,95%.

Згідно з розрахунком, позивачем було нараховано проценти в межах строку кредитування за період з 23 січня 2024 року по 09 липня 2024 року, тобто за 168 днів (24 тижні). При нарахуванні процентів за період з 23 січня 2024 року по 13 лютого 2024 року використовувалась процентна ставка 1,15013387% на день, а за період з 14 лютого 2024 року по 09 липня 2024 року – 2,00% на день (а.с. 20-29 – розрахунок).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено Договір №487403-КС-001 про надання кредиту від 23 січня 2024 року, про що свідчить факт підписання відповідачем електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується із ст.ст.6, 627 ЦК України та ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Разом з тим, задовольняючи частково позов, стягуючи заборгованість в розмірі 16 476 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що процентна ставка за кредитом складає 1,15013387% та 2,00% в день, що суперечить нормі ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої максимальний розмір денної процентної ставки з 24 грудня 2023 року не повинен перевищувати 1%. Тому відсотки за користування кредитом відповідачу слід нараховувати з урахуванням встановленого цим законом обмеження максимального розміру денної процентної ставки до 1%., а саме, у розмірі визаченому п. 2.11. Договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, (стаття 628 ЦК України).

Згідно зі статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 638, 640, 642 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документа, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину, втілюється в електронному документі.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувань електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Аналізуючи матеріали справи, вбачається, що укладений Договір №487403-КС-001 про надання кредиту від 23 січня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 містить всі істотні умови кредитування: розмір кредиту, строк кредиту, процентна ставка, порядок повернення кредиту та сплати процентів.

Вищезазначений договір укладений в електронній формі у спосіб, визначений законом, оскільки такий договір містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договору на погоджених умовах.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним факт укладення кредитного договору відповідачем, підписання його сторонами, в тому числі відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та отримання відповідачем кредиту на умовах, визначених договором №487403-КС-001 про надання кредиту від 23 січня 2024 року.

Також, суд правильно констатував, що відповідач не виконав свої зобов`язання в повному обсязі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив із того, що правове регулювання спірних правовідносин здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення договору.

Відповідно до ч. 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній з 24 грудня 2023 року (з урахуванням змін, внесених Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року), максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Зі змісту статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що законодавець чітко розмежував та водночас пов`язав між собою такі категорії, як реальна річна процентна ставка, денна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача. Так, частиною першою цієї статті визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, а частиною другою передбачено, що для цілей обчислення як реальної річної процентної ставки, так і денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Кредитний договір укладений 24 березня 2024 року, тобто після внесення відповідних змін до Закону України «Про споживче кредитування», а отже, на нього поширюються загальні приписи частини п`ятої статті 8 цього Закону щодо граничного розміру денної процентної ставки у 1 %.

Зі змісту положень частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Відповідно до ч. 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Пунктом 1-2 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» визначено поняття «денна процентна ставка» як загальні витрати заспоживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Тобто, денна процентна ставка є розрахунковою величиною за спеціальною формулою, що базується на показниках загальних витрат за споживчим кредитом, його загальним розміром та строком кредитування, максимальний розмір якої визначений вказаним вище Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

В п. 2.11 договору про надання кредиту встановлено, що денна процентна ставка становить 0,95 процентів та розраховується у процентах за формулою: (ЗВСК 9600,00 грн / ЗРК 6000,00)/ t 169 днів х 100%.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до пункту 2.11 договору про надання кредиту, з урахуванням формули, передбаченої частиною четвертою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», кредитодавцем було визначено та підтверджено розмір денної процентної ставки у 0,95 %, що не перевищує граничний показник 1 %, встановлений законом.

Зазначена обставина підтверджується змістом самого договору та не спростована апелянтом належними і допустимими доказами.

Оцінюючи наданий позивачем розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку про його часткову невідповідність вимогам закону, оскільки проценти мали нараховуватись з урахуванням п. 2.11 договору за ставкою 0,95 процентів на день, тоді як позивачем застосовано вищу ставку. Вказана обставина призвела до завищення розміру процентів, що підлягали стягненню.

Саме з урахуванням наведеного суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що проценти підлягають перерахунку виходячи з розміру 0,95 % на день.

Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому, апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» - залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 08 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: